Справа № 551/97/21 Номер провадження 11-кп/814/651/21Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
23 вересня 2021 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,
з участю прокурора ОСОБА_6 ,
особи, до якої застосовані
примусові заходи медичного характеру ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
потерпілої ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12020170360000256, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на ухвалу Шишацького районного суду Полтавської області від 17 лютого 2021 року,
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини.
Ухвалою суду відносно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Велика Бузова, Миргородського району, Полтавської області, українця, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, пенсіонера, раніше не судимого,
застосовано примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом.
Згідно з ухвалою суду, в порушення вимог Закону України «Про забігання та протидію домашньому насильству» ОСОБА_7 безпричинно систематично вчиняє домашнє насильство по відношенню до своєї дружини ОСОБА_9 з якою разом проживає в одному будинку за адресою АДРЕСА_1 , що призводить до психологічних страждань останньої, а також погіршення якості її життя.
Вказані дії ОСОБА_7 по відношенню до дружини виражаються у словесних образах останньої, в тому числі шляхом застосування брутальної лайки, погрозах фізичною розправою та залякуванні та, як наслідок, викликають у ОСОБА_9 побоювання за свою безпеку, спричиняють емоційну невпевненість, відчуття нездатності себе захистити, завдаючи шкоду її психічному здоров'ю у формі зниження самооцінки, втрати позитивних емоцій тощо.
Так, близько 21-00 год. 14 січня 2020 року за вищевказаним місцем свого проживання ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння кулаком правої руки наніс удар в голову ОСОБА_9 , яка сиділа на дивані. Після того як остання впала на диван ОСОБА_7 наніс їй удар правою ногою у взутті по правій нозі. В результаті нанесених ударів ОСОБА_10 були спричинені легкі тілесні ушкодження. 31 серпня 2020 року кримінальне провадження за даним фактом закрито в зв'язку з відмовою потерпілої ОСОБА_9 від обвинувачення.
19 грудня 2019 року за місцем свого проживання по АДРЕСА_1 ОСОБА_7 в ході сварки висловлювався в адресу дружини ОСОБА_9 нецензурно лайкою, погрожував фізичною розправою, чим вчинив домашнє насильство. Постановою Шишацького районного суду Полтавської області від 03 березня 2020 року № 551/13/20 ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та накладено стягнення у вигляді 170 грн. штрафу.
15 січня 2020 року за місцем свого проживання по АДРЕСА_1 ОСОБА_7 в ході сварки висловлювався в адресу дружини ОСОБА_9 нецензурно лайкою, погрожував фізичною розправою, чим вчинив домашнє насильство психологічного характеру. Постановою Шишацького районного суду Полтавської області від 03 березня 2020 року № 551/145/20 ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП та накладено стягнення у вигляді 170 грн. штрафу.
Продовжуючи свої дії, о 12-00 год. 08 грудня 2020 року за місцем свого проживання по АДРЕСА_1 ОСОБА_7 знову затіяв сварку з дружиною ОСОБА_9 та виражався в її адресу нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою, що підтверджується матеріалами звернення потерпілої до органів Національної поліції.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нову, якою відмовити в застосуванні до нього примусових заходів медичного характеру та закрити кримінальне провадження.
Заперечує висновки суду про вчинення ним систематичного домашнього насильства щодо його дружини ОСОБА_9 , оскільки судом в основу оскаржуваної ухвали покладено показання потерпілої, яка зацікавлена в тому, щоб до нього застосували примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу, та не врахував його показання, надані в судовому засіданні.
Вказує, що це не він вчиняє домашнє насильство, а його дружина ОСОБА_9 , а тому він є потерпілим. Проте, працівники правоохоронних органів не реагують на його звернення.
Просить звернути увагу, що правоохоронними органами не встановлено жодного свідка застосування до потерпілої систематичного домашнього насильства, а посилання суду на постанови у справах про адміністративні правопорушення є безпідставними, оскільки під час розгляду даних справ було порушено його право на захист - здійснено розгляд за відсутності захисника, а за наявності психічної хвороби, він не зміг в повній мірі захистити свої права.
На переконання ОСОБА_7 надані прокурором докази не доводять того, що він вчинив інкриміноване йому суспільно небезпечне діяння, а отже суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність задоволення клопотання про застосування відносно нього примусових заходів медичного характеру.
Позиції учасників судового провадження.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_8 підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити. Додатково повідомили, що ОСОБА_7 наразі пролікувався у лікарняному закладі з надання психіатричної допомоги та не потребує примусового поміщення до такого закладу з метою виконати ухвалу суду. Свідки лікар-психіатри ОСОБА_11 та ОСОБА_12 підтвердили факт добровільного лікування та виписку із покращенням стану здоров'я та відсутності потреби подальшого примусового лікування.
Прокурор в судовому засіданні, зважаючи на встановлені судом апеляційної інстанції просив апеляційну скаргу задовольнити частково, а ухвалу суду про застосування примусових заходів медичного характеру скасувати, провадження у справі закрити.
Мотиви суду.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Порядок здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру регламентований главою 39 Кримінального процесуального кодексу України.
Згідно ст. 505 КПК України під час досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру встановлюються: 1) час, місце, спосіб та інші обставини вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення; 2) вчинення цього суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення цією особою; 3) наявність у цієї особи розладу психічної діяльності в минулому, ступінь і характер розладу психічної діяльності чи психічної хвороби на час вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення чи на час досудового розслідування; 4) поведінка особи до вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення і після нього; 5) небезпечність особи внаслідок її психічного стану для самої себе та інших осіб, а також можливість спричинення іншої істотної шкоди такою особою; 6) характер і розмір шкоди, завданої суспільно небезпечним діянням або кримінальним правопорушенням; 7) обставини, що підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення, в тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 513 КПК України: під час постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру суд з'ясовує такі питання: 1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення; 2) чи вчинено це суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення особою; 3) чи вчинила ця особа суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення у стані неосудності; 4) чи не захворіла ця особа після вчинення кримінального правопорушення на психічну хворобу, яка виключає застосування покарання; 5) чи слід застосовувати до цієї особи примусові заходи медичного характеру і якщо слід, то які.
Визнавши доведеним, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності або після вчинення кримінального правопорушення захворіла на психічну хворобу, яка виключає можливість застосування покарання, суд постановляє ухвалу про застосування примусових заходів медичного характеру.
Відповідно до роз'яснень, які містить п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду №7 від 03.06.2005 року «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» ухвала (постанова) у справі про застосування примусових заходів медичного характеру має відповідати вимогам кримінально-процесуального закону і крім вирішення питань, передбачених ст.420 КПК, містити в собі як формулювання суспільно небезпечного діяння, визнаного судом установленим, так і посилання на перевірені в судовому засіданні докази, якими суд обґрунтовує свої висновки, а також мотиви прийнятого ним рішення по суті.
Згідно із ч. 2 ст. 19 КК України не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.
Як встановлено п. 1 ч. 1 ст. 93 КК України, примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб: які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння.
Суд першої інстанції дотримався вимог ст.ст. 505 та 513 КПК України. Так судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_7 протягом тривалого часу систематично вчиняє домашнє насильство щодо своєї дружини ОСОБА_9 . Вказані дії виражаються у словесних образах останньої, в тому числі шляхом застосування брутальної лайки, погрозах фізичною розправою та залякуванні та, як наслідок, викликають у потерпілої побоювання за свою безпеку, спричиняють емоційну невпевненість, відчуття нездатності себе захистити, завдаючи шкоду її психічному здоров'ю у формі зниження самооцінки, втрати позитивних емоцій тощо.
Таких висновків суд дійшов на підставі належних та допустимих доказів, а саме показань потерпілої ОСОБА_9 , а також постанов суду у справах про адміністративні правопорушення Шишацького районного суду Полтавської області від 03.03.2020 про вчинення правопорушень 19.12.2019 та 15.01.2020, передбачених ч. 1 ст.173-2 КУпАП про притягнення ОСОБА_13 до відповідальності за вчинення насильства у сім'ї, постанови про закриття кримінального провадження від 31.07.2020 у зв'язку із відмовою потерпілої ОСОБА_9 від обвинувачення ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 125 КК України за умисне легке тілесне ушкодження спричинене 14 січня 2020 року та звернення потерпілої до правоохоронних органів, датоване 08.12.2020 про вчинення домашнього насильства щодо неї її чоловіком ОСОБА_7 .
При цьому відповідаючи на заперечення сторони захисту про недопустимість вказаних доказів через розгляд справ про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_7 за відсутності захисника, - суд правильно вказав, що на час прийняття даних постанов суд не володів інформацією про неосудність ОСОБА_7 , оскільки відповідна судово-психіатрична експертиза була призначена йому лише 21.12.2020. Натомість вказані постанови не були оскаржені та набрали законної сили, а отже обов'язкові для врахування судом у даній справі для встановлення не вини ОСОБА_7 , а самого факту вчинення ним домашнього насильства на систематичній основі.
Також суд критично сприйняв пояснення ОСОБА_7 про те, що сварки вчинені самою потерпілою, яка також вчиняє насильство відносно нього. Оцінюючи вказані пояснення, суд врахував висновки судово-медичної експертизи в сукупності з негативною характеристикою ОСОБА_7 за місцем проживання, відповідно до якої останній є конфліктною особою, амбіційним, неврівноваженим, періодично вживає алкоголь.
Колегія суддів вважає правильним таке твердження суду першої інстанції та у зв'язку із цим, доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 , які є аналогічними запереченням в суді першої інстанції та стосуються недопустимості доказів через порушення права на захист, вважає безпідставними.
Відповідно до акту судово-психіатричної експертизи від 04.01.2021 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 даний час страждає хронічним психічним захворюванням вигляді шизофренії, параноїдної форми з епізодичним перебігом та помірно вираженим психопатоподібним дефектом і страждав даним захворюванням в період часу, що відноситься до інкримінованих йому протиправних дій.
Вказане вище психічне захворювання позбавляло ОСОБА_7 здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними в період інкримінованих йому протиправних дій (згідно дослідної частини в період з грудня 2019 по грудень 2020 року) та позбавляє такої здатності на даний час.
Суд першої інстанції, врахувавши характер та тяжкість захворювання ОСОБА_7 , тяжкість вчиненого ним діяння, ступінь небезпечності психічного хворого для себе або інших осіб - дійшов висновку про необхідність застосування до останнього примусових заходів медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом.
В той же час, під час апеляційної перегляду стали відомі факти, які не були відомі суду першої інстанції, проте впливають на правильність судового рішення.
Так, відповідно до листа КП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради» від 30.06.2021 №06-10/2358 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебував на лікуванні у в казаному лікувальному закладі в період з 24.02.2021 по 26.03.2021. Останній звернувся за направленням лікаря КНП «Шишацька лікарня планового лікування» у відділення інтенсивної терапії з діагнозом «Шизофренія параноїдна форма. Стан загострення. Психічні розлади і розлади поведінки внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності, на даний час вживання». Під час перебування в закладі отримав повний пакет медичних послуг згідно програми медичних гарантій, після чого письмово висловив прохання щодо виписки із лікувального закладу. ОСОБА_7 після завершення обстеження (зміни психічного здоров'я, що не потребує подальшого лікування в стаціонарних умовах) за його письмовою заявою 26.03.2021 був виписаний згідно ст. 18 ЗУ «Про психіатричну допомогу». На теперішній час питання потреби щодо стаціонарного лікування у закладі з надання психіатричної допомоги належить до компетенції лікаря психіатра, який його спостерігає та/або суду.
Судом апеляційної інстанції були допитані лікар-психіатр КП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради» ОСОБА_11 , який здійснював лікування ОСОБА_7 в умовах стаціонару та повідомив суд апеляційної інстанції, що після проведення лікування, що тривало один місяць, медична комісія вирішила, що підстав для подальшого лікування немає.
Лікар-психіатр КНП «Шишацька лікарня планового лікування» ОСОБА_12 суду повідомив, що ОСОБА_7 стоїть на обліку з 1987 року, оскільки має невиліковне захворювання шизофренія параноїдна форма. Таке захворювання потребує підтримуючого амбулаторного лікування, проте ОСОБА_7 добровільно не з'являється до лікаря-психіатра. Стан захворювання періодично загострюється внаслідок вживання ОСОБА_7 алкоголю.
Зважаючи на нові обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що наразі ОСОБА_7 не потребує примусового лікування. В той же час останній не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності внаслідок наявного у нього захворювання, що позбавляє його можливості усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Відповідно до ч. 4 ст. 513 КПК України якщо буде встановлено, що суспільно небезпечне діяння особа вчинила у стані неосудності, а на момент судового розгляду видужала або внаслідок змін у стані її здоров'я відпала потреба в застосуванні примусових заходів медичного характеру, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру.
Враховуючи викладене, думку прокурора, а також те що ухвала суду про застосування примусових заходів медичного характеру не набрала законної сили, а підстава у примусовому лікування наразі відпала, вказане судове рішення підлягає скасуванню із закриттям кримінального провадження.
У зв'язку із наведеним, апеляційна скарга ОСОБА_7 підлягає до часткового задоволення.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 409, 412, 415, 514 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.
Ухвалу Шишацького районного суду Полтавської області від 17 лютого 2021 року про застосування примусових заходів медичного характеру до ОСОБА_7 скасувати, а провадження закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4