03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Апеляційне провадження № 22-ц/824/2240/2021
16 вересня 2021 року м. Київ
Справа № 361/681/18
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Махлай Л.Д., Немировської О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2020 року, ухвалене у складі судді Петришин Н.М.,
у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення коштів за договором позики,
встановив:
У лютому 2018 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення коштів за договором позики.
В обґрунтування позову зазначає, що 01.03.2015 року позивач передав відповідачу грошові кошти у розмірі 212 000 доларів США у борг на термін до 13 березня 2015 року, про що відповідачем складено та надано письмову розписку. Також, у цей же день позивач передав відповідачу грошові кошти у розмірі 208 000 доларів США у борг на термін до 01 квітня 2015 року, про що відповідачем складено та надано письмову розписку. Факт отримання коштів за вищевказаними розписками підтверджується також присутністю в день видачі розписок ОСОБА_4 .
З настанням строку виконання вказаних зобов'язань (13 березня 2015 року та 01 квітня 2015 року) відповідач не повернув позивачеві грошових коштів у розмірі 212 000 доларів США та 208 000 доларів США, що є невиконанням взятих на себе зобов'язань за договорами позики. Контакту з позивачем відповідач уникає, будь-яких причин невиконання зобов'язання не повідомляє.
За таких обставин, позивач просив стягнути із відповідача суму боргу за договором позики у розмірі 212 000 доларів США, що еквівалентно 5 910 560 грн., суму трьох процентів річних у розмірі 514 461 грн. 61 коп.; суму боргу за договором позики у розмірі 208 000 доларів США, що еквівалентно 5 799 040 грн., суму трьох процентів річних у розмірі 489 025 грн. 89 коп., а всього 12 713 087 грн. 50 коп.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2020 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму боргу за договором позики у розмірі 212 000 доларів США та суму трьох процентів річних у розмірі 18 452, 71 долари США; суму боргу за договором позики у розмір 208 000 доларів США та суму трьох процентів річних у розмірі 17 779, 73 доларів США. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в який просить рішення суду скасувати, посилаючись його незаконність, необґрунтованість, порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що укладеним вважається договір позики, який містить в собі застереження про фактично завершене передання грошей (речей) позичальнику. За відсутності такого застереження, або іншого факту реальної передачі коштів позичальнику позикодавцем не свідчить про його укладення сторонами. Як свідчать покази свідків ОСОБА_5 та його дружини ОСОБА_6 , ОСОБА_1 був переданий чорний сміттєвий пакет, а не певна грошова сума коштів. Кожен зі свідків зазначив та підтвердив, що ані позивачем, ані відповідачем не перевірявся вміст пакета, що свідчить про відсутність визначеної суми коштів або визначеної родовими ознаками речі, що передавалися.
Під час надання пояснень відповідач повідомив, що 01.03.2015 його не було в місті Києві, оскільки в цей день він святкував зустріч випускників, що підтверджується фотографією та повідомленням, опублікованими ним в соціальній мережі Фейсбук. Суду було надано докази перебування відповідача з межами міста Києва. Дана обставина виключає той факт, що під час написання розписок 01.03.2015 був присутній свідок ОСОБА_7 та факт передання 01.03.2015 грошових коштів від позивача відповідачеві. Таким чином, допитані в судовому засіданні позивач та ОСОБА_7 порушили вимоги ч. 5 ст. 230 ЦПК України, тобто порушили присягу свідка, що в свою чергу ставить під сумнів показання, які були надані ними щодо відносин позики між позивачем та відповідачем. Однак, суд обмежився припущенням, що перебування відповідача на святкуванні у місті Борисполі не виключає можливості бути в цей день в будь-який період часу також у місті Києві
Зазначає, що між позивачем та відповідачем були не відносини позики, а здійснювалася спільна інвестиційна діяльність на ринку валют, тобто придбання і продаж валют з метою подальшого отримання прибутку за рахунок коливання цін. Вказані обставини підтверджувалися змістом текстових повідомлень ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , що свідчить про узгодження та уточнення сум грошових коштів, які були інвестовані у придбання валюти, її цін та різниці, яку очікується заробити від продажів.
Крім того, 10.09.2019 під час надання відповідачу ( ОСОБА_1 ) правової допомоги в мобільному телефоні останнього, а саме в комп'ютерній програмі системи обміну миттєвими повідомленнями Facebook Messenger була виявлена переписка між позивачем та відповідачем, зі змісту якої вбачається, що грошові кошти залучалися ними для придбання та продажів валюти, тобто участі в торгах на ринку валюти з метою отримати заробіток на різниці цін. Характер спілкування ОСОБА_5 та ОСОБА_1 вказує на ту обставину, що останній в даних відносинах інвестування виконував роль брокера. Зміст текстового повідомлення ОСОБА_5 до ОСОБА_1 свідчить про узгодження та уточнення сум грошових коштів, які були інвестовані у придбання валюти, її цін та різниці, яку очікується заробити від продажів. В переписці позивач зазначав про те, що "Плюс минус так - если есть неточности давай встретимся и сведемся. Я все записывал в блокнот ".На підтвердження спільної інвестиційної діяльності позивача та відповідача, а саме придбання та продажів валюти, представники відповідача ініціювали подання до суду клопотання про витребування блокноту, що перебуває у володінні позивача. Натомість, судом було відмовлено в задоволенні даного клопотання. Таким чином, суд порушив засади змагальності, що передбачено ст. 2 ЦПК України.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 - ОСОБА_8 вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для скасування рішення суду. Посилається на те, що судом вірно встановлено, що надані позивачем письмові розписки в силу ст.ст. 207, 208 ЦК України є письмовим договором, що відповідає положенням ЦК України щодо укладання договору позики. Зі змісту розписок вбачається, що грошові кошти відповідач отримав особисто 01 березня 2015 року в борг на визначений строк, про що зазначено у розписці, а не з іншою метою. Розписка як письмовий документ є самостійним доказом існування між сторонами договірних відносин з договору позики. У змісті розписки у даній справі відповідачем власноручно зазначено всі істотні умови позики, а саме дату отримання коштів, суму, природу таких коштів (борг), строк їх повернення, а також присутність свідка. Доводи апелянта про те, що позивач не довів факту передачі грошових коштів спростовується досліджуваними в суді першої інстанціями доказами, зокрема оригіналами розписок, поясненнями позивача і відповідача, які були допитані, як свідки. Відповідач визнав, що ним були видані ці дві розписки, які є предметом спору. Також допитана свідок ОСОБА_4 , яка повідомила про обставини передачі грошових коштів та видачу відповідачем в її присутності розписок. Натомість, письмової заяви по суті справи відповідач протягом розгляду справи (з 2018року) у встановлені судом строки не подав.
В судовому засіданні, що відбулось 20 травня 2021 року відповідач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Волошин І.В. підтримали доводи апеляційної скарги, надавали пояснення по суті спору.
В наступні судові засідання, призначені на 22 липня 2021 року, 12 серпня 2021 року та 16 вересня 2021 року відповідач та його представник не з'явились, будучи повідомленими про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку.
Про причини своєї неявки в судове засідання, призначене на 16 вересня 2021 року, відповідач або його представник суд не повідомили, а тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу за їх відсутності відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України.
Представник позивачаОСОБА_9 заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду залишити без змін, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи, вислухавши пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції встановив, що між сторонами укладений договір позики грошових коштів, підтвердженням чого є дві розписки від 01 березня 2015 року, власноручно написані відповідачем. Факт написання розписок відповідач не заперечував. Оскільки належних та допустимих доказів щодо іншої правової природи розписок від 01.03.2015 року відповідач до суду не надав, не спростував обставин, які зазначені ним в розписках власноручно, та не підтвердив також своїх аргументів про те, що грошові кошти насправді ним не були одержані від позикодавця, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення коштів за договором позики у розмірі 212 000 доларів США та 208000 доларів США.
Крім того, посилаючись на ч. 2 ст. 625 ЦК України та враховуючи те, що сума позики, отримана в іноземній валюті, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача суми боргу та 3% річних в іноземній валюті (долар США) без зазначення гривневого еквіваленту. Оскільки період прострочення виконання зобов'язання за першою розпискою (сума 212 000 доларів США) з 14.03.2015 по 05.02.2018 року (кількість днів 1060), то 3% річних становить 18 452, 71 дол. США. За іншою розпискою (сума 208 000 доларів США) період прострочення виконання зобов'язання з 02.04.2015 по 05.02.2018 року (кількість днів 1041), тому 3% річних становить 17 779,73 дол. США.
Виходячи з наявних у матеріалах справи, досліджених судом першої інстанції письмових доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, згідно з копією розписки від 01.03.2015 року , ОСОБА_1 підтверджує, що 01.03.2015 року отримав безпосередньо від ОСОБА_3 грошову суму у розмірі 212 000 доларів США, яку зобов'язується повернути ОСОБА_3 13 березня 2015 року. Розписка написана в присутності ОСОБА_4 , що підтверджує факт передачі грошей і добровільне написання без примусу та обтяжень. Підписано 01.03.2015 року особисто ОСОБА_1 (а.с. 10)
Відповідно до другої розписки від 01.03.2015 року ОСОБА_1 підтверджує, що отримав безпосередньо від ОСОБА_3 грошову суму у розмірі 208 000 доларів США, яку зобов'язується повернути ОСОБА_3 01 квітня 2015 року. Розписка написана в присутності ОСОБА_4 , що підтверджує факт передачі грошей і добровільне написання без примусу та обтяжень. Підписано 01.03.2015 року особисто ОСОБА_1 (а.с. 11).
Оригінали цих двох розписок від 01.03.2015 року було оглянуто в судовому засіданні судом апеляційної інстанції.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що розписки написані відповідачем ОСОБА_1 власноручно і ця обставина ним не заперечується.
Відповідно до ст. 1046 ЦПК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно зі статтею 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦПК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Верховний Суд України у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 виклав правовий висновок, відповідно до якого за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14 зазначено, що відповідно до норм статей 1046,1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.
Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 05 вересня 2018 року у справі № 756/8630/14-ц, Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це вже є доказом факту отримання грошових коштів, тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про сурогати або замінники письмової форми правочину, які свідчать про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.
Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов'язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов'язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.
Аналогічний висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постанові від 08 квітня 2021 року у справі № 500/1755/17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц викладено висновок про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до вчинення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
З матеріалів справи встановлено, що видані відповідачем ОСОБА_1 розписки від 01 березня 2015 року, підтверджують не лише факт укладення договору позики, а й факт передачі позикодавцем грошової суми позичальнику, що свідчить про виникнення між сторонами боргового зобов'язання, а наявність оригіналів розписок у позивача (позикодавця) згідно з положеннями статті 545 ЦК України свідчить, що зобов'язання з повернення позики позичальником не виконано.
Отже, встановивши, що зобов'язання ОСОБА_1 про повернення позивачу ОСОБА_3 суми боргу підтверджуються наявними у останнього письмовими розписками від 01.03.2015 року, умови яких щодо повернення коштів, отриманих у позику, позичальник не виконав, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу, обумовлену договором позики.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_10 та його дружина ОСОБА_7 повідомили, що був переданий чорний сміттєвий пакет, а не певна грошова сума коштів, що свідчить про відсутність у розписці визначеної суми коштів або визначеної родовими ознаками речі, що передавалися, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Відповідно до розписок від 01.03.2015 року ОСОБА_1 власноручно засвідчив, що 01.03.2015 року отримав безпосередньо від ОСОБА_3 грошову суму у розмірі 212 000 дол. США , які зобов'язується повернути ОСОБА_3 13 березня 2015 року за першою розпискою та 208 000 доларів США, які зобов'язується повернути ОСОБА_3 01.04.2015 року за другою розпискою.
Тобто, змістом цих розписок від 01.03.2015 року, які складені та написані самим відповідачем, підтверджується отримання відповідачем від позивача саме суми коштів у борг, а також обов'язок їх повернення, що свідчить про укладення між сторонами договору позики, передачі коштів та умови повернення таких.
Отже, узгодження сторонами істотних умов договорів позики, оформлених розписками, та факт отримання грошових коштів відповідачем підтверджується змістом самих розписок від 01.03.2015 року, які особисто і власноручно складені відповідачем, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними та необґрунтованими
Доводи апеляційної скарги про те, що 01.03.2015 відповідача не було в місті Києві, оскільки в цей день він святкував зустріч випускників юридичного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, що підтверджується фотографією в соціальній мережі Фейсбук, колегія суддів відхиляє, оскільки перебування на святкуванні 01.03.2015 року у м. Бориспіль не виключає можливості в цей же день у будь-який час отримати кошти в борг.
Доводи апеляційної скарги про те, що між позивачем та відповідачем були не відносини позики, а здійснювалася спільна інвестиційна діяльність, що полягала у купівлі-продажу валюти , - висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки належними доказами не підтверджується, що між сторонами виникли правовідносини із договору про спільну діяльність, а не із договору позики грошових коштів, адже вказані розписки містять відомості, що відповідач отримав кошти із зобов'язанням повернення, а не отримав їх на іншій підставі, зокрема для здійснення спільної діяльності у визначеній сумі.
При цьому судом першої інстанції також було обґрунтовано відхилено зазначені посилання відповідача, оскільки зміст переписки між сторонами у комп'ютерній програмі «Facebook Messenger», які датовані січнем 2015 року, не спростовує обставини, зазначені в розписках від 01 березня 2015 року щодо дати отримання коштів, суми боргу та дати повернення позики.
В суді апеляційної інстанції відповідач пояснив, що саме ним були написані обидві розписки, при цьому зазначив, що загальна сума його боргу перед ОСОБА_3 за результатами здійснення операцій купівлі-продажу валюти була такою, як зазначено в одній із розписок, тобто близько 200 тисяч доларів США. Спочатку відповідач написав одну розписку, а потім, на вимогу позивача, який підрахував дійсну суму заборгованості, він у той же день написав другу розписку, та позивач йому повідомив, що першу розписку він знищить.
Разом з тим, відповідач ОСОБА_1 підтвердив ту обставину, що він є кваліфікованим юристом, з достатнім життєвим досвідом, тому колегія суддів вважає, що в разі наявності у сторін тих зобов'язань, про які йдеться в апеляційній скарзі, відповідач не позбавлений був можливості скласти розписку такого змісту, який би відображав саме ті правовідносини, на які посилається відповідач, або надати належні та допустимі докази обставин, на які він посилається, виходячи з того, що заперечення відповідача ґрунтуються на отриманні прибутку сторонами від вчинення валютно-обмінних операцій, здійснення та фіксація яких врегульовані чинним законодавством.
Так, в суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_1 пояснив, що операції з купівлі-продажу валюти, внаслідок яких позивач та відповідач отримували прибуток, здійснювались ними через установи банків, із залученням відповідних працівників установ банків.
Відповідно до п. 3, 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19.02.1993 року (що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, втратив чинність 07.02.2019 року), резиденти і нерезиденти - фізичні особи мають право продавати іноземну валюту уповноваженим банкам та іншим фінансовим установам, які одержали ліцензію Національного банку України, або за їх посередництвом - іншим фізичним особам - резидентам, а також національному оператору поштового зв'язку, який одержав ліцензію Національного банку України.
Фізичні особи - резиденти мають право купувати іноземну валюту в уповноважених банках та інших фінансових установах, що одержали ліцензію Національного банку України, або за їх посередництвом - у інших фізичних осіб - резидентів і нерезидентів, а також у національного оператора поштового зв'язку, який одержав ліцензію Національного банку України.
Відповідно до п. 5 розділу ІІІ Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України, затвердженої Постановою Правління Національного банку України № 502 від 12.12.2002 року ( що була чинною станом на момент виникнення спірних правовідносин у 2015 році) банк, фінансова установа зобов'язані здійснювати валютно-обмінні операції, крім тих, що проводяться через платіжні пристрої, з оформленням квитанції про здійснення валютно-обмінної операції/розрахункового документа РРО.
Банк зобов'язаний оформити квитанцію про здійснення валютно-обмінної операції за формою, наведеною в додатку 3 до цієї Інструкції. Квитанція про здійснення валютно-обмінної операції оформляється банком у двох примірниках: перший примірник видається фізичній особі, другий - зберігається у вигляді паперового або електронного документа в документах дня.
Пунктом 6 розділу ІІІ вказаної Інструкції було визначено, що банк, фінансова установа під час здійснення операції з купівлі у фізичних осіб готівкової іноземної валюти за готівкові гривні або продажу фізичним особам - резидентам готівкової іноземної валюти за готівкові гривні через платіжні пристрої зобов'язані оформити квитанцію/ чек банкомата.
З огляду на викладене, а також враховуючи ту обставину, що позивач не визнає факту наявності у нього блокноту із записами про залучені сторонами кошти для здійснення валютно-обмінних операцій, колегія суддів вважає необгрунтованими доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд безпідставно відмовив у клопотанні про витребування у позивача блокнота, у якому ОСОБА_3 велись записи про грошові кошти, що залучалися ними для придбання та продажу валюти.
Будь-яких доводів щодо незгоди відповідача з розміром боргу, який стягнуто судом першої інстанції, зокрема, розрахунку 3 % річних згідно зі ст. 625 ЦПК України та їх визначення в іноземній валюті, апеляційна скарга не містить.
Виходячи з наведеного, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність між сторонами відносин, що виникли з договорів позики, оскільки розписками підтверджується як факт отримання боржником грошових коштів за договорами позики, так і зобов'язання їх повернути, а зберігання оригіналів боргових розписок у позивача доводить невиконання відповідачем своїх зобов'язань, у зв'язку із чим із боржника підлягає стягненню сума позики та три проценти річних за ст. 625 ЦК України у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання.
Отже, вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції є безпідставними, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні суду.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Отже, оскаржуване рішення ухвалене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, тому апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374-376, 381-383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2020 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 08 жовтня 2021 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Махлай Л.Д.
Немировська О.В.