01 вересня 2021 року Справа № 160/5148/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турлакової Н.В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Кам'янської міської ради, Комунального закладу «Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення» Дніпропетровської обласної ради, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Департаменту соціальної політики Кам'янської міської ради, третя особа, без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Комунального закладу «Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення» Дніпропетровської обласної ради, щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи щорічної разової грошової допомоги за 2020 рік у розмірі 7 (семи) мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати Комунальний заклад «Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення» Дніпропетровської обласної ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи за 2020 рік у розмірі 7 (семи) мінімальних пенсій за віком з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є особою з інвалідністю 3 групи та має право на отримання щорічної разової грошової допомоги, яка виплачується до 5 травня у 2020 році у розмірі семи мінімальних пенсій. Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вважає наявним право на здійснення виплати грошової допомоги у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.
До суду надійшов відзив Комунального закладу "Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення" Дніпропетровської обласної ради на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування позиції зазначає, що Центр є неналежним відповідачем у справі, а Постанова Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 року №112, якою встановлено розмір щорічної разової грошової допомоги до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи за 2020 рік - 3160,00 грн., яка була виплачена позивачу у квітні 2020р., не визнана неконституційною.
Від Департаменту соціальної політики Кам'янської міської ради та Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації на адресу суду надійшли письмові пояснення та відзив на позов, в яких зазначено, що відповідно до чинного бюджетного законодавства головним розпорядником коштів за КПКВК 2501150 "Щорічна разова грошова допомога ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань" є Міністерство соціальної політики України. Місцеві органи праці та соціального захисту населення, як розпорядники коштів нижчого рівня здійснюють видатки по відповідним програмам в межах доведених до них Міністерством соціальної політики України, як головним розпорядником коштів Державного бюджету, обсягів бюджетних призначень за напрямками та розмірами визначеними Паспортом бюджетної програми. В департаменті наявні тільки транзитні розрахункові рахунки за КПКВК 2501150 "Щорічна разова грошова допомога ветеранам війни", призначення яких - перерахування сум коштів комунальному закладу "Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення" Дніпропетровської обласної ради" та децентралізованим місцевим (міським, районним) структурним підрозділам з питань соціального захисту населення місцевих органів влади, які мають реєстраційні особові розрахункові рахунки і безпосередньо виконують перерахування відповідних сум коштів фізичним особам. Департаментом не ведеться персональний облік отримувачів допомоги по містах та районах області, не здійснюється персональне нарахування та виплати усіх видів допомог. За спірні періоди особам, які мають право на отримання разової грошової допомоги, виплата такої допомоги здійснювалася на підставі відповідних постанов Кабінету Міністрів України.
Представником позивача подано відповідь на відзив, в якій просив відхилити доводи відповідача-1, зазначені у відзиві та задовольнити позовну заяву в повному обсязі, а також просив стягнути судові витрати на правничу допомогу.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.04.2021 року вказану позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.04.2021 року провадження в зазначеній адміністративній справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, згідно ч. 2 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.06.2021 року залучено Комунальний заклад «Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення» Дніпропетровської обласної ради» в якості відповідача-1 по даній справі.
Також, вказаною ухвалою суду було зупинено провадження у даній справі до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій адміністративній справі №440/2722/20 (провадження №ПЗ/9901/14/20).
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.09.2021р. провадження по справі поновлено, у зв'язку з усуненням обставин, що викликали його зупинення.
Згідно ч.10 ст.120 КАС України, зупинення провадження в адміністративній справі зупиняє перебіг усіх процесуальних строків у цій адміністративній справі. Перебіг процесуальних строків продовжується з дня поновлення провадження.
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Згідно з ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІІ групи та має право на пільги, встановлені законодавством України особам з інвалідністю внаслідок війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 02 липня 2019 року.
Виплата ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня 2020 року, як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи у розмірі 3160.00грн. у квітні 2020р. підтверджується випискою по картковому рахунку позивача за період 09-10.04.2020р.
Не погоджуючись з розміром отриманої виплати, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон України № 3551-ХІІ).
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Закону № 3551-XII (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року № 367-XIV) щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи-десять мінімальних пенсій за віком; ІІ групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Підпунктом "б" пп. 2 п. 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI від 28 грудня 2007 року (набрав чинності 01 січня 2008 року) статтю 13 частину 5 Закону України № 3551-XII викладено у такій редакції: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI від 28 грудня 2007 року.
У подальшому Законом України від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» (набрав чинності 01 січня 2015 року) розділ VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України та з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», Кабінетом Міністрів України щороку приймалися відповідні щодо окремого бюджетного року постанови, а саме: № 147 від 31 березня 2015 року, № 141 від 02 березня 2016 року, № 233 від 05 квітня 2017 року, № 170 від 14 березня 2018 року, № 237 від 20 березня 2019 року та № 112 від 19 лютого 2020 року, якими визначався, зокрема, розмір та порядок виплати разової грошової допомоги інвалідам війни.
Зокрема, у постанові Кабінету Міністрів України "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" № 112 від 19 лютого 2020 року (набрала чинності 25 лютого 2020 року) визначено розмір виплати разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни: I групи - 4120,00 гривень; II групи - 3640,00 гривень; III групи - 3160,00 гривень.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, з 27 лютого 2020 року застосовуються положення статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року № 367-XIV (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008), а саме: щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Приписами ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09 липня 2003 року встановлено, що мінімальна пенсія - це державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 вказаного Закону мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Так, ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 294-IX від 14 листопада 2019 року встановлено у 2020 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність з 1 січня 2020 року - 1638,00 гривень.
Таким чином, розмір щорічної разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи у 2020 році складає 11466,00 грн. (1638,00 грн. х 7).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.09.2020 року у справі № 440/2722/20, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 року.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду.
Так, зі змісту постанови Великої палати Верховного Суду від 13.01.2021 року у зразковій справі № 440/2722/20 слідує, що це рішення є зразковим для справ, у яких предметом спору є оскарження дій (бездіяльності) органу, уповноваженого здійснювати виплату разової грошової допомоги до 5 травня (управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та/або центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат), щодо нарахування та виплати такої допомоги у 2020 році у розмірі, передбаченому ст. 13 Закону № 3551-XII.
Згідно частини 3 статті 291 КАС України, суд, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Оскільки разову грошову допомогу позивачу за 2020 рік виплачено у розмірі, меншому ніж передбачено ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", суд доходить висновку про порушення прав позивача на отримання такої допомоги у належному розмірі.
Щодо суб'єкта владних повноважень, яким має бути здійснена виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, суд зазначає наступне.
Статтею 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 423, Міністерство соціальної політики України (Мінсоцполітики) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціальної політики, загальнообов'язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального захисту, волонтерської діяльності, з питань сім'ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, усиновлення та захисту прав дітей, запобігання насильству в сім'ї, протидії торгівлі людьми, відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики щодо пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, соціального захисту ветеранів війни та осіб, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в частині організації виплати їм разової грошової допомоги, соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, які звільняються, осіб, звільнених з військової служби, у сфері здійснення державного нагляду та контролю за додержанням вимог законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, у сфері здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки та з питань захисту прав дітей.
Згідно із п. п. 41 п. 4 вказаного Положення Мінсоцполітики відповідно до покладених на нього завдань організовує виплату до 5 травня разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Також абзацем 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року № 112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" установлено, що у 2020 році виплату до 5 травня разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і «Про жертви нацистських переслідувань" (далі - грошова допомога), проводить Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення), які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення), центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що відповідають вимогам пункту 47 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат). Районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання).
Таким чином, саме комунальний заклад "Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення" Дніпропетровської обласної ради є належним відповідачем у цій справі.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд зробив висновок про задоволення позову в частині позовних вимог до Комунального закладу «Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультаційної допомоги з питань соціального захисту населення» Дніпропетровської обласної ради, як органу, яким порушені права позивача.
Враховуючи, що станом на час розгляду цієї справи відповідачем-1 не здійснено нарахування у належному розмірі грошової допомоги позивачу, вимоги про стягнення коштів є передчасними.
Позовні вимоги в частині визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, пред'явлені до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, задоволенню не підлягають.
Щодо позовної вимоги про стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі 2102 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі- КАСУ) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом справ у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до роз'яснень, які викладено в у п.п. 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України (далі - Постанова) від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Виходячи з вищезазначеного, суд вважає, що позивачем не обґрунтовано наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями відповідача, відповідно до яких заподіяно шкоду. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.
Крім того, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому душевних страждань, зокрема, доказів погіршення здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.
Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної йому шкоди, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.05.2020 року у справі № 818/1434/17, від 19.10.2020 року у справі 580/194/19.
Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо посилань відповідача - Комунального закладу «Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення» Дніпропетровської обласної ради» на пропуск позивачем строку звернення до суду із даним позовом, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно висновками Верховного Суду, які викладені в постанові від 06.02.2018 року у справі №607/7919/17, 30 вересня поточного року - це встановлений законом кінцевий строк, до якого могла бути здійснена виплата вказаної допомоги і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж та, яка була йому нарахована.
Тобто перебіг строку звернення позивача до суду з даним позовом слід обраховувати з 30 вересня відповідного року, за який виплачується разова щорічна грошова допомога.
Отже, строк звернення до суду з позовними вимогами про визнання протиправною бездіяльність щодо зменшення розміру щорічної разової допомоги до 5 травня в необхідному розмірі за 2020 рік з 30 вересня 2020 року по 01 квітня 2021 року.
Суд звертає увагу, що згідно відомостей з комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» (КП «ДСС») з даним позовом позивач первісно звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду 31.12.2020 року, який ухвалою суду від 24.02.2021р. було повернуто позивачу, у зв'язку з невиконанням ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.
Крім того, суд звертає увагу, що згідно Трекінгу «Укрпошта», який було зроблено за ініціативою суду, з даним позовом позивач звернувся повторно засобами поштового зв'язку - 31.03.2021р.
Таким чином, позивач звернувся до суду в межах передбаченого законом строку.
Також суд бере до уваги спосіб захисту порушеного права, застосований Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 29.09.2020 у зразковій справі №440/2722/20, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021р.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В силу ч. ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підставі викладеного, враховуючи всі наведені обставини в їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи; до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», розподіл судових витрат на сплату судового збору не здійснюється.
Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
З матеріалів справи вбачається, що інтереси ОСОБА_1 у цій справі представляв адвокат Дорошенко С.М. на підставі договору про надання кваліфікованої правової допомоги №143/20-ДОАС від 22.12.2020 року, згідно якого:
-пункт 1: Адвокат зобов'язується надати правову допомогу (юридичні послуги) для захисту прав та законних інтересів Клієнта як особи з інвалідністю ІІІ групи в наслідок війни при підготовці і розгляді в судах адміністративної юрисдикції, у тому числі Дніпропетровському окружному адміністративному суді справи у спірних взаємовідносинах із Міністерством соціальної політики України, Департаментом соціального захисту Дніпропетровської ОДА у зв'язку із невиплатою у 2020 році передбаченого Законом розміру щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня, необхідності покладення судом обов'язку здійснити її перерахунок, а Клієнт зобов'язується сплатити Адвокату гонорар за надані послуги у порядку та розмірах, що визначені цим договором;
-пункт 3: сторони обумовили розмір гонорару Адвоката і порядок його сплати у фіксованій сумі 2000 грн, що авансується Клієнтом протягом 3-х банківських днів з дня укладення цього договору для опрацювання Адвокатом матеріалів позовної заяви перед її поданням. На підтвердження факту отримання оплати Адвокат видає Клієнту квитанцію до прибуткового ордеру (або розписку) у разі оплати готівковими коштами.
Відповідно до акту приймання-здачі виконаних робіт (надання послуг) від 27.12.2020 року, виконані наступні юридичні послуги:
1) збір первинної інформації, аналіз отриманих документів 4 години;
2) правові консультації Клієнта у зв'язку із порушенням права 2 години;
3) аналіз судової практики в аналогічних адміністративних справах Житомирського окружного адміністративного суду, Третього апеляційного адміністративного суду, Верховного Суду у складі КАС України 4 години;
4) підготовка позовної заяви до адміністративного суду 2 години;
-всього 12 годин.
Відповідно до пункту 4 Акту адвокат підтверджує факт отримання від Клієнта авансової оплати гонорару у розмірі 2000 грн. готівковими коштами. Клієнт підтверджує отримання від Адвоката квитанції до приходного ордеру №143/20-ДОАС від 03.05.2021 року.
На підтвердження оплати гонорару адвокату до матеріалів справи надано квитанцію до прибуткового касового ордену на суму 2000 грн від 22.12.2020, підстава: договір № 148/20-ДОАС.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених зокрема у постанові від 16.04.2020 у справі № 727/4597/19, адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта. При цьому, статтею 134 КАС України не визначено конкретної форми документу, що надається до суду для підтвердження здійснення оплати витрат на оплату послуг адвоката.
Договором про надання кваліфікованої правової допомоги (юридичних послуг) гонорар встановлено у фіксованому розмірі.
Відповідачі не заявили заперечень проти розміру витрат на професійну правничу допомогу, заявлених позивачем.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Розглянута справа є нескладною, однак, навіть у справах незначної складності особа не може бути обмежена у можливості звернутися за правовою допомогою, у тому числі розраховуючи на компенсацію витрат на професійну правничу допомогу.
Разом з тим, вона не може розраховувати, що сума витрачених коштів буде їй відшкодована судом у повному обсязі без урахування вищевказаних обставин.
Суд зазначає, що у розглянутому випадку не можна вважати, що при встановленні фіксованого гонорару у розмірі 2000 грн була врахована складність справи та її істотні обставини.
Зокрема, розглянута справа є нескладною, відповідає ознакам типової справи, судове засідання у справі не проводилось, позов складений на чотирьох аркушах, предмет спору є немайновим, наслідком реалізації захищеного права позивача, останній одержить доплату щорічної допомоги у розмірі 8306 грн, а сума гонорару у розмірі 2000 грн є чвертю від очікуваного результату захисту права.
Таким чином, розмір гонорару адвоката, що підлягає сплаті згідно договору не є співмірним із складністю справи, витратами адвоката на участь при представництві інтересів позивача, та вартість такої допомоги на думку суду є необґрунтованою та завищеною.
Крім того, згідно акту приймання-здачі виконаних робіт (надання послуг) від 27.12.2020 року, адвокатом здійснювався аналіз судової практики в аналогічних адміністративних справах, зокрема й Житомирського окружного адміністративного суду.
Також суд акцентує увагу, що при поданні даної позовної заяви Комунальний заклад «Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення» Дніпропетровської обласної ради» взагалі не був залучений, як належний відповідач, у т.ч. навіть на вимогу суду зазначену в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 12.04.2021р. та був залучений за ініціативою суду ухвалою від 24.06.2021р., що в свою чергу було наслідком для продовження строків розгляду справи.
Крім того, суд зазначає, що квитанція до прибуткового касового ордену на суму 2000 грн від 22.12.2020р. містить виправлення у її номері.
Статтею 139 КАС визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже, якщо суд встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним, він має право не розподіляти витрати на професійну правничу допомогу повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
Суд вважає із врахуванням складності цієї справи, її істотних обставин, ціни позову, наданого адвокатом обсягу правової допомоги, а також порядку у якому розглянута справа, співмірними витрати на професійну правничу допомогу у цій справі у розмірі 500 грн.
Керуючись ст.ст.241-250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Комунального закладу «Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення» Дніпропетровської обласної ради» (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 42643875), Департаменту соціальної політики Кам'янської міської ради (51900, Дніпропетровська обл., м.Кам'янське, пр.Василя Стуса, 10/12, ЄДРПОУ 41490026), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26, ЄДРПОУ 25946540) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Комунального закладу «Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення» Дніпропетровської обласної ради щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня 2020 року, як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Комунальний заклад «Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення» Дніпропетровської обласної ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену суму щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік, як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплаченої суми допомоги.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Комунального закладу «Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення» Дніпропетровської обласної ради» (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 42643875) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 500 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Турлакова