28 вересня 2021 року м. Київ
Справа № 22-11811 Головуючий у 1-й інстанції: П'ятничук І. В.
Унікальний № 759/7635/20 Доповідач- Пікуль А. А.
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Пікуль А. А.
суддів Левенця Б. Б.
Невідомої Т. О.
за участю секретаря Осінчук Н. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про поділ майна,-
У травні 2020 року ОСОБА_2 пред'явив в суд позов до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про поділ майна, в якому просив здійснити поділ спільного сумісного майна 1/4 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/8 частину квартири АДРЕСА_2 (т. 1, а.с.1-2).
Позовні вимоги були обґрунтовані таким. З 12 січня 2001 року до 29 березня 2011 року позивач перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 . У період шлюбу подружжям було набуте нерухоме майно - 1/4 частина квартири АДРЕСА_2 , згідно договору № 1109/9 про залучення інвестицій в будівництво житла. Згідно свідоцтва про право власності від 26 березня 2004 року виданого Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) наказ № 552-С/КІ від 25 березня 2004 року, квартира належить ОСОБА_1 та трьом донькам, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в рівних частках, по 1/4 частині кожній.
Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 було подано до Святошинського районного суду м. Києва позов про поділ майна подружжя. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 20 червня 2013 року позов було задоволено частково та визнано, в тому числі, особистою приватною власністю ОСОБА_1 1/4 частину квартири АДРЕСА_2 . Постановою Апеляційного суду м. Києва від 31 січня 2018 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 червня 2013 року в частині визнання права власності за ОСОБА_1 1/4 частини квартири АДРЕСА_2 було скасовано та постановлено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 в цій частині відмовлено.
Так як судом не було визнано 1/4 частини квартири АДРЕСА_2 особистою приватною власністю ОСОБА_1 , то ця частина квартири досі залишається не розподіленою та перебуває у спільній сумісній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 10 червня 2021 року позов ОСОБА_2 задоволено. Здійснено поділ спільного сумісного майна - 1/4 частини кватири АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на 1/8 частину квартири АДРЕСА_2 т.2, а. с. 8-12).
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необґрунтованість та незаконність рішення суду першої інстанції, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким визнати 13/25 частини квартири АДРЕСА_2 особистою власністю ОСОБА_1 , визнати 12/25 частини квартири АДРЕСА_2 спільним сумісним майном подружжя, здійснити поділ спільного сумісного майна - 12/25 частин кватири АДРЕСА_2 таким чином: за ОСОБА_2 визнати в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на 6/25 частин квартири АДРЕСА_2 , а за ОСОБА_1 , визнати в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на 6/25 частин квартири АДРЕСА_2 (т.2, а. с. 14-31).
У своєму відзиві на апеляцій скаргу представник ОСОБА_2 , адвокат Смирнов М. В., вказує, що усі обставини справи були досліджені під час судового розгляду. В матеріалах справи наявна постанова Київського апеляційного суду у справі № 2/-3866/11 (апеляційне провадження № 22-п796/727/2017р) від 31 січня 2018 року, яка набрала чинності. Дана постанова досліджувалася судом першої інстанції, а позивач посилався на неї як на підставу звільнення від доказування. У даній справі приймали участь ті самі сторони та досліджувались обставини, на які ОСОБА_1 посилається як на підставу скасування оскаржуваного рішення.
Також зазначав, що за наслідками касаційного розгляду постанову Київського апеляційного суду у частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання особистою власністю ОСОБА_1 частки квартири АДРЕСА_2 було залишено без змін постановою Верховного суду по справі № 2/-3866/11 (провадження №61-17568св18).
В суд апеляційної інстанції треті особи - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , не з'явились, про місце та час апеляційного розгляду повідомлені належним чином (т. 2, а. с. 87-88).
Суд ухвалив розглядати справу у відсутність указаних осіб, оскільки відповідно до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді Пікуль А. А., пояснення учасників справи: ОСОБА_1 та її представника, адвоката Левченкової О. А., які підтримали подану апеляційну скаргу та просили суд її задовольнити; представника ОСОБА_2 , адвоката Смиирнова М. В., який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити оскаржуване рішення без змін, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія доходить висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення скасуванню з таких підстав.
При розгляді справи в суді першої інстанції встановлені наступні обставини.
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в період з 12 січня 2001 року до 29 березня 2011 року перебували у зареєстрованому шлюбі.
Як убачається з матеріалів справи, в період шлюбу подружжям було набуте нерухоме майно - 1/4 частина квартири АДРЕСА_2 , згідно договору № 1109/9 про залучення інвестицій в будівництво житла (а. с. 124-125).
Згідно свідоцтва про право власності від 26 березня 2004 року, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) наказ № 552-С/КІ від 25 березня 2004 року, спірна квартира належить відповідачу по справі ОСОБА_1 та трьом донькам, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в рівних частках, по 1/4 частині кожному (а. с. 128).
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 20 червня 2013 року в порядку поділу майна подружжя у цивільній справі № 2/759/101/13, позов ОСОБА_1 було задоволено частко, в тому числі було визнано за ОСОБА_1 право особистої власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_2 (а. с. 54-59).
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 27 січня 2015 року скасовано рішення Святошинського районного суду м. Києва та постановлено нове, яким ОСОБА_1 в задоволенні позову в частині визнання за нею права особистої власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_2 було відмовлено, з посиланням на те, що відсутні докази того що нею за особисті кошти було придбано спірну 1/4 частину квартиру (а.с.60-68).
Рішення Апеляційного суду м. Києва від 27 січня 2015 року в частині відмови ОСОБА_1 в задоволенні позову про визнання за нею права особистої власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_2 сторонами не оскаржувалось, про що свідчить ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 грудня 2016 року (а.с.69-74).
Згідно з положеннями ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
За встановлених обставин, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 районний суд виходив з того, що спірна 1/4 частина квартира придбана під час перебування сторін у шлюбі, тому відповідно до вищевказаних положень сімейного законодавства є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між сторонами у рівних частинах - по 1/8 частині квартири кожному.
При перевірці указаних висновків районного суду у контексті доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 апеляційний суд виходить з наступного.
Як убачається з мотивувальної частини оскаржуваного рішення, при вирішенні справи районний суд виходив із обставин, встановлених рішенням Апеляційного суду від 27 січня 2015 року у справі № 2-3866/11 (т.1, а.с.60-68), які вважав преюдиціальними для вирішення даної справи.
Однак такі висновки суду є помилковими, оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 грудня 2016 року указане рішення в частині поділу квартири АДРЕСА_2 скасоване, справа у цій частині направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (т.1, а.с.69-74).
Оскільки рішення скасоване, встановлені судом у цьому рішенні обставини не можуть вважатися преюдиціальними при вирішенні інших справ між цими ж сторонами.
У даних правовідносинах є така, що набрала законної сили, постанова Апеляційного суду м. Києва від 31 січня 2018 року, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання за ОСОБА_1 права власності на ј частину квартири АДРЕСА_2 за недоведеністю джерел походження коштів на придбання указаної частки у квартирі АДРЕСА_2 з коштів, отриманих від продажу особистого майна (т.1, а. с. 89-92).
У постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року за наслідками розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду м. Києва від 31 січня 2018 року суд касаційної інстанції вказав, зокрема, таке.
Апеляційним судом вірно враховано, що ОСОБА_1 вимоги про поділ ј частини квартири АДРЕСА_2 відповідно до вимог статей 60, 63 СК України не заявлялись та остання не позбавлена права звернутися до суду з такими вимогами в іншому судовому провадженні. Посилання у касаційній скарзі на те, що ОСОБА_2 не надав доказів участі у придбанні спірної квартири, суд відхиляє, оскільки докази на спростування презумпції спільності майна подружжя має надавати той із подружжя, хто її заперечує (т.1, а.с.93-112; а.с.108).
Ураховуючи, що постанова Апеляційного суду м. Києва від 31 січня 2018 року ухвалена у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання за ОСОБА_1 права власності на ј частину квартири АДРЕСА_2 і в рамках указаної справи не вирішувалося питання щодо поділу квартири у якості спільного сумісного майна подружжя із визначенням часток кожного з подружжя у цій власності, висновки суду щодо недоведеності факту придбання спірного майна (1/4 частини квартири) виключно за кошти ОСОБА_1 не мають преюдиціального значення при вирішенні питання поділу цього майна та при визначенні часток кожного із подружжя у цьому майні.
При визначенні часток кожного із подружжя у придбанні в період шлюбу ј частини квартири АДРЕСА_2 апеляційний суд виходить з такого.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
У даних правовідносинах спірна квартира придбана на підставі Договору № 1109/Я про залучення інвестицій для будівництва житла від 11 вересня 2002 року, укладеного ОСОБА_1 , яка діяла від свого імені та від імені своїх неповнолітніх дітей. Вартість квартири на день укладення договору становила 239 310 грн. (т.1, а.с.124-125).
Відповідно до п. 3.2 цього Договору інвестування здійснюється шляхом внесення грошових коштів на поточний рахунок організації в додатково узгодженому сторонами порядку або іншим способом, який не суперечить домовленості сторін та чинному законодавству України.
З наявних у розпорядженні суду письмових доказів убачається, що оплата вартості квартири була проведена поетапно у період 2002 - 2003 років нерівними сумами (т.1, а.с.113-117).
Незадовго до укладення Договору про залучення інвестицій - у червні 2002 року, ОСОБА_1 продала належний їй особисто (придбаний до укладення шлюбу сторін) садовий будинок із земельною ділянкою (т.1, а. с. 129-140). На виконання рекомендацій касаційного суду у справі № 2-3866/11 та усуваючи недоліки, які були допущені нею у зазначеній справі, ОСОБА_1 у даній справі надала суду письмові докази щодо нотаріального засвідчення указаного договору (т.1, а. с. 129-133). Відповідно до умов договору купівлі-продажу продаж вчинено за 6 151 грн. 60 коп.
Ураховуючи характер перебігу подій - продаж одного нерухомого майна та вчинення через короткий проміжок часу дій по інвестуванню у придбання іншого нерухомого майна, а також ураховуючи спосіб придбання спірного майна - інвестування будівництва зі сплатою вартості інвестиції не одним платежем при укладенні договору, а кількома платежами протягом 2002-2003 років, апеляційний суд доходить висновку, що твердження ОСОБА_1 про внесення нею отриманих від продажу належного їй особисто садового будинку із земельною ділянкою 6 151 грн. 60 коп. у інвестування 1/4 частини квартири АДРЕСА_2 відповідають дійсним обставинам справи.
У період здійснення інвестицій - у січні 2003 року, ОСОБА_1 здійснила продаж належної їй особисто (придбаної до укладення шлюбу сторін) 1/4 частини квартири АДРЕСА_4 (т.1, а.с.126-127).
Відповідно до умов договору продаж квартири вчинено за 100 085 грн., 1/4 частина з яких складає 25 021 грн. 25 коп.
Згідно з умовами п. 2 цього Договору 5 410 грн. покупець сплатив продавцям до підписання цього договору, 73 035 грн. зобов'язується сплатити продавцям до 03 лютого 2003 року, а решту суми в розмірі 21 640 грн. покупець зобов'язується сплатити продавцям до 20 травня 2003 року (т.1, а.с.126).
При співставленні указаного в договорі графіку платежів із датами оплат за інвестиційним договором, які відбувалися, у тому числі, у січні-квітні 2003 року (т.1, а.с.115-117) та, ураховуючи характер перебігу подій, - продаж одного нерухомого майна і одночасне вчинення дій по інвестуванню у придбання іншого нерухомого майна, а також ураховуючи спосіб придбання спірного майна - інвестування будівництва зі сплатою вартості інвестиції не одним платежем при укладенні договору, а кількома платежами протягом 2003 року, апеляційний суд доходить висновку, що твердження ОСОБА_1 про внесення нею отриманих від продажу належної їй особисто 1/4 частини квартири АДРЕСА_4 25 021 грн. 25 коп. у інвестування 1/4 частини квартири АДРЕСА_2 відповідають дійсним обставинам справи.
Доказів того, що указані грошові кошти у загальному розмірі 31 172 грн. 85 коп. (6 151 грн. 60 коп. + 25 021 грн. 25 коп.) були витрачені на придбання іншого цінного майна та/або, що у процесі придбання спірної 1/4 частини квартири АДРЕСА_2 було замість належних особисто ОСОБА_1 31 172 грн. 85 коп. вкладено інші кошти, у розпорядження суду не надано.
З наявних у матеріалах справи письмових доказів убачається, що повна вартість об'єкта інвестування квартири АДРЕСА_2 складає 239 310 грн. (т.1, а.с.121).
Отже вартість спірної 1/4 частини квартири становить 59 827 грн. 50 коп. (239310 : 4).
Виходячи із того, що 59 827 грн. 50 коп. - це вартість 25/100 частин квартири, то інвестовані особисто ОСОБА_1 31 172 грн. 85 коп. - це 13/100 частин квартири.
Ураховуючи наведене, апеляційний суд доходить висновку, що при вирішенні судом питання поділу між подружжям придбаної у період шлюбу 1/4 частини (25/100) квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_1 допустимими - письмовими, доказами спростувала презумпцію спільності майна щодо 13/100 частин указаної квартири.
Отже спільним сумісним майном подружжя у даних правовідносинах є 12/100 частин квартири АДРЕСА_2 (25/100 мінус 13/100).
При поділі указаного майна між подружжям суд, ураховуючи положення ч.1 ст. 70 СК України, виходить із рівності часток подружжя.
Підстав для відступу від засади рівності часток подружжя судом не встановлено.
Ураховуючи наведене, в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за ОСОБА_2 слід визнати право власності на 6/100 частин квартири АДРЕСА_2 (12/100 : 2).
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За правилами ч. 1 ст. 376 ЦПК України самостійними підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З огляду на викладене, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Оскільки у апеляційній скарзі ОСОБА_1 претендувала на 13/25 частин квартири, що складає 52/100 частини квартири (т.2, а.с.30), при скасуванні оскаржуваного рішення апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 367-368, 374-376, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 червня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.
Визнати спільним сумісним майном подружжя 12/100 частин квартири АДРЕСА_2 .
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на 6/100 (шість сотих) частин квартири АДРЕСА_2 .
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 07 жовтня 2021 року.
Головуючий А. А. Пікуль
Судді Б. Б. Левенець
Т. О. Невідома