Ухвала
28 вересня 2021 року
місто Київ
справа № 523/16040/17
провадження № 61-15726ск21
Верховний Суд у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 29 січня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року
у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,
ОСОБА_1 23 вересня 2021 року звернувся із застосуванням засобів поштового зв'язку до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 29 січня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційну скаргу подано без додержання вимог процесуального закону, чинного на момент звернення зі скаргою.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За правилами частини першої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Згідно з частиною третьою статті 393 ЦПК України касаційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 390 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними.
Суд виходить з того, що підстави пропуску строків можуть бути визнані поважними, зокрема, у тому випадку, якщо таке недотримання строків касаційного оскарження зумовлене діями (бездіяльністю) суду апеляційної інстанції, а так само наявністю інших об'єктивних перешкод, що безумовно перешкоджали скаржникові своєчасному зверненню з такою скаргою.
Зі змісту рішення суду апеляційної інстанції випливає, що це рішення ухвалено 07 жовтня 2020 року, повний текст складено 13 жовтня 2020 року, касаційна скарга на таке рішення подана 23 вересня 2021 року, отже із пропуском строку, встановленого частиною першою статті 390 ЦПК України.
У касаційній скарзі заявник просить визнати причини пропуску строку на подання касаційної скарги поважними, поновити строк на касаційне оскарження.
Обґрунтовуючи клопотання заявник зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій засобами поштового зв'язку він не отримував, матеріали справи докази надсилання судами зазначених судових рішень не містять, справа судами першої та апеляційної інстанцій розглянута за його відсутності та доказів на підтвердження належного повідомлення, про оскаржувану постанову Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року заявник дізнався 04 березня 2021 року після списання грошових коштів з його банківського рахунку, відкритого в Акціонерному банку «Альфа-Банк» з метою примусового виконання рішення, ухваленого у цій справі.
Додатково заявник зазначає, що не працює та не має постійного доходу, не здійснює підприємницьку діяльність, не є учасником суб'єктів господарювання, в умовах карантину, зокрема у період з 23 березня 2021 року до 25 квітня 2021 року ОСОБА_1 мав труднощі з працевлаштування, у зв'язку з чим не мав можливості звернутися до фахівця в галузі права, сплатити такі послуги, також сплатити значний розмір судового збору.
Зазначені обставини, на переконання заявника, свідчать про поважність причини пропуску строку на касаційне оскарження.
Верховний Суд дослідив подану касаційну скаргу та додані до неї документи, за результатом чого зробив такі висновки.
Європейський суд з прав людини зазначає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (справа «Олександр Шевченко проти України» від 26 квітня 2007 року, справа «Трух проти України» від 14 жовтня 2003 року).
У рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Отже, вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком для осіб, які беруть участь у справі і безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У справі «Устименко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що сама концепція «поважних причин» не є чіткою, тому для національних судів ще важливішим було зазначити причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника.
Верховний Суд, проаналізувавши додані до клопотання письмові докази на підтвердження поважності причини пропуску процесуального строку звернення з такою скаргою, зробив висновок, що заявником не надано докази на підтвердження ненаправлення йому, зокрема, судом апеляційної інстанції копії оскаржуваного рішення. Оскільки суд касаційної інстанції до відкриття касаційного провадження не має можливості перевірити доводи заявника щодо ненаправлення судами копії рішення. Оскільки відповідно до частини сьомої статті 394 ЦПК України питання про витребування матеріалів справи вирішується в ухвалі про відкриття касаційного провадження у справі, заявник на підтвердження зазначеного доводу має надати відповідні докази, зокрема довідку суду апеляційної інстанції або інший документ на підтвердження такої обставини.
За наявності письмових доказів на підтвердження ненаправлення судом апеляційної інстанції на адресу заявника судового рішення Верховний Суд може врахувати доводи та докази, які свідчать, що ОСОБА_1 дізнався про оскаржувану постанову Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року саме 04 березня 2021 року.
Втім, враховуючи, що касаційна скарга подана 23 вересня 2021 року, тобто за спливом строку у понад шість місяців з часу, коли ОСОБА_1 дізнався (04 березня 2021 року) про оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції, заявнику потрібно навести об'єктивні причини пропуску процесуального строку на подання касаційної скарги, подати відповідні письмові докази на підтвердження таких причин.
Верховний Суд визнає, що у наведеній ситуації пропущений ОСОБА_1 строк є тривалим, тому, обґрунтовуючи причини його пропуску, заявник має навести та письмовими доказами підтвердити, що обставини, які зумовили пропуск процесуального строку, є об'єктивними та такими, що дійсно перешкоджали заявнику вчинити вчасно усі процесуальні дії, направлені на оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Доводи заявника про те, що він не працює, не має постійного доходу, не здійснює підприємницьку діяльність, не є учасником суб'єктів господарювання, в умовах карантину, зокрема у період з 23 березня 2021 року до 25 квітня 2021 року мав труднощі з працевлаштування, у зв'язку з чим не мав можливості звернутися до фахівця в галузі права, сплати такі послуги, також сплатити значний розмір судового збору, Верховний Суд визнає неповажними, оскільки скрутне майнове становище сторони беззастережно не зумовлює настання позитивних наслідків для поновлення пропущеного процесуального строку без наведення інших об'єктивних причини такого пропуску. Наведена обставина не є безумовною та самостійною підставою під час перевірки судом дотримання заявником процесуальних строків, проте може бути врахована у сукупності з іншими об'єктивними обставинами, які зумовили настання негативних наслідків для заявника під час звернення із касаційною скаргою.
Таких обставин заявником не наведено.
Посилання заявника на те, що у період з 23 березня 2021 року до 25 квітня 2021 року м. Одеса та Одеська область були віднесені до червоної зони, що створило для заявника труднощі під час складання касаційної скарги та її подання, Верховний Суд визнає необґрунтованими, з огляду на таке.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 з 12 березня 2020 року на всій території України запроваджено карантин.
Згідно із Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) Розділ ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України доповнено пунктом 3 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину».
Отже, визначений процесуальним Кодексом строк продовжено в силу Закону.
Відповідно до Закону України від 18 червня 2020 року № 731-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон від 18 червня 2020 року
№ 731-ІХ) пункт 3 Розділу XII «Прикінцеві положення» ЦПК України викладено у такій редакції: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином».
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу XII «Прикінцеві положення» ЦПК України в редакції Закону № 540-IX, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.
Закон від 18 червня 2020 року № 731-ІХ набрав чинності 17 липня 2020 року.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 серпня 2021 року № 855 на всій території України продовжено карантин до 01 жовтня 2021 року.
Отже, наведене свідчить, що Суд може поновити процесуальний строк як до запровадження, так і після закінчення карантину, якщо визнає причини такого пропуску поважними і такими, що зумовлені запровадженими обмеженнями. Тобто сам факт запровадження карантину не свідчить про безумовне поновлення пропущеного процесуального строку без наведення заявником негативних обставин, які зумовлені карантинними обмеженнями і були перешкодою у вчиненні стороною процесуальних дій.
Таких обставин заявником не наведено, тому Верховний Суд пропонує ОСОБА_1 подати докази на підтвердження не направлення судом апеляційної інстанції копії оскаржуваного рішення, також подати обґрунтоване клопотання із наведенням інших причин пропуску строку на подання касаційної скарги із доказами на підтвердження поважності таких причин.
Згідно з частиною третьою статті 393 ЦПК України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 390 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 394 цього Кодексу.
Керуючись статтями 392, 393, 394 ЦПК, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 29 січня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, залишити без руху.
Надати для усунення зазначених недоліків строк тривалістю в десять дніввід моменту отримання копії цієї ухвали суду.
У разі невиконання у встановлений строк цієї ухвали у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя С. О. Погрібний