ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
27 вересня 2021 року м. Київ № 640/12869/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Київської обласної прокуратури
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), адреса: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 до Київської обласної прокуратури (далі по тексту - відповідач), адреса: 01601, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 27/2, в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Київської обласної прокуратури щодо ненарахування ОСОБА_1 з 01 липня 2015 року заробітної плати відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру»;
- зобов'язати Київську обласну прокуратуру нарахувати ОСОБА_1 заробітну плату (включаючи оплату часу відпусток) за період з 01 липня 2015 року до моменту його звільнення 22 квітня 2020 року, виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок і премій, й виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою (без урахування податків і зборів) та фактично отриманою сумою виплат за вказаний період.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що частиною 3 статті 81 Закону України "Про прокуратуру" (станом на 2015 рік), посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлювався у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року -11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат. Згідно із п. 1 ч. 4 цієї ж статті, посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом: прокурора регіональної прокуратури - 1,2.
Відповідно до пункту 11 частини 5 статті 81 Закону України "Про прокуратуру", посадові оклади прокурорів, які перебувають на адміністративних посадах, встановлюються у такому розмірі: керівника місцевої прокуратури - 1,5 посадового окладу прокурора місцевої прокуратури.
З 01 січня 2017 року набрали чинності зміни до частини 3 статті 81 Закону України "Про прокуратуру" у вигляді викладу цієї частини у наступній редакції "Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 1 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року".
З 25 вересня 2019 року частину 3 статті 81 Закону України "Про прокуратуру" викладена у такій редакції: "Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а зі січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року".
Водночас, Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року №79-УІІІ доповнено розділ VI Бюджетного кодексу України пунктом 26, відповідно до якого установлено, що норми і положення статті 81, частин шістнадцятої, сімнадцятої, вісімнадцятої статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України від 14 жовтня 2014 року "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, як вказує позивач, положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" на практиці з липня 2015 року не застосовувались та не застосовуються, а позивачу виплачували посадові оклади у значно меншому розмірі, ніж встановлено законом.
Позивач посилається на рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-УІІ від 14 жовтня 2014 року зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, позивач вважає, що рішенням Конституційного Суду України підтверджено той факт, що "вирішення питання заробітної плати прокурорів, передбаченої статтею 81 Закону України "Про прокуратуру" як це закріплено у пункті 26 "Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, порушує конституційний принцип пріоритету (верховенства) закону і посягає на верховенство права як основоположний принцип держави".
Позивач вважає, що з липня 2015 року і по день звільнення йому незаконно не виплачували у повному обсязі посадовий оклад, встановлений частиною 3 статті 81 Закону України "Про прокуратуру", чим порушено його право на належний рівень оплати праці, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що норми чинного законодавства не наділяють відповідача правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.
З наявної в матеріалах справи копії трудової книжки вбачається, що ОСОБА_1 з 19 травня 2008 року працював в органах прокуратури.
Наказом Київської обласної прокуратури від 17 квітня 2020 року №143к позивача звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя та здоров'я особи управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Київської області.
Відповідно до довідки Київської обласної прокуратури від 22 лютого 2021 року №21ор-58 посадовий оклад позивача з 01 липня 2015 року по 12 жовтня 2015 року становив 1379,00 грн; з 13 жовтня 2015 року по 30 листопада 2015 року - 1444,00 грн; з 01 грудня 2015 року по 14 грудня 2015 року - 1804,00 грн; з 15 грудня 2015 року по 02 грудня 2016 року - 2048,00 грн, з 03 грудня 2016 року по 05 вересня 2017 року - 2083,00 грн, з 06 вересня 2017 року по 28 квітня 2020 року - 5730,00 грн.
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому заробітної плати за період з 01 липня 2015 року по день звільнення з органів прокуратури, у розмірах встановлених законодавством, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Судом встановлено, що позивачу за період з 01 липня 2015 року по 22 квітня 2020 року заробітна плата нараховувалась виходячи з посадового окладу, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників прокуратури" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
15 липня 2015 року набрав чинності Закон України "Про прокуратуру", статтею 81 якого визначено складові та розмір заробітної плати прокурорів.
З моменту набрання чинності Законом України "Про прокуратуру" заробітна плата позивачу розраховувалась не у відповідності до частини 3 статті 81 Закону України «Про прокуратуру», а у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, що, на думку позивача, є порушенням закону та призводить до порушення його прав.
Спірним питанням в даній справі є різне тлумачення сторонами положень чинного законодавства в частині обчислення заробітної плати позивача на підставі частини 3 статті 81 Закону України Про прокуратуру з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду від 26.03.2020 року у справі № 1-223/2018(2840/18).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII).
Частиною першою статті 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII передбачено, що заробітна плата прокурорів регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини другої статті 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.
Відповідно до частини третьої статті 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.
Отже, з липня 2015 року відбулися зміни в оплаті праці працівників прокуратури.
Разом із цим, відповідно до положень статей 8, 13 Закону України «Про оплату праці» умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Вказане положення кореспондується з положеннями частини дев'ятої статті 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, в якій встановлено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно з нормами частин першої та другої статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Частиною першою статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
За правилами статті 89 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України. Фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період (стаття 90 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII).
Відповідно до абзацами 2, 3 пункту 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» № 80-VIII від 28 грудня 2014 року встановлено, що Кабінетом Міністрів України затверджується порядок проведення індексації грошових доходів населення у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2015 рік; положення частини 2 статті 33, статті 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Закон про Державний бюджет України регулює відносини у сфері формування та використання фінансових ресурсів, затверджує повноваження органів державної влади здійснювати виконання бюджету. За своєю суттю він регламентує специфічну сферу суспільних відносин. Виключно ним визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, їх розмір і цільове спрямування. Дія закону про Державний бюджет України обмежена календарним роком, регулярно здійснюються звіти і контроль за його виконанням. Особливістю цього закону є і те, що при здійсненні бюджетного процесу нормативно-правові акти застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать його положенням.
Як зазначено у рішенні Конституційного суду України від 03 жовтня 1997 року у справі № 18/183-97, конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону у часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше та лишається діючою на момент протікання правовідносин.
Таким чином, Закон України Про Державний бюджет України на відповідний рік, як Закон, яким регулюються бюджетні відносини, у тому числі й питання заробітної плати працівників органів прокуратури, як таких, що фінансуються з державного бюджету, надають повноваження Кабінету Міністрів України визначати розмір та порядок виплати заробітної плати працівників органів прокуратури.
Рішення щодо неконституційності пункту 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» Конституційним Судом України не приймалися.
На час виникнення спірних відносин схема посадових окладів працівників органів прокуратури була визначена постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 31 травня 2012 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» із урахуванням відповідних змін, внесених постановами Кабінету Міністрів України № 763 від 30 вересня 2015 року та № 1013 від 09 грудня 2015 року.
Кабінетом Міністрів України покладені на нього пунктом 13 розділу ХІІІ Закону № 1697-VII обов'язки не були виконані, а саме не було приведено нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
Оскільки Кабінетом Міністрів України зміни до постанови від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників прокуратури» щодо умов оплати праці, зокрема, розмірів окладів працівників, не внесені, а Законом України Про Державний бюджет України на 2015 рік видатки на реалізацію положень статті 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII не передбачались, відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладені у постановах від 04 листопада 2015 року № 21-1461, від 30 березня 2016 року № 21-271а16, від 13 липня 2016 року № 21-1488а16, а також аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року № 808/2163/17 та від 16 січня 2019 року № 804/217/17, від 27 лютого 2019 року № 809/982/16.
Отже, за пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», положення якого, станом на час виникнення спірних правовідносин неконституційними не визнавались, відповідач під час нарахування та виплати заробітної плати позивачу цілком на законних підставах застосовував постанову Кабінету Міністрів України № 505 від 31 травня 2012 року.
Стосовно посилання позивача на рішення Конституційного Суду від 26 березня 2020 року у справі № 1-223/2018(2840/18), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року N 1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, як на підставу для стягнення з Київської обласної прокуратури на його користь неотриманої частини заробітної плати, суд зазначає таке.
За положеннями статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Так, у статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» № 2136-VIII від 13 липня 2017 року передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Згідно із статтею 97 Закону України «Про Конституційний Суд України» суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов'язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.
Конституційним Судом України в пункті 2 резолютивної частини рішенні №6-р/2020 від 26 березня 2020 року по справі №1-223/2018(2840/18) вказано про втрату чинності положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, саме з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 26 березня 2020 року.
Тобто, саме з цього часу втратили чинність положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин положення зазначеної норми були чинними та підлягали застосуванню відповідачем.
З огляду на вищенаведене, визнання неконституційними певних положень чинного законодавства в подальшому не може мати наслідком визнання протиправними дій/рішень відповідача, які були вчинені/прийняті до визнання таких норм неконституційними, оскільки відповідач, у спірних відносинах, був зобов'язаний і діяв у межах та на підставі того законодавства, яке існувало на час виникнення спірних відносин, а тому висновки Конституційного Суду України, викладені в рішенні від 26 березня 2020 року №6-р/2020 по справі №1-223/2018(2840/18) не можуть бути підставою для стягнення на користь позивача неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного за частиною 3 статті 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, завданої положеннями пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 25 березня 2020 року.
З огляду на викладене, викладені позивачем доводи, викладені в позовній заяві, не можуть бути визнані судом належною підставою для задоволення позовних вимог, відтак, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо правовідносин між сторонами, які виникли після прийняття рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 в частині нарахування та виплати заробітної плати у вигляді посадового окладу за період з 26 березня 2020 року по 22 квітня 2020 року, суд зазначає наступне.
Як було зазначено вище, згідно з частинами 3 та 4 статті 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (в редакції від 20 березня 2020 року) посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Законом України від 19 вересня 2019 року №113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (Закон №113-IX), який набрав чинності 25 вересня 2019 року, запроваджено реформування системи органів прокуратури.
Так, у частині 1 статті 7 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ слова "регіональні" та "місцеві" замінено відповідно на "обласні" та "окружні". Статтею 15 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зазначено виключний перелік посад в Офісі Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратурах.
Відповідно до Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-IX частини третю - п'яту статті 81 Закону "Про прокуратуру" викладено в іншій редакції та, зокрема, встановлено, що посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом, відповідно, прокурора обласної прокуратури - 1,2. Відповідно, з 25 вересня 2019 року Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-IX визначено розмір посадового окладу працівника прокуратури в статті 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII.
Відповідно до абзацу 3 пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 19 вересня 2019 року №113-IX за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме постанова Кабінету Міністрів України №505 від 31 травня 2012 року.
Таким чином, до початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, оплата праці прокурорів здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Окружні прокуратури розпочали роботу з 15 березня 2021 року відповідно до наказу Генерального прокурора від 17 лютого 2021 року №40.
Враховуючи, що рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 прийнято 26 березня 2020 року, яким визнано неконституційним положення п. 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, право на отримання заробітної плати у вигляді належного посадового окладу виникає у працівника прокуратури з 26 березня 2020 року, у зв'язку з чим, суд вважає, що прокуратурою були допущені порушення статті 43 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права володіння людиною своїм майном, статті 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, відповідно, грошові кошти, а саме, частина заробітної плати у вигляді посадового окладу, яка була недоотримана позивачем, підлягають нарахуванню та виплаті з урахуванням приписів рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року.
Отже, з 27 березня 2020 року у працівників прокуратури виникає право на отримання належного розміру заробітної плати, що мала бути нарахована та виплачена відповідачем відповідно до положень статті 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ.
Виходячи з встановлених судом обставин, відповідачем не доведено правомірність вчинення дій по нарахуванню та виплаті позивачу заробітної плати у вигляді посадового окладу та надбавки за вислугу років відповідно постанови КМУ № 505 з огляду на вимоги пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ у період з 26 березня 2020 року по 22 квітня 2020 року, включно.
Водночас, до стягнення може бути звернута лише нарахована сума, яка має певний визначений розмір, але, як вбачається з матеріалів справи, сума заробітної плати позивачу у періоді з 27 березня 2020 року по 22 квітня 2020 року у розмірі, передбаченому приписами статті 81 Закону України «Про прокуратуру» не нараховувалась, відтак з урахуванням приписів частини 2 Кодексу адміністративного судочинства України суд виходить за межі позовних вимог в цій частині та дійшов висновку з метою належного захисту прав позивача визнати бездіяльність відповідача протиправною та зобов'язати відповідача провести нарахування заробітної плати позивачу з 27 березня 2020 року по 22 квітня 2020 року, у порядку та спосіб визначений частинами 2, 3-5 та 7 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII та виплатити грошові кошти, які складають різницю між фактично отриманим з 27 березня 2020 року по 22 квітня 2020 року грошовим забезпеченням та належним до виплати грошовим забезпеченням, розрахованим у порядку та спосіб визначений частинами 2, 3-5 та 7 ст. 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII.
Враховуючи встановлені обставини та норми чинного законодавства України суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки матеріали справи не містять доказів понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Київської обласної прокуратури у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 заробітної плати з 27 березня 2020 року по 22 квітня 2020 року, в порядку та в розмірах передбачених частинами 2, 3-5 та 7 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII.
3. Зобов'язати Київську обласну прокуратуру (01601, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 27/2, код ЄДРПОУ 02909996) нарахувати заробітну плату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 27 березня 2020 року по 22 квітня 2020 року, у порядку та спосіб визначений частинами 2, 3-5 та 7 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII.
4. Зобов'язати Київську обласну прокуратуру (01601, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 27/2, код ЄДРПОУ 02909996) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошові кошти, які складають різницю між фактично отриманою з 27 березня 2020 року по 22 квітня 2020 року заробітною платою та належною до виплати заробітною платою, розрахованою у порядку та спосіб, що визначений частинами 2, 3-5 та 7 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, з відповідним відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів.
5. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя К.Ю. Гарник