28 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 260/1585/21 пров. № А/857/12830/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів,
на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 червня 2021 року (суддя - Маєцька Н.Д., час ухвалення - 13:21 год., місце ухвалення - м.Ужгород, дата складення повного тексту - 11.06.2021р.),
в адміністративній справі №260/1585/21 за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ,
про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
встановив:
У травні 2021 року позивач Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся в суд з адміністративним позовом до відповідача ФОП ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача 28655 грн. адміністративно-господарських санкцій та 80,22 грн. пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Відповідач позову не визнав, у суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву, просив відмовити у задоволенні позову.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 07.06.2021 року в задоволенні позову відмовлено.
З рішенням суду першої інстанції від 07.06.2021 року не погодився позивач Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального права, судом не в повному обсязі досліджено усі обставини справи, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що суд при вирішенні справи приділив увагу як основному доказу забезпечення виконання тільки тому, що відповідачем протягом звітного періоду вибірково подавались звіти про наявність вакансій до міськрайонного центру зайнятості, і як наслідок, відповідачем вжито всіх необхідних та передбачених чинним законодавством належних заходів для працевлаштування інвалідів, таким чином в діях відповідача відсутній склад правопорушення та до нього не застосовуються адміністративно-господарські санкції. Судом так і не встановлено, у відповідності до якого законодавства відповідачем подано звіти форми 3-ПН та в якому порядку подано. Вважає апелянт, що відповідач, подаючи форму №3-ПН, свідомо не виконував свої обов'язки належним чином, подання вказаної форми не означає, що відповідач щомісячно створює нові робочі місця для осіб з інвалідністю. Звертає увагу скаржник, що роботодавці самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог законодавства, а виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією інвалідів, для яких це місце роботи є основним, а не інформування про наявність вакансії.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 07.06.2021 року та ухвалити нове рішення, яким задоволити позовні вимоги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з урахуванням наступного.
Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 23 лютого 2020 року ФОП ОСОБА_1 подав до Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт за формою №10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2020 рік (а.с. 5).
Відповідно до рядка 01 звіту середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 10 осіб. Згідно рядка 03 звіту, кількість осіб з інвалідністю, які повинні працювати на підприємстві відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" становить - 1 особу. Згідно рядка 02 звіту на підприємстві протягом 2020 року середньооблікова кількість осіб з інвалідністю становила 0 осіб.
Закарпатським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за результатами звіту зроблено висновок, що відповідачем не виконано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, як це передбачено ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Закарпатським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів нараховано відповідачу ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарські санкції за 1 нестворене робоче місце в сумі 28655 грн.. У зв'язку з тим, що відповідач порушив терміни сплати адміністративно-господарських санкцій на 14 днів, відповідачу нараховано пеню в сумі 80,22 грн. (а.с. 6, 7).
Вказані санкції відповідачем в добровільному порядку не сплачено, а тому позивач звернувся до суду для стягнення заборгованості в примусовому порядку.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011р. №129, передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.
Згідно частин 1, 2 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» №875-ХІІ від 21.03.1991 (далі - Закон №875-ХІІ), для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Частиною 1 ст.20 Закону №875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Так, відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у ст.20 Закону №875-ХІІ.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Згідно з п.4 ч.3 ст.50 Закону України «Про зайнятість населення», роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
Відповідно до п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007р. №70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом (в редакції до 23.07.2020р.).
Пунктом 2 вказаного Порядку передбачено, що інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.
Форму звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок її подання, затверджено наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013р. №316 (далі Порядок №316).
Відповідно до пункту 3 Порядку №316, форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.
Згідно з пунктом 5 Порядку №316, форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Отже, роботодавець, створивши робоче місце для особи з інвалідністю та за відсутності на цьому робочому місці працевлаштованої особи, повинен подати до центру зайнятості відповідну інформацію.
Наведене свідчить про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч.1 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.
Судом першої інстанції встановлено, що 07 лютого 2020 року відповідачем було подано до Великоберезнянської районної філії Закарпатського обласного центру зайнятості звітність "Інформація про попит на робочу силу (вакансія)", в якій зазначено про наявність однієї вакансії для особи з інвалідністю (а.с. 20).
Відповідно до листа Великоберезнянської районної філії Закарпатського обласного центру зайнятості від 13.05.2021 №218, з метою укомплектування даної вакансії, протягом 2020 року у ФОП ОСОБА_1 проводились наступні заходи: відвідування роботодавця з наданням спектру послуг, в т.ч. із законодавства про зайнятість та загальнообов'язкового соціального страхування на випадок безробіття; проведення інформаційного семінару з питань організації працевлаштування людей з інвалідністю. Підходящої кандидатури серед осіб з обмеженими можливостями, які перебували на обліку та могли б відповідати вимогам, заявленим у коментарі до даних про вакансію не було і направлення не видавались (а.с. 19).
Судом також встановлено, що відповідач 16 листопада 2020 року звертався до сільського голови с. Жорнава, із заявою, в якій просив направити для працевлаштування осіб з інвалідністю для подальшого їх працевлаштування до ФОП ОСОБА_1 (а.с. 21).
Отже, відповідач інформував центр зайнятості про створення робочого місця для осіб з інвалідністю.
Разом з тим, робоче місце у відповідача залишалося вакантним у зв'язку з тим, що відповідними установами інваліди до відповідача не спрямовувалися та безпосередньо до роботодавця з питань працевлаштування не зверталися, що вказує на відсутність вини підприємця.
Отже, робоче місце залишилося вакантними у зв'язку з тим, що центром зайнятості особи з інвалідністю до відповідача не спрямовувалися та безпосередньо до роботодавця з питань працевлаштування не зверталися, тобто не з вини підприємства.
Поряд з цим, фактів безпідставної відмови зі сторони відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування та за направленням з центу зайнятості, за 2020 рік не встановлено.
Таким чином, колегія суддів вважає, що в діях ФОП ОСОБА_1 не було допущено жодних із наведених вище порушень, а тому відсутні підстави для сплати адміністративно-господарських стягнень та пені. Відповідачем були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, доказів того, що відповідач не створив робочі місця для осіб з інвалідністю, відмовляв особам з інвалідністю у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано та відсутні дані докази у матеріалах справи.
Враховуючи встановлені судом першої інстанції обставини справи, відповідачем не було допущено жодних із наведених вище порушень, а тому відсутні підстави для сплати адміністративно-господарських стягнень та пені.
Зважаючи на те, що відповідачем були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, доказів того, що відповідач не створив робочі місця для інвалідів, відмовляв інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що причини не працевлаштування інвалідів не залежали від самого роботодавця, тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Зазначений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 14.02.2018 у справі № 820/2124/16, від 28.02.2018 у справі №807/612/16, від 26.06.2018 у справі №№806/1368/17, від 11.09.2018 у справі №812/1127/18, від 19.12.2018 у справі №812/1140/18, від 23.07.2019 у справі №820/2204/16, від 31.07.2019 у справі №812/1164/18, що в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховуються судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги відхиляються судом апеляційної інстанції як необґрунтовані.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда. Тому обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.
Водночас, нормами чинного законодавства не покладено обов'язку підприємств самостійного пошуку інвалідів для подальшого працевлаштування.
Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, а доводи апеляційної скарги є необґрунтованими і не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, відтак відсутні підстави для скасування оскарженого рішення суду.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
постановив:
Апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 червня 2021 року в адміністративній справі №260/1585/21 за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
Р. Й. Коваль