ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про повернення позовної заяви в частині позовних вимог
"27" вересня 2021 р. справа № 300/4355/21
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Боршовський Т.І., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 17.08.2021 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивача за період з 21.06.2009 по 20.08.2019 відповідно до ст. 1-6, 8-10 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” та ч.3 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплати індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 21.06.2009 по 20.08.2019 відповідно до ст. 1-6, 8-10 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” та ч.3 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”; визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення 20.08.2019 остаточного розрахунку при звільненні з військової служби позивача у запас Збройних Сил України; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 21.08.2019 по день прийняття рішення судом.
Ухвалою суду від 25.08.2021 позовну заяву залишено без руху у зв'язку з невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано позивача виправити недоліки позовної заяви у спосіб: подати до Івано-Франківського окружного адміністративного суду: позовну заяву, до якої долучити:
- докази проходження ОСОБА_1 військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, починаючи з 21.06.2009;
- докази невиплати позивачу індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 21.06.2009 по 20.08.2019 та докази об'єктивної неможливості їх подання (відмови Центрального архіву відділу Національної гвардії України в наданні копій таких докментів);
- докази виконання рішень Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.03.2020 в справі № 300/180/20 та від 15.01.2021 в справі № 300/2406/20 та отримання ОСОБА_1 присуджених йому сум (банківські виписки, довідки, тощо);
- зазначити розрахунок середнього грошового забезпечення ОСОБА_1 за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.
На виконання зазначеної ухвали від 25.08.2021 ОСОБА_1 подав до суду заяву від 06.09.2021 про усунення недоліків, до якої долучив: довідку від 28.08.2021 № 379 про проходження ОСОБА_1 військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України; довідку про середньомісячний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 ; виписку по банківському рахунку про зарахування ОСОБА_1 присуджених рішеннями Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.03.2020 в справі № 300/180/20 та від 15.01.2021 в справі № 300/2406/20 грошових сум. Щодо доказів невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 21.06.2009 по 20.08.2019, то ОСОБА_1 зазначив, що такі докази будуть подані після отримання інформації із Центрального архіву відділу Національної гвардії України на адвокатський запит ОСОБА_2 .
У зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 в повному обсязі вимоги ухвали від 25.08.2021 про залишення позовної заяви без руху, а також з метою з'ясування підстав для поновлення строку звернення до суду із зазначення поважних причин пропуску такого строку в частині позовних вимог про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 21.08.2019 по день прийняття рішення судом, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.09.2021 продовжено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви до 20 вересня 2021 року.
На виконання зазначеної ухвали від 09.09.2021 ОСОБА_1 подав до суду заяву від 20.09.2021 про усунення недоліків, до якої долучив розрахунок середнього грошового забезпечення ОСОБА_1 за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби та копію повідомлення про отримання Центральним архівним відділом Національної гвардії України адвокатського запиту ОСОБА_2 .
Щодо обгрунтування дотримання позивачем строку звернення до суду в частині позовних вимог про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 21.08.2019 по день прийняття рішення судом, ОСОБА_1 зазначив про дотримання ним строку звернення до суду з цим позовом. Так, ОСОБА_1 вказав на положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, які передбачають обов'язок роботодавця провести зі звільненим працівником повний розрахунок та відповідальність для роботодавця у разі не проведення такого розрахунку. Позивач вважає, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, компенсацію за неотримане речове майно та індексацію грошового забезпечення за час проходження військової служби необхідно відносити до належних звільненому працівнику сумами до оплати. ОСОБА_1 зазначив, що строк звернення до суду не можна пов'язувати з виконанням рішень Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.03.2020 у справі № 300/180/20 та від 15.01.2021 у справі 300/2406/20, які лише підтверджують факти невиплати відповідачем обов'язкових платежів при звільненні позивача: компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та компенсації за неотримане речове майно. Вказує, що відповідачем не проведено остаточного розрахунку при звільненні, оскільки на час звернення до суду не виплачено всіх сум індексації грошового забезпечення за період з 21.06.2009 по день звільнення з військової служби. За вказаних обставин, ОСОБА_1 вважає, що строк звернення до суду необхідно пов'язувати із виконанням Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України обов'язку щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 21.06.2009 по 20.08.2019. На підтвердження своїх доводів, ОСОБА_1 вказав правову позицію Верховного Суду, зазначену в постанові від 05.03.2021 в справі № 120/3276/19-а.
Вирішуючи питання повноти виконання позивачем вимог ухвали суду від 09.12.2020 і усунення виявлених судом недоліків позовної заяви, суддя виходить із таких підстав та мотивів.
Обов'язок роботодавця (органу призначення) щодо повного розрахунку/виплати із працівником всіх сум, які належать йому в день звільнення, та відповідний обов'язок роботодавця виплати середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за весь період такої несвоєчасної виплати, регламентований статтями 116 і 117 Кодексу законів про працю України (надалі по тексту також - КЗпП України).
Разом з тим, положення коментованих статей КЗпП України не визначають строків звернення до суду у даній категорій спірних правовідносин.
У контексті вказаного суддя відзначає, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) за трудовим договором виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина 1 статті 94 КЗпП України, частина 1 статті 1 Закону України "Про оплату праці").
Стаття 2 Закону України "Про оплату праці" у редакції, чинній на час звільнення у 2018 році позивача, відносила до структури заробітної плати основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Структура заробітної плати відображена також у розробленій відповідно до Закону України "Про державну статистику" та Закону України "Про оплату праці" з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці і стандартів Системи національних рахунків Інструкції зі статистики заробітної плати (надалі по тексту також - Інструкція), затвердженій наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 за № 5, що був зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27.01.2004 за № 114/8713.
Відповідно до пункту 1.3 Інструкції для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До цього фонду, який складається з фонду основної заробітної плати, фонду додаткової заробітної плати й інших заохочувальних та компенсаційних виплат, включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат.
Також Розділ 3 даної Інструкції визначає перелік інших виплат, що не належать до фонду оплати праці.
Так, суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні є іншими виплатами, що не належать до фонду оплати праці (пункти 3.9 Інструкції).
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (зокрема, і за час затримки виплати допомоги/компенсації/індексації) не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною винагородою, що входить до такої структури.
Відповідне відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, хоч і розраховується, виходячи із середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.
Аналогічні чи близькі за змістом висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (пункт 34), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 60) і від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц (пункт 53).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник згідно приписів частини 2 статті 233 КЗпП України має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Виходячи із коментованих вище правових висновків Великої Палати Верховного Суду ''середній заробіток (суми, які нараховуються працівникам) за час затримки розрахунку при звільненні'' відрізняється за юридичною змістом від ''заробітної плати'', а відтак необмежені строки звернення до суду не застосовуються до середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні як суми, які мають/можуть бути нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.
Окремо, в контексті вказаного належить відрізняти юридичний зміст і поняття ''заробітна плата'' (частина 2 статті 233 КЗпП України) та ''виплата всіх сум, що належать працівникові від установи, організації на день звільнення'' (статті 116, 117 КЗпП України).
В частині першого, йдеться про право на звернення до суду на стягнення невиплаченої заробітної плати незалежно від обставини дійсного перебування у трудових відносинах чи звільнення, без обмеженням будь-яким строком.
Щодо другого, то визначено право на виплату середнього заробітку за затримку у виплаті всіх сум, належних особі на день звільнення. При цьому, суми, які належні працівнику на день звільнення, поділяються на виплати, які складають заробітну плату (з усіма її складовими згідно розділу І та ІІ Інструкції), і виплати, які такими не є (розділ ІІІ Інструкції).
Щодо останніх виплат (які не складають заробітну плату), то працівник повинен звернутися до суду на їх виплату у строки, встановлені законом. При цьому, на таке звернення не поширюються строки встановлені частиною 2 статті 233 КЗпП України), оскільки "середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні (суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні)'' не можуть бути виплачені у день звільнення, так як такі кошти є компенсацією за недотримання роботодавцем/органом призначення вимог статті 116 КЗпП України.
У Рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 Конституційний Суд України роз'яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Разом із тим суд акцентує увагу, що спірні відносини пов'язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норми спеціального процесуального закону.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 4 грудня 2019 року у справі № 815/2681/17.
В той же час, вирішуючи питання дотримання у спірному випадку строків звернення до суду, слід також враховувати й таке.
Велика палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20 висловила таку правову позицію:
"7. Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо".
Таким чином, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
За правилами частини 1 статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З аналізу зазначених положень процесуального закону належить дійти висновку про те, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина 5 статті 122 цього Кодексу).
У даній категорії справ процесуальний закон визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
У спірних правовідносинах застосування цієї процесуальної норми узгоджується з висновком Верховного суду, викладеним в постанові від 11.02.2021 у справі № 240/532/20.
З огляду на зміст адміністративного позову, ОСОБА_1 заявлено вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення 20.08.2019 остаточного розрахунку при звільненні з військової служби позивача у запас Збройних Сил України та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 21.08.2019 по день прийняття рішення судом.
Позивач вважає, що при звільненні його з військової служби ОСОБА_1 не виплачено: грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік; грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно; індексацію грошового забезпечення за період з 21.06.2009 по 20.08.2019.
Позовні вимоги мотивовано тим, що остаточний розрахунок з ОСОБА_1 проведено лише після виконання рішень Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.03.2020 в справі № 300/180/20 та від 15.01.2021 в справі № 300/2406/20.
Щодо цих обставин, то судом встановлено, що позивачу 19.05.2020 виплачено компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, в підтвердження чого позивач подав виписку по банківському рахунку ОСОБА_1 , відкритому в ПАТ "КБ "ПриватБанк" від 26.08.2021.
Вказаний факт також визнається позивачем в позовній заяві та заяві про усунення недоліків від 20.09.2021.
Також позивачу 16.02.2021 виплачено компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно, що підтверджується вказаною вище випискою по банківському рахунку.
Вказаний факт також визнається позивачем в позовній заяві та заяві про усунення недоліків від 20.09.2021.
Таким чином, з поданої позивачем суду банківської виписки та змісту позову, в якому ОСОБА_1 визнає факт проведення з ним повного розрахунку по виплаті компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно, судом встановлено, що розрахунок з позивачем по цих виплатах проведено відповідачем 19.05.2020 та 16.02.2021.
При цьому, позивач не обґрунтував та не надав доказів того, що він не мав об'єктивної можливості знати про факти надходження на його банківський рахунок коштів компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та неотримане речове майно.
Суд не погоджується з доводами позивача, викладеними в заяві про усунення недоліків від 20.09.2021, про те, що ним не пропущено строк звернення до суду в частині позову про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки відповідачем не проведено остаточного розрахунку при звільненні - не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 21.06.2009 по 20.08.2019. Суд зазначає про те, що право позивача на звернення до суду з позовом про нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні виникло у позивача по факту проведення відповідачем розрахунку по кожній з виплат: компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно. В спірному випадку, такий перебіг місячного строку на звернення до суду з таким позовними вимогами розпочався 19.05.2020 та 16.02.2021 відповідно.
За вказаних обставин, ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду лише 17.08.2021, тобто через один рік і три місяці та більш як шість місяців після зарахування на його рахунок (фактичного отримання) належних йому при звільненні коштів: компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та неотримане речове майно.
Отже, позивач звернувся до адміністративного суду з пропуском установленого процесуальним законом місячного строку в частині позову про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні щодо компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та неотримане речове майно.
Щодо доводів позивача про те, що роботодавець не звільняється від відповідальності щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то суд погоджується із такими твердженнями, більше того такий обов'язок визначений статтею 117 КЗпП України. Втім, для застосування даної норми закону до роботодавця/органу призначення в примусового порядку належить своєчасно реалізувати право на звернення/ініціювання виконання останнім власного коментованого обов'язку. Зазначене право, як зазначено вище по тексту ухвали, обмежене строком звернення до суду.
Що стосується вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні щодо індексації грошового забезпечення за період з 21.06.2009 по 20.08.2019, то суд вказує таке.
В спірному випадку, за відсутності інформації про факти виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 21.06.2009 по 20.08.2019 та строків її виплати, суд вважає, що наявність чи відсутність підстав для нарахування та виплати позивачу середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні щодо індексації грошового забезпечення за період з 21.06.2009 по 20.08.2019, буде досліджено під час судового розгляду цієї справи з огляду на заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивача за період з 21.06.2009 по 20.08.2019 та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплати таку індексацію грошового забезпечення.
Що стосується постанови Верховного Суду від 05.03.2021 в справі № 120/3276/19-а, яка зазначена ОСОБА_1 в заяві від 20.09.2021 про усунення недоліків, то вказана постанова від 05.03.2021 в справі № 120/3276/19-а стосується середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні лише щодо індексації грошового забезпечення, а не затримки розрахунку при звільненні щодо компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та неотримане речове майно. Окрім цього, Верховний Суд в постанові від 05.03.2021 в справі № 120/3276/19-а не вказав жодних висновків щодо дотримання позивачем строків звернення до суду в справі № 120/3276/19-а.
Таким чином, мотиви і аргументи, які вказані позивачем в заяві про усунення недоліків від 20.09.2021, не підтверджують дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні щодо компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та неотримане речове майно.
ОСОБА_1 не подано суду клопотання про поновлення строку звернення до суду з позовом в установлений судом строк в частині зазначених вище позовних вимог.
Згідно пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина 2 статті 123 КАС України).
Таким чином, позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України в частині визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні щодо компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та неотримане речове майно, підлягає поверненню на підставі частини 2 статті 123, пункту 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись частиною 2 статті 123, пунктом 9 частини 4 статті 169, статтею 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
1. Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України в частині визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні щодо компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та неотримане речове майно.
2. Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України в частині визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні щодо компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та неотримане речове майно, - повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до Івано-Франківського окружного адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складання в повному обсязі, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання суддею, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Суддя /підпис/ Боршовський Т.І.