Єдиний унікальний номер 227/3768/20
Номер провадження 22-ц/804/2115/21
06 жовтня 2021 року
м. Бахмут
справа № 227/3768/20
провадження № 22-ц/804/2115/21
Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
головуючого - Тимченко О.О.,
суддів: Мірути О.А., Хейло Я.В.,
за участю секретаря судового засідання - Цимбал Д.А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмут Донецької області цивільну справу № 227/3768/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,
на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 14 червня 2021 року (суддя Здоровиця О.В.), рішення ухвалено в приміщенні суду в м. Добропілля Донецької області, текст повного судового рішення складено 24 червня 2021 року),-
В вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Добропільського міськрайонного суду Донецької області з зазначеним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що зі ОСОБА_2 перебуває у шлюбі з 24 жовтня 2015 року. Від шлюбу мають двох неповнолітніх дітей 2016 та 2018 року народження. За час шлюбу вони придбали нерухомість, а саме, квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 38,6 кв.м та ? частину житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_2 , загальною площею 22,3 кв.м. З червня 2019 року вони разом однією сім'єю не мешкають, відповідачка забрала дітей та змінила місце постійного проживання. На даний час їх шлюб юридично не розірваний, але фактично розпався. Домовленості про добровільний поділ майна між ними не досягнуто, оскільки відповідачка бажає, щоб все майно залишилося у її особистій власності. Відповідачка чинить йому перешкоди у користування спільним майном. На даний час він не має іншого власного житла і проживає разом зі своїми батьками в їх квартирі.
Просив поділити спільне нажите за період шлюбу майно у вигляді квартири АДРЕСА_1 та ? частини житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_2 , визнавши за ОСОБА_1 право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_3 ; визнавши за ОСОБА_2 право власності на ? частину житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_2 . Також просив стягнути з нього на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію, як різницю часток у праві спільної сумісної власності на майно, у розмірі 7 575,50 грн та понесені судові витрати, у вигляді витрат за виготовлення технічних паспортів на спільне сумісне майно у сумі 2 032,65 грн, за проведення експертної оцінки спільного сумісного майна в сумі 2 100,00 грн та сплаченого судового збору.
В листопаді 2020 року ОСОБА_2 подала до Добропільського міськрайонного суду Донецької області зустрічний позову до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, в обґрунтування якої послалась на те, що ОСОБА_1 вводить суд в оману зазначаючи про те, що він мешкає з батьками і що квартира по АДРЕСА_4 є його єдиним житлом, оскільки останній з вересня 2017 року взагалі не перебуває в Україні, оскільки мешкає в Росії, в квартирі, яка свого часу була їх спільним майном, але згодом під тиском родичів з боку чоловіка та за збігом тяжких сімейних обставин була ними продана батькам чоловіка. Крім того зазначала, що ОСОБА_1 достовірно відомо, що ? частина житлового будинку, яка є предметом поділу, фактично за їх обоюдної згодою, була продана в розстрочку ОСОБА_3 за 150 000,00 грн, який з вересня 2016 року по грудень 2019 року сплачував кошти за придбаний будинок, але у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 ухиляється від нотаріального оформлення купівлі-продажу, вказаний правочин не оформлений належним чином. Враховуючи наведене, а також те, що з нею залишаються мешкати їх спільні неповнолітні діти, а розмір аліментів, стягнутий з відповідача недостатній для забезпечення їх фізичного, духовного розвитку та лікування, а також те, що аліменти ОСОБА_1 сплачуються несвоєчасно і не в повному обсязі, просила суд відступити від засади рівності часток подружжя та збільшити належну їй частку в спільному сумісному майні.
Просила поділити спільне нажите в період шлюбу майно таким чином: визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину квартиру за адресою АДРЕСА_3 та на 1/3 частину житлового будинку садибного типу ( ? частини) з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_2 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на 2/3 частини квартири за адресою АДРЕСА_3 та на 2/3 частини житлового будинку садибного типу ( ? частини) з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_2 .
Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 14 червня 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволено частково. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задоволено частково: поділено спільне сумісне майно подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 таким чином: визнано за ОСОБА_1 право власності на ? частину від ? ідеальної частки житлового будинку А-1 за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 44,6 кв.м, житловою площею 27,9 кв.м з відповідною часткою надвірних побудов та споруд: а-1 нежитлова прибудова; а1 - ганок; Б-1 - гараж; см - оглядова яма; В-1 - літня кухня; Г-1 - сарай; Д-1 - сарай; Е-1 - убиральня; Ж-1 - сарай; З-1 - сарай; И-1 - сарай; К-1 - сарай; Л-1 - навіс; М-1 - навіс; Н-1 - погріб; О-1 - лазня; № 1 - огорожа; № 2 - огорожа; І - вимощення; ІІ - вимощення; ІІІ - водопровід. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину від 1/2 ідеальної частки житлового будинку А-1 за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 44,6 кв.м, житловою площею 27,9 кв.м з відповідною часткою надвірних побудов та споруд: а-1 - нежитлова при дубова; а1 - ганок; Б-1 - гараж; см - оглядова яма; В-1 - літня кухня; Г-1 - сарай; Д-1 - сарай; Е-1 - убиральня; Ж-1 - сарай; З-1 - сарай; И-1 - сарай; К-1 - сарай; Л-1 - навіс; М-1 - навіс; Н-1 - погріб; О-1 - лазня; № 1 - огорожа; № 2 - огорожа; І - вимощення; ІІ - вимощення; ІІІ - водопровід. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири за адресою АДРЕСА_3 , загальною площею 38,6 кв.м, житловою площею 23,5 кв.м. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири за адресою АДРЕСА_3 , загальною площею 38,6 кв.м, житловою площею 23,5 кв.м. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати у розмірі 5 241,07 грн.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 за первісним позовом та ОСОБА_2 за зустрічним позовом, суд першої інстанції виходив з того, що частки чоловіка та дружини у спільному сумісному майні є рівними, а тому поділ майна слід здійснити виходячи саме з правил рівності часток в ідеальних долях без виділення майна в натурі, визнавши за кожним із сторін право особистої приватної власності на ? частину спірної квартири (за кожним) та право власності на ? частину від ? ідеальної частини житлового будинку (за кожним).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування фактичних обставин справи, ненадання належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити його позовні вимоги.
УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції щодо поділу сумісного майна подружжя, а саме, визнання права власності на ? частину спільного сумісного майна для нього та ОСОБА_2 , тим паче, без виділення в натурі, є неможливим для виконання. Оскільки, по-перше, право власності на ? частину спільного сумісного майна де-юре у нього і ОСОБА_2 було і до моменту звернення до суду з позовом про поділ спільного майна, а позов був поданий з приводу неможливості домовитися зі ОСОБА_2 щодо поділу спільного сумісного майна. По-друге, без вилічення в натурі окремих частин нерухомого майна, що є об'єктами спільної сумісної власності подружжя, створюється ситуація, при якій неможливе виконання судового рішення, а відповідно і користування цими частинами спільного сумісного майна.
Від ОСОБА_2 відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив. За частиною 3 статті 360 ЦПК України його відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, від нього найшла заява про розгляд справи за його відсутності.
Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.
Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити.
Суд ухвалив, розглядати справу у відсутність сторін, які не з'явились, оскільки відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 24 жовтня 2015 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 від 12.09.2017 року. Станом на день розгляду цієї справи сторони спільно не мешкають, живуть окремо. Вказаний факт сторонами не оспорюється.
Від вказаного шлюбу мають двох неповнолітніх дітей, а саме - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження. Неповнолітні діти мешкають разом з матір'ю - ОСОБА_2 , що не заперечувалося позивачем ОСОБА_1 .
В період шлюбу сторонами було придбано нерухоме майно, а саме: квартира за адресою АДРЕСА_3 (загальна площа 38,6 кв.м, житлова площа 23,5 кв.м), що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 230583171 від 02.11.2020 року, яка свідчить, що державна реєстрація права власності на квартиру зареєстровано 27.01.2015 року на ОСОБА_1 на підставі договору купівлі продажу, засвідченого 26.11.2015 року приватним нотаріусом Добропільського міського нотаріального округу Донецької області Шиманським І.Ю.; ? частина житлового будинку з надвірними побудовами та спорудами (житловий будинок А-1 з побудовами та спорудами: а-1 нежитлова прибудова; а1 - ганок; Б-1- гараж; см- оглядова яма; В-1-літня кухня; Г-1 - сарай; Д-1 - сарай; Е-1 - убиральна; Ж-1 - сарай; З-1 - сарай; И-1 - сарай; К-1 - сарай; Л-1 - навіс; М-1 - навіс; Н-1 - погріб; О-1 - лазня; № 1 огорожа; № 2 - огорожа; І-вимощення; ІІ - вимощення; ІІІ - водопровід) за адресою АДРЕСА_2 , загальна площа 44,6 кв.м, житлова площа 27,9 кв.м, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 230580787 від 02.11.2020 року, яка свідчить, що державна реєстрація права власності на зазначену частину вказаного будинку відбулася 15.12.2015 року на ОСОБА_2 на підставі договору купівлі продажу, засвідченого 15.12.2015 року приватним нотаріусом Добропільського міського нотаріального округу Донецької області Шиманським І.Ю.
Нерухоме майно, а саме вищевказані квартира за адресою АДРЕСА_3 та ? ідеальна частка житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки вказане нерухоме майно було придбано в період шлюбу. Вищевказане майно наявне у подружжя ОСОБА_6 на час розгляду даної справи. Вказані обставини визнаються сторонами.
Вартість квартири за адресою АДРЕСА_3 становить 99 356,00 грн що підтверджується звітом про оцінку майна, зробленим ФОП ОСОБА_7 14.09.2020 року, який наданий в якості доказу позивачем ОСОБА_1 .
Вартість ? ідеальної частки житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 становить 84 205,00 грн, що підтверджується звітом про оцінку майна, зробленим ФОП ОСОБА_7 14.09.2020 року, який наданий в якості доказу позивачем ОСОБА_1 .
Вартість вищевказаного майна відповідачем ОСОБА_2 в судовому засіданні не оспорювалася.
Згідно з положеннями статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА
Відповідно до частин 1-2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За частиною 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За частинами 1-3 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно із статтею 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За частинами 1, 5 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 за первісним позовом та ОСОБА_2 за зустрічним позовом, суд першої інстанції виходив з того, що частки чоловіка та дружини у спільному сумісному майні є рівними, а тому поділ майна слід здійснити виходячи саме з правил рівності часток в ідеальних долях без виділення майна в натурі, визнавши за кожним із сторін право особистої приватної власності на ? частину спірної квартири (за кожним) та право власності на ? частину від ? ідеальної частини житлового будинку (за кожним).
Такий висновок суду першої інстанції є вірним та ґрунтується на вимогах діючого законодавства.
Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Отже, інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв'язку, а законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім'ї.
Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час придбання зазначеного майна.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування вказаної презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: час набуття майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
У зв'язку з викладеним, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктові спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, висловленим у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15.
Основним завданням суду при вирішенні спорів про поділ майна подружжя є вирішення конфлікту між подружжям, тобто здійснення судом своєї базової функції - ухвалення обов'язкового рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не виводить його на новий рівень для сторін, які в будь-якому випадку не можуть між собою домовитися.
Тобто саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Враховуючи вищезазначене, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов обґрунтованих висновків про визнання спірного нерухомого майна спільним майном подружжя.
Здійснюючи розподіл нерухомого майна, суд першої інстанції правильно виходив з того, що спірна квартира та ? частина житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, підлягає поділу між подружжям в рівних частинах, оскільки презумпція спільності права власності подружжя на це майно не спростована жодною із сторін.
Посилання скаржника на те, що запропонований ним варіант поділу спірного майна подружжя шляхом визнання за ним права власності на квартиру, а за ОСОБА_2 - ? частини житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями, є більш правильним, обґрунтованим і взаємовигідними для обох сторін, є безпідставними, оскільки такий варіант поділу не відповідає засадам рівності часток подружжя.
Згідно із частинами 4, 5 СК України присудження з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що припинення права власності співвласника на частку в спільному майні допускається лише за наявності умов, передбачених статтею 365 ЦК України.
Так, за статтею 365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) зроблено висновок, що «відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15-ц (провадження № 61-4860св18) зазначено, що «висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.».
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2019 року в справі № 750/11178/17 (провадження № 61-42000св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України та вказано, що «припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Тобто можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім'ї виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, робиться в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника та членів його сім'ї. Оскільки мається на увазі недопущення, то суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку».
За таких обставин, враховуючи вищезазначене, та те, що ОСОБА_2 заперечувала проти запропонованого ОСОБА_1 варіанту поділу спірного майна, підстав для такого розподілу відсутні.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неодноразово ігнорував його заяви про розгляд справи без його участі, грубо порушуючи його процесуальні права, є безпідставними, оскільки відповідно до пункту 3 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою.
Посилання в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції процесуального строку розгляду справи є такими, що не впливають на правильність висновків суду першої інстанції по суті позовних вимог.
Інші докази та обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні, судом першої інстанції правильно встановлено характер правовідносин, вирішено спір з урахуванням конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 14 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий: О.О. Тимченко
Судді: О.А.Мірути
Я.В. Хейло
Повний текст постанови складено 06 жовтня 2021 року.
Головуючий О.О. Тимченко