ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 вересня 2021 року м. Київ № 640/17607/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГенерального штабу Збройних Сил України, Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України
провизнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
31.07.2020 ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Генерального штабу Збройних Сил України (далі - відповідач-1 або Генеральний штаб ЗСУ) та Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (далі - відповідач-2 або Фінансове управління ГШ ЗСУ), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Генерального штабу Збройних сил України та Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, включно;
- зобов'язати Генеральний штаб Збройних Сил України та Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 у розмірі 75 108,27 грн. з урахуванням відрахувань;
- визнати протиправною бездіяльність Генерального штабу Збройних сил України та Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо нарахування не в повному обсязі та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2018 по 07.02.2020 включно;
- зобов'язати Генеральний штаб Збройних Сил України та Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України перерахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2018 по 07.02.2020 у розмірі 96 986,75 грн. з урахуванням відрахувань.
Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 вказує на протиправність дій відповідачів, які порушують його право відповідно до ст. 43 Конституції України на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Зокрема позивач зазначає, що у період з 06.04.2015 по 07.02.2020 він проходив військову службу в Управлінні цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України, підпорядкованому Генеральному штабу Збройних Сил України; відповідно до наказу начальника Головного управління персоналу - заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 04.02.2020 № 54, був звільнений з військової служби у запас за підпунктом «б» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та за наказом начальника Управління цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України (по стройовій частині) від 07.02.2020 № 24 був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення; разом з тим, у період з 01.01.2016 по 31.12.2017 позивачу не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення; а також, за період з 01.01.2018 по 07.02.2020 індексація грошового забезпечення була проведена у значно меншому розмірі, чим було порушено право позивача на отримання грошового забезпечення у більшому розмірі; 28.05.2020 позивач звернувся із заявою до начальника Генерального штабу Збройних Сил України у якій просив: провести нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 27.12.2017 та виплатити заборгованість невиплаченої суми індексації грошового забезпечення за вищевказаний період, а також надати довідку про нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 27.12.2017 помісячно (чітко вказати базовий місяць по якому була виплачена індексація грошового забезпечення за грудень 2015 року); відповідач-2 листом від 30.06.2020 № 305/1234 повідомив про відмову у нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення, зазначивши, що надав необхідні довідки про суми нарахованого та виплаченого грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, премій згідно з Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, індексації за період з 01.01.2016 по 07.02.2020; крім того, зазначив, що згідно Порядку та роз'яснення Мінсоцполітики від 04.07.2017 № 220/514 проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного страхування на відповідний рік та повідомив, що у 2016, 2017 роках фінансовий ресурс не дозволяв здійснити виплату індексації грошового забезпечення, (тобто з 01.01.2016 по 31.12.2017); у 2018 році здійснено виплату в розмірі 658,55 грн., у 2019 році в розмірі 1 930,15 грн. та 2020 році 268,77 грн. на день звільнення позивача.
Позивач також послався на відсутність нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, що підтверджується довідкою виданою відповідачем-2 № 305/504 від 30.06.2020; останній вважає, що так як його грошове забезпечення більше прожиткового мінімуму, то індексація проводиться в межах прожиткового мінімуму; згідно розрахунку Індексації грошового забезпечення з урахуванням вимог постанови КМУ від 09.12.2015 № 1013 в частині «останнього підвищення посадового окладу - січень 2008 року», яка повинна бути нарахована та виплачена відповідачем-2 з 01.01.2016 року по 31.12.2017 становить 75 108,27 грн. невиплаченої індексації грошового забезпечення.
Крім того, позивач акцентує увагу, що за період з 01.01.2018 по 07.02.2020 йому неправильно нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення; відповідно до довідки № 305/504 грошове забезпечення за лютий 2018 року склало 12 092,80 грн., а за березень 2018 року 12 656,80 грн., тобто, грошовий дохід позивача збільшився на 564,00 грн.; згідно до абз. 4 п. 5 Порядку № 1078 сума належної індексації в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу, а саме: 4 258,75 грн. мінус 564,00 грн. та становить 3 694,75 грн.; між тим, всупереч вищезазначеним нормам, відповідачі починаючи з 01.03.2018 не виплачували індексацію грошового забезпечення в розмірі 3 694,75 грн. в місяць, а у разі коли величина індексу споживчих цін перевищить поріг в розмірі 103 відсотка, то в підвищеному розмірі відповідно до чинного законодавства; за вказаний період відповідачами не було виплачено індексацію грошового забезпечення на суму 96 986,75 грн., а загальна сума індексації, що повинна бути нарахована та виплачена за період проходження служби з 01.01.2016 по 07.02.2020 становить 172 095,02 грн.
Щодо наявності фінансового ресурсу у відповідача-2 позивач зазначає, що хоча, положеннями Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації; разом з тим, виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до підприємства, установи, організації.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Пащенку К.С.
06.08.2020 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було відкрито провадження в адміністративній справі № 640/17607/20 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.
31.08.2020 до Окружного адміністративного суду м. Києва від представника відповідача-1 та відповідача-2 надійшов відзив на адміністративний позов, у якому він заперечує проти задоволення позовних вимог з огляду на наступне. Відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 № 1078 проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік; листом Міністерства соціальної політики України від 04.07.2017 за № 220/5140 на запит МОУ повідомлено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати; проведення індексацій грошових доходів населення, у тому числі грошового забезпечення, здійснюється на відповідний рік та чинним порядком не передбачено механізм виплати сум індексації за минулі періоди у поточному році; листом Департаменту фінансів МОУ від 26.03.2018 за № 248/1485 передбачено, що відповідно до ст. 51 Бюджетного Кодексу України керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення; між тим, фонд грошового забезпечення військовослужбовців органів військового управління зарахованих на фінансове забезпечення до відповідача-2 на 2016-2020 роки не дозволяв проведення індексації грошового забезпечення в повному обсязі; тобто, правових підстав для виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, 01.01.2018 по 07.02.2020 не вбачається.
04.09.2020 до Окружного адміністративного суду м. Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він підтримує позовні вимоги у повному обсязі, просить їх задовольнити та не погоджується із відзивом відповідачів.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
У період з 17.05.2015 по 07.02.2020 ОСОБА_1 проходив військову службу в Управлінні цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України, підпорядкованому Генеральному штабу Збройних Сил України.
04.02.2020 відповідно до наказу начальника Головного управління персоналу - заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України № 54 ОСОБА_1 був звільнений з військової служби у запас за підпунктом «б» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та за наказом начальника Управління цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України (по стройовій частині) від 07.02.2020 № 24 був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
28.05.2020 позивач звернувся із заявою до начальника Генерального штабу Збройних Сил України у якій просив: провести нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 07.02.2020 та виплатити заборгованість невиплаченої суми індексації грошового забезпечення за вищевказаний період; надати довідку про нараховане та виплачене грошове забезпечення за період 01.12.2015 по 07.02.2020, із зазначенням усіх складових видів грошового забезпечення, в тому числі індексації грошового забезпечення; надати довідку про нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 07.02.2020 помісячно (чітко вказати базовий місяць по якому була виплачена індексація грошового забезпечення за грудень 2015 року).
30.06.2020 відповідач-2 листом № 305/1234 повідомив ОСОБА_1 про відмову у нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення; оскільки згідно Порядку № 1078 та роз'яснення Мінсоцполітики від 04.07.2017 № 220/5140 проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного страхування на відповідний рік; при цьому, Порядок № 1078 не передбачає механізм виплати сум індексації у поточному році за минулі періоди.
Крім того, останній послався на те, що у 2016, 2017 роках фінансовий ресурс для здійснення виплати грошового забезпечення військовослужбовцям органів військового управління зарахованих на фінансове забезпечення до Фінансового управління Генерального штабу Збройниї сил України не дозволяв проводити індексації грошового забезпечення.
А також зазначив, що у 2018 році позивачу було здійснено виплату індексації відповідачем-2 у сумі 658,55 грн., у 2019 році - 1 930,15 грн., у 2020 році - 268,77 грн.
Зазначене підтверджується копією довідки від 30.06.2020 № 305/504 про суми нарахованого та виплаченого грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, премій згідно з Дисциплінарним статутом Збройних сил України, індексації з 01.01.2016 по 07.02.2020.
Не погоджуючись із таким підходом Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України та Генерального штабу ЗСУ до питання виплати індексації грошового забезпечення у 2016-2018 роках, позивач звернувся із відповідним позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Спірні правовідносини між сторонами по цій справі регулюються правовими нормами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у редакціях, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до п. п. 2-4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Нормативно-правовим актом, який визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України, є Закон України «Про індексацію грошових доходів населення».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, проаналізувавши зазначені норми, суд дійшов висновку, що обчислення індексу споживчих цін відбувається у наступному місяці, що слідує за місяцем, у якому величина індексу таких цін перевищила поріг індексації в розмірі 103 відсотки. Тобто, обчислення індексації здійснюється у разі перевищення порогу індексації в розмірі 103 відсотки.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у разі виникнення обставин, передбачених ст. 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що згідно зі ст. 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширення на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Відповідно до п. 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до п. 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до пп. 2 п. 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Відповідно до абз. 4 п. 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Отже, сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
З аналізу наведених вище нормативно-правових актів, за відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, мають місце підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Урядом України порядку, а саме відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Як вже зазначалося вище, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації - у спірному випадку 103 відсотки.
Відповідно до абз. 8 п. 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Відповідно до п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Як вбачається із положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
З матеріалів справи видно, що індексація грошового забезпечення з 01.01.2016 по 31.12.2017 не виплачувалася, а в період з 01.01.2018 по 07.02.2020 індексація грошового забезпечення була проведена у меншому розмірі. Причиною такої невиплати та виплати у меншому розмірі стало неналежне фінансування Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України.
Суд акцентує увагу на тому, що відсутність бюджетного фінансування вказаної виплати не позбавляє позивача права на її отримання і не звільняє від обов'язку її виплачувати.
Верховний Суд у своїй постанові від 12.12.2018 у справі № 825/874/17 (адміністративне провадження № К/9901/17256/18) зазначив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Додатково суд акцентує увагу на тому, що відсутність на рахунках відповідача коштів для виплати індексації грошового забезпечення не є належним доказом неможливості здійснення вказаних виплат (доказом наявності поважних причин непроведення розрахунку). Відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України, кошти на індексацію грошового забезпечення відсутні.
Отже, суд дійшов висновку, що посилання відповідача на положення нормативно-правових актів, якими визначено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах наявних фінансових ресурсів бюджетів на відповідний рік, як на підтвердження правомірності своїх дій по не виплаті позивачу індексації грошового забезпечення є необґрунтованими та не заслуговують на увагу, оскільки невиплата індексації є обмеженням його (позивача) права на оплату праці та не може залежати від наявності або відсутності фінансових ресурсів бюджету.
При вирішенні цієї справи суд бере до уваги висновки Європейського суду з прав людини, які викладені у рішенні від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00). В зазначених висновках Європейський суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, суд зазначає, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Верховний Суд зазначає, що індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів. Таким чином, індексація грошового забезпечення не повинна бути пов'язана з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. Отже, нормами чинного законодавства чітко передбачені умови, коли повинна проводитись індексація грошового забезпечення, тому відсутність фінансового ресурсу у відповідача не повинна виключати таку обставину як індексація грошового забезпечення позивача.
Такий висновок викладено, як приклад, в ухвалах Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 280/449/19 (адміністративне провадження № К/9901/2266/20), від 29.07.2020 у справі № 240/12461/19 (адміністративне провадження № К/9901/18063/20), від 29.01.2020 у справі № 240/10098/19 (адміністративне провадження № К/9901/3184/20), від 05.08.2020 у справі № 560/4285/19 (адміністративне провадження № К/9901/19181/20).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку щодо визнання протиправною бездіяльності Генерального штабу Збройних сил України та Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 включно.
Крім того, суд погоджується із доводами позивача, що за період з 01.01.2018 по 07.02.2020 останньому було виплачено індексацію грошового забезпечення у меншому розмірі чим передбачено положеннями Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», а відтак суд вважає протиправною бездіяльність відповідачів щодо нарахування не в повному обсязі та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2018 по 07.02.2020 включно.
Разом з тим, суд зазначає, нарахування індексації належить до безпосередніх повноважень відповідача-2 як роботодавця, а оскільки у межах спірних правовідносин індексація позивачу не нараховувалася, то суд позбавлений можливості стягнути на користь позивача її суму.
Розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача-2 як фінансового органу ЗСУ. Саме на відповідача-2 за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.
Таким чином, визначення розміру індексації грошового забезпечення, який підлягає виплаті на користь позивача належить до компетенції відповідача-2 і суд не має повноважень здійснювати її розрахунок до моменту його проведення відповідачем-2, крім того не може прийняти до уваги самостійно зроблений розрахунок позивачем. Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини.
Посилання відповідачів як підставу у ненарахуванні та невиплаті індексації грошового забезпечення на роз'яснення Міністерства соціальної політики України від 04.07.2017 № 220/5140, суд відхиляє. Подібні роз'яснення мають інформаційний характер та не є нормативно-правовими актами, які можуть встановлювати, відміняти, звужувати тощо соціальні гарантії в Україні. Натомість, у силу приписів ст. 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи повинні діяти відповідно до Конституції та законів України.
Щодо вимоги позивача про виплату індексації грошового забезпечення, то додатково варто зазначити таке.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
У спірному випадку мало місце виключення позивача зі списку особового складу без проведення остаточного розрахунку, оскільки позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення в повному обсязі.
Нарахування індексації грошового забезпечення належить до повноважень відповідача, а тому позовні вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016 по 30.12.2017 та з 01.01.2018 по 07.02.2020. підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами 1 та 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що завданням судочинства є вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушеного права.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74) зазначено, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Крім того, дії відповідачів щодо невиплати позивачу індексації в повному обсязі порушують гарантоване ст. 1 Першого протоколу Конвенції право мирно володіти своїм майном, з огляду на те, що чинне правове положення передбачає індексацію грошового забезпечення, відтак, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у індексації доки відповідні положення є чинними.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).
Також при вирішенні цієї справи судом береться до уваги висновок ЄСПЛ, викладений у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003, у якому вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до п. п. 1, 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов'язаних з виконанням військового обов'язку, а також під час виконання службових обов'язків.
З огляду на те, що суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог та, беручи до уваги той факт, що позивач звільнений від сплати судового збору, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (адреса: 03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 6, ідентифікаційний код 22990368) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 включно.
3. Зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України (адреса: 03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 6, ідентифікаційний код 22990368) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 з урахуванням відрахувань.
4. Визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (адреса: 03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 6, ідентифікаційний код 22990368) щодо нарахування не в повному обсязі та невиплати ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2018 по 07.02.2020 включно.
5. Зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України (адреса: 03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 6, ідентифікаційний код 22990368) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2018 по 07.02.2020 з урахуванням відрахувань.
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.
Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя Пащенко К.С.