28 вересня 2021 року
м. Черкаси
Справа № 700/121/21
Провадження № 22-ц/821/1659/21
категорія: 304070000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Василенко Л. І.,
суддів: Єльцова В. О., Нерушак Л. В.,
учасники справи:
позивач - Комунальне підприємство «Виробничо-житлове ремонтно-експлуатаційне управління» Звенигородської міської ради;
відповідач - ОСОБА_1 ;
розглянув у порядку письмового провадження в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 15 липня 2021 року у справі за позовом Комунального підприємства «Виробничо-житлове ремонтно-експлуатаційне управління» Звенигородської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надання житлово-комунальних послуг, у складі головуючого судді Сакун Д. І., повний текст рішення складено 15 липня 2021 року,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2021 року КП ВЖРЕУ ЗМР звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надання житлово-комунальних послуг.
Позовні вимоги мотивовано тим, що власником кв. АДРЕСА_1 , яка має загальну площу 48,10 м кв., є ОСОБА_1 . Будинок знаходиться на балансі Звенигородського КП ВЖРЕУ ЗМР.
Зазначає, що КП ВЖРЕУ ЗМР надано житлово-комунальні послуги відповідно до законодавства, договір про надання послуг між КП ВЖРЕУ ЗМР та відповідачем не укладався.
Тобто, КП ВЖРЕУ ЗМР виконало взяті на себе зобов'язання по наданню житлово-комунальних послуг, проте відповідач порушив зобов'язання по повній та своєчасній оплаті послуг позивача в розмірі встановлених тарифів, затверджених рішеннями виконавчого комітету Звенигородської міської ради № 314 від 10.09.2014, № 164 від 15.07.2016, № 5 від 26.01.2018, № 24 від 31.01.2019, № 48 від 04.03.2019, заборгувавши 2806,39 грн за період з 01.11.2016 по 31.10.2019.
Зазначив також, що 06.11.2019 КП ВЖРЕУ ЗМР зверталося до Звенигородського районного суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надання житлово-комунальних послуг. 03.03.2020 ухвалою Лисянського районного суду Черкаської області позовну заяву КП ВЖРЕУ ЗМР до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надання житлово-комунальних послуг було залишено без розгляду.
Просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь КП ВЖРЕУ ЗМР борг в сумі 2806,39 грн та судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 15 липня 2021 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП ВЖРЕУ ЗМР заборгованість по оплаті за надання житлово-комунальних послуг в сумі 2806,39 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП ВЖРЕУ ЗМР витрати по сплаті судового збору в сумі 2270 грн.
Рішення мотивоване тим, що факт відсутності договору про надання послуг, не є підставою для відмови в позові, а відкриття особового рахунку № НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 , свідчить про те, що між сторонами склались фактичні договірні відносини, згідно яких управління зобов'язалось надавати послуги по оплаті житлово-комунальних послуг, а відповідач своєчасно їх оплачувати.
Суд дійшов висновку, що позивач виконував свій обов'язок по наданню послуг, якими відповідач користувався та зобов'язаний був своєчасно вносити плату за надані послуги, однак ним було порушено зобов'язання з оплати житлово-комунальних послуг у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 .
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Вважаючи незаконним та необґрунтованим рішення Звенигородського районного суду від 15 липня 2021 року, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач не виконував будь-яких робіт по утриманню спільного майна багатоквартирного будинку на протязі 2009-2019 років і не надав про це жодного доказу.
Зазначає, що він договору з позивачем про надання житлово-комунальних послуг не укладав і позивач не надав жодного доказу, що він на протязі 2016-2019 років надав йому якусь послугу, а він її отримав, але не оплатив.
Вказує, що він є власником кв. АДРЕСА_1 , проживає один, визнаний інвалідом війни 2-ї групи та має пільги на оплату комунальних послуг, тому вважає, що будь-якої заборгованості перед позивачем за житлово-комунальні послуги немає, тому підстави для її стягнення відсутні. Натомість саме жителі будинку, АДРЕСА_2 складалися власним коштом на ремонт будинку, що стверджується підписами в списку 21 співвласника будинку.
Крім того, відсутні підстави для стягнення з нього судових витрат, адже він звільнений від сплати судового збору на підставі п.9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір».
Окрім цього, позивачем пропущено строк позовної давності звернення в суд, адже позивачу було відомо про порушення його прав ще в 2019 році, про що вказано у позову, проте суд не надав йому можливості заявити про це, так як справа розглядалася без виклику сторін, а його клопотання про відкладення розгляду справи та про розгляд справи за участю сторін ігнорувалися.
Вважає, що суд першої інстанції не надав йому можливості надати відзив на позов, а питання про надання йому адвоката за рахунок держави вирішувалося довго не з його вини.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, а рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 15 липня 2021 року ухвалене у відповідності до вимог чинного законодавства, враховуючи всі фактичні обставини справи, в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх у своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об'єктивному розгляді справи в їх сукупності.
Просить в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Фактичні обставини справи
Згідно довідки КП ВЖРЕУ ЗМР від 17.02.2021, особовий рахунок на кв. АДРЕСА_1 , відкрито на ОСОБА_1 (а.с. 5).
Відповідно до виписки з особового рахунку № НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , власник ОСОБА_1 , заборгованість за період з 01.11.2016 по 31.10.2019 становить 2806,39 грн (а.с. 3).
Згідно з розрахунком заборгованості по особовому рахунку № НОМЕР_1 , ОСОБА_1 має заборгованість 2806,38 грн (а.с. 4).
Перелік тарифів по наданню житлово-комунальних послуг затверджено: рішенням виконавчого комітету Звенигородської міської ради від 10.09.2014 № 314, рішенням виконавчого комітету Звенигородської міської ради від 15.07.2016 № 164, рішенням виконавчого комітету Звенигородської міської ради від 26.01.2018 № 5, рішенням виконавчого комітету Звенигородської міської ради від 04.03.2019 № 48 (а. с. 7-12, 15).
Рішенням виконавчого комітету Звенигородської міської ради від 31.01.2019 року № 24 затверджено протокол від 24.01.2019 №1 засідання конкурсної з визначення управителя багатоквартирним житловим будинком (а.с. 13).
Ухвалою Лисянського районного суду Черкаської області від 03.03.2020 по справі № 694/1888/19 позовну заяву КП ВЖРЕУ ЗМР до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надання житлово-комунальних послуг залишено без розгляду (а.с. 17).
Мотивувальна частина
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно з ч. 1ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Виходячи з положень ч. 13 ст. 7, ч. 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, враховуючи ціну позову, суд проводить розгляд справи без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права
У ст. 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України).
За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно з принципом диспозитивності (ст. 13 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 49 ЦПК України).
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Частиною 1 ст. 13 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 № 1875-IV (який діяв на момент виникнення відповідних правовідносин між сторонами) визначено, що житлово-комунальні послуги, зокрема, поділяються на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо), послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо) та послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про житлово-комунальні послугивід 09.11.2017 № 2189-VIII (який введено в дію з 01.05.2019) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку.
Згідно з приписами ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» (як чинного на час виникнення спірних правовідносин, так і введеного в дію з 01.05.2019) споживач житлово-комунальних послуг зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом, а управитель відповідно зобов'язаний вимагати своєчасної і в повному обсязі оплати наданих житлово-комунальних послуг від споживачів.
У відповідності з п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572, ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» власник (споживач) зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в повному обсязі, відповідно до умов договору, вимог ЦК та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
У рішенні Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13 зроблено правовий висновок щодо застосування положень п. 10 ч. 3 ст. 20 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» відносно відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати житлово-комунальних послуг та роз'яснено, що споживачі зобов'язані оплачувати житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користуються ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати за надані послуги.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та підтверджена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 522/8173/14-ц.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 та саме на його ім'я відкрито особовий рахунок (а.с. 3, 5).
За приписами ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 № 1875-IV (який діяв на момент виникнення відповідних правовідносин між сторонами), балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і спорудвласник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.
Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VIII (який введено в дію з 01.05.2019) не містить поняття «балансоутримувача», натомість визначає лише «управителя багатоквартирного будинку», згідно якого це фізична особа - підприємець або юридична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.
Відповідно до ст. 385 ЦК України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями й управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).
Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об'єднань власників жилих і нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов'язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено ЗУ «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку».
Частиною 5 ст. 13 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» встановлено, що у разі якщо протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом співвласники багатоквартирного будинку, в якому не створено об'єднання співвласників, не прийняли рішення про форму управління багатоквартирним будинком, управління таким будинком здійснюється управителем, який призначається на конкурсних засадах виконавчим органом місцевої ради, на території якої розташований багатоквартирний будинок. У разі якщо місцевою радою або її виконавчим органом відповідно до законодавства прийнято рішення про делегування іншому органу - суб'єкту владних повноважень функцій із здійснення управління об'єктами житлово-комунального господарства, забезпечення їх утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг, управитель призначається на конкурсних засадах таким органом.
На підставі рішення виконавчого комітету Звенигородської міської ради від 31.01.2019 року № 24, КП ВЖРЕУ ЗМР є управителем багатоквартирними жилими будинками, зокрема і будинком АДРЕСА_1 та надає послуги з управління багатоквартирним житловим будинком. Зокрема КП ВЖРЕУ ЗМР надає послуги з прибирання прибудинкової території, обслуговування і поточний ремонт димовентканалів, технічне обслуговування і поточний ремонт електромереж, поточний ремонт конструктивних елементів, поточний ремонт внутрішньо будинкових систем водопостачання, водовідведення, каналізації, поточний ремонт внутрішньо будинкових систем теплопостачання, поточний ремонт внутрішньо будинкових систем газопостачання, освітлення місць загального користування (а.с. 13-14).
Отже, КП ВЖРЕУ ЗМР є управителем будинку АДРЕСА_1 та фактично надає вищевказані послуги, зокрема із відповідачу ОСОБА_1 .
Відносно доводів відповідача про те, що ним та іншими власниками квартир будинку АДРЕСА_1 не отримується жодних послуг від позивача, то слід зазначити наступне.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 20 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» (чинному на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що споживач має право на зменшення розміру плати за надані послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості в порядку, визначеному договором або законодавством.
Пунктом 6 ч. 2 ст. 21 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» (введеного в дію з 01.05.2019) виконавець зобов'язаний розглядати у визначений законодавством термін претензії та скарги споживачів і проводити відповідні перерахунки розміру плати за житлово-комунальні послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості.
При цьому, факт ненадання послуги або зниження якості наданої послуги, що є порушенням умов договору в розумінні ст. ст. 526, 530 ЦК України, повинен бути зафіксований належним чином.
У разі порушення виконавцем умов договору споживач має право викликати його представника для складення та підписання акта-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо. Вказане право передбачене ст. 18 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги». Акт-претензія споживача подається виконавцю, який протягом трьох робочих днів вирішує питання про перерахунок платежів або видає письмово споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензій.
Аналогічні положення містить і ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», який введено в дію з 01.05.2019.
Спори щодо задоволення претензій споживачів вирішуються в суді. Споживач має право на досудове вирішення спору шляхом задоволення пред'явленої претензії.
ОСОБА_1 не було надано жодного доказу на підтвердження того, що він чи будь-хто із жителів будинку АДРЕСА_1 з листопада 2016 року по даний час звертався до позивача у визначеному законом порядку щодо ненадання чи неналежного надання послуг.
Із наданої копії списку жителів будинку АДРЕСА_1 із їх підписами вбачається, що ними збирались кошти на ремонт даху вказаного будинку із зазначенням, що на такі ремонтні роботи КП ВЖРЕУ ЗМР не виділялись та їх вартість не враховувалась при нарахуванні оплати за житлово-комунальні послуги. Разом з тим, в ньому відсутні дані, що такі кошти взагалі отримувались управителем (відсутній підпис та печатка домоуправителя) та на який саме ремонт спрямовувались, тобто чи входить такий ремонт в тариф.
Тому суд першої інстанції вірно виходив з того, що КП ВЖРЕУ ЗМР надавало послуги належним чином у повному обсязі, відповідно до переліку затверджених послуг в межах тарифів.
Наводячи аргументи про відсутність заборгованості ОСОБА_1 посилався на наявність у нього пільг.
Дійсно, до апеляційної скарги ОСОБА_1 надав копію посвідчення № НОМЕР_3 від 16 листопада 2010 року, яке підтверджує, що пред'явник цього посвідчення має інвалідність 2-ї групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.
За змістом п. 4 ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам надаються такі пільги: 100-процентна знижка плати за користування житлом (квартирна плата) в межах норм, передбачених чинним законодавством (21 кв. метр загальної площі житла на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім'ю).
Згідно свідоцтва про право власності на житло, площа квартири АДРЕСА_1 становить 48,1 кв. м. При цьому, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі наголошував, що проживає у вказаній квартирі один.
Досліджуючи розмір заборгованості та період за який вона стягнена, апеляційним судом встановлено, що позивач надав розрахунок заборгованості та визначив спірний період з листопада 2016 року по листопад 2019 року, водночас протягом всього періоду споживачу була нарахована пільга, а борг зазначений із її врахуванням. При цьому, враховуючи, площу квартири та наявність одного мешканця, пільга, право на яку має відповідач, дає право на знижку плати, що і здійснено позивачем.
Крім того, будь-яких даних про звернення ОСОБА_1 до позивача із питаннями не нарахування чи невірного нарахування пільги матеріали справи не містять.
Отже, суд першої інстанції вірно встановив, що між сторонами склались правовідносини з надання послуг управління багатоквартирним будинком, в яких одна сторона зобов'язана надавати другій стороні такі послуги, а друга - зобов'язана своєчасно здійснювати оплату за споживання і користування послугами.
Тому, враховуючи наявність заборгованості у розмірі 2806,39 грн, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про їх стягнення із ОСОБА_1 на користь КП ВЖРЕУ ЗМР.
Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про застосування позовної давності та неможливості подачі такої заяви до суду першої інстанції, то слід зазначити наступне.
Так, відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 260 ЦК України).
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 1 та. Ч. 5 ст. 261 ЦК України).
Оскільки заборгованість за житлово-комунальні послуги нараховувалась позивачем щомісяця, то перебіг загальної позовної давності слід відраховувати від кожного щомісячного платежу.
Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18) зроблено висновок про те, що той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася у суді першої інстанції.
Судом встановлено, що заяви про застосування строків позовної давності в суді першої інстанції подано не було.
Разом з тим, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на відсутність такої можливості, оскільки розгляд справи було здійснено в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, а також на те, що центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги довго вирішувалось питання щодо надання йому адвоката за рахунок держави.
Приведені посилання скаржника спростовуються наступним.
Так, ухвалою Звенигородського районного суду Черкаської області від 29 березня 2021 року відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Сторони повідомлено про дату розгляду та надано відповідачу строк п'ятнадцять днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження на подачу відзиву (а.с. 33).
Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення трек-номер 2020205154467, ОСОБА_1 отримав ухвалу про відкриття провадження 03 квітня 2021 року (а.с. 36).
30 квітня 2021 року, 07 травня 2021 року, 24 травня 2021 року ОСОБА_1 просив відкласти розгляд справи у зв'язку із лікуванням та відсутністю в м. Звенигородка (а.с. 37, 41-42, 48-50).
12 липня 2021 року ОСОБА_1 черговий раз просив відкласти розгляд справи для ознайомлення адвоката із матеріалами справи. При цьому, із наказу Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Черкаській області від 30 червня 2021 року № 127 вбачається, що ОСОБА_1 звернувся за отриманням безоплатної правової допомоги лише 25 червня 2021 року (а.с. 56-57).
З матеріалами справи адвокат ОСОБА_1 - адвокат Полежака В. Ф. ознайомився 13 липня 2021 року (а.с. 58-59).
Із викладеного вбачається, що відповідачу було відомо про дату і час судового розгляду, яке неодноразово було відкладено, проте клопотання про застосування строків позовної давності ні ОСОБА_1 , ні його адвокатом заявлено не було, хоча мали таку можливість, тому в апеляційного суду відсутні підстави для розгляду його заяви про застосування строків позовної давності на стадії апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції.
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції, а фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції.
Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Разом з тим вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача судового збору за подачу позову в порядку ст. 141 ЦПК України, суд першої інстанції не встановив наступного.
Так, ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 6 ст. 141 ЦПК України).
Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Як вже було встановлено, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, а тому звільнений від сплати судового збору.
Статтею 376 ЦПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 15 липня 2021 року в частині стягнення судових витрат необхідно змінити, а саме 2270 грн сплаченого КП «ВЖРЕУ» ЗМР судового збору компенсувати йому за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 15 липня 2021 року в частині стягнення судового збору змінити, компенсувати Комунальному підприємству «Виробничо-житлове ремонтно-експлуатаційне управління» Звенигородської міської ради 2270 грн судового збору зарахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Повний текст постанови складено 28 вересня 2021 року.
Головуючий: Л. І. Василенко
Судді: В. О. Єльцов
Л. В. Нерушак