справа№380/8666/21
29 вересня 2021 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Карп'як О.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження за процедурою письмового провадження справу за позовом за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Західного територіального управління Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні ,-
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_2 ) звернувся з вказаним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії (79026, м. Львів, вул. Стрийська, 146, код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) в якому просять суд:
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно - територіального об'єднання Національної гвардії на користь ОСОБА_1 430 573, 08 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні;
- стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно - територіального об'єднання Національної гвардії судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2500, 00 грн. За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого суддю Карп'як О.О.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що при виключенні його із списків особового складу військової частини відповідачем не здійснено виплату грошової компенсації за неотримане речове майно в розмірі 20 054, 44 грн., компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у розмірі 14 875, 55 грн., та індексації грошового забезпечення у розмірі 81 887, 12 грн. Виплати таких відповідач здійснив лише 16.03.2021 року та 20 травня 2021 року. Оскільки такі дії відповідача порушують законні права та інтереси позивача, він звернувся із цим позовом до суду.
Ухвалою від 04 червня 2021 відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників сторін та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву (вх. № 51580 від 19.07.2021), у якому позов не визнав. В обґрунтування зазначив, вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не слід плутати із вимогою про відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу, які мають різну природу та різне правове регулювання. З посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, вказав, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Звернув увагу також на обставини, які слід враховувати при зменшенні розміру відшкодування. Відповідач також зазначив, що вказана правова позиція підтверджується постановою Великої Палати Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/105/19, у якій додатково вирішено питання щодо правової природи грошової компенсації за неотримане речове майно та зроблено висновок про те, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум. Ураховуючи викладене, просив справу залишити без розгляду через пропуск позивачем строку на звернення до суду.
Оскільки вказане клопотання відповідача не відповідає загальним вимогам до форми та змісту будь-якої письмової заяви чи клопотання, встановленим статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), таке судом не розглядається.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України від 02.07.2018 №140 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 02.07.2018.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01.04.2021 року у справі №380/1347/21 позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України щодо неповноти нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення позивачу за період з січня 2016 року по лютий 2018 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за час проходження військової служби за період з січня 2016 року по лютий 2018 року, з врахуванням січня 2008 року як базового місяця та з урахуванням виплачених сум. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 січня 2021 року у справі № 380/10712/20 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 - задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно - територіального об'єднання національної гвардії України щодо непроведення розрахунку при звільненні ОСОБА_1 - не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02 липня 2018 року, бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно- територіального об'єднання національної гвардії України щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно у сумі 24 024,61 грн. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02 липня 2018 року. Відповідно до банківських виписок з рахунку позивача на банківський рахунок позивача 19.05.2021 року надійшли кошти (індексація грошового забезпечення за рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01.04.2021 року) в розмірі 81 887 грн. 12 коп.; 26.04.2021 року (грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку) в розмірі 14 875 грн. 55 коп.; 16.03.2021 року компенсація за неотримане речове майно у розмірі 20054, 44 грн.
Вважаючи, що відповідачем допущено затримку вказаних розрахунків із ним, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Змістом спірних правовідносин є стягнення середнього заробітку при звільненні за період із 03.07.2018 року по 19.05.2021 року за невчасний розрахунок при звільненні.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 вказаного Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 зазначеного Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене у вказаній статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору (частина друга статті 117 КЗпП України).
Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.
У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.
При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 вказаного Кодексу.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.
Суд встановив, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 02.07.2018.
Відтак, період з 03.07.2018 по 19.05.2021 є періодом за який відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, та який становить 1051 календарних днів.
Водночас, суд звертає увагу позивача, що середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні необхідно розраховувати окремо за період з 03.07.2018 по 26.04.2021 (1028 календарних дні) щодо несвоєчасної виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у розмірі 14875,55 грн. та за період з 03.07.2018 по 19.05.2021 (1051 календарних дні) щодо несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення у розмірі 81 887, 12 грн.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а.
При обрахунку розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд виходить з такого.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок №100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт л пункту 1 Порядку №100).
Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (який набрав чинності 20.07.2018) (далі Порядок №260).
Тобто Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.
З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців. Таким чином, суд дійшов висновку, що необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100, залежно від кожного окремого випадку з обов'язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком №260.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 25.11.2020 у справі №160/2867/19.
Згідно з картки особового рахунку на виплату грошового забезпечення позивача, судом встановлено, що нараховане грошове забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становило 15962, 40 грн. (у травні 2018 року -7981,20 грн, у червні 2018 року -7981, 20 грн).
Таким чином, середньоденний заробіток позивача становить 261, 67 грн (15962,40 грн/61 календарних дні).
Суд при розгляді справи враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 у справі №6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у постанові від 24.12.1999 №13, а також постанову Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а (К/9901/8793/18), та бере до уваги такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Так, істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає:
- індексація грошового забезпечення - 81 887 грн. 12 коп. (частка компенсації) / 268996,76 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (1051 днів) х 261,67 грн.)
Зокрема, при вирішенні справи суд з'ясував, що істотність частки невиплаченої суми індексації грошового забезпечення (81 887, 12) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 03.07.2018 по 19.05.2021 становить 0,29 (81887,12 / 275015, 17 х 100%).
Отже, сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,29 розраховується наступним чином: 261,67 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 0,29 = 75,88 грн. - середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки; 75,88 грн. х 1051 (днів затримки розрахунку) = 79 749, 88 грн.
Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 03.07.2018 року по 19.05.2021 року (невиплата індексації грошового забезпечення) має бути виплачений позивачу у розмірі 79 749 грн. 88 коп., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.
Так, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку в частині компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 по 2018 роки складає: 14 875,55 грн (нарахована компенсація за невикористані дні додаткової відпустки)/ 268 996, 76 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) (1028 днів) х 261,67).
Зокрема, при вирішенні справи суд з'ясував, що істотність компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 по 2018 роки складає (14875,55) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 03.07.2018 по 26.04.2021 становить 0,05 (14875, 55/ 268996,76 х 100%).
Отже, сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,05 розраховується наступним чином: 261,67 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 0,05 = 13,09 грн. - середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки; 13,09 грн. х 1028 (днів затримки розрахунку) = 13 456,52 грн.
Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 03.07.2018 року по 26.04.2021 року (компенсація за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 по 2018 роки складає) має бути виплачений позивачу у розмірі 13 456 грн. 52 коп., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.
Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №340/1405/20 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.
Судом також враховуються наступні обставини.
Позивач звернувся до суду з цим позовом у травні 2021 року, тобто зі спливом більш ніж двох з половиною років після звільнення з роботи, яке мало місце 02.07.2018 року.
Відповідно до матеріалів справи позивач не довів, що звернувся на момент звільнення до відповідача з вимогою про відповідні виплати щодо компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення.
Суд встановив, що таке право позивач реалізував лише у листопаді 2020 року та лютому місці 2021 року, подавши позови. Суд не встановив, що позивач не знав про це його право, або що були інші обставини, які заважали реалізувати зазначене право.
Відповідач заперечував проти права позивача на відповідні виплати щодо компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення, а тому факт порушення цього права були встановлені лише під час судового розгляду.
З огляду на очевидну не співмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 79 749, 88 грн, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.
Щодо позовних вимог позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за неотримане речове майно у розмірі 20 054, 44 грн., судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України.
Відповідно до посвідчення від 22.04.2015 серії НОМЕР_4 позивач є учасником бойових дій.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України від 02.07.2018 № 140 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення із 02.07.2018.
Позивач звернувся із заявами від 26.08.2020 до Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України про виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік та щодо нарахування та виплати коштів за неотримане речове майно. Проте, Військовою частиною НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України не нараховано та не виплачено грошову компенсацію з за невикористану додатку відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік та грошову компенсації за неотримане речове майно. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.01.2021 у справі № 380/10712/20, яке набрало законної сили 16.02.2021, позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно- територіального об'єднання національної гвардії України щодо непроведення розрахунку при звільненні ОСОБА_1 - не нарахування та не виплати виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02 липня 2018 року, бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно - територіального об'єднання національної гвардії України щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно у сумі 24 024,61 грн. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02 липня 2018 року.
На виконання рішення суду на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 в Акціонерному товаристві комерційний банк «ПриватБанк» 16.03.2021 зараховано грошові кошти у розмірі 20 054,44 грн як компенсацію за неотримане речове майно, що підтверджується копією виписки по картці/рахунку.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до статті першої Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частиною першою та другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частина 1 статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 2 Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 232 від 29.04.2016 (далі - Інструкція № 232), основним завданням речового забезпечення є задоволення потреб військовослужбовців Збройних Сил України <...> в обмундируванні, взутті, натільній і теплій білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, спеціальному одязі, спеціальному одязі та спорядженні для виконання спеціальних завдань, предметах індивідуального захисту, тканинах, нагрудних та нарукавних знаках і знаках розрізнення, санітарно-господарському майні, спортивному інвентарі та лазне-пральному обслуговуванні, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань, як у мирний час, так і в особливий період.
Відповідно до пункту 3 Інструкції № 232 речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил включає:
1) забезпечення: обмундируванням, взуттям, натільною і теплою білизною, теплими і постільними речами, спорядженням, спеціальним одягом, засобами індивідуального захисту (окуляри-маска захисні балістичні, окуляри захисні балістичні, шоломи бойові балістичні та бронежилети модульні), спеціальним одягом та спорядженням для виконання спеціальних завдань, нагрудними знаками, знаками розрізнення і фурнітурою, ідентифікаційними жетонами, санітарно-господарським, спортивним та гірським спортивним майном, наметами, брезентами, м'якими контейнерами, декоративними тканинами і килимовими виробами; матеріалами для пошиття, ремонту та хімічного чищення речового майна (крім розчинників) <...>; папером, друкарськими машинками, бланками та книгами обліку і звітності по речовій службі, а також іншими бланками та книгами; духовими та ударними музичними інструментами для штатних військових оркестрів; бойовими прапорами; технічними засобами речової служби, а також обладнанням, інструментом, запасними частинами та інвентарним майном для речових ремонтних майстерень і лазне-пральних підприємств;
2) створення та утримання запасів речового майна;
3) лазне-пральне обслуговування військовослужбовців військових частин і забезпечення мийними засобами;
4) організацію та проведення ремонту речового майна, технічних засобів речової служби, хімічного чищення обмундирування та спеціального одягу;
5) фінансове планування та фінансування, складання та подання встановленої звітності за статтями кошторису (кодами економічної класифікації) Міністерства оборони України <...> на речове забезпечення;
6) організацію та ведення обліку і звітності з речової служби;
7) організацію контролю за витратами матеріальних засобів і бюджетних асигнувань, передбачених на речове забезпечення.
Речове майно за цільовим призначенням поділяється на майно поточного забезпечення, майно фонду зборів і майно непорушних запасів, а за використанням - на майно особистого користування та інвентарне майно (абзац перший пункту 4 Інструкції № 232).
Пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 475 від 07.06.2017 (далі - Інструкція № 475), слідує, що військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація) в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно».
Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 16.03.2016 (далі - Порядок № 178) виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Пунктом 4 Порядку № 178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Оскільки зазначені нормативно-правові акти, які визначають порядок та умови виплати компенсації за не отримане речове майно, не містять норм, які б регулювали питання строку розрахунку при звільненні та відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, то необхідно виходити з приписів трудового законодавства щодо оплати праці.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Порядок проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством. Разом з цим, спеціальними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків.
За загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Ураховуючи те, що спеціальним законодавством не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Обов'язок роботодавця провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, передбачений у статті 117 КЗпП України.
Передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення.
Вказана правова позиція викладена в аналогічних правовідносинах у постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 825/598/17.
З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , 02.07.2018, що підтверджується копією витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України (по стройовій частині) № 140 від 02.07.2018
Із рапортом на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 про виплату йому компенсації за неотримане речове майно у зв'язку зі звільненням з військової служби позивач звернувся 26.08.2020 - тобто, після звільнення його із військової служби та виключення із списків військової частини та всіх видів забезпечення.
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.01.2021 у справі № 380/10712/20 на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 в Акціонерному товаристві комерційний банк «ПриватБанк» 16.03.2021 зараховано грошові кошти у розмірі 20 054, 44 грн як компенсацію за неотримане речове майно, що підтверджується копією виписки по картці/рахунку.
Зі змісту положень Інструкції № 232 слідує, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
Такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців можна порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, зокрема, пунктом 3 частини першої статті 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов'язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.
Слід також зазначити, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.
Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, суд вважає, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
Як зазначалося раніше, стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Умовою для виникнення такого обов'язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.
Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення № 1153/2008.
Указані висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, та Верховного Суду, викладеній, зокрема, в постанові від 30.11.2020 від 480/3105/19 та від 27.01.2021 у справі № 340/680/20, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави для висновку, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України та застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.
У той же час судова палата зауважила, що умовою для виникнення обов'язку виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
Як вже встановлено судом, ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно після його звільнення з військової служби. Натомість позивачем не надано суду доказів подання рапорту щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно під час проходження служби до його звільнення. Вказане підтверджується відсутністю відповідного нарахування в наказі командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 140 від 02.07.2018.
Таким чином, суд доходить висновку, що у зв'язку з неподанням позивачем до військової частини НОМЕР_1 рапорту щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно під час проходження служби, у відповідача не виникло правових підстав для виплати такої компенсації під час звільнення позивача.
З аналізу приписів пункту 4 Порядку № 178 слідує, що особа має право отримати грошову компенсацію за неотримане речове майно:
- перед звільненням - у разі подання відповідного рапорту під час проходження служби;
- після звільнення - у разі подання відповідного рапорту після звільнення.
На підставі наведеного суд зауважує, що з огляду на відсутність у військової частини НОМЕР_1 правових підстав щодо виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно позивачу при звільненні з військової служби через відсутність відповідного рапорту позивача, поданого під час проходження служби, відповідальність для відповідача, передбачена приписами статті 117 КЗпП України, не настає.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 340/680/20, яка в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом при вирішенні спірних правовідносин.
Таким чином, невиплачена ОСОБА_1 грошова компенсація вартості неотриманого ним під час проходження служби не набула статусу «належним при звільненні сум», оскільки рапорт про її виплату подано позивачем 26.08.2020, тобто вже після його звільнення з військової служби та виключення з особового складу частини.
З огляду на встановлені судом фактичні обставини справи суд доходить висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову в цій частині позовних вимог, оскільки позивачем під час проходження служби не було подано відповідний рапорт про отримання грошової компенсації за неотримане речове майно.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Відповідно до пункту п'ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не обмежує розмір таких витрат.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до пункту другого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Отже, на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Суд встановив, що між ОСОБА_2 (Адвокат) та ОСОБА_1 (Замовник) укладено Договір № 174 від 13 листопада 2021 року про надання правової допомоги (далі - Договір).
Відповідно до пункту 1.1 Договору Адвокат бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах передбачених цим Договором, а Замовник зобов'язується оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені Сторонами.
Правова допомога надається Замовнику на відповідній основі. Замовник зобов'язаний сплатити Адвокату Гонорар у порядку та розмірі, визначених за угодою Сторін (пункт 3.1 Договору).
Згідно Додатку № 1 до Договору про надання правової допомоги № 174 від 13.11.2021 року, який визначає порядок оплати юридичних послуг (гонорару) адвоката за надання правової допомоги, Адвокат зобов'язується здійснювати представництво та захист інтересів Клієнта у судах першої інстанції, зокрема:
Надання консультацій Клієнта узгодження правової позиції - 500, 00 грн.;
Визначення та аналізу чинного законодавства, судової практика щодо порядку нарахування та стягнення середнього заробітку з військової частини за весь час затримки розрахунку при звільненні - 500, 00 грн.;
Написання позовної заяви до Львівського окружного адміністративного суду про стягнення середнього заробітку з військової частини за весь час затримки розрахунку при звільненні - 1500, 00 грн.
Всього - 2500,00 грн.
Необхідно звернути увагу на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/2816/18.
З цього приводу суд зауважує, що предмет спору в цій справі не є складним, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними. Окрім цього, Єдиний державний реєстр судових рішень містить значну кількість судових рішень щодо справ у аналогічних правовідносинах, що не потребує значного часу на опрацювання нормативно-правових актів, пошуку в Єдиному державному реєстрі судових рішень та вивчення практики в аналогічній категорії справ. Враховуючи незначну складність категорії справи, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, суд вважає, що витрати на професійну правничу не відповідають критерію реальності адвокатських витрат.
Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи № 200/14113/18-а ухвалив постанову від 26 червня 2019 року, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Указаний висновок Верховного Суду відповідно до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд враховує під час вирішення такого питання.
Ураховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.
Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 2500,00 грн. витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
Тобто, з позиції суду підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи.
Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 1500,00 грн.
При цьому суд також ураховує, що відповідно до вимог частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки рішенням суду позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, то суд, ураховуючи приписи частини 3 статті 139 КАС України, вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача 750 грн. витрат на професійну правничу допомогу, тобто пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», при зверненні з цим позовом до суду його не сплачував, а відтак, розподіл судового збору на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 72,77,94, 241 -246, 262, 295 КАС України , суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_2 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2018 роки, невиплата індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018) за період з 03.07.2018 по 19.05.2021 у розмірі 79 749, 88 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_2 ) 750 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Карп'як Оксана Орестівна