ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 вересня 2021 року м. Київ № 640/21650/21
Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Каракашьяна С.К., здійснюючи розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративної справи
за позовомОСОБА_1
доДержавної судової адміністрації України; Київського апеляційного суду
провизнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (позивач/ ОСОБА_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної судової адміністрації України (відповідач-1), Київського апеляційного суду (відповідач-2), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення належного фінансування фонду заробітної плати Київського апеляційного суду та дії щодо обмеження нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застосуванням ст. 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік»;
- стягнути з Київського апеляційного суду на мою користь 677 206,20 грн. суддівської винагороди в частині суми обмеження, встановленого ч. 1 ст. 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року за рахунок бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є ДСА України, в порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконаннян судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у зв'язку з обмеженнями, введеними Законом № 553-ІХ, який набрав чинності 18.04.2020, за період з 18.04.2020 до 27.08.2020 фактично позивачу було виплачено лише суддівську винагороду у фіксованому розмірі - 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, як це передбачалося частинами 1, 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», тобто, всупереч вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідач-1 проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав правомірності дій та рішень, оскільки застосування з 18 квітня 2020 року та протягом оспорюваного періоду до загальної суми нарахованої суддівської винагороди позивача обмежень, передбачених Законом № 294-ІХ (з урахуванням змін, внесених Законом № 553-ІХ), було правомірним та таким, що здійснено на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Зазначає, Київський апеляційний суд, як розпорядник коштів нижчого рівня не мав правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ), а рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 до 28.08.2020 не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення.
Відповідач-2 у встановлений судом строк відзиву не надав.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва
Відповідно до Указу Президента України від 28.09.2018 №297/2018 ОСОБА_1 переведено на посаду судді Київського апеляційного суду.
Як зазначає позивач, що не заперечується відповідачами, починаючи з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, позивачу нараховувалась та виплачувалась (за вирахуванням податків та зборів) суддівська винагорода в розмірі 10 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2020 року відповідно до статті 29 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553- IX, що призвело до зменшення суддівської винагороди.
Вважаючи таку бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення належного фінансування фонду заробітної плати Київського апеляційного суду та дії щодо обмеження нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застосуванням ст. 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» протиправними, не погоджуючись із обмеженням розміру суддівської винагороди, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно пункту 14 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема судоустрій, судочинство, статус суддів.
Частиною 1 та 2 статті 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частинами 1 та 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII (далі - Закон України №1402-VIII) передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до пункту 1 частини 3 вказаної вище статті передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Крім того, згідно з частинами 5 - 8 цієї ж статті суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Частиною 9 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Водночас, 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням внесених до вказаної постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Аналізуючи вищезазначені норми права, суд зазначає, що будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з огляду на наступне.
Так, статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: "Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020).
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019 (далі - Висновок).
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч. 1 ст. 124 Основного Закону України).
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу" через інші законодавчі акти.
Таким чином, при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідачі мають керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", при цьому застосування статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прямо суперечить статті 130 Конституції України.
Відповідно до частини 1-4 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд робить висновок, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку, суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, то суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України, як норми прямої дії.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 визнано неконституційними вказані положення частини першої і третьої статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік"; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
При цьому, Конституційний Суд України зазначив, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.
Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії підстави для їх застосування втрачені у зв'язку з цим обмеженням, а кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Окремо суд зазначає, що доводи відповідача-1 про те, що відповідач може проводити нарахування і виплати лише в рамках законодавства України в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік, є слушними, оскільки відповідач не може на власний розсуд тлумачити вимоги законодавства за наявності чинного Закону, який обмежував суддівську винагороду в спірний період.
Вказане є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення належного фінансування фонду заробітної плати Київського апеляційного суду та дій щодо обмеження нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застосуванням ст. 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік».
Разом з тим, вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов'язком відповідачів і повинно вирішуватись у встановленому спеціальним Законом порядку та розмірі, оскільки наведене є невід'ємним елементом гарантій незалежності суддів, які встановлені Конституцією України.
Право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від виконання обов'язків державними органами в частині врахування внесених змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд робить висновок, що обмежуючи розмір суддівської винагороди, шляхом внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", всупереч вимогам ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, а також правовим позиціям Конституційного Суду України щодо незалежності суддів, законодавець створив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідачі у даній справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії незалежності суддів, в тому числі позивача по даній справі.
Поряд з цим, положення Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року №553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Суд зазначає, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що в свою чергу виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони.
Так, довідкою Київського апеляційного суду від 09.06.2021 №59/0421/21, виданої ОСОБА_1 , підтверджується, що розмір суддівської винагороди не отриманої за період карантину з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у зв'язку із застосуванням обмеження, відповідно статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», складає 677 206,20 грн (шістсот сімдесят сім тисяч двісті шість гривень 20 копійок).
Отже, що у період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року позивачу суддівська винагорода нараховувалася у повному обсязі, однак її виплата здійснювалася з урахуванням обмежень, встановлених статтею 29 Закону України №294-ІХ з урахуванням змін, внесених Законом України № 553-IX.
У розрізі наведеного суд вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до частин 1-4 статті 148 Закону України №1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків державного бюджету.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.
Відповідно до частини 1 та 3 статті 151 Закону України №1402-VIII Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя.
Аналогічну норму також містить пункт 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року №141/0/15-19 (далі - Положення №141/0/15-19).
Відповідно до частини 1 статті 22 Бюджетного кодексу України з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі БК України), за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Частиною 1 статті 23 БК України передбачено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до частини 2 цієї правової норми бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
За правилами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Варто також наголосити, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.
З огляду на вищевикладене, та враховуючи, що право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від виконання обов'язків державними органами в частині врахування внесених змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету, суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є стягнення суддівської винагороди на користь позивача у розмірі 677206,20 грн. з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
Гарантії держави щодо виконання судових рішень встановлює Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року №4901-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №4901-VI),
Частиною 1 статті 3 цього Закону закріплено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами) визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінета Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 (далі - Порядок №845).
Відповідно до підпункта 3 пункта 35 цього Порядка Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності.
Пунктом 38 Порядка №845 встановлено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядка в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.
Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.
Абзацом 10 пункта 25 Порядка №845 передбачено, що у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
Відповідно до абзаца 2 частини 3 статті 148 Закону України №1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.
Виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється у порядку черговості згідно з чинним законодавством України Державною судовою адміністрацією України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.
Ураховуючи наведене, суд приходить до висновку, що стягнення суддівської винагороди на користь позивача у розмірі 677206,20 грн. має здійснюватись шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.
Враховуючи вищевикладене у сукупності, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Приписами частини першої статті 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки присуджені позивачці виплати у відносинах публічної служби є суддівською винагородою, суд вважає, що рішення в цій частині підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки позивач в даній категорії справ звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, виходячи з положень ст.139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Стягнути на користь ОСОБА_1 недоотриму суддівську винагороду в розмірі 677206,20 грн. (шістсот сімдесят сім тисяч двісті шість гривень 20 коп.) за період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України (01601, вул. Липська, 18/5, м. Київ, код ЄДРПОУ 26255795).
3. В решті позовних вимог - відмовити.
4. Допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.
Суддя С.К. Каракашьян