28 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/10645/20 пров. № А/857/11405/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки,
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року (суддя - Коморний О.І., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м.Львів, дата складення повного тексту - 01.02.2021),
в адміністративній справі №380/10645/20 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
про стягнення середнього грошового забезпечення,
встановив:
У листопаді 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив стягнути з відповідача на його користь середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки) у розмірі 53222,49 грн. за період з 15 вересня 2018 року по 23 вересня 2020 року.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 року позов задоволено повністю. Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь позивача ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015-2018 роки) у розмірі 54341,39 грн. за період із 15 вересня 2018 року по 22 жовтня 2020 року. Стягнуто на користь позивача з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань, судовий збір в сумі 840,80 грн..
З рішенням суду першої інстанції від 01.02.2021 року не погодився відповідач Львівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що рішення суду винесене з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. З огляду на характер заборгованості відповідача перед позивачем вважає апелянт, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат в сумі 54421,72 грн, може вважатися виплата середнього заробітку майже в тій самій сумі, а саме 54341,39 грн, а не приблизного розміру майнових втрат в разі одержання кредиту для покриття несвоєчасно отриманих сум при звільненні.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 01.02.2021 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з урахуванням наступного.
Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 18.08.2018 року №203 ОСОБА_1 звільнено у запас відповідно до пункту два частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” за підпунктом “б” (за станом здоров'я).
14 вересня 2018 року наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) №97, ОСОБА_1 виключено із списків особового складу Стрийського об'єднаного міського військового комісаріату (а.с. 10).
Як видно з довідки Львівського обласного військового комісаріату №12496 від 10.12.2019 року, відповідач не виплачував ОСОБА_1 у період 2015 - 2018 років грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та з 01 січня 2016 року по 14 вересня 2018 року індексацію грошового забезпечення (а.с. 26).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 липня 2020 року (справа №380/2676/20) частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .. Вирішено зобов'язати Львівський обласний військовий комісаріат нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 14 вересня 2018 року. Рішення суду набрало законної сили 10 серпня 2020 року (а.с. 11-14).
Львівський обласний військовий комісаріат вказане рішення суду виконав, нарахувавши та виплативши на рахунок ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення 23 жовтня 2020 року у сумі 32505,91 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку (а.с. 27).
Окрім того, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2020 року (справа №380/1356/20) задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .. Зобов'язано Львівський обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки. Рішення суду набрало законної сили 07 серпня 2020 року (а.с. 15-25).
Львівський обласний військовий комісаріат вказане рішення суду виконав, нарахувавши та виплативши на рахунок ОСОБА_1 грошові кошти 13 жовтня 2020 року у сумі 21915,81 грн., що підтверджується випискою по картковому рахунку (а.с. 27).
Позивач вважаючи, що відповідач протиправно несвоєчасно провів розрахунок при звільненні, звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що затримка остаточного розрахунку з позивачем відбулася з моменту звільнення з 15.09.2018 по день фактичної виплати - 22.10.2020, а тому позивач має право на компенсацію грошового забезпечення за час затримки при звільненні. При цьому суд дійшов висновку про відповідність суми 54341,39 грн. принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених заходів відповідальності, які слід стягнути з відповідача на користь позивача.
Суд апеляційної інстанції погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції, з врахуванням наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У розглядуваних правовідносинах колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати компенсації за невикористані дні відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постановах від 01.03.2018 року у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 року у справі №823/1023/16.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постанові від 06.02.2020р. (справа №806/305/17).
Крім цього, у постанові від 15.09.2015р. (справа №21-1765а15) Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст.116 КЗпП. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012р. №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст.117, 237 КЗпП України, вказав на те, що згідно зі ст.47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки, є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Колегія суддів зазначає, що відповідно частини 2 статті 116 Кодексу законів про працю України, відповідач зобов'язаний був виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у повному обсязі у день звільнення 14.09.2018 року, проте виконав свій обов'язок лише 23.10.2020 року. Таким чином, оскільки працівникові не виплачена належна йому у день звільнення індексація грошового забезпечення, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку є правомірними.
Стягнення такого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за наявності двох умов, а саме: - факту невиплати належних працівникові сум при звільненні; - факту проведення з працівником остаточного розрахунку.
Матеріалами розглядуваної справи підтверджується, що станом на час пред'явлення до суду цього адміністративного позову ОСОБА_1 та станом на час винесення рішення суду першої інстанції від 01.02.2021 року із позивачем проведено остаточний розрахунок, зокрема, на виконання рішення судів відповідач виплатив позивачу 13.10.2020 року грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у сумі 21915,81 грн. та 23.10.2020 року індексацію грошового забезпечення у сумі 32505,91 грн..
Щодо розрахунку суми стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати колегія суддів враховує наступне.
Згідно зі ст.27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати №100 від 08.02.1995 року (далі постанова №100).
Відповідно до п.2 цієї постанови, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно п.5 цього ж Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 цього ж Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Оскільки позивача звільнено з військової служби 14.09.2018, а виплата індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 14.09.2018 року здійснена лише 23.10.2020, строк затримки розрахунку складає - 768 календарних днів (з 15.09.2018 по 22.10.2020).
Також встановлено, що розрахунок із позивачем у зв'язку із звільненням проведено виплатою компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій 13.10.2020 року при виключенні останнього із списків частини 14.09.2018 то із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 15.09.2018 по 12.10.2020 за затримку терміном 758 днів.
На підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 про грошове забезпечення ОСОБА_1 встановлено, що розмір його грошового забезпечення за останні два місяці перед звільнення сукупно становив 23838,80 грн. (липень, серпень).
Середньоденне грошове забезпечення становить 384,50 грн. (23838,80 грн/62 дні). При цьому, середній заробіток за час затримки розрахунку складає 259296 грн. (384,50 * 768), що значно перевищує розмір невчасно виплачених сум (54421,72 грн.).
З врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 54341,39 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі №806/345/16, від 18 липня 2018 року у справі №825/325/16, від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а.
Так, суд першої вірно врахував, що виплата відповідачем недоплаченої суми індексації грошового забезпечення становить 32505,91 грн. та компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій становить 21915,81 грн., і є значно меншими ніж середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 295296 грн. (768 днів затримки розрахунку * 384,50 грн.).
Отже, суд першої інстанції правильно вважав необхідність застосування до даних правовідносин принципу співмірності.
Зокрема, істотність частки суми індексації грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 32505,91 грн./295296 грн. (сума індексації грошового забезпечення/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,11.
Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 384,50 грн. (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,11 х 768 (днів затримки розрахунку) = 32482,56 гривень.
Разом з тим, як вже зазначалося судом, 13.10.2020 позивачу виплачено компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у сумі 21915,81 гривні.
Отже для обчислення середнього заробітку за період із 15.09.2018 по 12.10.2020 із розрахунку 384,50 грн. в день за затримку терміном 758 дні у сумі буде становити 291451,00 грн. (384,50 грн. * 758 дні).
Тому істотність частки суми компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 21915,81 грн./ 291451,00 грн. (сума індексації грошового забезпечення/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,075.
Сума, яка підлягає відшкодуванню, становить: 384,50 грн. (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,075 х 758 (днів затримки розрахунку) = 21858, 83 гривень.
Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 54341,39 грн. (32482,56 грн. + 21858,83 грн.) з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення.
З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду від 01.02.2021 року винесене з дотриманням норм матеріального права та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Згідно п.10 ч.6 ст.12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року в адміністративній справі №380/10645/20 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення середнього грошового забезпечення - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
Р. Й. Коваль