Справа № 454/727/17 Головуючий у 1 інстанції: Адамович М.Я.
Провадження № 22-ц/811/1971/20 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
Категорія: 68
29 вересня 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
секретаря Юзефович Ю.І.
з участю представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представників ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 21 травня 2020 року у складі судді Адамовича М.Я. у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про визнання права власності на нерухоме майно,-
встановив:
У березні 2017 року позивач ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_7 про поділ спільного майна подружжя.
Позовні вимоги обгрунтовував тим, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого у них двоє дітей: дочка ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочка ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
За час перебування у шлюбі вони збудували житловий будинок по АДРЕСА_1 . Будівництвом будинку займався він за кошти, зароблені від здійснення підприємницької діяльності.
04.12.2012 видана декларація про готовність спірного будинку до експлуатації та рішенням селищної ради від 18.12.2012 оформлено право власності на даний будинок. 21.12.2012 видано свідоцтво про право власності на вказане майно.
Оскільки житловий будинок з господарськими будівлями набутий сторонами як сім'єю, тому повинен бути поділений між ними по 1/2 частині кожному.
Просив визнати спільною сумісною власністю подружжя житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 та визнати за ним право власності на 1/2 ідеальну частину даного нерухомого майна.
Під час розгляду справи у листопаді 2017 року відповідачка ОСОБА_3 звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_6 про визнання за нею право власності на вказаний житловий будинок в цілому.
Свої вимоги мотивувала тим, що 02.11.2001 батько ОСОБА_10 подарував їй квартиру по АДРЕСА_2 , яку вона продала 17.09.2004 та за виручені грошові кошти, її мати ОСОБА_4 05.11.2004 придбала житловий будинок по АДРЕСА_1 для зберігання транспортних засобів. На момент придбання вже існував дозвіл на його реконструкцію, наданий попередньому власнику, який розпочав поліпшення будинку, звів цегляну добудову розміром 8,08м по ширині будинку та 2.27м і 2,97м з різних сторін будинку.
Також, до будинку були наявні всі пиломатеріали для влаштування даху, 3500 штук цегли, дошки, плоский шифер, стелажі та бордюри.
17.12.2004 ОСОБА_4 подарувала даний будинок своїй дочці ОСОБА_3 , після чого остання з ОСОБА_6 продовжили реконструкцію будинку за власні кошти та з використанням будівельних матеріалів, які були надані попереднім власником.
ОСОБА_3 вважає, що будинок з господарськими спорудами є її особистою власністю, оскільки набутий нею на підставі договору дарування, при цьому, ОСОБА_6 може належати частка в даному майні лише в частині внесених покращень.
Крім цього, позивачка за зустрічним позовом стверджує, що суд повинен відступити від рівності часток, оскільки спільні діти сторін проживають разом з нею, ОСОБА_6 не сплачує аліменти на дітей.
Звертає увагу, що 13.03.2015 ОСОБА_6 побив її, після чого вона перестала проживати в спірному будинку, де залишилася придбана сторонами та призначена для реалізації побутова техніка на суму близько 285000грн, яку останній приховав і витратив не в інтересах сім'ї.
Крім того, ОСОБА_6 без дозволу та відома ОСОБА_3 відчужив належний сторонам автомобіль марки «Мерседес-Бенц Спрінтер», автомобіль марки «УАЗ 3151», автомобіль марки «BMW 5 series GT» та автомобіль марки «Ford Mondeo».
За дані кошти ОСОБА_6 придбав автомобіль марки «Мерседес-Бенц Спринтер» на підставі доручення.
З врахуванням наведено, вважає, що останній не може претендувати на 1/2 частину спірного будинку, оскільки у складі всього будинковолодіння вартість старого будинку, земельної ділянки та господарських будівель становить 47,8%, то поділу між сторонами підлягає лише 52,2%.
Однак, з врахуванням інтересів дітей, заборгованості по аліментах, факту приховування ОСОБА_6 іншого спільного майна, весь будинок повинен належати їй.
Оскаржуваним рішенням Сокалського районного суду Львівської області від 21 травня 2020 року, з врахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 27.05.2020, позов ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя - задоволено частково.
Визнано спільним майном подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_3 84,76% житлового будинку з надвірними будівлями, які розташовані по АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_6 право власності на 42/100 частин житлового будинку та господарських будівель і споруд, які розташовані по АДРЕСА_1 .
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про визнання права власності на нерухоме майно - задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на 58/100 частин житлового будинку та господарських будівель і споруд, які розташовані по АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 8575 грн. 36коп судових витрат.
Стягнуто з ОСОБА_3 в дохід держави 6722 грн. 03коп. судового збору.
Стягнуто з ОСОБА_6 в дохід держави 4691 грн. 13коп. судового збору.
Рішення оскаржили представники ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , не згідні із рішенням в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про визнання спільним майном подружжя сторін 84,76% житлового будинку з надвірними будівлями та визнання за ним права власності на 42/100 частин житлового будинку та господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .
Відповідно, не погоджуються із оскаржуваним рішенням в частині визнання за ОСОБА_3 права власності лише на 58/100 спірного житлового будинку, господарських будівель і споруд, позаяк вважають, що її частка має бути значно більшою за рахунок збільшення її частки у цьому майні, що належала їй на праві особистої власності, які суд занизив внаслідок безпідставного не прийняття в склад її частки господарських будівель і споруд, а також земельної ділянки, які їй належали особисто.
Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності має належати лише 15,24%, що в грошовому еквіваленті складає 142865 грн. від вартості вже реконструйованого житлового будинку без господарських будівель 937440 грн.
При цьому, проводячи розрахунок суд прийшов помилкового висновку, що при поділі будинковолодіння не слід враховувати розташовані на території цієї садиби господарьску будівлю з літньою кухнею і гаражем, а також підвал і огорожу з воротами, які збереглися і були придбані ОСОБА_4 , а в подальшому подаровані нею ОСОБА_3 у 2004 році, що становить 21,8% від загальної вартості садиби.
Крім цього, при поділі цього будинковолодіння суд також прийшов помилкового висновку, що не слід враховувати і вартість земельної ділянки площею 0,1217 га, ринковою вартістю 225000 грн., що складає 16,7% від загальної вартості садиби.
З покликанням на ч. 1 ст. 381 ЦК України, звертає увагу, що садиба є єдиним майновим комплексом, в склад якого входить земельна ділянка, житловий будинок, господарсько-побутові будівлі, наземні і підземні комунікації.
Оскільки мова йде про єдиний майновий комплекс, тому при визначенні його вартості враховується все перелічене нерухоме майно, в тому числі і земельна ділянка.
Таким чином, ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності подружжя у складі спірного будинковолодіння має належати 73,9% вартості всієї садиби, що складається із 47,8% її особистого майна та 26,1% половини покращень цього будинковолодіння, на який збільшилася його вартість за рахунок покращень, виконаних за час шлюбу, відтак загальна частка ОСОБА_6 складає 26,1%, а не 42/100, як визначив суд.
Крім цього, апелянти вважають, що суд першої інстанції безпідставно прийшов висновку, що немає підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спільного майна та визнання за ОСОБА_3 права власності на все спірне будинковолодіння.
Просять суд скасувати Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 21 травня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким визначити частку у спірному майні ОСОБА_3 в розмірі 73,9% та частку ОСОБА_6 в розмірі 26,1%, з визнанням спільним майном подружжя 52,2% у вказаному майні, а не 84,76%, як визначив суд першої інстанції, відповідно провести перерозподіл судових витрат.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково враховуючи таке.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Перевірячи оскаржуване рішення суду першої інстанції колегія суддів враховує таке.
Конституція України у статті 41 гарантує право кожному володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони ОСОБА_6 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 13.10.2001, що стверджується свідоцтвом про шлюб.
Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 16.04.2015 шлюб між сторонами розірвано.
Відповідно до договору дарування від 02.11.2001 батько позивачки ОСОБА_10 подарував доньці ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_3 .
В подальшому, згідно із договором купівлі-продажу від 17.09.2004 ОСОБА_3 продала дану квартиру ОСОБА_11 за 5108грн.
З договору купівлі-продажу від 05.11.2004 встановлено, що ОСОБА_4 придбала у продавця ОСОБА_12 житловий будинок загальною площею 56,6кв.м, з надвірними будівлями: гаражем, літньою кухнею, сараєм та господарськими спорудами, розташовані по АДРЕСА_1 . Вартість будинку - 24235грн.
З наданих представником ОСОБА_4 фотознімків вбачається, що на час існування старого житлового будинку існувала господарська будівля з гаражем та літньою кухнею, добудова до будинку, огорожа, ворота і цегла.
Даний будинок, згідно договору від 17.12.2004, ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_3 . Вартість будинку визначено в сумі 24235грн.
Перехід права власності вбачається також із витягів з реєстру прав власності на нерухоме майно від 29.10.2004 та від 17.11.2014.
Попередньому власнику будинковолодіння ОСОБА_12 рішенням Виконавчого комітету Жвирківської селищної ради №72 від 14.10.1998р. надано дозвіл на реконструкцію та добудову даного житлового будинку.
В свою чергу, рішенням Жвирківської селищної ради Сокальського району Львівської області №211 від 24.11.2004 ОСОБА_3 передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку розміром 0,13га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель в АДРЕСА_1 .
З державного акта від 18.05.2006 встановлено, що за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,1217га, розташовану по АДРЕСА_1 , призначену для обслуговування житлового будинку та господарських будівель.
Згідно із декларацією від 09.12.2012, будинок АДРЕСА_1 збудовано в період з 2006 року по 2008 рік, загальна площа будинку на час готовності до експлуатації становила 197.00кв.м
Рішенням Виконавчого комітету Жвирківської селищної ради №166 від 18.12.2012 оформлено право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 197,00 кв.м на ім'я ОСОБА_3 , вирішено видати свідоцтво про право власності.
Із свідоцтва від 21.12.2012 встановлено, що право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 197,0 кв.м зареєстровано за ОСОБА_3 .
З технічного паспорта встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 складається з коридору, кухні, гардеробу, паливної кімнати, туалету, ванної, двох житлових кімнат на першому поверсі та коридору, санвузла, чотирьох житлових кімнат на мансардному поверсі. Загальна площа будинку становить 197.0кв.м, житлова - 144.6кв.м. До будинку також належить господарська будівля з літньою кухнею, гаражем та підвалом.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог за первісним позовом ОСОБА_6 суд першої інстанції дійшов висновку, що 90,7% житлового будинку є часткою майна, яка збільшилася і яку, з врахуванням обставин справи, суд визнав істотним покращенням, за рахунок влаштування зовнішніх, внутрішніх стін, перегородок першого поверху та мансарди, перекриття між першим поверхом та мансардою, покрівлі, сходів на мансардний поверх, вікон та частково дверей, цементних стяжок підлог, штукатурки, шпаклювання та облицювання стін.
При цьому, суд врахував, що спорудження господарських будівель (сараїв, гаражів тощо) не є підставою для збільшення встановленого раніше розміру частки в праві власності на будинок, відтак визначенню підлягають частки сторін у праві власності на житловий будинок.
Крім цього, з врахуванням висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 14.11.2018р. у справі №295/16776/14-ц, за яким, якщо на земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК України, 377 ЦК України, суд прийшов висновку, що земельну ділянку не слід врахувати при визначенні розміру часток сторін у спірному житловому будинку.
З врахуванням відсутності підстав для відступлення від рівності часток подружжя, суд визначив, що сторонам належить по 42,38% частки спірного житлового будинку, яка істотно збільшилася за рахунок його реконструкції, що в частковому співвідношенні складає по 42/100.
Відтак, суд першої інстанції частково задовольнив вимоги зустрічного позову ОСОБА_3 , визнавши за нею право власності на 58/100 спірного житлового будинку з господарськими будівлями.
Перевіряючи законність оскаржуваного рішення колегія суддів виходить із такого.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об'єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції», пункти 69 і 73).
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.
Отже, першою умовою виправданості втручання у права, гарантовані статтею першою Протоколу № 1 до Конвенції є те, що воно має бути передбачене законом.
Так, у статті 62 СК України передбачено втручання у право особистої приватної власності. У цій статті вказано, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Однак при цьому обмежуються саме право особистої власності одного з подружжя, а відтак зменшується обсяг правомочностей колишнього одноособового власника.
Із змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов'язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.
Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.
Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.
Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об'єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об'єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об'єкт стають малозначними в остаточній вартості об'єкта власності чи у остаточному об'єкті.
Істотність збільшення вартості майна підлягає з'ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.
Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об'єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об'єктом нерухомого майна, який з'явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.
За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об'єкта нерухомості.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
За правилами статті 81 ЦПК України обов'язок доведення обставин, на які посилаються сторони, покладається на кожну із сторін.
Відповідно до частин першої-п'ятої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу. При призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. Суд з урахуванням обставин справи має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. У разі необхідності може бути призначено декілька експертів для підготовки одного висновку (комісійна або комплексна експертиза). Питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом. Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз'яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов'язаний мотивувати таке відхилення або зміну.
Згідно із висновком судової інженерно-технічної експертизи №8005-8012 від 11.09.2019, проведеної експертами Львівського НДІСЕ, житловий будинок АДРЕСА_1 є нерухомим майном, в склад якого входять житловий будинок з мансардою, господарська будівля з літньою кухнею та гаражем, підвал, ворота, огорожа та земельна ділянка, на якій вони розташовані. Багаторічні насадження до нерухомого майна не відносяться.
Експертами встановлено, що фактично проведена реконструкція з добудовою вказаного житлового будинку АДРЕСА_1 .
Ринкова вартість житлового будинку з мансардою становить 937440грн.; господарської будівлі з літньою кухнею, гаражем та підвалом - 298339грн.; огорожі з воротами 33537грн. Загальна вартість даного майна становить - 1269316грн. З урахуванням вартості земельної ділянки площею 0,1217га, вартість нерухомого майна складає 1524316грн.
Ринкова вартість гаража, літньої кухні, споруд №1 та №1, які були на момент придбання 05.11.2004 та збереглися до даного часу становить: літньої кухні з гаражем та підвалом - 298339грн., огорожі з воротами - 33537грн., разом - 331876грн. Відсоток від вартості всієї садиби становить 21,8%.
Ринкова вартість старого житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який придбаний ОСОБА_4 05.11.2004 та подарований ОСОБА_3 17.12.2004 в складі цього нерухомого майна, на час проведення експертизи становить 211184грн.
При проведенні реконструкції житлового будинку виконано наступні будівельні роботи по влаштуванню: зовнішніх, внутрішніх стін та перегородок першого поверху та мансарди; між першим поверхом та мансардою; дерев'яних конструктивних елементів покрівлі; покрівлі з металочерепиці; сходів на мансардний поверх; вікон та частково дверей; цементних стяжок підлог; штукатурці, шпаклюванню та облицюванню стін. На даний час не завершені оздоблювальні, електромонтажні та сантехнічні роботи.
За відсутності проектної документації з кресленнями та специфікаціями конструктивних елементів та матеріалів, накладних на придбання застосованих при виконанні робіт будівельних матеріалів, а також неможливості обстеження та визначення обсягів прихованих робіт і т.д., визначити обсяги фактично виконаних будівельних робіт проведених по реконструкції досліджуваного житлового будинку, не вдалося можливим.
Вартість на дату проведення дослідження реконструйованого житлового будинку становить 937440грн. та старого житлового будинку - 86661грн. Різниця між вартостями реконструйованого та старого житлового будинку становить 850779грн. і є вартістю поліпшень, що у відсотках від вартості житлового будинку становить 90,7%
Вартість цегляної добудови розміром 8,08м по ширині будинку та 2,27м і 2,97м з різних сторін по довжині будинку становить 45981грн.
Вартість 3500 штук цегли, придбаної разом з нерухомим майном та яка була використана при реконструкції будинку, становить 10223грн.
Ринкова вартість земельної ділянки та старого будинку разом із здійсненою на фундаменті цегляною добудовою з правої від входу в будинок сторони, розміром 8,08м по ширині будинку та 2,27м і 2,97м з різних сторін по довжині будинку та 3500 штук цегли становить 397865грн., що становить 26% від загальної вартості нерухомого майна (садиби).
Ринкова вартість земельної ділянки площею 0,1217га по АДРЕСА_1 , станом на дату проведення експертизи, становить 255000грн. Від вартості всієї садиби вартість земельної ділянки у відсотках становить 16,7%
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції сторона відповідача за первісним позовом власні доводи зводить до того, що суд прийшов помилкового висновку, що при поділі будинковолодіння не слід враховувати розташовані на території цієї садиби господарську будівлю з літньою кухнею і гаражем, а також підвал і огорожу з воротами, які збереглися і були придбані ОСОБА_4 , а в подальшому подаровані нею ОСОБА_3 , у 2004 році, що становить 21,8% від загальної вартості садиби.
Крім цього, при поділі цього будинковолодіння суд також прийшов помилкового висновку, що не слід враховувати і вартість земельної ділянки площею 0,1217 га, ринковою вартістю 225000 грн., що складає 16,7% від загальної вартості садиби, відтак вважають, що ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності подружжя у складі спірного будинковолодіння має належати 73,9% вартості всієї садиби, що складається із 47,8% її особистого майна та 26,1% половини покращень цього будинковолодіння.
Згідно із ст. 381 ЦК України садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.
Враховуючи положення статей 186, 380, 381 ЦК України, господарські будівлі, споруди і приміщення, що розташовані з житловим будинком на одній земельній ділянці і призначені для побутового обслуговування власників (співвласників) будинку, забезпечення їх необхідними засобами благоустрою, вважаються приналежністю головної речі (житлового будинку) і не є самостійними нерухомими речами. У зв'язку з цим право власності на такі господарські будівлі, споруди і приміщення як на окремі об'єкти нерухомого майна не визнається. Приналежність слідує за головною річчю.
Як зазначено вище, у висновку проведеної судової інженерно-технічної експертизи №8005-8012 від 11.09.2019 зазначено, що досліджуваний об'єкт, садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 є нерухомим майном, в склад якого входять житловий будинок з мансардою, господарська будівля з літньою кухнею та гаражем, підвал, ворота, огорожа та земельна ділянка, на якій вони розташовані.
Натомість, визначаючи частку у житловому будинку, яка підлягає поділу між сторонами, суд першої інстанції врахував вартість старого будинку 86661 грн, вартість існуючої на момент дарування добудови до будинку 45981 грн, а також вартість наявної на момент дарування будинку цегли 10223 грн, що в додатку склало 142865 грн, а у відсотковому відношенні до вартості (937440 грн) реконструйованого будинку становить 15,24%.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції правильно встановивши, що гараж, літня кухня, підвал, споруди №1 та №1, загальною вартістю 331876 грн, є невід'ємною частиною житлового будинку, прийшов помилкового висновку про неврахування вказаних об'єктів при визначенні часток співвласників в цілому у будинковолодінні, покликаючись на те, що спорудження господарських будівель не є підставою для збільшення встановленого раніше розміру частки у праві власності на будинок, при цьому не дав належної оцінки встановленим обставинам, що ці приміщення та споруди були у наявності на момент придбання 05.11.2004 ОСОБА_4 та дарування 17.12.2004 ОСОБА_3 , а також збереглися до даного часу, відповідно є окремою частиною будинколодіння, а відсоток від вартості всієї садиби становить 21,8%.
Натомість, доводи апелянтів про те, що при визначенні часток у спірному будинковолодінні суд прийшов помилкового висновку, що не слід враховувати вартість земельної ділянки площею 0,1217 га, ринковою вартістю 225000 грн., що складає 16,7% від загальної вартості садиби, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки при вирішенні даного питання суд першої інстанції правильно врахував роз'яснення, викладені у пункті 8-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», де судам роз'яснено, що відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, одержана у власність громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.
Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК України, 377 ЦК України.
Таким чином, районний суд, врахувавши вищевказані роз'яснення, дійшов правильного висновку про те, що при визначенні часток у спірному будинковолодінні не слід враховувати вартість земельної ділянки площею 0,1217 га, ринковою вартістю 225000 грн., що складає 16,7% від загальної вартості садиби.
Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів приходить висновку, що частка ОСОБА_3 у будинковолодінні після проведеної реконструкції становить 37,4%, яка складається із вартості старого житлового будинку 86661 грн., вартості існуючої на момент дарування добудови до будинку 45981 грн, вартості наявної на момент дарування цегли 10223 грн, вартості літньої кухні з гаражем та підвалом 298339 грн., огорожі з воротами 33537 грн., загалом 474741 грн.
Відтак, у відсотковому співвідношенні від загальної вартості індивідуального (садибного) житлового будинку, визначеної у висновку експертизи в сумі 1269316,0 грн., частка ОСОБА_3 складає 37,4%.
В свою чергу, частка спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_3 у спірному будинковолодіння, яка підлягає поділу між сторонами, становить 62,6%.
При цьому, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для відступу при поділі від рівності часток подружжя, з підстав, наведених у рішенні суду першої інстанції, відтак, з врахуванням принципу рівності часток у спільній сумісній власності подружжя, сторонам належить по 31,3% частки у спірному будинковолодінні, яка істотно збільшилася за рахунок внесених покращень, що у частковому співвідношенні становить по 31/100 частки.
З врахуванням частки, яка є особистою власністю ОСОБА_3 , загальний розмір її частки у будинковолодінні становить 68,5%, що відповідає 69/100 частки, відповідно частка ОСОБА_6 у будинковолодінні складає 31/100.
З наведених підстав, колегія суддів приходить висновку, що апеляційну скаргу представників ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_6 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 , у співвідношенні, як зазначено вище.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України
Відповідно до положень ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись із позовними вимогами, як ОСОБА_6 так і ОСОБА_3 , сплатили по 640 грн.
Первісна та зустрічна позовна заяви були подані у 2107 році.
При цьому, ОСОБА_6 просив визнати за ним право власності на 1/2 частину спірного житлового будинку та господарських будівель, а ОСОБА_3 визнати за нею право власності в цілому на спірний житловий будинок з господарськими будівлями.
Як зазначалося вище, апеляційний суд прийшов висновку, що з врахуванням частки, яка є особистою власністю ОСОБА_3 , загальний розмір її частки у будинковолодінні становить 68,5%, що відповідає 69/100 частки, відповідно частка ОСОБА_6 у будинковолодінні складає 31/100.
З врахуванням задоволених позовних вимог та вартості таких у грошовому виразі, підлягає розподілу і судовий збір за розгляд даної справи у суді першої та апеляційної інстанції.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються ЗУ «Про судовий збір».
Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (ч. 1 ст. 4 Закону).
Ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем становила 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином законодавець обмежив верхню межу судового збору за позовну заяву, яка подана, зокрема фізичною особою на рівні 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що у 2017 році становило 8000 грн (5х1600).
Зважаючи на частку у майні, визначену судом для ОСОБА_3 , вартість 69/100 частин житлового будинку та господарських будівель і споруд становить 881 469,4 грн., з розрахунку повної вартості майна 1 269 316 грн.
Виходячи із законодавчого обмеження верхньої межі судового збору, з позивача ОСОБА_6 в порядку перерозподілу судових витрат за розгляд справи в суді першої інстанції необхідно стягнути в дохід держави судовий збір в розмірі 7360 грн., з врахуванням раніше сплаченого ОСОБА_3 судового збору та пропорційно до задоволених судом вимог останньої.
В свою чергу, вартість частки майна ОСОБА_6 (31/100) становить 387846,5 грн., як різниця між повною вартістю майна 1 269 316 грн. та вартістю майна, яке визначено ОСОБА_3 .
Враховуючи раніше сплачений ОСОБА_6 судовий збір та задоволені вимоги останнього у відповідній частині, з ОСОБА_3 в порядку перерозподілу судових витрат за розгляд справи в суді першої інстанції необхідно стягнути в дохід держави судовий збір в розмірі 3238,5 грн.
Також ОСОБА_3 сплатила 15072 грн. за проведення судової інженерно-технічної експертизи, відтак в порядку перерозподілу, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з ОСОБА_6 необхідно стягнути в її користь 10394,5 грн, сплачених нею за проведення експертизи.
Як зазначалося вище, звертаючись з позовними вимогами, як ОСОБА_6 так і ОСОБА_3 сплатили по 640 грн., судовий збір у цьому розмірі недоцільно повертати останнім, оскільки, як в одному, так і у іншому випадку, такий розмір є лише частиною стягнутого судом судового збору.
Що стосується розподілу судових витрат за апеляційний розгляд справи, колегія суддів враховує таке.
Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 21 травня 2020 року переглядалося виключно за апеляційною скаргою представників ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Сплата судового збору за подання апеляційної скарги та його розмір, згідно ЗУ «Про судовий збір» поставлена в залежність від суми сплаченого збору (або яка підлягала сплаті) за подання позовної заяви, іншої заяви і скарги.
На виконання вимог ухвали апеляційного суду від 21.07.2020, представник ОСОБА_4 сплатила судовий збір в розмірі 19039,70 грн. (т. 2 а.с. 104).
Разом з цим, враховуючи законодавче обмеження верхньої межі судового збору, який може бути сплачений фізичною особою, у тому числі за подання апеляційної скарги, ОСОБА_4 має право на повернення відповідної частини сплаченого судового збору, як це передбачено ст. 7 ЗУ «Про судовий збір», однак з відповідною заявою остання не зверталася.
Враховуючи наведене розподілу між сторонами за розгляд справи в апеляційній інстанції підлягає судовий збір в розмірі 12000 грн.
Таким чином, із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 необхідно стягнути судовий збір в розмірі 8275,9 грн. за подання останньою апеляційної скарги пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу представників ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - задовольнити частково.
Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 21 травня 2020 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити частково.
Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) 62,6% житлового будинку та господарських будівель і споруд, які розташовані по АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_6 право власності на 31/100 частин житлового будинку та господарських будівель і споруд, які розташовані по АДРЕСА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_6 - відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про визнання права власності на нерухоме майно - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на 69/100 частин житлового будинку та господарських будівель і споруд, які розташовані по АДРЕСА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_6 в дохід держави судовий збір в розмірі 7360 (сім тисяч триста шістдесят) гривень 00 копійок за розгляд справи в суді першої інстанції.
Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір в розмірі 3238 (три тисячі двісті тридцять вісім) гривень 50 копійок за розгляд справи в суді першої інстанції.
Реквізити для сплати судового збору в дохід держави: Отримувач: ГУК у м.Києві /м.Київ/ 22030106, Код отримувача (код ЄДРПОУ): 37993783, Рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001,Код класифікації доходів бюджету: 22030106
Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 10394 (десять тисяч триста дев'яносто чотири) гривні 50 копійок сплачених нею витрат за проведення експертизи та 8275 (вісім тисяч двісті сімдесят п'ять) гривень 90 копійок судового збору за розгляд апеляційної скарги.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 29 вересня 2021 року.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк