Справа № 643/8231/21
Провадження № 2/643/3929/21
20.09.2021 м. Харків
Московський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді: Новіченко Н.В.,
за участю секретаря судового засідання: Бабельник І.В.,
позивача: ОСОБА_1 ,
представника позивача: ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом ОСОБА_1
до 1. ОСОБА_3
2. ОСОБА_4 , через свого опікуна ОСОБА_3
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача
ОСОБА_5
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради
про визнання осіб такими, що втратили право користування
житловим приміщенням,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Московського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_3 (далі - відповідач-1), ОСОБА_6 , через свого опікуна ОСОБА_3 (далі - відповідач-2), в якому просить суд визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилався на те, що відповідач ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_1 не проживає з 2003 року, залишила її добровільно, при цьому вона ніяких перешкод у проживанні та користуванні вказаною квартирою не чинила. У квартирі будь-які речі та майно відповідачів відсутні. Крім того, зазначила, що відповідачі квартирою не цікавляться, комунальні послуги не сплачують. Також зазначила, що ОСОБА_7 була прописана без згоди інших осіб.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 17.05.2021 року прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 643/8231/21, розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження, на підставі статті 53 Цивільного процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_5 (далі - третя особа-1), на підставі статті 53 Цивільного процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради (далі - третя особа-2), підготовче засідання призначено на 16.06.2021 року.
16.06.2021 року підготовче засідання відкладено на 13.07.2021 року.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 13.07.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу № 643/8231/21 до судового розгляду по суті на 16.08.2021 року, зобов'язано Департамент служби у справах дітей Харківської міської ради відповідно до положень ч. 5 ст. 19 Сімейного кодексу України надати суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи, викликано у судове засідання свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , згідно з ч. 4 ст. 91 Цивільного процесуального кодексу України попереджено свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання чи відмову від давання показань на вимогу суду (ст. ст. 384, 385 Кримінального кодексу України).
09.08.2021 року на адресу Московського районного суду м. Харкова надійшло клопотання, відповідно до змісту якого третя особа-2 просить суд:
- слухати справу у відсутність представника третьої особи-2;
- долучити до матеріалів справи висновок органу опіки та піклування.
Судове засідання 16.08.2021 року відкладено на 20.09.2021 року у зв'язку із неявкою свідка ОСОБА_9 .
У судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві.
У судове засідання відповідачі не з'явились, причину неявки суду не повідомили.
У судовому засіданні третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача просила суд задовольнити позовні вимоги.
У судове засідання представник третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів не з'явився, проте в матеріалах справи наявна заява про розгляд справи у його відсутність.
Статтею 223 Цивільного процесуального кодексу України визначені наслідки неявки учасника справі у судове засідання.
Зокрема, згідно з частиною 3 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.
При цьому, відповідно до частини 4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення), якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідачі та треті особи належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду справи, суд розглядає справу за їх відсутності.
При цьому, судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Усі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні 20.09.2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення позивача та її представника, розглянувши подані заяви і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
14.07.1975 року ОСОБА_5 було видано Ордер № 729 на проживання у квартирі, яка розташована за адресою АДРЕСА_2 . Склад сім'ї: ОСОБА_5 , ОСОБА_11 (її чоловік), ОСОБА_12 (її син) та ОСОБА_1 (її донька).
Згідно Довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб наразі у вищевказаній квартирі зареєстровані ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_13 .
Відповідно до Акту від 05.07.2017 року, який підписаний ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_14 , ОСОБА_10 , у квартирі АДРЕСА_1 проживають: ОСОБА_5 , ОСОБА_1 . ОСОБА_15 у зазначеній квартирі не проживає та ніколи не проживала.
Згідно з акту від 14.11.2017 року, який підписали ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , у квартирі АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , ОСОБА_15 у зазначеній квартирі не проживає, останній раз її бачили за вказаною адресою 23.09.2016 року.
Згідно з Акту від 11.12.2017 року, підписаним ОСОБА_19 , ОСОБА_5 , ОСОБА_20 , у квартирі АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , ОСОБА_15 у зазначеній квартирі не проживає з серпня 2003 року, останній раз її бачили за вказаною адресою 23.09.2016 року.
Відповідно до Акту від 13.04.2021 року, який підписаний ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , у квартирі АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , ОСОБА_15 у зазначеній квартирі не проживає та не з'являється у зазначеній квартирі з 23.09.2016 року.
Згідно з Акту від 19.04.2021 року, який підписаний ОСОБА_21 ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , у квартирі АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , ОСОБА_15 у зазначеній квартирі не проживає та не з'являється у зазначеній квартирі з 23.09.2016 року, ніяких речей, які підтверджують її присутність у квартирі не виявлено.
Департамент служб у справах дітей, діючий як представник органу опіки та піклування, керуючи ст. ст. 6, 7, 19 Сімейного кодексом України, ст. 9 Житлового кодексу Української РСР, ст. 29 Цивільного кодексу України, ст. ст. 11, 18 Закону України «про охорону дитинства», ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», вважає за недоцільне визнання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такою, що втратила право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 .
Свідок ОСОБА_10 пояснила, що вона спілкується із ОСОБА_5 , ходить до неї у гості, ОСОБА_24 за адресою: АДРЕСА_2 не бачила, як вона виглядає зараз їй не відомо. Крім того зазначила, що особисті речі ОСОБА_25 у квартирі відсутні, такий висновок вона зробила, оскільки у квартирі молодіжних та дитячих речей не бачить. Також зазначила, що якщо б ОСОБА_25 проходила поряд вона б її невпізнана, оскільки останній раз бачила її ще дитиною.
Свідок ОСОБА_8 пояснила, що у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 проживала позивач, її брат ОСОБА_26 із дружиною ОСОБА_27 , донькою ОСОБА_25 , та матір'ю ОСОБА_5 . Коли ОСОБА_27 пішла від ОСОБА_26 вона забрала із собою Злату. Злата багато часу не з'являлася за адресою: АДРЕСА_2 . Однак одного разу вона почула, що хтось намагається потрапити до квартири, викликала поліцію, а потім стало зрозуміло, що це був чоловік ОСОБА_25 із другом, які намагалися потрапити до квартири АДРЕСА_1 , і пояснив, що ОСОБА_5 та ОСОБА_1 їх не пускають. Більше нікого ніколи не бачила.
Свідок ОСОБА_9 пояснила, що відповідач-1 за адресою: АДРЕСА_2 не проживає. Крім того зазначила, що відповідача-1 вона останній раз бачила ще маленькою, коли їй було 3-4 роки, як вона виглядає зараз їй не відомо. Зазначила, до квартири АДРЕСА_3 вона часто не заходила.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України).
Суд зазначає, що ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.
Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.
Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.
Положеннями ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з цивільним процесуальним законом тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов'язків.
У цій справі суд бере до уваги, що відповідачі у судові засідання не з'являлися, будь-які заперечення на спростування доводів позивача суду не надали, а тому за правилами статей 77- 80 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює подані позивачем докази щодо належності, допустимості, достовірності та достатності.
Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло.
Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них (ст. 379 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 64 Житлового кодексу Української РСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Згідно з ч. 4 ст. 9 Житлового кодексу Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Частиною 1 ст. 71 Житлового кодексу Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку (ст. 72 Житлового кодексу Української РСР).
Аналіз змісту статей 71, 72 Житлового кодексу Української РСР дає підстави для висновку про те, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: 1) не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців; 2) відсутність поважних причин такого не проживання.
Збереження житлового приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім'ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.
Вичерпного переліку поважності причин непроживання в житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв'язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.
Вирішуючи даний спір суд виходить з того, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності.
Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил Цивільного процесуального кодексу України щодо оцінки доказів.
При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності у жилому приміщенні понад зазначені у статті 71 ЖК Української РСР строки.
При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення.
Власник має права вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового чи цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine»), рішення від 02 грудня 2010 року) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
Вирішуючи даний спір суд з'ясовує обставини справи та надати їм правову оцінку з урахуванням встановлених обставин справи за допомогою «трискладового тесту» як юридичної конструкції, який є засобом перевірки необхідності втручання в права особи.
Суд зауважує, що зміст «трискладового тесту» для оцінки відповідності втручання у право особи європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність вручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою, тобто необхідність в демократичному суспільстві.
Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома або недбала поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення.
Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
При розгляді справи щодо визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням суд має встановити наступні факти: чи є спірне приміщення житлом, чи є воно власністю позивача, чи відсутній відповідач у спірному приміщені, чи є причини відсутності поважними та чи не було між власником та відповідачем будь якої іншої домовленості щодо користування житлом або збереження права на користування житлом на час відсутності.
Отже, саме причини та строк не проживання відповідача у спірному житловому приміщенні є предметом доказування у справі про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Обов'язок доказування даних обставин покладається на сторону позивача.
Судом встановлено, що відповідачі не проживають у квартирі АДРЕСА_1 .
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, у квітні 2016 року відповідач-1 зверталася до суду з позовом до позивача та третьої особи-1 про усунення перешкод та вселення у спірне житлове приміщення, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що вона є онукою третьої особи та зареєстрована у цій квартирі з 01.11.2001 року, проте після повернення 20.02.2016 року з міста Донецька вона намагалася потрапити до квартири, але позивач її не впустила і не допускає до житла, ключі від квартири не дає, внаслідок чого вона не може вселитися та проживати у квартирі.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 28.07.2016 році у справі № 643/4397/16-ц позовні вимоги відповідача-1 були задоволені: вселено відповідача-1 до спірного житлового приміщення та зобов'язано позивача не чинити перешкоди відповідачу-1у користуванні спірним житловим приміщенням.
При цьому, суд зазначає, що після народження у відповідача-1 ІНФОРМАЦІЯ_3 доньки ОСОБА_4 , вона її зареєструвала 21.05.2018 року саме у спірному житловому приміщенні, про що свідчить наявна в матеріалах справи Довідка про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 21.04.2021 року.
З наведеного вбачається, що між позивачем, третьою особою-1 та відповідачем-1 існує спір щодо проживання відповідача-1 у спірному житловому приміщенні, у зв'язку з чим, з урахуванням встановлених у вищевказаному судовому рішенні обставин справи суд не може дійти однозначного та беззаперечного висновку про те, що в діях відповідача-1 простежується свідома поведінка, яка свідчить про втрату ним інтересу до спірного житлового приміщення.
Позивачем, у свою чергу, не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач-1 не проживає у спірному нежитловому приміщенні без поважних причин за власним бажанням та втратила до нього інтерес.
Пояснення свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , не можуть бути прийняті судом як належні та допустимі докази на підтвердження того, що відповідач-1 не проживає у спірній квартирі без поважних причин, оскільки вказаним особам не може бути відомо стосовно можливого вчинення перешкод відповідачу-1 у користуванні квартирою.
Наданий позивачем акт від 13.04.2021 про те, що відповідач-1 не проживає та не появляється у спірній квартирі з 23.09.2016 року складений так само ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , і не містить жодних відомостей про наявність чи відсутність поважних причин непроживання відповідача-1 у спірній квартирі, внаслідок чого не приймається судом до уваги.
До того ж, у судовому засіданні свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 зазначили, що останній раз бачили відповідача-1 ще дитиною і якщо б побачили її зараз то не впізнали б її, що ставить під сумнів те, що в акті від 13.04.2021 року ОСОБА_10 та ОСОБА_9 засвідчили той факт, що відповідач-1 не проживає у спірній квартирі саме з 23.09.2016 року.
Також суд не приймає до уваги в якості належних доказів на підтвердження того, що відповідач-1 та її малолітня донька не проживають у спірній квартирі без поважних причин, наданий позивачем акт від 19.04.2021 року, підписами мешканцями будинку АДРЕСА_4 ОСОБА_21 , ОСОБА_17 , ОСОБА_16 , ОСОБА_22 , ОСОБА_28 , оскільки вказаним особам не може бути відомо стосовно можливого вчинення перешкод відповідачу-1 у користуванні квартирою, у судовому засіданні в якості свідків вони не допитувались.
Надані позивачем акти від 05.07.2017 року, 11.12.2017 року, 14.11.2017 року суд також не приймає до уваги в якості належних доказів на підтвердження того, що відповідач-1 та її малолітня донька не проживають у спірній квартирі без поважних причин, оскільки вони складені задовго до моменту звернення позивача до суду з даним позовом і не можуть підтвердити відомості про проживання чи не проживання відповідача-1 та її малолітньої доньки у спірній квартирі без поважних причин у період з грудня 2017 року по теперішній час.
Разом з цим, суд зазначає, що позивач просить суд визнати такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням і неповнолітню доньку відповідача-1 - ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до ч. 4 ст. 19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
У постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 466/8886/18 вказано, що відсутність вказаного письмового висновку, крім порушення вимог статті 19 Сімейного кодексу України, сприяла також і неповному з'ясуванню обставин справи, оскільки саме в ході підготовки відповідного висновку орган опіки та піклування має можливість отримати інформацію про умови проживання дитини, перевірити забезпеченість дитини іншим житлом, крім спірного, з'ясувати причини з яких мати дитини, як її законний представник, не приймає участь в судових засіданнях у розглядуваній справі та не повідомляє суду свою позицію щодо заявленого до дитини позову, а також інші обставини, які можуть мати значення при вирішенні справи судом.
У даній справі Департаментом служб у справах дітей Харківської міської ради надано висновок № 449 від 04.08.2021, згідно з яким орган опіки та піклування дійшов висновку про недоцільність визнання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням.
При цьому, суд враховує, що за змістом ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Згідно зі ст. 16 Конвенції про права дитини жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає (ч. 3 ст. 29 Цивільного кодексу України).
Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року в справі № 368/750/16-ц (провадження № 61-31705св18), від 25 серпня 2020 року в справі № 206/3425/18 (провадження № 61-9122св19) викладено правовий висновок про те, що малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. На поважність причин не проживання дитини не впливає і наявність у того з батьків, з ким вона фактично проживає, права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини.
За таких обставин, наявність у ОСОБА_4 можливості проживати за місцем проживання своєї матері чи за місцем реєстрації останньої не впливає на поважність причин не проживання у спірній квартирі та не може бути підставою для втрати особистих житлових прав.
Враховуючи вищевикладені обставини суд дійшов висновку, що позивачем під час розгляду справи належними доказами не підтверджено той факт, що відповідачі не проживають у спірній квартирі без поважних причин протягом тривалого часу, що в силу приписів ч. 2 ст. 71 ЖК Української РСР виключає можливість визнання їх такими, що втратили право користування квартирою, яка розташована за адресою АДРЕСА_2 , внаслідок чого суд відмовляє у задоволенні даного позову.
Відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 49, 76, 81, 141, 263-268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
1. Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , через свого опікуна ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
2. Рішення може бути оскаржено у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційних номерів НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 .
4. Відповідачі:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 .
ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 .
5. Треті особи:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , АДРЕСА_2 .
Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, код ЄДРПОУ 26489104, м. Харків, вул. Чернишевська, буд. 55.
Повне рішення складено 05.10.2021 року.
Суддя Н.В. Новіченко