Справа №22ц -532/10 Головуючий в 1 інстанції: Овсієнко А.А. Категорія: 54 Доповідач: Данилюк В.А.
18 червня 2010 року м. Луцьк.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого судді Данилюк В.А.,
суддів Матвійчук Л.В., Осіпука В.В.
при секретарі Дуткіній Ж.П.
з участю
позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4,
представника відповідача ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення матеріальної шкоди, завданої працівниками під час виконання трудових обов»язків, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Турійського районного суду від 17 лютого 2010року,
В апеляційній скарзі на рішення Турійського районного суду від 17 лютого 2010 року позивачка ОСОБА_1, покликаючись на неповне з»ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Оскаржуваним рішенням у позові ОСОБА_1 відмовлено.
В даному судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримали з наведених у ній підстав, відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та їх представник ОСОБА_5 апеляційну скаргу заперечили та просили рішення суду залишити без змін.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за пряму дійсну шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов»язків, при умові, коли така шкода заподіяна винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.
При цьому згідно з п.1,3 ст.134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини, у випадках коли між працівниками і підприємством, установою, організацією відповідно до ст.135 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.
При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що 1 серпня 2005 року між підприємцем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 було укладено трудовий договір, за умовами якого останній був прийнятий на роботу на посаду кладовщика (а.с.6,7). Так само 1 червня 2006 року між підприємцем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_4 було укладено трудовий договір, за умовами якого останній прийнятий на роботу на посаду кладовщика (а.с.147,148).
Одночасно з трудовими договорами між підприємцем ОСОБА_1М .з однієї сторони та відповідачами ОСОБА_3, ОСОБА_4 з іншої було укладено договори про повну матеріальну відповідальність (а.с.8,149).
В судовому засіданні також встановлено і не заперечується відповідачами, що у період з 9 квітня 2008 року по 7 жовтня 2009 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було отримано від підприємця ОСОБА_1 для наступної реалізації відповідні товари: ОСОБА_3 згідно накладних та рахунків (а.с.18-48), на суму 104605 грн.75 коп., ОСОБА_4 згідно накладних та рахунків (а.с.150-184, 252-268, 291, 292) - на суму 158670 грн. 12 коп. Вищезазначені товари становлять лише частину тих товарів, які протягом указаного періоду перебували в обороті підприємця ОСОБА_1 та були підзвітними відповідачам, що не заперечується сторонами.
З пояснень сторін та показань свідка ОСОБА_6 вбачається, що виручені від реалізації ввірених їм позивачем товарів кошти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 здавали як позивачці ОСОБА_1, так і її чоловіку ОСОБА_6, і жодних заперечень з цього приводу від позивачки ОСОБА_1 не надходило.
Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що станом на 16 жовтня 2009 року отримані відповідачами товари на складі відсутні, а відповідачі не здали виручених від їх реалізації коштів та відмовляються відзвітуватися про рух матеріальних цінностей. Разом з тим ні позивач, ні відповідачі не зазначили та не підтвердили документально суму коштів, виручених від реалізації товарів протягом вказаного періоду.
Надана позивачкою фотокопія звіту (а.с.112), на який остання покликається як на доказ, котрий підтверджує вартість станом на 1 лютого 2009 року залишків ввірених відповідачем матеріальних цінностей (товарів в обороті), не містить офіційних реквізитів, не підписаний відповідачами, а тому не може бути прийнятий судом як належний та допустимий доказ тих обставин, на які покликається позивач як на підставу своїх вимог.
Відповідно до ч.1ст.135-3 КЗпП України розмір фактично заподіяної працівником шкоди визначається за фактичними витратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.
Жодного документа визначеного зразка та форми, який містив би об»єктивні відомості про розмір нестачі ввірених відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , кожному зокрема, матеріальних цінностей та про рух товаро-матеріальних цінностей позивачем не надано.
Позивач ОСОБА_1 ствердила у судовому засіданні про неможливість надати необхідні бухгалтерські документи через їх викрадення, і відповідно до копії постанови про порушення кримінальної справи від 16 квітня 2010 року за фактом викрадення бухгалтерських документів з приміщення бухгалтерії магазину «Олімп», у якому здійснювала свою підприємницьку діяльність ОСОБА_1, порушено кримінальну справу, а тому через відсутність первинних бухгалтерських документів встановити розмір заданих позивачу матеріальних збитків не виявляється можливим.
В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 як на підставу позову, крім укладення з відповідачами договорів про повну матеріальну відповідальність, вказує на те, що шкоду завдано внаслідок розкрадання ввірених відповідачам матеріальних цінностей, в той же час будь-яких доказів вчинення відповідачами діянь, переслідуваних у кримінальному порядку, не надано.
Відповідно до ст.138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.
За таких обставин справи та відповідно до зазначених норм закону суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог через не доведення позивачем своїх вимог належними доказами.
Доводи апеляційної скарги були предметом дослідження в суді першої інстанції і їм було дано вірну оцінку, а тому вони не спростовують законних та обґрунтованих висновків суду
Що стосується посилання у рішенні суду на ст.134 КУпАП України, то із змісту рішення убачається, що у даному випадку судом допущено описку, і у тексті йдеться про зміст статті 134 Кодексу Законів про працю України, а тому дане зауваження, викладене у апеляційній скарзі, не впливає на правильність рішення суду.
Рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 308, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Турійського районного суду від 17 лютого 2010 року у даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку на протязі двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді