Постанова
Іменем України
23 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 195/710/20
провадження № 51-2266 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року у кримінальному провадженні № 12020040590000161 від 15 квітня 2020 року за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Новокиївка Томаківського району Дніпропетровської області, мешканця АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 03 червня 2020 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк 150 годин.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 14 квітня 2020 року приблизно о 15:00, знаходячись на території домоволодіння АДРЕСА_2 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, у ході сварки на ґрунті особистих неприязних відносин, діючи умисно, протиправно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків, завдав громадянці ОСОБА_8 одного удару головою в ділянку обличчя, після чого підібрав із землі фрагмент цеглини та кинув її в обличчя потерпілої, чим заподіяв останній легких тілесних ушкоджень.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі прокурор ОСОБА_6 порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв'язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. При цьому зазначає, що в даному кримінальному провадженні злочин, передбачений ч. 1 ст. 125 КК України, ОСОБА_7 вчинив 14 квітня 2020 року, тобто до постановлення попереднього вироку, ухваленого Томаківським районним судом Дніпропетровської області від 08 травня 2020 року, а тому місцевий суд безпідставно не застосував до обвинуваченого положення ч. 4 ст. 70 КК України та не зарахував у строк покарання покарання, призначене за попереднім вироком.
Крім того, вказує, що апеляційний суд, залишаючи вирок місцевого суду без зміни, на обґрунтування своєї позиції послався на постанову об'єднаної палати Верховного Суду від 01 червня 2020 року (справа № 766/39/17), проте, неправильно трактувавши правові висновки суду касаційної інстанції, помилково зазначив, що в даному кримінальному провадженні підстав для призначення обвинуваченому покарання із застосуванням положень ч. 4 ст. 70 КК України немає, оскільки на момент судового розгляду попередній вирок не набрав законної сили. На переконання прокурора, така позиція апеляційного суду є безпідставною та суперечить вимогам кримінального закону.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити в повному обсязі, а ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Висновок суду про доведеність винуватості та кваліфікацію дій засудженого ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 125 КК України в касаційній скарзі прокурором не оспорюється, а тому в касаційному порядку не перевіряється.
Доводи касаційної скарги прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягає застосуванню (положення ч. 4 ст. 70 КК України), колегія суддів вважає обґрунтованими з огляду на наступне.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вироком Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 08 травня 2020 року ОСОБА_7 засуджено за ст. 126-1 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк 150 годин.
Разом з тим 14 квітня 2020 року, тобто до ухвалення вищенаведеного вироку, ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 125 КК України.
Згідно з вироком Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 03 червня 2020 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк 150 годин.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_9 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни. При цьому суд, перевіряючи доводи сторони обвинувачення в частині необхідності призначення ОСОБА_7 остаточного покарання за сукупністю злочинів, зазначив, що вирок Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 08 травня 2020 року на момент судового розгляду даного кримінального провадження не набрав законної сили, а тому підстав для застосування положень ч. 4 ст. 70 КК України в даному випадку немає. Крім того, у своєму рішенні апеляційний суд також вказав на безпідставність посилань прокурора на висновки об'єднаної палати Верховного Суду, викладені в постанові від 01 червня 2020 року (справа № 766/39/17), обґрунтовуючи свою позицію тим, що Суд вирішував питання про застосування положень ч. 4 ст. 70 КК України або ст. 71 КК України в конкретному кримінальному провадженні, в якому засуджений вчинив злочин після ухвалення попереднього вироку, а оскільки обставини даного провадження не є тотожними, то посилання на зазначене рішення в даному випадку є недоречним.
Не погоджуючись із вказаним рішенням апеляційного суду, прокурор ОСОБА_6 подав касаційну скаргу, в якій просить перевірити ухвалу суду апеляційної інстанції в касаційному порядку. При цьому вказує, що ОСОБА_7 вироком місцевого суду засуджено за злочин, вчинений до постановлення попереднього вироку, а тому суд за новим вироком мав призначити засудженому покарання із застосуванням положень ч. 4 ст. 70 КК України.
Колегія суддів погоджується з такими доводами касаційної скарги прокурора, виходячи з наступного.
Частиною 4 ст. 70 КК України встановлено, що за правилами, передбаченими в частинах 1-3 цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку.
Системний аналіз вказаної норми дає підстави вважати, що початковим моментом періоду вчинення злочину, протягом якого суд призначає покарання за сукупністю злочинів, є саме момент постановлення попереднього вироку, а не набрання ним законної сили.
Така позиція Суду узгоджується з правовим висновком об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 01 червня 2020 року у справі № 766/39/17 (провадження № 51-8867кмо18), згідно з яким, якщо злочин (злочини), за який (які) засуджено особу в цьому кримінальному провадженні, було вчинено до постановлення попереднього вироку, то остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими ч. 4 ст. 70 КК України (за сукупністю злочинів).
За таких обставин колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для призначення ОСОБА_7 остаточного покарання із застосуванням положень ч. 4 ст. 70 КК України, є безпідставними та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.
Крім того, колегія суддів також звертає увагу на те, що апеляційним судом було неправильно трактовано висновки об'єднаної палати Верховного Суду, викладені в постанові від 01 червня 2020 року (справа № 766/39/17), оскільки вказаним рішенням встановлено, що при визначенні того, які з правил призначення остаточного покарання (за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків) підлягають застосуванню за наявності іншого обвинувального вироку (вироків) щодо цієї ж особи, слід керуватися саме часом постановлення попереднього вироку, а не часом набрання ним законної сили, а тому апеляційний суд у даному конкретному випадку, керуючись зазначеним рішенням Суду та положеннями ч. 4 ст. 70 КК України, мав усунути допущені місцевим судом порушення ст. 413 КПК України та призначити обвинуваченому ОСОБА_7 остаточне покарання за сукупністю злочинів з урахуванням попереднього вироку.
Ураховуючи вищевказане, колегія суддів вважає, що висновки суду апеляційної інстанції про відсутність законних підстав для призначення ОСОБА_7 остаточного покарання із застосуванням положень ч. 4 ст. 70 КК України є необґрунтованими та не відповідають нормам матеріального права і судовій практиці суду касаційної інстанції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України незастосування судом закону, який підлягає застосуванню, свідчить про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що у свою чергу згідно з п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції.
Таким чином, за наведених вище обставин колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора ОСОБА_6 підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Новий розгляд кримінального провадження суду апеляційної інстанції необхідно провести з дотриманням вимог кримінального та кримінального процесуального законів, під час якого суд повинен урахувати вищенаведене та ухвалити законне, обґрунтоване й вмотивоване рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 задовольнити.
Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року щодо засудженого ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3