Справа № 420/13397/21
04 жовтня 2021 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Радчука А.А.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385), Пенсійного фонду України (вул. Бастіонна, 9, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00035323) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385), Пенсійного фонду України (вул. Бастіонна, 9, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00035323), в якій позивач просить:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо перерахунку ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01.12.2020p. виходячи з 50 % суддівської винагороди;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести перерахунок, нарахування та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 встановленого на підставі довідки, виданої Південно-західним апеляційним господарським судом №08-02/037/2020 від 30.04.2020 р. з 01.12.2020р., в якому зарахувати до суддівського стажу:
20.05.1969 р. - 06.05.1972 р. проходження строкової військової служби (2 роки 11 місяців та 16 днів);
25.07.1983 р. - 06.05.1985 р. на посаді старшого консультанта по судовій роботі відділу юстиції Одеської області (2 роки 4 місяці та 11 днів);
06.12.1985 - 22.02.1986 на посаді прокурора загального нагляду (2 місяці 18 днів);
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 01.12.2020p. відповідно до довідки Південно-Західного апеляційного господарського суду про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, вих. № 08-02/1037/2020 від 30.04.2020р. у розмiрi 62 відсотки вiд суддівської винагороди працюючого на вiдповiднiй посадi суддi та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
зобов'язати Пенсійний фонд України у відповідності до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 280 від 23.07.2014 р. в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 1279 від 16.12.2020 р. “Деякі питання організації виплати пенсії та грошової допомоги” здійснити фінансування виплати перерахованого з 01.12.2020p. щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що постановою Приморського районного суду м. Одеси від 02.09.2016 року по справі №522/11033/16-а за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії встановлено, що суддівський стаж ОСОБА_1 станом на 26.04.2016 становить 26 років 5 місяців 5 днів, що дає право на відставку, з встановленням розміру довічного грошового утримання 90%. При цьому встановлено, що робота на посаді судді Комінтернівського районного суду Одеської області 4 роки 3 місяці 10 днів, арбітражного суду Одеської області 1 рік 8 місяців 13 днів, Одеського апеляційного господарського суду 14 років 6 місяців 25 днів, робота на посаді старшого консультанта по судовій роботі відділу юстиції Одеської області і проходження строкової військової служби, входить в стаж судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання суду відставці.
Рішенням Одеського окружного адмiнiстративного суду від 08.10.2020р. у справі №420/7248/20, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано рішення Вiддiлу з питань перерахунків пенсій №16 Управління застосування Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 28 травня 2020 року №3566; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_2 , як судді у відставці. перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання суду відставці згідно із довідкою Південно-Західного апеляційного господарського суду про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, вих. № 08-02/037/2020 вiд 30.04.2020 р., з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 09.02.2020р.
07.06.2021р. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, за результатами розгляду звернення позивача, повідомлено про здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання у розмір 50 % суддівськоп винагороди та надано відповідний протокол перерахунку пенсії, датований 12.11.2020р.
Зі змісту вищевказаного протоколу вбачається, що відповідач обчислив розмiр щомісячного довічного грошового утримання позивача, виходячи з 50 % суддівської винагороди, що не узгоджується з приписами ч.4 ст. 142 Закону No1402-VIII.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській областi безпідставно незарахований наступний стаж, який згiдно законодавства, що діяло на момент звiльнення Позивача у відставку, прирівнювався до суддівського: проходження строкової військової служби (2 роки 11 мiсяцiв та 16 днів); роботи на посаді старшого консультанта по судовій роботі відділу юстиції Одеської області (2 року 4 місяця та 11 днiв); роботи на посаді прокурора загального нагляду (2 місяці 18 днів).
Вважаючи протиправними такі дії відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою судді від 03.08.2021 року позовну заяву залишено без руху, а позивачу надано строк на усунення недоліків.
Недоліки позовної заяви було усунуто, при цьому позивачем було уточнено прохальну частину позовної заяви, яка і є предметом розгляду по даній справі.
Ухвалою судді від 26.08.2021 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду у відповідності до положень ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 28.08.2021 року виправлено описку в тексті ухвали суду від 26.08.2021 року про відкриття провадження.
13.09.2021 року надійшов відзив на позовну заяву ГУ ПФУ в Одеській області, відповідно якого ГУ ПФУ в Одеській області позовні вимоги вважає необґрунтованими та таким, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Позивач отримував щомісячне довiчне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді на підставі постанови Приморського районного суду м. Одеси від 02.09.2016 по справі № 522/11033/16-а та згiдно вимог Закону України "Про судоустрiй i статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-VI.
При цьому, згідно Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вiд 07.07.2010 року № 2453-VI грошове утримання судді у відставці обраховувалось з 15 мiнiмальних заробітних плат з підвищуючими коефiцiєнтами для судді апеляційноп i касаційної інстанції (з урахуванням п. 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 року № 11 р/2018).
Однак, чинним законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402 VIII ( далi Закон) визначенi iншi вихідні дані для обрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Відповідно до ч.3 ст. 142, щомісячне довiчне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмiр щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два вiдсотки грошового утримання судді.
До стажу роботи судді зараховується робота на посадах, визначених статтею 137 Закону №1402-VIII.
Враховуючи те, що періоди роботи позивача з 20.05.1969 по 06.05.1972, з 25.07.1983 по 06.05.1985, з 06.12.1985 по 22.02.1986 не передбачені Законом №1402-VIII, а тому вони зарахованi до загального стажу.
Отже, з 19.02.2020 на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.10.2020 по справі № 420/7248/20 щомісячне довiчне грошове утримання судді у відставці має розраховуватися, виходячи з відсоткових розмiрiв суддівської винагороди судді, який працює на вiдповiднiй посаді згідно вимог Закону, у звязку з чим на виконання зазначеного рішення позивачу здійснено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, на підставі довідки Південно-Західного апеляційного господарського суду від 30.04.2020 № 08/02/1037/2020, виходячи з розрахунку 50% суддівської винагороди
До суду 21.09.2021 року надійшов відзив Пенсійного фонду України, відповідно до якого Пенсійний фонд України позовні вимоги вважає необґрунтованими та таким, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Пенсійний фонд України здійснює фінансування пенсій шляхом розподілу коштів, що надходять на його видатковий рахунок, та спрямування їх на виплату пенсій. Сума фінансування визначається списками, сформованими головними управліннями Фонду в областях та місті Києві. Таке централізоване перерахування коштів, що здійснюється Пенсійним фондом України, не є персоналізованим, не передбачає визначення розміру виплати кожній особі окремо та призначене лише для спрощення процедури проходження коштів від Фонду до уповноваженої організації або банку. Перерахування коштів під час фінансування здійснюється однією сумою за згрупованими списками одержувачів, сформованими і підписаними головними управліннями.
Пенсійний фонд України позбавлений можливості здійснювати фінансування пенсії окремому одержувачу, оскільки не складає список та не володiє інформацією про одержувачів, включених до нього.
При цьому, вимога здійснити фінансування виплати пенсії не може бути реалізована Пенсійним фондом через відсутність механізму її виконання неузгодженість вимоги Позивача з обсягом повноважень Пенсійного фонду України.
Також відповідач зазначає про пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом.
Частиною 2 статті 263 КАС України визначено, що справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Згідно з ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Провадження по справі відкрито 26.08.2021 року, у зв'язку з чим 27.09.2021 року був останнім днем для розгляду справи.
Зважаючи на перебування головуючого судді у відпустці в період з 27.09.2021 по 01.10.2021 включно, справа розглядається 04.10.2021 року - у перший робочий день після виходу судді з відпустки, який є останнім днем строку, визначеного ст. 263 КАС України для розгляду справи, з урахуванням приписів ч.1 та ч.6 ст.120 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що постановою Верховної Ради України від 19 квітня 2016 року за №1118-VIII у зв'язку з поданням заяви про відставку відповідно до п.9 ч.5 ст. 126 Конституції України, позивача звільнено з посади судді Одеського апеляційного господарського суду.
Згідно з вищевказаною постановою ВР України наказом голови Одеського апеляційного господарського суду від 26 квітня 2016 року №64-к позивача звільнено з займаної посади судді Одеського апеляційного господарського суду.
Зазначені обставини не заперечуються сторонами та підтверджуються постановою Приморського районного суду м. Одеси від 02.09.2016 року по справі №522/11033/16-а, яка набрала законної сили 09.03.2017 року, якою визнано протиправною відмову управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси у призначенні, нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання, як судді у відставці та зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси призначити, нарахувати та виплачувати судді у відставці ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 90% заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді починаючи з 26 квітня 2016 року.
Крім цього, вищезазначеною постановою суду встановлено, що робота позивача на посаді судді Комінтернівського районного суду Одеської області 4 роки 3 місяці 10 днів, арбітражного суду Одеської області 1 рік 8 місяців 13 днів, Одеського апеляційного господарського суду 14 років 6 місяців 25 днів, робота на посаді старшого консультанта по судовій роботі відділу юстиції Одеської області і проходження строкової військової служби, входить в стаж судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці і згідно з розрахунком адміністрації Одеського апеляційного господарського суду станом на 26.04.2016 стаж судді складає 26 років 5 місяців 5 днів, який дає право на відставку, з встановленням розміру довічного грошового утримання 90%.
Рішенням Одеського окружного адмiнiстративного суду від 08.10.2020р. у справі №420/7248/20, яке набрало законної сили 10.11.2020 року, визнано протиправним та скасовано рішення Відділу з питань перерахунків пенсій № 16 Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у перерахунку довічного грошового утримання суддів у відставці відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 28 травня 2020 року № 3566 та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 , як судді у відставці, перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із довідкою Південно-Західного апеляційного господарського суду про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, вих. № 08-02/1037/2020 від 30.04.2020 року, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020 року.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.10.2020 по справі №420/7248/20, здійснено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, на підставі довідки Південно-Західного апеляційного господарського суду від 30.04.2020 № 08/02/1037/2020, виходячи з розрахунку 50% суддівської винагороди, та становить 111668,75 грн. (223337,50 грн*50%). Щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в сумі 111668,75 грн виплачується позивачу, починаючи з грудня 2020 року. Доплату в сумі 549663,12 грн за період з 19.02.2020 по 30.11.2020 включено до реєстру судових рішень.
Про зазначені обставини позивача повідомлено листом від 07.06.2021 року, на його звернення від 05.05.2021 року, в якому позивач просив здійснити ОСОБА_1 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 19.02.2020, у розмiрi 90% від суддівської винагороди на виконання постанови Приморського районного суду м. Одеси від 02.09.2016 року у справі №522/11033/16-а та рiшення Одеського окружного адміністративного суду від 08.10.2020 у справі № 420/7248/20.
Отримавши зазначену відповідь позивач вважає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській областi безпідставно незарахований наступний стаж, який згiдно законодавства, що діяло на момент звiльнення позивача у відставку, прирівнювався до суддівського: проходження строкової військової служби (2 роки 11 мiсяцiв та 16 днів); роботи на посаді старшого консультанта по судовій роботі відділу юстиції Одеської області (2 року 4 місяця та 11 днiв); роботи на посаді прокурора загального нагляду (2 місяці 18 днів).
У зв'язку з зазначеним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд, в першу чергу, вважає за необхідне надати оцінку посиланням Пенсійного фонду України у відзиві на пропуск строку звернення до суду.
Так, відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Зазначеною статтею визначаються строки звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом з метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням.
Відповідно до ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст.121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Верховний Суд у постанові від 31.03.2021 р. у справі № 240/12017/19 відступив від висновків викладених у постановах: від 29.10.2020 р. по справі №816/197/18, від 20.10.2020 р. по справі №640/14865/16-а, від 25.02.2021 р. по справі №822/1928/18 щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, у першу чергу, з боку держави, а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період.
Водночас, у постановах Верховного Суду від 24.04.2018 р. у справі №646/6250/17, від 19.06.2018 р. у справі №646/6250/17 та від 15.09.2020 р. у справі № 635/7878/16 сформульовано правову позицію, згідно якої пенсія за своєю правовою природою є єдиним джерелом існування пенсіонера, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції), відтак до спірних правовідносин необхідно застосовувати частину першу статті 122 КАС України та при визначенні права позивача на звернення до адміністративного суду керуватися строками, визначеними в інших законах, зокрема, законах України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати”.
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою, і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
Відповідно до ст. 46 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень”.
У триваючих правовідносинах суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Прикладом таких правовідносин є правовідносини, що виникають у сфері реалізації права громадян на соціальний захист (пенсійне забезпечення, виплата заробітної плати тощо).
При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави. Відтак, у разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення слід застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений ч. 2 ст. 122 КАС України, оскільки це матиме наслідком неможливість реалізувати передбачене Законом України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування” право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час без обмеження строку у визначеному законодавством розмірі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016р. у справі № 164/1904/14-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019р. у справі № 522/2738/17, від 09.07.2019р. у справі 676/1557/16-ц, у постановах Верховного Суду, зокрема, від 15.09.2020р. у справі № 635/7878/16, від 30.10.2018 р. у справі № 493/1867/17, від 22.01.2019р. у справі № 201/9987/17(2-а/201/304/2017) та від 22.11.2019р. у справі №1140/3136/18.
Таким чином, задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, суд зазначає, що зміна сталої судової практики, яка відбулася 31.03.2021 року в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, не повинна свідчити про беззаперечний пропуск строку звернення до суду особам, які до цієї дати не звертались до суду з відповідними позовами, з огляду наявність до цього моменту іншої судової практики щодо тлумачення норм права при застосування строків звернення до суду у справах щодо права на соціальний захист.
Разом з цим у постанові Верховного суду від 31.03.2021 р. у справі № 240/12017/19 зазначено, що з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
При цьому, оскільки позивач звернувся з відповідною заявою від 05.05.2021 року до відповідача і оскаржує протиправність його дій щодо перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, який було здійснено у листопаді 2020 року, виходячи з 50% суддівської винагороди, про які позивача повідомлено листом від 07.06.2021 року, суд дійшов висновку, що позивачем строк звернення до суду не пропущено, оскільки суд вважає, що позивач в розумний строк звернувся до пенсійного органу із заявою про надання відповідної інформації, що узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного суду від 31.03.2021 р. у справі № 240/12017/19.
Разом з цим суд зазначає, що лише з моменту отримання листа від 07.06.2021 року позивач дізнався про неврахування, при обчисленні відоткового розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, періодів проходження строкової військової служби, роботи на посаді старшого консультанта по судовій роботі відділу юстиції Одеської області та роботи на посаді прокурора загального нагляду.
Такий підхід і було застосовано судом при вирішення питання про відкриття провадження по справі, про що в ухвалі від 26.08.2021 року зазначено, що підстав для залишення позовної заяви без руху та повернення позовної заяви не встановлено.
Щодо суті спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України “Про судоустрій і статус суддів” № 1402-VIII.
Згідно із пунктом 2 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів” № 1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України від 07.07.2010 № 2453-VI “Про судоустрій і статус суддів”, крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.
Відповідно до ч.1 ст.142 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” № 1402-VI судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
Згідно з ч.3 ст.142 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” № 1402-VI щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Відповідно до ч.ч.4-5 ст.142 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно з ч.3 ст.135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України “Про судоустрій і статус суддів” № 1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Пунктом 22 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закон України “Про судоустрій і статус суддів” було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01.01.2017 отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI “Про судоустрій і статус суддів”.
До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI “Про судоустрій і статус суддів” (пункт 23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів” № 1402-VIII).
Законом України від 16.10.2019 року № 193-IX “Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування”, який набрав чинності 07.11.2019 року, було виключено зазначені вище пункти 22, 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII, якими було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом; що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI “Про судоустрій і статус суддів”.
Розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року: а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (пункт 24 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів” № 1402-VIII).
Пунктом 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів” № 1402-VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI “Про судоустрій і статус суддів”. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Досліджуючи поняття “щомісячне довічне грошове утримання судді”, Конституційний суд України у мотивувальній частині рішення від 14.12.2011 року № 18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов'язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
У Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 року № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у своїх рішеннях, а саме: від 24.06.1999 року № 6-рп/99, від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 01.12.2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11.10.2005 року № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18.06.2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, а також у рішенні від 18.02.2020 року № 2-р/2020.
Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 року № 2-р/2020 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідних положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів” № 1402-VIII зі змінами.
У вказаному рішенні (пункти 15-17) зазначено, що згідно з положеннями пункту 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402 право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI “Про судоустрій і статус суддів”. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України).
Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 року № 10-рп/2013).
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне забезпечення або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци п'ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013). Конституційний Суд України зазначив, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.
Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесятип'ятирічного віку, з об'єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов'язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII.
Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402 різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.
У зв'язку з викладеним, Конституційний Суд України рішенням від 18.02.2020 року у справі № 2-р/2020 пункт 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів” №1402-VIII, яким було передбачено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу, визнав неконституційним.
Згідно з ч.1 ст.91 Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII “Про Конституційний Суд України” закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 року № 2-р/2020 Закон України “Про судоустрій і статус суддів” № 1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 06.03.2019 року у справі № 638/12586/16-а та від 11.02.2020 року у справі № 200/3958/19-а, висловлював правовий висновок, відповідно до якого правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Разом з цим, набрання чинності рішенням Конституційного Суду України, яким визнаються неконституційними відповідні норми законодавства, тягне за собою виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів правовідносин до яких застосовуються (застосовувалися) положення законодавства, яке згодом було визнано неконституційним. Відтак, такі правовідносини безпосередньо пов'язуються з дією закону. Тобто, якщо це один день (втрата чинності повністю чи в окремій частині закону за рішенням Конституційного Суду України з дня його ухвалення), то цей строк закінчується о 24 години 00 хвилини цього дня. Відповідно, з 00 годин 00 хвилин наступного дня, з дати ухвалення відповідного рішення Конституційного Суду України, до правовідносин, що регулюється таким законодавством застосовується норма, що відповідає Конституції України, вступила у силу і діє.
Тобто, саме з 19.02.2020 року, наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 року у справі № 2-р/2020, у позивача виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” № 1402-VIII.
На думку суду, зміна розміру окладу судді, який є складовою суддівської винагороди, є підставою для перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці.
Тотожних висновків дійшов Верховний Суд у зразковій справі № 620/1116/20.
Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Згідно з ч.2 ст.13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до ч.ч.5-6 ст.13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно з ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Міжнародні документи з питань статусу та незалежності суддів, зокрема Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя (Перша світова конференція з незалежності правосуддя, Монреаль, 1983 рік), Основні принципи незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 від 13.12.1985), Рекомендації щодо ефективного впровадження основних принципів незалежності судових органів (прийняті резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 1989/60 та схвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 44/162 від 15.12.1989), Європейський статут судді (ухвалений Європейською Асоціацією Суддів у 1993 році), Європейська хартія щодо статусу суддів (10.07.1998), Загальна (Універсальна) хартія судді (схвалена Міжнародною Асоціацією Суддів 17.11.1999, Тайпеї (Тайвань), закріплюють єдиний підхід щодо отримання суддею достатньої винагороди для забезпечення своєї економічної незалежності. Винагорода не повинна залежати від результатів роботи судді та скорочуватися під час всього строку повноважень. Рівень суддівської винагороди встановлюється з тим, щоб захистити суддів від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше - на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність.
Відповідно до пункту 29 Пояснювального меморандуму до Рекомендації Комітету Міністрів № (94) 12 “Незалежність, дієвість та роль суддів” статус та винагорода є важливими факторами, які визначають належні робочі умови. Статус суддів повинен відповідати високому положенню їх професії, і їх винагорода має становити достатню компенсацію за їх тягар обов'язків. Ці фактори є невід'ємними умовами незалежності суддів, особливо для розуміння важливості їх ролі як суддів, що виражається у вигляді належної поваги та адекватній фінансовій винагороді.
У Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів зазначено, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країни) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя (пункт 62).
Відповідно до пункту першого Основних принципів незалежності судових органів (схвалено резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 та 13.12.1985) “незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни; усі державні та інші установи зобов'язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її”.
Згідно з ч.2 ст.1 Загальної (Універсальної) хартії судді незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Незалежність є неподільною. Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність.
Отже, забезпечення державою належної оплати праці судді є запорукою дотримання гарантій права особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом та збереження справедливого балансу між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права особи.
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розмір якого повністю залежить від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Важливою є і послідовність дій законодавця, особливо з огляду на сферу суспільних відносин, у якій може проявлятись непослідовність.
Відповідно до положень ст.137 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу. До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Як вже було встановлено судом, відповідачем при здійсненні перерахунку з згідно довідки Південно-Західного апеляційного господарського суду № 08-02/1037/2020 від 30.04.2020 року щомісячного довічного грошового утримання позивача, як судді у відставці, було враховано стаж роботи на посаді судді (20 повних років стажу на посаді судді).
З матеріалів справи вбачається, що пенсійним органом при проведенні перерахунку, на виконання рішення суду по справі від 08.10.2020р. у справі №420/7248/20, згідно довідки Південно-Західного апеляційного господарського суду № 08-02/1037/2020 від 30.04.2020 року щомісячного довічного грошового утримання, як судді у відставці, не було враховано до стажу роботи позивача, який дає право на отримання довічного грошового утримання, період проходження строкової військової служби з 20.05.1969 р. - 06.05.1972 р. (2 роки 11 місяців та 16 днів) та період роботи на посаді прокурора загального нагляду з 06.12.1985 - 22.02.1986 (2 місяці 18 днів).
Абзацом четвертим пункту 34 розділу XII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про судоустрій і статус суддів” встановлено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
На час призначення позивача на посаду судді питання визначення стажу, який давав право на відставку судді, регулювалося ч.4 ст.43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII “Про статус суддів” та Указом Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 “Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів”.
Згідно з ч.4 ст.43 Закону України “Про статус суддів” зі змінами, внесеними Законом України від 24 лютого 1994 року № 4015-XII “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про статус суддів”, до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних із керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Відповідно до абз.2 ст.1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 “Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів” до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
Після втрати чинності ст.1 вказаного Указу Президента України питання зарахування в стаж роботи судді інших періодів діяльності було врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008 року № 545.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008 року № 545 пункт 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 (865-2005-п) “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів” доповнено абзацом такого змісту: “До стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби”.
Зазначена постанова Кабінету Міністрів України (№ 865-2005-п) втратила чинність 01 січня 2012 року.
У відповідності до п.11 Перехідних положень Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI “Про судоустрій і статус суддів” судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.
Відповідно до абз.4 п.34 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про статус суддів” № 1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Таким чином, законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 07.07.2010 року № 2453-VI, було передбачено право зарахування до стажу, що дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання судді, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу, періоду проходження строкової служби, а також роботу на посадах прокурорів.
Вказані висновки узгоджуються із позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2018 року у справі № 9901/382/18 провадження № 11-319сап18, у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 року по справі № 607/8578/17, постанові Верховного Суду України у від 06.07.2016 року у справі № П/800/426/14 та ін.
Згідно з ч.1 ст.2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25 березня 1992 року № 2232-XII (частина перша статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2397-VIII від 05.04.2018 року), час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
З урахуванням зазначеного, в даному випадку, до стажу роботи позивача, що дає право на отримання довічного грошового утримання, як судді у відставці, має бути зараховано період проходження строкової військової служби з 20.05.1969 р. - 06.05.1972 р. (2 роки 11 місяців та 16 днів) та період роботи на посаді прокурора загального нагляду з 06.12.1985 - 22.02.1986 (2 місяці 18 днів).
Щодо зарахування періоду роботи на посаді старшого консультанта по судовій роботі відділу юстиції Одеської області з 25.07.1983 р. - 06.05.1985 р. (2 роки 4 місяці та 11 днів) суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 7 ЗУ “Про статус суддів” (у редакції чинній на момент призначення Позивача на посаду судді) Право на зайняття посади судді районного (міського), міжрайонного (окружного) суду, військового суду гарнізону має громадянин України, який досяг на день обрання 25 років, має вищу юридичну освіту і, як правило, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше двох років.
Разом з цим, відповідно до статті 137 Закону №1402-VIII (в редакції, чинній з 05.08.2018) до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Системний аналіз вказаної норми у її взаємозв'язку з абзацом 4 пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» закону №1402-VIII дає підстави для висновку, що у зв'язку з набранням чинності законом від 07.06.2018 №2447-VIII «Про Вищий антикорупційний суд», яким внесено зміни до статті 137 закону №1402-VIII, суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Водночас, частиною першою статті 7 закону №2862-ХІІ, яка була чинною на час обрання позивача на посаду судді, визначалось, що суддею міг бути громадянин України, який мав стаж роботи в галузі права не менш як два роки.
З огляду на зазначене, право на зарахування стажу роботи в галузі права три роки мають судді, яких було призначено на посаду судді вперше згідно з вимогами, встановленими законом №2862-ХІІ на день їх обрання.
З цього питання висловлювалася Велика палата Верховного Суду, яка зазначила, що внесенні до статті 137 закону №1402-VIII зміни дозволили зараховувати стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення позивача на посаду судді (постанова від 30 травня 2019 року у справі №11-1481заі18).
З урахуванням зазначеного, до стажу роботи позивача, що дає право на отримання довічного грошового утримання, як судді у відставці, має бути зараховано період роботи на посаді старшого консультанта по судовій роботі відділу юстиції Одеської області з 25.07.1983 р. - 06.05.1985 р. (2 роки 4 місяці та 11 днів).
Відтак, загальний стаж роботи позивача, який дає право на одержання щомісячного грошового утримання судді у відставці становить 26 років 5 місяців 5 днів.
Зазначена обставина також встановлена постановою Приморського районного суду м. Одеси від 02.09.2016 року по справі №522/11033/16-а.
Законом України “Про судоустрій та статус суддів” № 1402-VIII у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено інший підхід до обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, згідно якого розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 виходячи із його стажу повних 26 років повинно становити 62 %, з яких: 50 % - за стаж роботи на посаді судді 20 років; 12 % (6 років * 2 %) - за кожен рік на посаді судді понад 20 років.
Таким чином, враховуючи принцип застосування однакових підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суд вважає, що здійснюючи перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_3 з урахуванням суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, слід обчислювати розмір такого грошового утримання виходячи з норм, чинних станом на момент здійснення такого перерахунку.
Застосування іншого підходу щодо обчислення відсоткового розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці буде порушенням принципу незалежності суддів, гарантованого ст.126 Конституції України.
За таких обставин, з урахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області при проведенні з 19.02.2020 року перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , виходячи з суддівської винагороди на підставі довідки, виданої Південно-західним апеляційним господарським судом №08-02/037/2020 від 30.04.2020 р., щодо розрахунку відсоткового значення розміру суддівської винагороди 50 % (20 повних років стажу), діяло не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Отже, враховуючи викладене, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо перерахунку ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з 50 % суддівської винагороди є протиправними та призводять до порушення права позивача на належний рівень соціального захисту.
З огляду на зазначене суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до суддівського стажу для нарахування та виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 встановленого на підставі довідки, виданої Південно-західним апеляційним господарським судом №08-02/037/2020 від 30.04.2020 р. наступні періоди: 20.05.1969 р. - 06.05.1972 р. проходження строкової військової служби (2 роки 11 місяців та 16 днів); 25.07.1983 р. - 06.05.1985 р. на посаді старшого консультанта по судовій роботі відділу юстиції Одеської області (2 роки 4 місяці та 11 днів); 06.12.1985 - 22.02.1986 на посаді прокурора загального нагляду (2 місяці 18 днів).
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу “належного урядування”. Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах “Беєлер проти Італії” [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, “Онер'їлдіз проти Туреччини” [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, “Megadat.com S.r.l. проти Молдови” (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і “Москаль проти Польщі” (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах “Лелас проти Хорватії” (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і “Тошкуце та інші проти Румунії” (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що “принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії”. З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Також, у рішенні від 31.07.2003 року у справі “Дорани проти Ірландії” Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “ефективний засіб” передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Салах Шейх проти Нідерландів”, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії” (рішення від 17.07.2008 року), Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, з огляду на те, що судом встановлено, що позивачу перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді здійснено з 19.02.2020 року на виконання рішення Одеського окружного адмiнiстративного суду від 08.10.2020р. у справі №420/7248/20, суд вважає що саме з цієї дати слід здійснювати перерахунок та виплату позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до довідки № 08-02/1037/2020 від 30.04.2020р. у розмiрi 62 відсотки, у зв'язку з чим, на підставі ч. 2 ст. 9 КАС України, суд дійшов висновку, щодо необхідності зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 19.02.2020p. відповідно до довідки Південно-Західного апеляційного господарського суду про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, вих. № 08-02/1037/2020 від 30.04.2020р. у розмiрi 62 відсотки вiд суддівської винагороди працюючого на вiдповiднiй посадi суддi та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Суд вважає, що саме такий спосіб захисту порушеного права позивача з боку відповідача в даному випадку є належним та достатнім.
Щодо зобов'язання Пенсійний фонд України у відповідності до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 280 від 23.07.2014 р. в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 1279 від 16.12.2020 р. “Деякі питання організації виплати пенсії та грошової допомоги” здійснити фінансування виплати перерахованого з 01.12.2020p. щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 суд зазначає наступне.
Відповідно до пп.4 п.4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280, в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року № 1279 “Деякі питання організації виплати пенсії та грошової допомоги”, Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань, крім іншого, забезпечує своєчасне та у повному обсязі фінансування виплати пенсій.
При цьому, Постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року № 1279 “Деякі питання організації виплати пенсії та грошової допомоги” було внесено зміни до Порядку казначейського обслуговування коштів загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2017 року № 312 “Деякі питання казначейського обслуговування коштів загальнообов'язкового державного пенсійного страхування”, та п.10 викладено в такій редакції: “ 10. Асигнування з державного бюджету, які виділяються для забезпечення пенсійних виплат, і кошти Пенсійного фонду України, що надходять на видатковий рахунок, Пенсійний фонд України розподіляє та спрямовує на фінансування пенсій та інших виплат, які згідно із законодавством проводяться за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством, а також видатків головним управлінням Пенсійного фонду України згідно з потребою на виплату допомоги на поховання, відрахувань з пенсії, недоотриманої пенсії, перерахування частини пенсії установам (закладам), у яких пенсіонери перебувають на повному державному утриманні, установам за місцем відбування покарання, на оплату послуг, пов'язаних з виплатою та доставкою пенсії уповноваженими організаціями, що здійснюють її виплату і доставку, на оплату послуг АТ “Ощадбанк” (комісійних винагород, витрат, пов'язаних з підкріпленням кас банку для пенсійних виплат і для забезпечення готівкою відокремлених підрозділів (філія, представництво, відділення тощо) уповноваженої організації, яким (якою) надаються послуги із безпосередньої виплати та доставки пенсій, грошової допомоги їх одержувачам за місцем проживання в межах України) та інших витрат”.
Суд зазначає, що застосування до спірних правовідносин Постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 року № 1279 “Деякі питання організації виплати пенсії та грошової допомоги” є помилковим, оскільки нею змінено лише порядок фінансування виплати пенсій. Фінансування виплати пенсій здійснювалось й у період до її прийняття також Пенсійним фондом України через територіальні органи, а виплати здійснювались через рахунки пенсіонерів у банках або через поштові відділення.
Тобто, вимога позивача зобов'язати Пенсійний фонд України у відповідності до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 280 від 23.07.2014 р. в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 1279 від 16.12.2020 р. “Деякі питання організації виплати пенсії та грошової допомоги” здійснити фінансування виплати перерахованого з 01.12.2020p. щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , не належить до задоволення, оскільки є передчасною, так як відсутній спір з даного питання.
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах “Проніна проти України” (пункт 23) і “Серявін та інші проти України” (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бендерський проти України” від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити частково.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 139, 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385), Пенсійного фонду України (вул. Бастіонна, 9, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00035323) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо перерахунку ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з 50 % суддівської винагороди
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до суддівського стажу для нарахування та виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 встановленого на підставі довідки, виданої Південно-західним апеляційним господарським судом №08-02/037/2020 від 30.04.2020 р. з 01.12.2020р. наступні періоди: 20.05.1969 р. - 06.05.1972 р. проходження строкової військової служби (2 роки 11 місяців та 16 днів); 25.07.1983 р. - 06.05.1985 р. на посаді старшого консультанта по судовій роботі відділу юстиції Одеської області (2 роки 4 місяці та 11 днів); 06.12.1985 - 22.02.1986 на посаді прокурора загального нагляду (2 місяці 18 днів).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 19.02.2020p. відповідно до довідки Південно-Західного апеляційного господарського суду про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, вих. № 08-02/1037/2020 від 30.04.2020р. у розмiрi 62 відсотки вiд суддівської винагороди працюючого на вiдповiднiй посадi суддi та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.
Суддя А.А. Радчук