28 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/9795/20 пров. № А/857/5186/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Матковської З.М. та Кузьмича С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.01.2021р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки (суддя суду І інстанції: Сподарик Н.І., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 25.01.2021р., м.Львів; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не зазначена),-
27.10.2020р. (згідно з відтиском поштового штемпеля на конверті) позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправною бездіяльність відповідача Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати їй грошової компенсації за додаткову соціальну відпустку відповідно до ст.19 Закону України «Про відпустки», як жінці, яка працює та має двох і більше дітей віком до 15 років, за 2014-2020 роки; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки відповідно до ст.19 Закону України «Про відпустки», як жінці, яка працює та має двох і більше дітей віком до 15 років, за 2014-2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 21.09.2020р. (а.с.1-7, 15).
Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників страви (у письмовому провадженні) (а.с.29-30).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25.01.2021р. заявлений позов задоволено; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки відповідно до ст.19 Закону України «Про відпустки», як жінці, яка працює та має двох і більше дітей віком до 15 років, за 2014-2020 роки; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки відповідно до ст.19 Закону України «Про відпустки», як жінці, яка працює та має двох і більше дітей віком до 15 років за 2014-2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 21.09.2020р.
Водночас, судом не встановлено правових підстав для розподілу судових витрат (а.с.45-51).
Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив відповідач Військова частина НОМЕР_1 , який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, що в своїй сукупності призвело до невірного вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині вимог щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки відповідно до ст.19 Закону України «Про відпустки», як жінці, яка працює та має двох і більше дітей віком до 15 років, за 2018-2020 роки; зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки відповідно до ст.19 Закону України «Про відпустки», як жінці, яка працює та має двох і більше дітей віком до 15 років за 2018-2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 21.09.2020р. (а.с.54-55).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що згідно із абз.4 ч.4 cт.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Під час судового розгляду справи встановлено, що відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 208 від 21.09.2020р. позивач виключена зі списків військової частини та всіх видів забезпечення.
На підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 208 від 21.09.2020р. позивачеві нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2018-2020 років включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 21.09.2020р., в сумі 20033 грн. 29 коп. Виплата таких коштів підтверджується довідкою з фінансово-економічної служби військової частини № 225 від 23.02.2021р.
Звідси, позивачу здійснено виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, через що фактично ним обрано вид додаткової щорічної відпустки як учаснику бойових за період 2018-2020 років.
Таким чином, враховуючи приписи абз.4 ч.4 ст.10-1 Закону України № 2011-ХІІ від 20.12.1991р. «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у позивача відсутні підстави для призначення та виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як жінці, яка працює та має двох і більше дітей віком до 15 років, за період 2018-2020 років.
Позивачем ОСОБА_1 скеровано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу (заперечення), в якому остання вважає її безпідставною, необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального законодавства, ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.72-77).
Також апелянтом долучені до матеріалів справи додаткові пояснення, в яких останній обґрунтовує свою правову позицію по справі із покликанням на усталену практику суду касаційної інстанції по наведеній категорії справ (а.с.80).
Апеляційний розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.
Приймаючи рішення по справі та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, яка є матір'ю трьох неповнолітніх дітей, мала право під час проходження військової служби на отримання додаткової соціальної відпуски на підставі ст.19 Закону України «Про відпустки».
Стосовно наявності особливого періоду, то суд висновувався тим, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям визначених видів відпусток, в тому числі додаткових соціальних відпусток.
Поряд з цим, Законом України № 2011-ХІІ від 20.12.1991р. «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набула за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
З огляду на те, що на законодавчому рівні визначено право позивача на компенсацію невикористаної додаткової відпустки під час звільнення, це право не обмежене жодними нормами закону, а відповідач свого обов'язку щодо забезпечення позивача соціальною гарантією не виконав, тому суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у ОСОБА_2 права на отримання грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки як матері двох дітей віком до 15 років.
Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до роз'яснень, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині задоволених позовних вимог за період 2014-2017 років, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Водночас, відповідачем оскаржується рішення суду в частині задоволених позовних вимог, які стосуються періоду 2018-2020 років.
Вирішуючи наведений спір в розглядуваній частині колегія суддів виходить з того, що наведені висновки суду першої інстанції у повній мірі відповідають дійсним обставинам справи та узгоджуються із нормами матеріального права, з наступних підстав.
Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 проходила військову службу за контрактом у підрозділах Збройних Сил України.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 № 94-РС від 15.09.2020р. позивач звільнена з військової служби у запас за пп.«й» (які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 208 від 21.09.2020р. старшого сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 , начальника складу відділення сил підтримки Військової частини НОМЕР_1 , виключено із списків особового складу та знято зі всіх видів забезпечення з 21.09.2020р. і направлено для зарахування на військовий облік до Личаківсько-Залізничного ОРВК м.Львова (а.с.8).
Позивач є матір'ю трьох неповнолітніх дітей: синів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , 16.08.2010р. (а.с.9-11).
14.09.2020р. позивач ОСОБА_1 звернулася до командира Військової частини НОМЕР_1 із рапортом, в якому просила виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як жінці, яка виховує трьох дітей до 15 років, за період 2014-2020 роки, за час проходження військової служби (а.с.12).
Предметом спору у цій справі є право позивача ОСОБА_1 на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як військовослужбовцю-жінці, яка має двох і більше дітей віком до 15 років, за період з 2014 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Упродовж спірного періоду додаткова відпустка, яка передбачена ст.19 Закону України «Про відпустки», не надавалася; грошова компенсації за такі відпуски на користь ОСОБА_1 не виплачувалася (а.с.58).
Окрім цього, під час звільнення з військової служби позивачу була нараховано і виплачена компенсація за невикористані дні додаткової відпуски як учаснику бойових дій за період 2018-2020 років в сумі 20033 грн. 29 коп. (а.с.57).
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
За приписами ч.1 ст.2 Закону України № 2232-ХІІ від 25.03.1992р. «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з ст.12 Закону України № 2011-XII від 20.12.1991р. «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Статтею 2 вказаного Закону закріплено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Пунктом 8 ст.10-1 зазначеного Закону передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Відповідно до абз.2 п.14 ст.10-1 наведеного Закону військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
Абзацом третім п.14 ст.10-1 вказаного Закону передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
У свою чергу, статтею 4 Закону України № 504/96-ВР від 05.11.1996р. «Про відпустки» передбачено такі види відпусток:
1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);
3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону);
3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону);
4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону);
5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).
Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Крім цього, згідно з ст.19 названого Закону жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.
Відповідно до ч.7 ст.20 цього Закону додаткові відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 і 8 цього Закону, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.
Згідно з ст.24 зазначеного Закону у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для переконливого висновку про те, що чинним законодавством закріплені гарантії військовослужбовців на отримання, окрім основної щорічної відпустки, за наявності передбачених законом підстав, додаткових відпусток, при цьому додаткові відпустки працівникам, які мають дітей, надаються понад щорічні відпустки, передбачені ст.ст.6, 7 і 8 Закону України «Про відпустки», а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами.
Таким чином, оскільки ОСОБА_1 має трьох неповнолітніх дітей віком до 15 років, вона, окрім основної щорічної відпустки, має право на додаткову соціальну відпустку - як матері двох і більше дітей віком до 15 років на підставі ст.19 Закону України «Про відпустки» (тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів).
Що стосується доводів відповідача з приводу того, що в особливий період надання військовослужбовцям додаткових відпусток припинено, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до п.19 ст.10-1 Закону України № 2011-XII від 20.12.1991р. «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України № 3543-XII від 21.10.1993р. «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та № 1932-XII від 06.12.1991р. «Про оборону України».
Так, за приписами ст.1 Закону України № 3543-XII від 21.10.1993р. «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону України № 1932-XII від 06.12.1991р. «Про оборону України» визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в ст.1 Закону України № 3543-XII від 21.10.1993р. «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткових соціальних відпусток.
Поряд з цим, Законом України № 2011-XII від 20.12.1991р. «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набула за період проходження нею військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п.19 ст.10-1 Закону України № 2011-XII від 20.12.1991р. «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті), є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантоване нормами п.8 ст.10-1 Закону України № 2011-XII від 20.12.1991р. «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Окрім того, відповідно до п.3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затв. наказом Міністра оборони України № 260 від 07.06.2018р., у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини, тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової соціальної відпустки, передбаченої ч.1 ст.19 Закону України «Про відпустки».
Із урахуванням наведеного, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання компенсації за невикористану відпустку як матері двох дітей і більше віком до 15 років у зв'язку з особливим періодом, оскільки вищенаведені положення чинного законодавства регулюють порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них, однак не стосується питань компенсації невикористаних відпусток.
При цьому суд враховує, що право на компенсацію невикористаних відпусток передбачене як спеціальним законодавством, так і прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.
Вказаними положеннями не передбачено застережень щодо одержання відповідної компенсації лише за зверненням військовослужбовця, а навпаки визначається, що така соціальна гарантія реалізується на підставі відповідного наказу. Крім того, позивач зверталася із рапортом про виплату їй компенсації такої відпустки 14.09.2020р., до моменту виключення із списків особового складу частини .
Отже, обов'язок щодо проведення усіх необхідних виплат, у тому числі, під час звільнення позивача зі служби, покладається на відповідача.
З огляду на те, що на законодавчому рівні визначено право позивача на компенсацію невикористаної додаткової відпустки під час звільнення, це право не обмежене жодними нормами закону, а відповідач свого обов'язку щодо забезпечення позивача соціальною гарантією не виконав, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність у позивача права на отримання грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки як матері двох дітей віком до 15 років.
Разом з тим, відповідно до ч.4 ст.10-1 Закону України № 2011-XII від 20.12.1991р. «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України (абзац перший п.8 ст.10-1 наведеного Закону).
Відповідно до ст.16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п.12 ст.12 Закону України № 3551-XII від 22.10.1993р. «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до п.3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затв. наказом Міністра оборони України № 260 від 07.06.2018р., у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Аналіз наведених норм свідчить, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки.
Додаткова відпустка учаснику бойових дій передбачена п.12 ч.1 ст.12 Закону України № 3551-XII від 22.10.1993р. «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а додаткові відпустки працівникам, які мають дітей, передбачені ст.19 Закону України № 504/96-ВР від 05.11.1996р. «Про відпустки».
Обидві ці відпустки є додатковими відпустками.
Згідно з ч.7 ст.20 Закону України «Про відпустки» додаткові відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 і 8 цього Закону, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.
Отже, наведеним Законом не передбачено вибору за бажанням працівника одну з додаткових відпусток, при наявності у такого одночасного права на такі з різних підстав.
Разом з тим, відповідно до абз.3 п.4 ст.10-1 Закону України № 2011-XII від 20.12.1991р. «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Таким чином, зазначена норма спеціального закону передбачає право військовослужбовців за своїм вибором отримати додаткову відпустку із збереженням грошового та матеріального забезпечення як компенсацію за виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, або на підставі іншого закону.
Тобто, військовослужбовці, за наявності у них права саме на отримання щорічної додаткової відпустки на підставі абз.1 п.4 ст.10-1 Закону України № 2011-XII від 20.12.1991р. «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та на підставі іншого закону, мають права на отримання щорічної додаткової відпустки лише за однією з підстав за своїм вибором.
У межах спірних правовідносин позивач, як учасник бойових дій, якій нараховано грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, претендує на компенсацію за невикористані дні додаткової соціальної відпустки як жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років.
Надання указаних щорічних додаткових відпусток передбачено двома різними законами; такі відпустки не відносяться до відпусток, передбачених абз.1 п.4 ст.10-1 Закону України № 2011-XII від 20.12.1991р. «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а тому правила абз.3 п.4 ст.10-1 цього Закону на розглядуваний випадок не поширюються.
Отже, покликання апелянта на судову практику суду касаційної інстанції (зокрема, постанову Верховного Суду від 31.03.2021р. у справі № 520/7314/20) колегія суддів визнає помилковими, оскільки назване судове рішення стосується інших обставин, тобто, не є релевантним до спірної ситуації.
Стосовно відсутності звернень позивача під час служби із рапортами щодо надання соціальної додаткової відпуски колегія суддів враховує, що оскільки відповідачем не надавалася позивачу додаткова соціальна відпустка матері, яка має трьох дітей віком до 15 років, то враховуючи положення ч.7 ст.20 Закону України «Про відпустки» вказана відпустка є невикористаною і переноситься на інший період. Отже, у зв'язку зі звільненням позивача компенсація за невикористані дні додаткової соціальної відпустки підлягає виплаті.
Доводи відповідача про те, що позивач не зверталася до відповідача із проханням надання соціальної відпустки не впливає на правильне вирішення даної справи по суті позовних вимог судом першої інстанції, оскільки чинне законодавство України передбачає право працівника на компенсацію невикористаної додаткової відпустки у разі звільнення працівника, яке не залежить від бажання позивача скористатися і отримати таку соціальну відпустку.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як військовослужбовцю-жінці, яка має двох і більше дітей віком до 15 років, за період з 2014 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Отже, у даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як військовослужбовцю-жінці, яка має двох і більше дітей віком до 15 років, за період з 2014 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення.
Оцінюючи в сукупності обставини справи та враховуючи вищенаведені положення законодавства, колегія суддів приходить до переконання про наявність правових підстав для задоволення заявленого ОСОБА_1 позову, з вищевикладених мотивів.
З огляду на результат апеляційного розгляду та відповідно до ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1261 грн. 20 коп. належить покласти на апелянта Військову частину НОМЕР_1 .
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.01.2021р. в адміністративній справі № 380/9795/20 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1261 грн. 20 коп. покласти на апелянта Військову частину НОМЕР_1 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді З. М. Матковська
С. М. Кузьмич
Дата складення повного тексту судового рішення: 29.09.2021р.