28 вересня 2021 року
справа №380/172/21
провадження № П/380/177/21
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кузана Р.І., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) звернувся до суду з позовом до Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ 25575767), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення розрахунку при звільненні в запас Збройних Сил України - невиплату позивачу у день виключення зі списків військової частини (23.12.2020) грошової компенсації за неотримане речове майно;
- зобов'язати відповідача виплатити позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно під час проходження військової служби речове майно у сумі 27007,82 грн.;
- стягнути з відповідача на користь позивача середньоденний заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача за період з 23.12.2020 по день виплати компенсації.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 23.12.2020 його було виключено із списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення. При виключенні зі списків особового складу військової частини відповідач не провів позивачу виплату грошової компенсації за неотримане речове майно в розмірі 27007,82 грн. Крім цього, просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, оскільки станом на момент звільнення відповідач не здійснив своєчасний розрахунок при звільненні, тому повинен нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за період із 23.12.2020 по день виплати компенсації. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, просить позов задовольнити.
Ухвалою судді від 11.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Вказує, що позивач не оскаржував наказ про виключення його зі списків особового складу, з рапортом (заявою) про не виключення його зі списків особового складу частини без повного розрахунку не звертався, що дає підстави вважати, що позивач фактично погодився на проведення розрахунків пізніше. Крім цього, відповідач зазначає, що сума компенсації становить 27007,82 грн, відповідач не заперечує щодо виплати такої, стверджує, що кошти будуть виплачені після надходження таких від головного розпорядника Головного управління Національної гвардії України. Просив у задоволенні позову відмовити.
Сторони належним чином повідомлялися про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, підтвердженням чого є наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Згідно з витягу з наказу начальника Західного територіального управління Національної гвардії України (по стройовій частині) №301 від 23.12.2020 припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів грошового забезпечення полковника ОСОБА_1 .
Станом на день виключення позивача із списків особового складу військової частини, з останнім не було проведено розрахунків щодо нарахування та виплати йому грошової компенсації за неотримане речове майно.
Згідно довідки №266 від 11.12.2020 про вартість речового майна, що належить до видачі підполковнику ОСОБА_1 сума компенсації за неотримане речове майно становить 27007,82 грн (податок з доходів фізичних осіб 4861,41 грн, потреба разом з ПДФО 31869,23 грн.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не виплати йому грошової компенсації за неотримане речове майно протиправною, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, з приводу яких виник спір, регулюються Законом України від 20.12.1991 №2011-ХІІ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі Закон №2011-ХІІ), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до статті 9-1 вказаного Закону продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок №178), який визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку і Управління державної охорони (далі військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація).
Відповідно до пунктів 3-5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Таким чином грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби ( пункт 3), за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини (пункт 4) та довідки про вартість речового майна (пункт 5).
Судом встановлено, що відповідно до довідки №266 про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 від 11.12.2020 сума компенсації за неотримане речове майно становить 27007,82 грн.
Проте, на момент виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем не було виплачено позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 27007,82 грн. Даний факт відповідачем не заперечується.
Як слідує із рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007, невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
В пунктах 23, 26 рішення у справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, суд дійшов висновку, що якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.
З урахуванням того, що відповідачем не забезпечено позивачу реалізацію його прав, гарантованих Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядком № 178, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно на день виключення із списків військової частини в сумі 27007,82 грн та зобов'язання відповідача здійснити виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно згідно довідки про вартість речового майна, що належить до видачі відповідно до довідки №266 від 11.12.2020 в сумі 27007,82 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в цій частині.
Щодо вимоги позивача про стягнення з Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) на користь позивача середньоденний заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача за період з 23.12.2020 по день виплати компенсації, суд зазначає таке.
Як зазначалося вище, згідно з частиною першою статті статтею 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 вказав, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
На виконання цього рішення суду відповідач повинен вчинити дії зобов'язального характеру - виплатити ОСОБА_1 відповідні суми грошової компенсації за неотримане речове майно.
Виходячи із рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012, для нарахування і виплати позивачу середнього грошового забезпечення у зв'язку із невчасним розрахунком при звільненні визначальним є як невиплата належних при звільненні позивачу сум грошової компенсації за неотримане речове майно, так і факт остаточного такого розрахунку. Тобто несвоєчасний розрахунок при звільненні є триваючим правопорушенням.
Встановлення факту остаточного такого розрахунку є необхідним для точного визначення періоду затримки розрахунку при звільненні, оскільки день фактичного розрахунку є кінцевою датою нарахування середнього заробітку за весь час затримки всіх виплат при звільненні.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, суд повинен оцінити як розмір недоплаченої суми, так і розмір простроченої заборгованості, яку суд має присудити позивачу, період затримки виплати тощо.
Цю суму неможливо правильно визначити в цьому рішенні суду, оскільки суми заборгованих компенсацій ще не виплачені.
Окрім того, зі змісту правової конструкції статті 117 КЗпП України слідує, що виплата середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку є можливою лише у разі відсутності спору про виплату належних звільненому працівникові сум.
В даному ж випадку має місце спір щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) на користь позивача середньоденний заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача за період з 23.12.2020 по день виплати такої є передчасною, тому задоволенню не підлягає.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Щодо судових витрат, то відповідно до вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір позивачу не відшкодовується, оскільки позивач звільнений від сплати такого.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 291, 382, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно на день виключення із списків військової частини.
Зобов'язати Західне територіальне управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ 25575767) здійснити виплату ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за неотримане речове майно згідно з довідкою про вартість речового майна, що належить до видачі №266 від 11.12.2020 в сумі 27007,82 грн без урахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
В задоволені решти частини позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Р.І. Кузан