ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 53/13607.06.10
За позовом Фізичної особи-підприємця Саржан Олени Анатоліївни
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Елемент Лізинг»
про визнання частини договору недійсною
Суддя Грєхова О.А.
Представники:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Заявлено позов про визнання недійсною частини Договору фінансового лізингу транспортних засобів № ЭЛ/Плт-0147/ДЛ від 09.02.2008р. укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Елемент Лізинг»та Фізичною особою-підприємцем Саржан Оленою Анатоліївною.
Позовні вимоги мотивовані тим, що при укладенні Договір фінансового лізингу сторонами не було дотримано вимог статей 203, 215, 216, 217 ЦК України, статей 189, 198, 202, 207, 208 Господарського кодексу України, оскільки ціна договору формується і вказується і національній валюті України -гривні із вказанням відповідно еквіваленту у доларах США по курсу НБУ на день підписання договору. Встановлення ціни Договору у доларах США, на думку позивача, суперечить чинному законодавству України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2010р. порушено провадження по справі № 53/136, розгляд справи призначено на 26.04.2010р.
У зв'язку з нез'явленням в судове засідання 26.04.2010р. представника відповідача розгляд справи було відкладено на 07.06.2010р.
В судове засідання 07.06.2010р. представник позивача не з'явився, проте через відділ Діловодства Господарського суду міста Києва надав суду клопотання про розгляд справи без участі представника позивача, а також позивач зазначив, що підтримує позовні вимоги в повному обсязі.
Незважаючи на належне повідомлення про час і місце засідання у справі, відповідач в судове засідання не з'явився, письмових доказів, пояснень та заперечень по суті спору не надав, вимоги ухвал суду від 26.03.2010р. та від 26.04.2010р. не виконав.
Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.
Згідно з Інформаційним листом Вищого господарського суду України від 13.08.2008р. № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року»відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002р. № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.
Дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.
Водночас до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Про це Вищим господарським судом України зазначалося і в інформаційних листах від 02.06.2006р. № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(пункт 4), від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (пункт 15), від 18.03.2008р. № 01-8/164 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році»(пункт 23).
Крім того, особи, які беруть участь у розгляді, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (див. Роз'яснення Президії ВАСУ від 18.09.1997р. № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).
Відповідно до вимог ст. 87 ГПК України суд належним чином повідомив сторін про розгляд справи ухвалою суду від 26.03.2010р. та від 26.04.2010р., про що свідчать відмітки про відправку на зворотній стороні вказаної ухвали, повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про отримання та реєстр відправки поштової кореспонденції.
За таких обставин, господарський суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь представника у судовому засіданні.
При цьому, суд вважає достатніми матеріали справи для слухання справи у відсутності відповідача відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.
На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, який долучених до матеріалів справи.
У судовому засіданні 07.06.2010р. в порядку ст. 85 ГПК України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
09 лютого 2008 року між позивачем, Фізичною особою-підприємцем Саржан Оленою Анатоліївною, та відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «Елемент Лізинг», був укладений Договір фінансового лізингу транспортних засобів № ЭЛ/Плт-0147/ДЛ, згідно з яким відповідач, як лізингодавець, придбає у власність предмет лізингу і надає його позивачу, як лізингоотримувачеві, за плату у тимчасове володіння та користування на умовах даного Договору і Правил (Додаток № 1).
На виконання умов Договору згідно Додатків до нього № 2, 4 відповідач придбав та передав позивачу вантажний автомобіль марки «ISUZU»NQR-71 R, а позивач здійснював лізингові платежі відповідно до Додатку № 3 до Договору «Графік лізингових платежів».
Згідно з п. 5.2 загальна сума Договору лізингу 59 22,19 грн. дол.. США, що є еквівалентом 299 072,08 грн.
Причиною виникнення спору у даній справі є те, при укладенні Договору фінансового лізингу сторонами не було дотримано вимог статей 203, 215, 216, 217 ЦК України, статей 189, 198, 202, 207, 208 Господарського кодексу України, оскільки ціна договору формується і вказується і національній валюті України -гривні із вказанням відповідно еквіваленту у доларах США по курсу НБУ на день підписання договору. Встановлення ціни Договору у доларах США, на думку позивача, суперечить чинному законодавству України.
А тому позивач просить визнати недійсними частини Договору фінансового лізингу транспортних засобів № ЭЛ/Плт-0147/ДЛ від 09.02.2008р., укладеного між позивачем, Фізичною особою-підприємцем Саржан Оленою Анатоліївною, та відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «Елемент Лізинг»: частину пункту 5.1. Договору - «з вказанням відповідного еквіваленту у доларах США по курсу Національного банка України на день підписання договору»; частину пункту 5.2. Договору - «59 222, 19 (п'ятдесят дев'ять тисяч двісті двадцять два) дол. США, що є еквівалентом»; частини підпункту 5.2.1. Договору - «58 851, 20 (п'ятдесят вісім тисяч вісімсот п'ятдесят один) дол. США, що є еквівалентом»; частин підпункту 5.2.1.1. Договору - «3 709, 90 (три тисячі сімсот дев'ять) дол. США, що є еквівалентом»; частину підпункту 5.2.1.2. Договору - «55 141,30 (п'ятдесят п'ять тисяч сто сорок один) дол. США, що є еквівалентом»; частину підпункту 5.2.2. Договору - «370,99 (триста сімдесят) дол. США, що є еквівалентом»; частину пункту 5.3. Договору - «50, 00 (п'ятдесят) дол. США, що є еквівалентом»; частину пункту 5.4. Договору - «400, 00 (чотириста) дол. США, що є еквівалентом»; частину пункту 5.5. Договору - «100, 00 (сто) дол. США, що є еквівалентом»; частину пункту 5.6 Договору - «з відповідним перерахуванням сум з гривнях, згідно до еквівалента (долара США) по курсу Національного банку України на дату здійснення платежу»; пункт 1. (що змінює пункт 5.6. Договору), пункт 2. (підпункт 5.6.1.), пункт 3. (підпункт 5.6.2. Договору) Додаткової угоди від 01.07.2008 р. до Договору фінансового лізингу транспортних засобів № ЭЛ/Плт-0147/ДЛ від 09.02.2008р.
Проте, суд не може погодитись з даною позицією позивача з наступних підстав.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг»договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про фінансовий лізинг»предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Згідно з ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
В порядку ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Згідно з ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
Таким чином, позивач та відповідач в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору лізингу, договір відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а відтак, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Разом з тим, визначаючи правовий статус гривні, вказана норма Основного Закону не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом
Аналогічний режим використання національної та іноземної валюти при виконанні грошових зобов'язань передбачений ГК України. Зокрема, частиною 2 статті 198 ГК України встановлено, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях; грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
Спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності та діяльності небанківських фінансових установ не містить приписів, які б забороняли банкам або іншим фінансовим установам надавати кредити в іноземній валюті.
Відповідно до ч. 2 ст. 632 Цивільного кодексу України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
З наведених норм вбачається, що чинне законодавство України не забороняє сторонам при визначенні грошового зобов'язання використовувати як грошовий еквівалент іноземну валюту, при цьому порядок визначення сум, що підлягають сплаті у гривнях сторони можуть визначити у договорі.
Судом не можуть бути задоволені позовні вимоги позивача з посиланням на ст.189 Господарського кодексу України з наступних підстав.
Відповідно до ст. 189 Господарського кодексу України ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Як вбачається з умов укладеного договору, всі лізингові платежі визначені та здійснюються у гривнях, що не суперечить положенням ст.189 Господарського кодексу України.
Суд також не вбачає підстав для визнання недійсною частини договору фінансового лізингу транспортних засобів № ЭЛ/Плт-0147/ДЛ від 09.02.2008р. з посиланням на ст.. ст.. 203, 207, 215, 217 ЦК України, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 202, ч. 2 ст. 203, 205, 207, 237 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 2 постанови «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» від 28.04.1978 р. № 3, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
Вирішуючи спір про визнання недійсною частини договору фінансового лізингу транспортних засобів № ЭЛ/Плт-0147/ДЛ від 09.02.2008р., необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що підстави, встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України та статтею 207 Господарського кодексу України, для визнання недійсною частини договору фінансового лізингу транспортних засобів № ЭЛ/Плт-0147/ДЛ від 09.02.2008р. відсутні, а спірні частини договору фінансового лізингу транспортних засобів № ЭЛ/Плт-0147/ДЛ від 09.02.2008р. є дійсними та такими, що відповідають чинному законодавству України.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача
Керуючись ст. ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.
Суддя Грєхова О.А.