23 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/2904/20 пров. № А/857/13536/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді: Кухтея Р.В.
суддів: Обрізка І.М., Сеника Р.П.
з участю секретаря судового засідання: Смолинця А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02грудня 2020 року (ухвалене головуючою-суддею Кедик М.В. у відкритому судовому засіданні без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у м. Львові, повний текст судового рішення складено 14 грудня 2020 року) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Роял Арт Декор» до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправними та скасування рішень,
У вересні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Роял Арт Декор» (далі - ТзОВ «Роял Арт Декор», Товариство, позивач) звернулося в суд із зазначеним позовом, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просило визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держпраці у Львівській області (далі - ГУ Держпраці, контролюючий орган, відповідач) №0111-П від 17.01.2020 «Про проведення позапланового заходу зі здійснення державного контролю у формі інспекційного відвідування ТзОВ «Роял Арт Декор», визнати протиправними та скасувати постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 27.03.2020 за №ЛВ0236/894/НД/АВ/ФС-1 (далі - Постанова №1), №ЛВ0236/894/НД/АВ/ФС-2(далі - Постанова №2), а також стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача усі понесені Товариством судові витрати.
Позов мотивований тим, що інспекційне відвідування було призначене оспорюваним наказом за відсутності погодженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу. Акт інспекційного відвідування є неналежним доказом, оскільки відповідач вийшов за межі позапланового заходу, здійснивши перевірку щодо інших працівників. При цьому, не було надано заяви фізичної особи, яка слугувала підставою для призначення та проведення інспекційного відвідування. Стосовно оспорюваних постанов позивач зазначає, що висновки, викладені в оспорюваних постановах не відповідають фактичним обставинам. Додатково позивач вказує на не відповідність застосованих штрафів оспорюваними постановами санкціям, наведеним у ч.2 ст.265 КЗпП України.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02.12.2020 позовні вимоги були задоволені повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ Держпраці подало апеляційну скаргу, в якій через невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити Товариству у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не надав належної правої оцінки тій обставині, що повідомлення територіального органу ДПС України про прийняття на роботу працівника ОСОБА_1 в порушення вимог постанови Кабінету Міністрів України №413 від 17.06.2015 «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» відбулося після початку інспекційного відвідування, а також не взято до уваги той факт, що вказаний працівник не може вважатися стажистом відповідно до норм трудового законодавства. Крім того, Товариством не були надані на письмову вимогу інспектора необхідні для проведення інспекційного відвідування документи у строк та в обсязі, зазначені у цій вимозі, в тому числі з урахуванням встановленого інспектором додаткового строку. Стосовно висновків суду першої інстанції про протиправність оспорюваного наказу, скаржник зазначає, що перевірка була проведена, а наказ про її призначення вичерпав свою діюшляхом його виконання, а тому не можу бути предметом оскарження. Крім того, штрафні санкції застосовані з дотриманням вимог КЗпП України та Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №509 від 17.07.2013 (далі - Порядок №509).
У письмовому відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.
Відтак, в контексті положень ч.4 ст.229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вважає за можливе провести апеляційний розгляд за відсутності сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, щоГУ Держпраці відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці №81 від 1947 «Про інспекцію праці у промисловості та торгівлі», ратифікованої Законом України №1985-IV від 08.09.2004, Конвенції Міжнародної організації праці №129від 1969 року «Про інспекцію праці в сільськогосподарському господарстві», ратифікованої Законом України №1985-IV від 08.09.2004, ч.4, 5 ст.2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»№877-V від 05.04.2007 (далі - Закон №877-V), ст.259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), Порядку здійснення державного контролю за додержання законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1132 від 04.12.2019 (далі - Порядок №1132), постанови Кабінету Міністрів України №96 від 11.02.2015 «Про затвердження Положення про Державну службу України з питань праці», розпорядження Кабінету Міністрів України №929-р від 16.09.2015 «Питання Державної служби з питань праці», наказу Міністерства соціальної політики України №1338 від 18.08.2017, Положення про ГУ Держпраці у Львівській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці №84 від 03.08.2018, буловидано наказ №0111-П від 17.01.2020 «Про проведення позапланового заходу зі здійснення державного контролю у формі інспекційного відвідування ТзОВ «Роял Арт Декор», відповідно до якого інспекторам праці-головним державним інспекторам відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно правових актів у м. Львові Вовк Н.Я. та Макару В.А. на підставі п.п.2 п.5 Порядку №1132 за зверненням фізичної особи №Б-1 від 02.01.2020 було доручено провести позаплановий захід зі здійснення державного контролю у формі інспекційного відвідування на предмет додержання вимог законодавства про працю в частині неналежного оформлення трудових відносин, тривалості робочого часу, часу відпочинку, оплати праці у ТзОВ «Роял Арт Декор» (код ЄДРПОУ 40707114): юридична адреса: Львівська область, місто Львів, вулиця Персенівська, буд.2. Захід державного контролю у формі інспекційного відвідування доручено провести з 20.01.2020 по 31.01.2020.
У період з 21.01.2020 по 31.01.2020 було проведено інспекційне відвідування ТзОВ «Роял Арт Декор», за результатами якого складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №ЛВ0236/894/НД/АВ від 31.10.2020 (далі - Акт), яким встановлено порушення ч.1, ч.3 ст.24 КЗпП України.
У зв'язку з виявленими порушеннями законодавства про працю контролюючим органом буловнесено припис про усунення виявлених порушень №ЛВ0236/894/АВ/Пвід 31.01.2020 (далі - Припис).
27.03.2020 начальником ГУ Держпраці на підставі Акту були прийняті Постанова-1, якою на Товариство було накладено штраф у розмірі 472300 грн за порушення вимог ст.259 КЗпП України та Постанова-2, якою було накладено штраф у розмірі 425070 грн за порушення вимог вимоги ч.ч.1, 3 ст.24 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України №413 від 17.06.2015 «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» (далі - Постанова №413).
Вважаючи протиправними оспорювані наказ та постанови про порушення вимог трудового законодавства, Товариство звернулося до адміністративного суду з вимогою про їх скасування.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів обґрунтованості проведення інспекційного відвідування. Відповідачем не було надано до матеріалів справи заяви фізичної особи, яка слугувала підставою для прийняття оспорюваного наказу. Також суд вказав, що відповідачем не було надано доказів погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу на проведення такої перевірки, що є самостійною підставою для визнання перевірки (інспекційного відвідування) та прийнятими за її результатами рішення протиправними. Стосовно вимоги про скасування постанови №1, якою на Товариство накладено штрафні санкції за створення перешкод у діяльності посадової особи контролюючого органу відповідача при здійсненні заходу державного контролю, суд першої інстанції вказав, що відповідачем не доведено, яким саме чином позивач створював такі перешкоди в частині ненадання на письмову вимогу інспектора інформації, необхідної для проведення інспекційного відвідування. Стосовно вимоги про скасування постанови №2, якою притягнуто до відповідальності за допуск працівників до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ) про прийняття працівника на роботу, суд першої інстанції вважав недоведеними зазначені обставини, які не відповідають фактичним обставинам.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.259 КЗпП України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування (ч.2 ст.259 КЗпП України).
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №96 від 11.02.2015 (далі - Положення №96), державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Згідно п.п.9 п.4 Положення №96, Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль, зокрема, за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи.
Відповідно до п.1 Положення про ГУ Держпраці у Львівській області, затвердженого наказом Держпраці №84 від 03.08.2018 (далі - Положення №84), Управління є територіальним органом Держпраці, що їй підпорядковується.
За змістом п.п.1 п.3 Положення №84, завданням Управління єреалізація державної політики у сфері охорони праці, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
Згідно п.п.5 п.4 Положення №84, Управління на виконання покладених на нього завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами та фізичними особами, які використовують найману працю.
Частиною першою статті 265 КЗпП України встановлено відповідальність посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, згідно з чинним законодавством, які винні у порушенні законодавства про працю.
Так, абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України передбачено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати ЄСВ та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.
Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.4 ст.265 КЗпП України).
Пунктом 2 Порядку №509 передбачено, що штрафи накладаються, в тому числі, на підставіакта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників, акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування.
Постановою Кабінету Міністрів України №823 від 21.08.2019 «Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю» було затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок №823, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування), з урахуванням особливостей, визначених, зокрема, Законом №877-V.
Відповідно до п.2 Порядку №823,заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.
За змістом п.п.2 п.5 Порядку №823, підставами для здійснення інспекційних відвідувань єзвернення фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин.
Згідно п.8 Порядку №823, про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі.
Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.
Під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред'явити об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення, перед підписанням акта інспекційного відвідування надати копію відповідного направлення на проведення інспекційного відвідування та внести запис про його проведення до відповідного журналу реєстрації заходів державного нагляду (контролю) об'єкта відвідування (за його наявності).
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон №877-V.
Відповідно до ч.4 ст.2 Закону №877-V, заходи контролю здійснюються, зокрема органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
Частиною п'ятою статті 2 Закону №877-V передбачено, що зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.
Тлумачення цієї норми вказує на те, що органи державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення в першу чергу повинні враховувати особливості правового регулювання, визначені законами у відповідній сфері та міжнародними договорами, одночасно звертаючи увагу на правила перелічені у ч.5 ст.2 Закону №877-V та у разі відсутності правового регулювання певних правовідносин законами у відповідній сфері та міжнародними договорами, звертатись до інших норм Закону №877-V.
Слід зазначити, що закону, який би регулював правовідносини зі здійснення державного нагляду (контролю) у сфері дотримання законодавства про працю та зайнятість населення на цей час немає, а тому спеціальним законодавчим актом, який регулює ці правовідносини є Закон №877-V, незважаючи на те, що він регулює правовідносини зі здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності для багатьох органів контролю.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 09.07.2020 по справі №818/585/17.
Згідно ч.1 ст.6 Закону №877-V, підставою для здійснення позапланового заходу є, зокрема, звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров'ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності). Позаплановий захід у такому разі здійснюється виключно за погодженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу.
У такому разі перед початком здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю) посадові особи органів державного нагляду (контролю) зобов'язані пред'явити керівнику чи уповноваженій особі суб'єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі-підприємцю або уповноваженій ним особі, крім документів, передбачених цим Законом, додатково копію погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу на проведення такої перевірки(абз.5 ч.1 ст.6 Закону №877-V).
Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем не було надано як суду першої, так і апеляційної інстанції погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу на проведення інспекційного відвідування позивача.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 31.01.2019 року по справі № 809/799/17 та в ухвалі від 08.09.2020 року по справі № 280/5983/19.
Колегія суддів зазначає, що за відсутністю відповідного погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю є самостійною підставою для визнання перевірки (інспекційного відвідування) незаконною, а прийняте за її результатами рішення протиправним.
Верховний Суд в постановах від 12.06.2018 року, від 20.09.2018 року у справах №№ 821/597/17, 810/1438/17 відповідно висловив правову позицію, що акт отриманий в результаті перевірки, виходячи із положень допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, якщо він одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Рішення прийняте за наслідками незаконної перевірки на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатися правомірним та підлягає скасуванню.
Колегія суддів зазначає, що порушення визначеного законом порядку здійснення певних процедур підриває основи правової держави та не може бути допустимим для існування в рамкам правового суспільства, оскільки руйнує правовий порядок в державі і створює умови для різного роду зловживань з боку суб'єктів владних повноважень і ставить їх у більш вигідне становище порівняно з фізичними чи юридичними особами.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що в межах спірних правовідносин, відповідач здійснив захід позапланового контролю без дотримання імперативних вимог закону, а відтак, такий не може породжувати для Товариства жодних правових наслідків.
Стаття 16 Конвенції Міжнародної організації праці №81(далі - Конвенція МОП), на яку покликається скаржник в апеляційній скарзі, не доводить правомірності призначеного інспекційного відвідування, оскільки нею визначені загальні вимоги щодо частоти та обсягу проведення перевірок, що не виключає необхідності дотримання вимог національного законодавства щодо підстав призначення позапланового заходу.
Підставою для складення оспорюваних наказу та постанов є встановлені під час проведення інспекційного відвідування порушення вимог трудового законодавства.
Проте, встановлення таких порушень відбулося не у спосіб та не у порядку, передбаченому чинним законодавством України, а відтак без наявних на то повноважень органу державного нагляду (контролю).
Разом з тим, недопуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки є правом, а не обов'язком суб'єкта господарювання, а тому реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не може перебувати у залежності від використання особою своїх прав на їх позасудовий захист.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Право на судовий захист відображене і у частині першій статті 5 КАС України, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб'єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При розгляді даної справи суд вважає за необхідне врахувати висновок колегії Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 21.02.2020по справі №826/17123/18.
Так, у вказаній постанові Верховний Суд відступив від висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах у частині того, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе, а також що допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної документальної виїзної або фактичної перевірки, які викладеніу постановах Верховного Суду від 13.03.2018 по справі №804/1113/16, від 24.05.2019 по справі №826/16221/15, від 03.10.2019 по справі №820/850/16, від 16.10.2019 по справі №820/11291/15, від 22.11.2019 по справі №815/4392/15 тощо. Водночас, судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду формулює правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
Вищевказана правова позиція, яка сформульована щодо загального порядку надання судом оцінки підставам позову та обставинам, встановленим під час розгляду справи, щодо наслідків порушень процедури проведення перевірок та порушень, що виявлені в ході таких перевірок, підхід до яких є тотожним при оскарженні винесених за результатами перевірок актів індивідуальної дії, в тому числі у спірних правовідносинах між сторонами у даній справі, відповідає завданням та основним засадам адміністративного судочинства, закріпленим у статті 2 КАС України.
Відтак, вказаний порядок оцінки доказів по справі та обсягу дослідження їх судом має бути застосований у справі, що розглядається.
З огляду на те, що відповідачем не спростовано відсутності погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу на проведення перевірки, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що проведення перевірки було здійснено не у відповідності до вимог ч.2 ст.19 Конституції України, а тому не може мати негативних наслідків для позивача.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду України та Верховного Суду, викладеними у постанові від 27.01.2015 по справі №21-425а14 та у постанові від 19.10.2018 по справі №805/3137/17-а, відповідно до яких невиконання вимог закону щодо процедури проведення перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26.09.2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» зазначено, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар. Легітимною метою вважається національна та громадська безпека, запобігання злочинам або заворушенням, забезпечення економічного добробуту, захист здоров'я і моралі, прав і свобод інших осіб, захист репутації, запобігання розголошення конфіденційної інформації, підтримка авторитету та безсторонності суду, контроль за користуванням майном відповідно до суспільних інтересів, забезпечення сплати податків, чи інших зборів або штрафів.
Також у рішенні Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначено, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині порушення відповідачем порядку призначення та проведення інспекційного відвідування, що в свою чергу є самостійною підставою для скасування оспорюваних рішень.
Стосовно доводів скаржника з покликанням на те, що судом першої інстанції не надано оцінки фактам виявлення за місцезнаходженням Товариства осіб, з якими не укладено трудові договори, а саме : Особа - 1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , колегія суддів зазначає наступне.
Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, доступ на територію ТзОВ «Роял Арт Декор» відкритий, а тому на ній можуть перебувати працівники, покупці, клієнти, постачальники тощо. Хто саме перебував на території Товариства в статусі Особи-1 не відомо та не встановлено посадовими особами відповідача.
Відтак, суд першої інстанції дійшов підставного та обґрунтованого висновку, що за відсутності факту встановлення Особи-1 та її ідентифікації, відсутні підстави стверджувати, що з такою особою виникли трудові відносини, які не оформлені неналежним чином.
Будь-яких інших доказів на підтвердження допуску позивачем до роботи без оформлення трудових відносин як ОСОБА_2 , так і не встановленої Особи-1, відповідачем надано не було та не підтверджено факт виконання вказаними особами будь-якої роботи за фактичною адресою здійснення діяльності Товариства.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 перебував на території ТзОВ «Роял Арт Декор» у особистих справах, у зв'язку з тим, що його син - ОСОБА_4 є співзасновником Товариства та директором ТзОВ «Княжа варта», яке знаходиться за тією ж адресою : м. Львів, вул. Персенківка, 2.
Щодо працівника позивача ОСОБА_5 , то такий був прийнятий на посаду підсобного робітника з 21.01.2020, що підтверджується наказом від 21.01.2020 та квитанцією №2 від 21.01.2020, яка підтверджує надіслання на адресу ГУ ДПС у Львівській області повідомлення про прийняття працівника на роботу.
Постановою №413 передбачено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою (крім повідомлення про прийняття на роботу члена виконавчого органу господарського товариства, керівника підприємства, установи, організації) до територіальних органів Державної податкової служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором одним із таких способів:засобами електронного зв'язку з використанням кваліфікованого електронного підпису відповідальних осіб відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу та електронних довірчих послуг;на паперових носіях разом з копією в електронній формі;на паперових носіях, якщо трудові договори укладено не більше ніж із п'ятьма особами.
Доводи скаржника про те, що повідомлення податкового органу про прийняття на роботу працівника після відбулося після початку інспекційного відвідування та підтверджують факт допуску працівника до роботи без належно оформлених трудових відносин, колегія суддів вважає необгрунтованими та безпідставними, оскільки відповідачем не було доведено належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами, що укладення угоди та відповідне повідомлення ГУ ДПС відбулося саме з метою приховати не оформлені належним чином трудові відносини, а також не доведено, що такі відносини мали місце до проведення інспекційного відвідування.
Стосовно доводів в частині створення перешкод у проведенні інспекційного відвідування та ненадання документів для проведення інспекційного відвідування, колегія суддів зазначає, що згідно п.19.10 Статуту ТзОВ «Роял Арт Декор», особою, уповноваженою представляти Товариства без довіреності у всіх державних органах, підприємствах та організаціях є генеральний директор, проте ОСОБА_6 не є такою особою.
Стосовно доводів в частині повідомлення генерального директора Товариства в телефонному режимі щодо вимоги надати документи, колегія суддів не бере такі до уваги, оскільки законом не передбачено обов'язку суб'єкта господарювання щодо виконання телефонних вимог контролюючого органу.
Колегія суддів також не бере до уваги додану до апеляційної скарги заяву ОСОБА_7 , яка стала підставою для призначення та проведення інспекційного відвідування, оскільки відповідачем не було доведено поважність причин неподання такого доказу суду першої інстанції, при тому, що суд першої інстанції дану обставину з'ясовував та виклав в оскаржуваному рішенні.
Крім того, відповідачем не було надано як суду першої, так і апеляційної інстанції належним чином оформленої вимоги про надання додаткових документів, яких на думку контролюючого органу було недостатньо для прийняття обґрунтованого рішення за результатами проведеного інспекційного відвідування.
Вказана обставина не дає змоги встановити перелік документів, які додатково вимагалися у позивача, а також необхідність їх подання для прийняття рішення у відповідності до вимог статті 19 Конституції України.
Додатково слід зазначити, що застосовані відповідачем санкції, в контексті розглядуваного спору, є завищеними по відношенню до тих, які встановлені статтею 265 КЗпП України.
Так, абзацом другом частини другої статті 265 КЗпП України визначено розмір штрафу у разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) на рівні десятирозмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а за недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні, відповідно до абзацу сьомого частини другої цієї статті, на рівні трьох розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.
В контексті положень статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», мінімальна заробітна плата станом на час виникнення спірних правовідносин була встановлена на рівні 4723 грн.
Разом з тим, оспорюваними постановами були накладені штрафи у розмірі 472300 грн (100 мінімальних заробітних плат) на підставі п.7 ч.2 ст.265 КЗпП України (передбачає три розміри мінімальної заробітної плати - 14169 грн) та у розмірі 425070 грн (90 мінімальних заробітних плат) на підставі п.2 ч.2 ст.265 цього Кодексу (передбачає десять розмірів мінімальної заробітної плати - 47230 грн за кожного працівника).
Отже, не зрозумілим є та не підтверджено в ході апеляційного перегляду встановлення відповідачем до Товариства штрафів у вищезазначених розмірах, на що акцентував свою увагу позивач у позовній заяві.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02грудня 2020 року по справі №380/2904/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках, передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді І. М. Обрізко
Р. П. Сеник
Повне судове рішення складено 29.09.2021.