Постанова
Іменем України
27 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 761/9877/21
провадження № 61-12721св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
за касаційною скаргою адвоката Пономаренко Ольги Вячеславівни як представника ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року у складі колегії суддів: Рубан С. М., Кулікова С. В., Заришняк Г. М.,
1.Описова частина
Короткий зміст позову
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Разом з позовною заявою ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 ; заборонити органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно - вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо цієї квартири, посилаючись на те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Шевченківський районний суд м. Києва ухвалою від 19 березня 2021 року в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовив.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивач не довів, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Київський апеляційний суд постановою від 06 липня 2021 року ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 19 березня 2021 року скасував та ухвалив нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнив частково. Наклав арешт на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 . В іншій частині вимог відмовив.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, щонакладення арешту на майно є обґрунтованим і співмірним із заявленими позовними вимогами, оскільки в разі випадку здійснення відповідачем відчуження спірної квартири на користь іншої особи позивач не зможе захистити свої порушені права в межах одного поданого позову без нових звернень до суду про оскарження реєстраційних дій та без витребування майна з чужого незаконного володіння нового власника.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 28 липня 2021 року, адвокат Пономаренко О. В. як представник ОСОБА_2 просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
На обґрунтування касаційної скарги зазначає, що при розгляді справи апеляційний суд порушив норми матеріального права, застосував частину другу статті 149 ЦПК України, яка не підлягала застосуванню, а також порушив норми процесуального права, оскільки не забезпечив повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, не дослідив та не оцінив жодного доказу. Суд при розгляді заяви про забезпечення позову повинен був перевірити, чи дійсно між сторонами виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Зміна іпотекодержателя у 2018 році жодним чином не свідчить про наміри відповідача чи будь-яких інших осіб відчужити спірну квартиру. Апеляційний суд скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції тільки на підставі припущень позивача.
08 вересня 2021 року до Верховного Суду на касаційну скаргу надійшов відзив ОСОБА_1 , який мотивований законністю і обґрунтованістю постанови апеляційного суду. Надані докази свідчать про зміну кредитора в іпотечному зобов'язанні на ОСОБА_6 , який є близьким родичем відповідача, з метою приховання майна від співвласника. Твердження скаржника про те, що відповідач не має до цього жодного відношення, а зміна іпотекодержателя відбулася без урахування волі іпотекодавця, спростовуються нотаріальною заявою ОСОБА_2 від 04 травня 2018 року, якою вона надала згоду на укладення і підписання відповідних правочинів на користь ОСОБА_6 .
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
01 вересня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 150 цього Кодексу заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Відповідно до статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
Системний аналіз наведених норм права дає можливість зробити висновок, що від заявника вимагається вказати вид (захід) забезпечення позову, визначений статтею 150 ЦПК України, та обґрунтувати необхідність вжиття саме такого заходу забезпечення позову.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведене до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об'єктивний характер.
Обов'язок доведення обставин, які указували б на необхідність вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача для забезпечення реального та ефективного виконання судового рішення, покладено на позивача відповідно до статті 81 ЦПК України, а оцінка доказів, наданих позивачем, є компетенцією суду.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, ОСОБА_1 посилався на те, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або унеможливити виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог, адже наявний обґрунтований ризик його відчуження на користь третіх осіб. Предметом позову у цій справі є поділ майна подружжя, він заявив вимогу про визнання права власності на нерухоме майно, яке оформлене на відповідача. Вжиття заходів забезпечення позову є необхідним для збереження майна.
Установивши, що між сторонами виник спір з приводу поділу майна подружжя, а саме квартири, право власності на 1/2 частину якої просить визнати позивач, надавши належну правову оцінку доказам позивача, на які він посилається як на підставу для забезпечення позову, врахувавши фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про доцільність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно в межах заявлених позовних вимог, оскільки існує обґрунтоване припущення невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Вжиття заходів забезпечення позову має тимчасовий характер та поширюється на час розгляду справи, а тому накладення арешту на спірну квартиру, яка є предметом спору у цій справі, не можна розцінювати як порушення права власності відповідача на це майно.
Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права й порушення судами норм процесуального права, фактично зводяться до трактування норм права на власний розсуд, а також до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки таке судове рішення є законним та обґрунтованим, прийняте з дотриманням вимог процесуального закону, а доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу адвоката Пономаренко Ольги Вячеславівни як представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов