16 червня 2021 року Справа № 160/5944/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Царікової О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпрі адміністративну справу №160/5944/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки),
16.04.2021 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 16.11.2020 №Ф-16533-53/64У, від 13.02.2020 №Ф-16533-53/64У, від 04.02.2019 №Ф-16533-53/64У, складені Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області на підставі наявності одного й того ж боргу з єдиного соціального внеску з ЄСВ за період 2017-2020 рр., ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що про оскаржені вимоги він дізнався внаслідок відкриття виконавчих проваджень №64695362, №62260610, №63207483, в той час як ці вимоги ні засобами поштового зв'язку, а ні особисто ним не отримувались. Так, за спірними вимогами контролюючий орган нарахував позивачу недоїмку з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ) за періоди 2017-2020 рр. Позивач вважає означені вимоги про сплату боргу (недоїмки) протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки у період з 01.01.2017 по 29.03.2021 позивач працював, як найманий працівник, та єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за нього сплачували його роботодавці.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.04.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі №160/5944/21 та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
14.05.2021 та 19.05.2021 до суду надійшов від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області направлений засобами електронного та поштового зв'язку відзив на позовну заяву (вх. №7768/21-ел та вх. №40434/21), в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та зазначив, що позивач у період з 13.03.2009 по 30.03.2021 перебував на обліку в контролюючих органах як фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування та відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464 є платником єдиного внеску. При цьому, відповідач зауважує, що твердження позивача про відсутність доходу від провадження ним підприємницької діяльності, як і не здійснення такої діяльності взагалі, не є підставою для несплати останнім єдиного внеску, оскільки такі доводи суперечать приписам п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464, а тому він повинен був сплачувати суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. З огляду на викладене, як зауважив відповідач, ним правомірно винесено оскаржені вимоги про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ.
24.05.2021 до суду надійшла від представника ОСОБА_1 відповідь на відзив (вх. №8271/21-ел), в якій повторно наведено обґрунтування позовних вимог останнього та наголошено, що до відзиву на позовну заяву не додано жодного доказу на підтвердження правомірності оскаржених вимог.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2021 у справі №160/5944/21 замінено відповідача у справі №160/5944/21 на його правонаступника, а саме: Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015) замінено на його правонаступника Головне управління ДПС у Дніпропетровській області як відокремлений підрозділ (код ЄДРПОУ ВП 44118658).
Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом та підтверджується наявними матеріалами справи, у період з 12.03.2009 по 30.03.2021 ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа-підприємець та перебував на обліку у контролюючих органах як платник податків і зборів, а також платник ЄСВ.
Як слідує зі змісту записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 17.04.2006:
-у період з 25.05.2014 по 25.07.2019 позивач працював на ПАТ «ДТЕК Придніпровська» на посаді контролеру відділу охорони та на ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго» за переведенням на посаді помічника начальника зміни відділу охорони;
- у період з 01.08.2019 по 29.03.2021 позивач працював на ТОВ «Бадм ЛТД» на посаді штампувальника холодноштампувальних робіт.
Факт сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ) за спірні періоди роботодавцями позивача відповідачем не заперечується.
Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області прийнято:
- вимогу про сплату ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за №Ф-16533-53/64У від 04.02.2019 на суму 18 276, 72 грн.;
- вимогу про сплату ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за №Ф-16533-53/64У від 13.02.2020 на суму 2754, 18 грн.;
- вимогу про сплату ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за №Ф-16533-53/64У від 16.11.2020 на суму 6295, 30 грн.
Як слідує зі змісту відзиву на позовну заяву, означені суму боргу позивачу нараховано у зв'язку з несплатою позивачем ЄСВ за 2017-2020 рр.
Позивач із винесенням вищезазначених вимог про сплату боргу не погоджується, просить визнати їх протиправними та скасувати, посилаючись на те, що він у відповідні періоди був найманим працівником, та за спірні періоди саме його роботодавцями щомісячно нараховувались та повністю сплачувались за позивача єдині соціальні внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі не меншому від мінімального розміру страхового внеску за місяць, а тому вважає, що він не зобов'язаний сплачувати єдиний соціальний внесок та доходу від підприємницької діяльності в означені періоди він не отримував, а 30.03.2021 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення підприємницької діяльності позивача як фізичної особи-підприємця.
З огляду на викладене, а також з метою захисту власних прав та інтересів ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно зі статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Основи), загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Частиною 3 статті 2 Основ визначено, що завданням законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування є встановлення гарантій щодо захисту прав та інтересів громадян, які мають право на пенсію, а також на інші види соціального захисту, що включають право на забезпечення їх у разі хвороби, постійної або тимчасової втрати працездатності; безробіття з незалежних від них обставин, необхідності догляду за дитиною з інвалідністю, хворим членом сім'ї, смерті громадянина та членів його сім'ї тощо.
Відповідно до статті 3 Основ, право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Статтею 4 Основ визначено, що залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України.
Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон №2464-VI).
За змістом статті 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пункт 5 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, до платників єдиного внеску відносить також фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичних осіб, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту).
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до абзацу 1 пункту 1 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI визначено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Абзацом 1 частини 5 статті 8 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
За приписами частини 4 статті 25 Закону №2464-VI, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до абзацу 2 пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015 (у редакції наказу Міністерства фінансів України №469 від 04.05.2018), (далі - Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Відповідно до п. 3 розділу 6 Інструкції №449, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції(для платника фізичної особи). Відповідно до п.4 розділу 6 Інструкції №449 після надсилання (вручення) вимоги про сплату боргу (недоїмки) платнику корінець такої вимоги з відміткою про вручення підшивається до справи платника та якщо вимога органу доходів і зборів скасовується чи змінюється судом (господарським судом), то підшивається примірник (копія) рішення суду (господарського суду) до справи платника поряд з корінцем від вимоги, щодо якої відбувся судовий розгляд.
За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Абзацом 1 пункту 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
З наведених вище норм видно, що соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.
Сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).
Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).
В силу вимог статті 4 Закону №2464-VI, роботодавців та осіб, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці) визначено окремими платниками єдиного внеску.
При цьому, слід врахувати різний статус цих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Так, у випадку з найманим працівником він є застрахованою особою, а роботодавець - страхувальником. У свою чергу, державна реєстрація особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, є формою самостійного забезпечення працею, а тому відповідна особа одночасно є і застрахованою особою і страхувальником.
В силу вимог Закону №2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; особа, яка забезпечує себе роботою самостійно, сплачує єдиний внесок самостійно.
Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, в даному випадку позивач є учасником системи загальнообов'язкового державного соціального страхування як найманий працівник.
Як встановлено судом з наявних в матеріалах справи копій документів, ОСОБА_1 у періоди з 25.05.2014 по 25.07.2019, та з 01.08.2019 по 29.03.2021 працював на ПАТ «ДТЕК Придніпровська», ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго» та ТОВ «Бадм ЛТД» на відповідних посадах, що підтверджується, зокрема, відомостями трудової книжки позивача Серії НОМЕР_2 від 17.04.2006 , копія якої наявна у матеріалах справи.
Тобто, у періоди з 25.05.2014 по 25.07.2019 (період роботи позивача на ПАТ «ДТЕК Придніпровська» і на ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго»), та з 01.08.2019 по 29.03.2021 ТОВ «Бадм ЛТД») позивач був найманим працівником та у ці періоди саме роботодавці позивача сплачували за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством.
Докази отримання позивачем у цей період доходів від провадження незалежної професійної діяльності матеріали справи не містять, відповідач про наявність таких доходів не зазначає та їх не надає, у зв'язку з чим обставини щодо відсутності у позивача протягом 2017-2020 рр. доходів від провадження власної незалежної професійної діяльності окремо від доходів, отриманих від ПАТ «ДТЕК Придніпровська», ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго», ТОВ «Бадм ЛТД», не підлягають доказуванню відповідно до ч. 1 ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Факт перебування особи на обліку у контролюючих органах не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Головне управління ДПС у Дніпропетровській області у своєму відзиві зазначає про необхідність сплати єдиного внеску позивачем ще й як особою, яка здійснює підприємницьку діяльність та вказує, що відсутність у позивача доходу від діяльності не є визначальною ознакою для сплати єдиного внеску, оскільки зобов'язує таку особу сплатити єдиний внесок і у разі відсутності доходу від ведення підприємницької діяльності, що передбачено абзацем 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI.
Такі доводи відповідача судом відхиляються, оскільки Законом №2464-VI не визначено обов'язку осіб, які забезпечують себе працею самостійно, сплачувати єдиний внесок за себе самостійно у разі, коли така особа не веде зокрема, підприємницьку діяльність, а працевлаштована як найманий працівник за трудовим договором і єдиний внесок за неї сплачує роботодавець.
Визначальним чинником в даному випадку є мета сплати єдиного внеску - отримання особою права на соціальне забезпечення у разі настання страхового випадку.
Позивачу таке право гарантоване за рахунок його участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування як найманого працівника та сплати єдиного внеску за нього роботодавцем за основним місцем роботи.
Разом з тим, суд зауважує, що сплата позивачем єдиного внеску ще й як фізичною особою-підприємцем не призведе до покращення його становища у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки у такому разі вона не набуде права на отримання додаткових видів соціального забезпечення чи збільшення їх розміру, у разі настання страхового випадку. Натомість, покладення на позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску у такому випадку буде надмірним тягарем та фактично подвійним обкладенням ЄСВ.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої в постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи - підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд касаційної інстанції вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Приймаючи до уваги наведене вище, суд доходить висновку про те, що оскаржені вимоги про сплату боргу (недоїмки), згідно з якими позивачу нараховано недоїмку з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є протиправними та підлягають скасуванню, а позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що підлягають задоволенню.
Згідно із приписами статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 139, 242 - 246, 247, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17-А, м.Дніпро, 49000; код ЄДРПОУ ВП 44118658) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за №Ф-16533-53/64У від 04.02.2019.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за №Ф-16533-53/64У від 13.02.2020.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за №Ф-16533-53/64У від 16.11.2020.
Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ ВП 44118658) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 КАС України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.
Повний текст судового рішення складений 16.06.2021.
Суддя О.В. Царікова