ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.10.2021Справа № 910/12819/21
Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу
За позовом Державного підприємства "Сетам", м. Київ
до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА), м. Київ
про стягнення 303 778,13 грн,
05.08.2021 року Державного підприємства "Сетам" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом про стягнення з Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА) (відповідач) суми заборгованості в розмірі 277 908,00 грн, суми 3% річних в розмірі 5 548,61 грн та суми інфляційних втрат в розмірі 20 321,52 грн, посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов Договору №1520 від 21.02.2020 року в частині розрахунку за надані позивачем послуги.
Згідно з п. 1 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.
Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.
Відповідач, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0105478542654 отримав ухвалу суду від 11.08.2021 про відкриття провадження у справі 25.08.2021.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).
Тобто, з урахуванням викладених норм та дати отримання ухвали суду відповідачем, строк для подачі останнім відзиву на позовну заяву встановлено судом до 09.09.2021 року (включно).
09.09.2021 року відповідачем надіслано до суду відзив на позовну заяву (відзив отримано судом 13.09.2021 року), в якому зазначено, що позивачем не доведено існування боргу у відповідача, оскільки акти виконаних робіт (надання послуг) між сторонами не підписувались. Окрім того, дія договору закінчилась 28.12.2020 року, тому заявлені позивачем суми є введенням суд в оману.
Позивач правом на подачу до суду відповіді на відзив не скористався.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
21.02.2020 року між відповідачем (замовник) та позивачем (виконавцем) було укладено Договір №1520 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого виконавець зобов'язується надати замовнику послуги зберігання та складування ДК 021:2015:63120000-6 (послуги щодо збереження активів) (далі - послуги) відповідно до специфікації, що є невід'ємною частиною Договору (Додаток 1) та зобов'язується повернути замовнику в схоронності активи відповідно до умов цього договору, а замовник прийняти надані послуги та оплатити їх.
Послуги за цим Договором включають зберігання активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, або які конфісковано у кримінальному провадженні, переданих замовником виконавцю для зберігання відповідно до Акту приймання-передачі активів на зберігання, що є невід'ємною частиною Договору (Додаток 2), а повернення ТЗ замовнику в схоронності та на умовах цього Договору. (п. 1.2. Договору).
Згідно з п. 1.3. Договору строк зберігання активів починається з календарної дати передачі активів замовником виконавцю до моменту отримання вимоги виконавцем про повернення активів замовнику, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором.
Ціна цього Договору становить 180 000,00 грн, у тому числі ПДВ - 30 000,00 грн, відповідно до специфікації, що є невід'ємною частиною Договору (Додаток 1), та Протоколу погодження договірної ціни, що є невід'ємною частиною Договору (Додаток 3). (п. 2.1. Договору).
Оплата здійснюється за рахунок коштів бюджетної програми КПКВК 6431010 «Керівництво та управління у сфері розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» за КЕКВ 2240 «Оплата послуг (крім комунальних)». (п. 2.2. Договору).
Відповідно до п. 2.3. Договору розрахунки за надані послуги здійснюються у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування замовником коштів на рахунок виконавця на підставі акту приймання-передачі наданих послуг (далі - акт).
Замовник здійснює оплату протягом п'яти робочих днів з дати підписання сторонами акту (п. 2.4. Договору).
Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими особами сторін та діє до 28 грудня 2020 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором. (п. 8.1. Договору).
Додатком 1 до Договору сторони оформили специфікацію.
Додатком 2 до Договору сторони оформили форму акту приймання-передачі активів на зберігання.
Додатком 3 до Договору сторони оформили протокол погодження договірної ціни.
Як зазначає позивач, на підставі актів приймання-передачі активів на зберігання за період з 10.07.2020 року по 13.08.2020 року позивачем було прийнято від відповідача на зберігання активи (автомобілі).
Листом №1010/08-18-21 від 19.02.2021 року позивач повідомив відповідача про те, що зберігання активів понад строк дії Договору наносить значні збитки позивачу та необхідно ініціювати приймання (повернення) активів у найкоротші строки.
Листом №3721/08-18-21 від 19.07.2021 року позивач просив відповідача сплатити суму боргу в розмірі 243 684,00 грн не пізніше 7 днів з моменту отримання листа.
В матеріалах справи містять виставлені позивачем рахунки на оплату:
- №3 від 18.01.2021 року за послуги зі збереження активів за грудень 2020 року на суму в розмірі 38 316,00 грн (розрахунок вартості послуг за період з 01.12. по 31.12.2020 року із розрахунку за 43 автомобілі);
- №198 від 08.07.2021 року за послуги зі збереження активів за січень 2021 року на суму в розмірі 37 716,00 грн (розрахунок вартості послуг за період з 01.01. по 31.01.2021 року із розрахунку за 43 автомобілі);
- №199 від 08.07.2021 року за послуги зі збереження активів за лютий 2021 року на суму в розмірі 32 964,00 грн (розрахунок вартості послуг за період з 01.02. по 28.02.2021 року із розрахунку за 42 автомобілі);
- №200 від 08.07.2021 року за послуги зі збереження активів за березень 2021 року на суму в розмірі 34 224,00 грн (розрахунок вартості послуг за період з 01.03. по 31.03.2021 року із розрахунку за 39 автомобілів);
- №201 від 08.07.2021 року за послуги зі збереження активів за квітень 2021 року на суму в розмірі 33 120,00 грн (розрахунок вартості послуг за період з 01.04. по 30.04.2021 року із розрахунку за 39 автомобілів);
- №202 від 08.07.2021 року за послуги зі збереження активів за травень 2021 року на суму в розмірі 34 224,00 грн (розрахунок вартості послуг за період з 01.05. по 31.05.2021 року із розрахунку за 39 автомобілів);
- №203 від 08.07.2021 року за послуги зі збереження активів за червень 2021 року на суму в розмірі 33 120,00 грн (розрахунок вартості послуг за період з 01.06. по 30.06.2021 року із розрахунку за 39 автомобілів);
- №222 від 31.07.2021 року за послуги зі збереження активів за липень 2021 року на суму в розмірі 34 224,00 грн (розрахунок вартості послуг за період з 01.07. по 31.07.2021 року із розрахунку за 39 автомобілів).
Звертаючись до суду позивач зазначає, що оскільки дія Договору скінчилась, а відповідач не забрав активи, то відповідно до положень ст. 946 Цивільного кодексу України, останньому продовжує нараховуватись плата за весь час фактичного зберігання позивачем активів відповідача.
Отже, позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму основної заборгованості в розмірі 277 908,00 грн, суму 3% річних в розмірі 5 548,61 грн та суму інфляційних втрат в розмірі 20 321,52 грн.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач у відзиві вказав, що сума послуг, нарахована позивачем за грудень 2020 року є необґрунтованою, оскільки акт приймання-передачі послуг за цей період між сторонами не підписувався. Щодо заявлених позивачем сум за послуги з січня по липень 2021 року, то відповідач зазначив, що дія Договору закінчилась, а відповідач є бюджетною організацією. Окрім того, 27.07.2021 року відповідачем укладено новий Договір №2004 на зберігання активів.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину суд визнає Договір №1520 від 21.02.2020 року належною підставою, у розумінні норм ст. 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків та є фактично за своєю правовою суттю договором зберігання.
Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Судом встановлено, що відповідачем передано позивачу на зберігання активи згідно актів приймання-передачі активів на зберігання за період з 10.07.2020 року по 13.08.2020 року (автомобілі).
Відповідно до ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.
Як встановлено Судом, пунктом 3.2. Договору сторони погодили, що відповідно до частини третьої статті 631 Цивільного кодексу України, виконавець зобов'язується надавати послуги з 01 січня 2020 року по 28 грудня 2020 року.
Отже, на момент розгляду даного спору Договір №1520 від 21.02.2020 є припиненим в силу закінчення строку на який його було укладено.
Згідно положень ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не було прийнято зі зберігання активи, а тому, такі активи фактично залишись на зберіганні у позивача після закінчення строку дії Договору.
Отже, відповідач не виконав свого обов'язку не прийняв активи зі зберігання, а тому, за позивачем зберігається право здійснення нарахування плати за весь фактичний час зберігання активів відповідача.
Як зазначалось вище позивачем були виставлені відповідачу рахунки на оплату (що не заперечено відповідачем у відзиві), а саме:
- №3 від 18.01.2021 року за послуги зі збереження активів за грудень 2020 року на суму в розмірі 38 316,00 грн;
- №198 від 08.07.2021 року за послуги зі збереження активів за січень 2021 року на суму в розмірі 37 716,00 грн;
- №199 від 08.07.2021 року за послуги зі збереження активів за лютий 2021 року на суму в розмірі 32 964,00 грн;
- №200 від 08.07.2021 року за послуги зі збереження активів за березень 2021 року на суму в розмірі 34 224,00 грн;
- №201 від 08.07.2021 року за послуги зі збереження активів за квітень 2021 року на суму в розмірі 33 120,00 грн;
- №202 від 08.07.2021 року за послуги зі збереження активів за травень 2021 року на суму в розмірі 34 224,00 грн;
- №203 від 08.07.2021 року за послуги зі збереження активів за червень 2021 року на суму в розмірі 33 120,00 грн;
- №222 від 31.07.2021 року за послуги зі збереження активів за липень 2021 року на суму в розмірі 34 224,00 грн.
Заперечуючи проти оплати вказаних послуг відповідач зазначив, що послуги зі зберігання, за цей період, були поза межами дії укладеного між сторонами Договору, а тому, підстави для їх оплати відсутні.
Проте, такі твердження є безпідставними, з огляду на положення ст. 946 Цивільного кодексу України, про що зазначено вище, та ту обставину, що активи відповідача (автомобілі), станом на момент розгляду справи судом, фактично, по цей час, перебувають на зберіганні у позивача.
Договір, який укладений між сторонами, погоджено на виключний термін, проте він не є виключною підставою для стягнення заборгованості з відповідача у даній справі. В даному випадку обов'язок відповідача щодо відшкодування позивачу вартості отриманих послуг зі зберігання активів у період з січня по липень 2021 закріплено у ст. 946 ЦК України.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що продовження зберігання активів відповідача після закінчення строку, встановленого Договором, дає зберігачу (позивачу) право вимагати оплати за весь фактичний час зберігання.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був здійснити оплату за надані позивачем послуги зі зберігання зерна у період, заявлений позивачем, на загальну суму 277 908,00 грн.
При цьому, суд зазначає, що не підписання відповідачем актів наданих послуг за грудень 2020 року не впливає на настання строку оплати, оскільки обов'язок відповідача оплатити надані позивачем послуги зі зберігання виникає не залежно від факту підписання ним акту, а у зв'язку з фактом надання вказаних послуг позивачем, а строк оплати - у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги (вимога вих. №3721/08-18-21 від 19.07.2021) (ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Враховуючи вищезазначене, Суд вважає, що оскільки матеріалами справи підтверджується факт перебування на зберіганні у позивача активів відповідача у період вказаний період, що не заперечено належними доказами відповідачем, та беручи до уваги, що матеріали справи не містять жодних доказів оплати відповідних послуг, Суд дійшов висновку, що наявні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині у повному обсязі на суму в розмірі 277 908,00 грн.
Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму 3% річних в розмірі 5 548,61 грн та суму інфляційних втрат в розмірі 20 321,52 грн
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат ґрунтується на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, тому пред'явлення позовних вимогу в цій частині є правомірним.
Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат позивача, суд встановив, що позивачем невірно визначено період прострочення зобов'язання.
Як зазначалось судом вище, строк дії Договору на момент виникнення спірних правовідносин припинив свою дію, тобто між сторонами відсутні договірні правовідносини, а порядок та строки оплати послуг за фактично надані послуги зберігання активів регулюються ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.
Таким чином, строк оплати послуг зберігання активів настав через сім днів від дня пред'явлення вимоги вих. №3721/08-18-21 від 19.07.2021, тобто 27.07.2021.
Здійснивши, з урахуванням викладеного, перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, враховуючи, що кінцевим днем нарахування позивачем фінансових санкції визначено 31.07.2021 року, судом встановлено, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 114,21 грн 3% річних.
Інфляційні втрати за вказаний період не нараховуються, оскільки індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Таким чином, позовні вимоги і цій частині підлягають частковому задоволенню на вказану суму.
Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідачем належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовано, водночас позивачем не доведено суду наявності правових підстав для покладення на відповідача відповідальності за неналежне виконання умов договору у вигляді санкцій понад суми, визнані судом обґрунтованими.
З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, з огляду на принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та стягненню з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 277 908,00 грн та суми 3% річних в розмірі 114,21 грн.
Судовий збір, у розмірі 4 170,33 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, покладається на відповідача.
Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА) (ідентифікаційний код 41037901, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Бориса Грінченка, буд. 1) на користь Державного підприємства «Сетам» (ідентифікаційний код 39958500, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Стрілецька, буд. 4-6) суму заборгованості в розмірі 277 908,00 грн (двісті сімдесят сім тисяч дев'ятсот вісім гривень 00 копійок), суму 3% річних в розмірі 114,21 грн (сто чотирнадцять гривень 21 копійку) та суму судового збору в розмірі 4 170,33 грн (чотири тисячі сто сімдесят гривень 33 копійки).
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 386,34 грн залишити за Державним підприємством «Сетам».
5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 та п. 17.5. розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.
Суддя С.М. Морозов