Постанова
Іменем України
15 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 210/2042/14
провадження № 61-8873св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа - орган опіки та піклування виконкому Металургійної районної у місті ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 листопада 2018 року у складі судді Ступак С. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У квітні 2014 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося до суду з
позовом до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування виконкому Металургійної районної у місті ради, про стягнення заборгованості.
Позов обґрунтований тим, що 28 грудня 2005 року між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 укладений договір № 1/699 - МК, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 5 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення - 28 грудня 2010 року.
Згідно з умовами зазначеного договору погашення заборгованості повинно здійснюватися у наступному порядку: щомісяця у період сплати, позичальник повинен надавати банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати.
Із додаткових угод вбачається, що у подальшому розмір кредитного ліміту неодноразово збільшувався.
У порушення умов договору, ОСОБА_1 зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала, у зв'язку з чим, станом на 01 квітня 2014 року має заборгованість у розмірі 46 376,54 доларів США, яка складається з: 12 783,40 доларів США - заборгованість за кредитом; 18 511,27 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 15 081,87 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, що підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором (т. 2, а. с. 53-54).
Уточнивши позовні вимоги, ПАТ КБ «ПриватБанк» остаточно просило стягнути з
ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 28 грудня 2005 року № 1/699-МК у розмірі 46 376,54 доларів США, що в еквіваленті станом
на 01 січня 2014 року складає 509 678,17 грн.
Справа судами розглядалася неодноразово.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 листопада 2018 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з
ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 28 грудня 2005 року № 1/699-МК у розмірі 46 376,54 доларів США, що в еквіваленті станом на 01 січня 2014 року складає 509 678,17 грн.
Рішення мотивоване тим, що у зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором та додатковими угодами, утворилась заборгованість, яка не спростована відповідачем, а тому підлягає стягненню з відповідача.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дзержинського районного суду
м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 листопада 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 28 грудня 2005 року № 1/699-МК у розмірі 33 125,09 доларів США, яка складається з:
11 229,01 доларів США - тіло кредиту; 17 612,19 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 4 283,89 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня
2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дзержинського районного суду
м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 листопада 2018 року скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 28 грудня 2005 року № 1/699-МК у розмірі 15 104,14 доларів США, яка складається з:
11 229,01 доларів США - тіло кредиту, 3 875,13 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом, а також пеню у розмірі 113 266,04 грн за несвоєчасність виконання зобов'язань. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що оскільки зі спливом строку кредитування банк втратив право нараховувати передбачені кредитним договором проценти, то таке нарахування після закінчення строку дії договору є безпідставним. Крім того, банк звернувся до суду з позовом 14 квітня 2014 року, тобто після спливу позовної давності за щомісячними черговими платежами, термін сплати яких за договором настав до 14 квітня 2009 року, а отже, вимоги банку про стягнення заборгованості за тілом кредиту підлягають задоволенню в межах позовної давності. До того ж, апеляційний суд зазначив, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, тобто встановлення максимального розміру пені пов'язано з розміром облікової ставки Національного банку України, а чинним законодавством України Національному банку України не надано повноважень на встановлення облікової ставки для іноземної валюти, то пеня має розраховуватись лише у грошовій одиниці України - гривні.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У травні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 листопада 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 21 квітня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не в повному обсязі враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09 грудня 2020 року. Так, апеляційний суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та неправильно встановив обставини справи, а саме не перевірив розрахунок заборгованості наданий банком, що призвело до неправильного застосування позовної давності. Крім того, необґрунтовано відхилив клопотання відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції за станом здоров'я.
Учасники справи своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалися.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Встановлені судами обставини
28 грудня 2005 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 1/699 - МК, за умовами якого позичальник отримала кредит у вигляді поновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитування: 5 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та з кінцевим терміном повернення - 28 грудня
2010 року.
Згідно з умовами цього договору погашення заборгованості повинно здійснюватися щомісячними платежами.
Відповідно до додатку № 1 до кредитного договору від 28 грудня 2005 року
ОСОБА_1 отримала 5 000,00 доларів США та згідно з пунктом 3.3 кредитного договору зобов'язалась щомісячно сплачувати банку кредит, виданий в рамках кредитної лінії, і відсотки, відповідно до встановленого графіку: із 23 січня 2006 року до 23 травня 2007 року - у сумі 315,00 доларів США, а до 25 червня 2007 року -
297,99 доларів США.
Згідно з додатком № 2 до кредитного договору від 28 грудня 2005 року ОСОБА_1 отримала 5 000,00 доларів США та згідно з пунктом 3.3 кредитного договору зобов'язалась щомісячно виплачувати банку кредит, виданий в рамках кредитної лінії і відсотків, відповідно до встановленого графіку: із 25 квітня 2006 року до 23 серпня 2007 року - у сумі 315,00 доларів США, а до 24 вересня 2007 року - 312,62 доларів США.
Відповідно до додатку № 5 до кредитного договору від 28 грудня 2005 року
ОСОБА_1 отримала 4 000,00 доларів США та згідно з пунктом 3.3 кредитного договору зобов'язалась щомісячно виплачувати банку кредит, виданий в рамках кредитної лінії і відсотків, відповідно до встановленого графіку: із 12 липня 2007 року до 22 липня 2009 рік - у сумі 170,00 доларів США, а з 25 серпня 2009 року
до 23 листопада 2009 року - у сумі 130,00 доларів США та до 04 грудня 2009 рік - у сумі 128,03 доларів США.
Згідно із пунктом 1.1 кредитного договору кредит надається у вигляді поновлюваної кредитної лінії в обмін на зобов'язання позичальника повернути кредит, сплатити відсотки, винагороди та комісії у визначені цим договором строки.
Відповідно до пункту 4.1 кредитного договору від 28 грудня 2005 року № 1/699-М у разі порушення зобов'язань, виниклих з цього кредитного договору, банк має право нараховувати, а позичальник зобов'язується сплачувати банку пеню у розмірі 0,2 % від суми простроченої заборгованості за кредитом, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період за який сплачується пеня.
Згідно з пунктом 4.7 цього договору термін позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, комісії, неустойки - пені, штрафів за цією угодою встановлено тривалістю у 5 років.
Останній платіж за тілом кредиту ОСОБА_1 здійснений 22 жовтня 2008 року, за відсотками - 05 січня 2009 року.
Банк звернувся до суду з цим позовом 14 квітня 2014 року.
За змістом наданого суду апеляційної інстанції розрахунку заборгованості, заборгованість відповідача перед позивачем становить 33 125,09 доларів США, яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 11 229,01 доларів США;
17 612,19 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом,
4 283,89 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань.
17 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції із заявою про застосування позовної давності.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором та додатковими угодами, утворилась заборгованість, яка не спростована відповідачем, а тому підлягає стягненню з відповідача.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про часткове задоволення позову, виходив з того, що оскільки зі спливом строку кредитування банк втратив право нараховувати передбачені кредитним договором проценти, то таке нарахування після закінчення строку дії договору є безпідставним, відповідно вимоги в цій частині не підлягають задоволенню. Крім того, банк звернувся до суду з позовом 14 квітня 2014 року, тобто після спливу позовної давності за щомісячними черговими платежами, термін сплати яких за договором настав до 14 квітня 2009 року, а отже, вимоги банку про стягнення заборгованості за тілом кредиту підлягають задоволенню в межах позовної давності. До того ж, зазначив, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, тобто встановлення максимального розміру пені пов'язано з розміром облікової ставки Національного банку України, а чинним законодавством України Національному банку України не надано повноважень на встановлення облікової ставки для іноземної валюти, то пеня має розраховуватись лише у грошовій одиниці України - гривні.
Верховний Суд не погоджується у повній мірі з такими висновками судів з огляду на таке.
Нормативно-правове обґрунтування
За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
Така правова позиція відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлено окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові
від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Так, апеляційний суд правильно зазначив, що після закінчення строку кредитування кредитодавець не має права нараховувати відсотки та пеню за межами строку кредитування, тому такі вимоги є безпідставними.
Разом з тим, стягуючи заборгованість за тілом кредиту у розмірі 11 229,01 доларів США, відсотками у розмірі 3 875,13 доларів США та пенеюза несвоєчасність виконання зобов'язань у розмірі 113 266,04 грн у межах строку дії договору та з урахуванням позовної давності, апеляційний суд не звернув уваги, що розрахунок заборгованості не відповідає умовам кредитного договору та додатковим угодам до нього, адже пунктом 2.2.3 кредитного договору передбачено, що погашення кредиту за кожним траншем здійснюється за самостійним графіком щомісячними платежами. Графіки погашення кожного траншу оформлені у додатках до цього договору, які є його невід'ємною частиною.
Так, у додатку № 1 до кредитного договору від 28 грудня 2005 року № 1/699-М визначений графік погашення кредиту та відсотків, за змістом якого відповідач зобов'язана сплачувати періодичні (щомісячні) платежі з 23 січня 2006 року
по 23 травня 2007 року у розмірі 315,00 доларів США, а 25 червня 2007 року -
297,99 доларів США.
У додатку № 2 до кредитного договору від 28 грудня 2005 року № 1/699-М визначений графік погашення кредиту та відсотків відповідно до якого відповідач зобов'язана сплачувати періодичні (щомісячні) платежі з 25 квітня 2006 року
по 23 серпня 2007 року у розмірі 315,00 доларів США, а 24 вересня 2007 року -
312,62 доларів США.
У додатку № 5 до кредитного договору від 28 грудня 2005 року № 1/699-М визначений графік погашення кредиту та відсотків за яким відповідач зобов'язана сплачувати періодичні (щомісячні) платежі з 12 липня 2007 року по 23 липня
2009 року у розмірі 170,00 доларів США, з 25 серпня по 23 листопада 2009 року - 130,00 доларів США, а 04 грудня 2009 року - 128,03 доларів США.
Отже, при постановлені оскаржуваного рішення апеляційним судом не в повній мірі враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові
від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та постанові Верховного Суду України у справі № 6-154цс15 (щодо обрахування строку позовної давності за кожним щомісячним платежем), як наслідок, суд апеляційної інстанції неправильно встановив коли настав строк для погашення заборгованості за кожним щомісячним платежем по кожному траншу та розпочався відлік строку для звернення кредитора до суду з вимогою про стягнення заборгованості за кожним таким платежем.
Враховуючи, що пунктом 4.7 кредитного договору сторони встановили позовну давність за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, комісії, неустойки - пені, штрафів тривалістю 5 років, а банк звернувся до суду з позовом 14 квітня 2014 року, то повністю позовна давність сплинула за платежами передбаченими графіками у додатках № 1 і № 2 та частково за платежами визначеними графіком у додатку № 5, а саме: позовна давність сплинула за всіма черговими щомісячними платежами, строк сплати яких встановлено до 14 квітня 2009 року.
За таких обставин, наявні підстави для стягнення заборгованості за щомісячними платежами, зазначеними у додатку № 5, починаючи з 14 квітня по 04 грудня
2009 року у наступному розмірі: тіло кредиту - 1 248,44 доларів США, відсотки - 231,74 доларів США.
Крім того, підлягає стягненню пеня, нарахована у межах строку позовної давності та строку дії договору, тобто із 14 квітня 2009 року по 28 грудня 2010 року у розмірі 356,30 доларів США.
Таким чином, обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, підтвердились, оскільки за результатами перегляду справи
у касаційному порядку встановлено, що апеляційним судом не в повному обсязі враховані висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09 грудня 2020 року, а саме щодо застосування норм статті 261 ЦК України, оскільки початок перебігу позовної давності пов'язаний не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), зокрема з прострочення виконання стороною обов'язку з внесення чергового платежу.
Разом з тим, рішення суду першої інстанції також не може бути залишено в силі, так як не застосовано положення статті 261 ЦК України.
Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
У цій справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову та стягнення заборгованості за тілом кредиту, відсотками та пенею у зазначених вище розмірах.
Розподіл судових витрат
Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки позов АТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню, а ухвалами Дніпровського апеляційного суду від 29 грудня 2018 року та Верховного Суду
від 09 червня 2021 року ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг, тому зі ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає відшкодування судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції
у розмірі 144,70 грн, з АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню у дохід держави судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 5 263,95 грн, за перегляд справи у суді касаційної інстанції - 7 018,60 грн, а всього - 12 282,55 грн.
Керуючись статтями 141, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 листопада 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 21 квітня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування виконкому Металургійної районної у місті ради, про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту у розмірі
1 248,44 доларів США, відсотками - 231,74 доларів США, пеню - 356,30 доларів США.
В іншій частині позову Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування виконкому Металургійної районної у місті ради, про стягнення заборгованості відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (місцезнаходження:
вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпро, 49094, ЄДРПОУ: 14360570) судовий збір у розмірі 144,70 грн.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпро, 49094, ЄДРПОУ: 14360570) на користьдержави судовий збір у розмірі 12 282,55 грн.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко