Господарський суд
Житомирської області
майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48-16-20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua, код згідно ЄДРПОУ 03499916
"27" вересня 2021 р. м. Житомир Справа № 906/1201/20
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Соловей Л.А.
при секретарі судового засідання: Пеньківській О.В.,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
від третіх осіб: не з'явились;
розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу
за позовом Фермерського господарства "Лебединський О.В." (с.Першотравневе Ружинського району Житомирської області
до Селянського (фермерського) господарства "Першотравневе" (с.Першотравневе Ружинського району Житомирської області
за участю у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:
1. ОСОБА_1 (м.Чернявка Ружинського району Житомирської області);
2. ОСОБА_2 (с.Першотравневе Ружинського району Житомирської області);
3. ОСОБА_3 (с.Першотравневе, Ружинський район, Житомирська область);
4. ОСОБА_4 (с.Першотравневе, Ружинський район, Житомирська область);
5. Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (м.Житомир);
6. ОСОБА_5 (с.Першотравневе, Ружинський район, Житомирська область);
7. ОСОБА_6 (с.Першотравневе, Ружинський район, Житомирська область);
8. ОСОБА_7 (с.Першотравневе, Ружинський район, Житомирська область);
9. ОСОБА_8 (с.Першотравневе, Ружинський район, Житомирська область)
про визнання відсутнім права постійного користування земельною ділянкою.
Фермерське господарство " ОСОБА_2 " звернулось до Господарського суду Житомирської області із позовом до Селянського (фермерського) господарства "Першотравневе", у якому просить визнати відсутнім у СФГ "Першотравневе" права постійного користування земельними ділянками загальною площею 44,0га за Державним актом про право постійного користування землями серії ЖТ-05-17 №000046, виданого на ім'я ОСОБА_9 .
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач не визнає та оспорює право ФГ " ОСОБА_2 " на володіння та використання земельних ділянок з кадастровими номерами 182584400:08:000:0083 та 182584400:08:000:00834 в господарській діяльності, оскільки вважає, що вказані земельні ділянки є тими самими землями, на які було надано право постійного користування ОСОБА_9 відповідно до Державного акта про право постійного користування землею серії ЖТ-05-17 №000046 з метою створення селянського (фермерського) господарства.
Ухвалою господарського суду від 07.10.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 16.11.2020.
Ухвалою господарського суду від 16.11.2020 підготовче засідання відкладено на 07.12.2020.
Ухвалою суду від 07.12.2020 залучено до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_1 ; продовжено строк підготовчого провадження у справі, застосувавши ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; відкладено підготовче засідання на 25.01.2021.
У відзиві на позовну заяву відповідач вважає позовні вимоги безпідставними, просить відмовити у їх задоволенні у повному обсязі, при цьому посилається на те, що після смерті засновника ФГ "Першотравневе" ОСОБА_9 право на управління фермерським господарством, до складу якого входить 44га землі, перейшло до спадкоємця - ОСОБА_1 ; позивач не надав доказів передачі земельних ділянок у приватну власність вказаним у позові особам та доказів того, коли були утворені земельні ділянки з кадастровими номерами №1825284400:08:000:0083 та №1825284400:08:000:0084 (а.с.65-66).
У додатковому обґрунтуванню підстав звернення з позовом позивач, серед іншого, зазначає, що у разі задоволення позовних вимог відповідач не матиме будь-яких підстав стверджувати, що рішення про передачу у приватну власність спірних земельних ділянок було незаконним, а прийняттю таких рішень сприяли поточні власники земельних ділянок та керівництво позивача, відтак буде здійснено захист прав та законних інтересів позивача на майбутнє (а.с.71-79).
Ухвалою суду від 25.01.2021 залучено до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_2 ; відкладено підготовче засідання на 22.02.2021.
11.02.2021 до суду від ФГ "Лебединський О.В. надійшла відповідь на відзив, згідно якої позивач вважає, що позивачем повністю доведено наявність у фізичних осіб, які є членами ФГ " ОСОБА_2 ", права власності на земельні ділянки; факт державної реєстрації права власності на земельні ділянки за фізичними особами, що є членами ФГ " ОСОБА_2 "; законність користування ФГ "Лебединський О.В." земельними ділянками; порушення відповідачем права на мирне володіння земельними ділянками, що виражається в поданні безпідставних позовів (а.с.98-106).
18.02.2021 від третьої особи - ОСОБА_2 на поштову адресу суду надійшли письмові пояснення по справі (а.с.115-119).
Ухвалою від 22.02.2021 відкладено підготовче засідання на 29.03.2021.
Враховуючи те, що суддя Соловей Л.А. з 29.03.2021 по 01.04.2021 перебувала у відпустці, судове засідання 29.03.2021 не відбулося та ухвалою від 02.04.2021 було перепризначено на 27.04.2021.
Ухвалою суду від 27.04.2021 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 та Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області; відкладено підготовче засідання на 01.06.2021.
Ухвалою господарського суду Житомирської області від 01.06.2021 відкладено підготовче засідання на 14.06.2021.
Ухвалою від 14.06.2021 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 ; ОСОБА_7 ; ОСОБА_8 ); відкладено підготовче засідання на 27.07.2021.
Ухвалою суду від 27.07.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу №906/1201/20 до судового розгляду по суті на 14.09.2021.
Ухвалою суду від 14.09.2021 відкладено розгляд справи по суті на 27.09.2021 для надання представнику позивача можливості ознайомитися з матеріалами справи, належним чином підготуватися до дослідження доказів, виступу в судових дебатах і надання пояснень щодо обставин справи.
Позивач повноважного представника в судове засідання 27.09.21 не направив; в день судового засідання через загальний відділ господарського суду подав заяву від 23.09.2021 про залишення позову без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.226 ГПК України.
Розглянувши заяву позивача про залишення позову без розгляду, суд приймає до уваги наступне.
Згідно п.3 ч.1 ст.42 ГПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позивач д о п о ч а т к у р о з г л я д у справи п о с у т і подав заяву про залишення позову без розгляду.
Отже, статтею 226 ГПК України передбачено право позивача до початку розгляду справи по суті подати заяву про залишення позову без розгляду.
Згідно ч.3 ст.169 ГПК України заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.
Тобто, позивач має право подати таку заяву як до закінчення підготовчого провадження, так і після закриття підготовчого провадження, однак до початку розгляду справи по суті.
Якщо позивачем подано таку заяву у підготовчому провадженні, суд розглядає та вирішує цю заяву у підготовчому засіданні згідно п.10 ч.2 ст.182 ГПК України, та за результатами підготовчого засіданні постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду відповідно до п.1 ч.2 ст.185 ГПК України.
Якщо позивачем подано таку заяву після закриття підготовчого провадження, до початку розгляду справи по суті, ця заява розглядається у судовому засіданні для розгляду справи відповідно до ст.207 ГПК України.
У призначений для розгляду справи час головуючий відкриває судове засідання та оголошує, яка справа розглядатиметься (ч.1 ст.201 ГПК України).
З оголошення головуючим судового засідання відкритим розпочинається розгляд справи по суті (ч.3 ст.201 ГПК України).
Як вбачається з протоколу судового засідання, 14.09.2021 розпочато розгляд справи по суті.
Згідно ч.1 ст.207 ГПК України головуючий з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.
Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом (ч.2 ст. 207 ГПК України).
Оскільки, заява про залишення позову без розгляду від 23.09.2021 подана позивачем після закриття підготовчого провадження та після початку розгляду справи по суті, без зазначення поважних причин неподання такої заяви у строк, визначений п.5 ч.1 ст. 226 ГПК України, суд дійшов висновку про залишення заяви без розгляду.
Відповідач явки повноважного представника в судове засідання 27.09.2021 не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час, дату та місце судового розгляду, що підтверджується списком
Треті особи та (або) їх представники у засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлялись вчасно та належним чином.
Ухвалою господарського суду від 14.09.2021 явка представників сторін і третіх осіб у засідання обов'язковою не визнавалась.
В ході розгляду даної справи Господарським судом Житомирської області, відповідно до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд
Як свідчать матеріали справи, відповідно до державного акту на право постійного користування землею серія ЖТ 05-17№000046, виданого на підставі рішення Ружинської районної ради народних депутатів Ружинського району Житомирської області від 28.02.2000, ОСОБА_9 надано у постійне користування земельну ділянку площею 44,00га. Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №46.
Земельна ділянка розташована на території земель запасу Малочернявської сільської ради. Землю надано для створення фермерського господарства (а.с.16).
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб- підприємців та громадських формувань Селянське фермерське господарство "Першотравневе" зареєстровано 22.03.2000.
ІНФОРМАЦІЯ_1 засновник (голова) СФГ "Першотравневе" ОСОБА_9 помер.
В травні 2019 року Головним управлінням Держгеокадастру України в Житомирській області на підставі положень Закону України "Про землеустрій" та на виконання Наказу Держгеокадастру від 21.02.2019 №59 "Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності" проведено інвентаризацію земель державної власності на території Вчорайшенської сільської ради, сформовано земельні ділянки та передано у комунальну власність.
Позивач, звертаючись до суду зазначив, що в результаті проведеної інвентаризації було утворено (сформовано) земельні ділянки з кадастровими номерами №1825284400:08:000:0083 та №1825284400:08:000:0084, які в свою чергу були також передані з державної у комунальну власність та в подальшому - у приватну власність ряду фізичних осіб, які є членами ФГ " ОСОБА_2 "
Разом з тим, відповідач наполягає, що має право постійного користування земельними ділянками, що перебувають у володінні та користуванні позивача, адже земельні ділянки з кадастровими номерами №1825284400:08:000:0083 та №1825284400:08:000:0084 є тими самими землями, на які було видано ОСОБА_9 державний акт серія ЖТ 05-17/000046 на право постійного користування землею площею 44,00га.
У зв'язку з викладеними обставинами, позивач посилаючись на те, що зі смертю землекористувача - ОСОБА_9 право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 44,00га на підставі Державного акта на право постійного користування припинилося, оскільки не ввійшло до складу спадщини, вважає відсутнім право відповідача на спірну земельну ділянку загальною площею 44,00га та необхідність захисту прав та законних інтересів ФГ "Лебединський О.В." шляхом визнання відсутнім права постійного користування земельною ділянкою у СФГ "Першотравневе".
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі з огляду на наступне.
Так, предметом розгляду у даній справі є вимога позивача про визнання відсутнім у Селянського фермерського господарства "Першотравневе" права постійного користування земельною ділянкою розміром 44,00га, що перебувала у постійному користуванні громадянина ОСОБА_9 згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ЖТ 05-17/000046.
Згідно з частинами 1, 2 ст.2 Земельного кодексу України земельні відносини це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
Відповідно до частин 1-3 ст.78 Земельного кодексу України право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
У статті 84 Земельного кодексу України передбачено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Частинами 4, 5 ст.122 Земельного кодексу України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Згідно з абзацом 5 ст.15-2 Земельного кодексу України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.
Частиною 2 ст.90 Земельного кодексу України встановлено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню у порядку, встановленому законом.
Згідно з частинами 1, 2, підпунктів "а, б, в" частиною 3 ст.152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною, г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Статтею 55 Конституції України закріплено гарантію кожному на захист прав і свобод у судовому порядку. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Нормами Господарського процесуального кодексу України визначено завдання господарського судочинства, зокрема це справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У статті 5 ГПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Конституційний Суд України у рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), роз'яснив поняття "охоронюваний законом інтерес".
"Так, поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підстава позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Отже, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано в резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.
За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке охоплює цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст.20 Господарського кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом положень вказаних норм, суд, шляхом вчинення провадження у справах, здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Разом з тим, особа, права якої порушені, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, якщо він передбачений чинним законодавством або договором. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, господарський суд виходить насамперед із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.
Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто, метою подання цього позову є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.
В той же час, в даному випадку заявлена одна вимога про визнання відсутнім права постійного користування земельною ділянкою не може бути самостійним предметом позову, оскільки не приведе до відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. В даному випадку, внаслідок задоволення позовних вимог не відбудеться нівелювання негативних наслідків і не відновиться користування конкретним матеріальним благом земельною ділянкою.
Заявлений позов фактично містить у собі вимогу про встановлення судом факту, що має юридичне значення (визнання відсутнім права користування) та не стосується захисту права цивільного, тобто задоволення такої вимоги не є ефективним способом захисту прав позивача.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у справі №922/2155/18 від 22.06.2020.
Визнання відсутнім у відповідача права користування земельною ділянкою, у даному випадку, є, по суті, встановленням обставин, які у подальшому можуть бути зазначені у якості підстав позову про захист свого порушеного права, що також свідчить про неефективність обраного позивачем способу захисту, оскільки не відновлює порушеного права, а вимагає пред'явлення у подальшому іншого позову.
При цьому суд вважає за необхідне відзначити, питання щодо правомірності передачі у користування громадянам земельної ділянки площею 26,3453 га, кадастровий номер 1825284400:08:000:0083 та земельною ділянкою площею 15,4817 га, кадастровий номер 1825284400:08:000:0084 для ведення фермерського господарства, яка знаходиться на території Малочернявського Старостинського округу, Вчорайшенської сільради, Ружинського району, Житомирської області (за межами населених пунктів) є предметом спору у іншій господарській справі.
Так, у провадженні Господарського суду Житомирської області знаходиться справа №906/283/20 за позовом Селянського (фермерського) господарства "Першотравневе" до Вчорайшенської сільської ради Ружинського району Житомирської області про:
- визнання протиправним та скасування рішення Вчорайшенської сільської ради № 370 від 24.10.2019 в частині надання дозволу на безоплатну передачу громадянам ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 земельної ділянки у спільну сумісну власність пл 26,3453 га, кадастровий номер 1825284400:08:000:0083 для ведення фермерського господарства, яка знаходиться на території Малочернявського Старостинського округу, Вчорайшенської сільради, Ружинського району, Житомирської області (за межами населених пунктів);
- визнання протиправним та скасування рішення Вчорайшенської сільської ради №371 від 24.10.2019 щодо передачі громадянам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 безоплатно у спільну сумісну власність земельну ділянку площею 15,4817 га, кадастровий номер 1825284400:08:000:0084 для ведення фермерського господарства на території Малочернявського Старостинського округу, Вчорайшенської сільської ради, Ружинського району (за межами населених пунктів);
- визнання за СФГ "Першотравневе" права постійного користування земельними ділянками кадастрові №№ 1825284400:08:000:0084 та 1825284400:08:000:0083, загальною пл. 44,0 га, розташованими на території Вчорайшенської сільської ради, Ружинського району, Житомирської області, призначеними для ведення селянського (фермерського) господарства, які були надані на ім'я ОСОБА_9 за Державним актом на право постійного користування землею серії ЖТ 05-17 № 000046, на підставі рішення Ружинської районної ради від 28.02.2000.
Вказаний позов обґрунтований неправомірними діями органу місцевого самоврядування, які грубо порушують конституційне право СФГ "Першотравневе" на реалізацію права на землю шляхом незаконного вилучення землі, що на правовій основі використовувалась спадкодавцем для ведення особистого селянського господарства з 2000 року та позивачем з часу отримання права на спадщину - 21.06.2019.
За вказаних обставин, у саме справі №906/283/20 існує спір про право, за результатами розгляду якої буде встановлено правомірність прийнятих органом місцевого самоврядування рішень в частині передачі громадянам земельних ділянок пл.26,3453га, кадастровий номер 1825284400:08:000:0083 та пл.15,4817га, кадастровий номер 1825284400:08:000:0084 у спільну сумісну власність для ведення фермерського господарства та відповідно припинення за СФГ "Першотравневе" права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 44,00га .
З огляду на наведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги щодо визнання відсутнім у СФГ "Першотравневе" права користування земельною ділянкою.
Крім того, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводам, наведеним позивачем по справі в обґрунтування позовних вимог, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо необхідності відмови у задоволенні позовних вимог.
Судовий збір відповідно до ст.129 ГПК України покладається на позивача.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
В задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Соловей Л.А.
Віддрукувати: 12 прим.
1 - у справу;
2 - позивачу (рек.);
3 - відповідачу (рек.);
4 - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) (рек.);
5 - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) (рек.);
6 - ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ,) (рек.);
7 - ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 , (рек.);
8 - ГУ Держгеокадастру у Житомирській області (10002, м.Житомир, вул.Довженка, 45, код ЄДРПОУ 39765513) (рек.);
9 - ОСОБА_5 ( АДРЕСА_3 ) (рек.);
10 - ОСОБА_6 ( АДРЕСА_3 ) (рек.);
11 - ОСОБА_7 ( АДРЕСА_3 (рек.);
12 - ОСОБА_8 ( АДРЕСА_4 (рек.).