ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
23 вересня 2021 року Справа № 924/103/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Грязнов В.В. , суддя Мельник О.В.
секретар судового засідання Дика А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 29.06.2021 (суддя Гладюк Ю.В.) у справі №924/103/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена Миля", м. Хмельницький
до Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", м. Київ
про повернення переданого на зберігання зерна
за участю представників сторін:
позивача - Павлунішен С.М.
відповідача - Перевозник П.М.
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 29.06.2021 у справі №924/103/21 позов задоволено. Вирішено вилучити в Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (код ЄДРПОУ 37243279) в особі філії "Богданівецький комбінат хлібопродуктів" та передати Товариству з обмеженою відповідальністю "Зелена Миля" (код ЄДРПОУ 32312627) зерно соняшника в кількості 119 059 кг.
Стягнуто з Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (код ЄДРПОУ 37243279) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена Миля" (код ЄДРПОУ 32312627) 14 108,14 грн. судового збору.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою в якій просить суд поновити пропущений строк на апеляційне оскарження; скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 29.06.2021 у справі №924/103/21 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Вважає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права; не з'ясував обставини, що мають значення для справи, а також дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи.
Зазначає, що договір припинив свою дію 30.06.2019, тому правовідносини сторін щодо залишку зерна регулюються нормами Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" та глави 66 ЦК України. Таким чином, після закінчення строку дії договору позивач зобов'язаний був вносити плату за весь фактичний час зберігання залишку зерна, однак з липня 2019 року позивач припинив вносити плату за зберігання залишку зерна, чим порушив вимоги ч. 3 ст. 28 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" та ч. 3 ст. 946 ЦК України.
Вважає, що зупинення відповідачем виконання свого обов'язку з відвантаження позивачу залишку насіння соняшника в кількості 119 056 кг до моменту погашення позивачем існуючої заборгованості за весь фактичний час зберігання зерна, є правомірним та повністю відповідає нормам ч. 3 ст. 538 ЦК України
Зазначає, що до моменту направлення позивачем листа від 25.06.2020 №25/06/20-ю і належним чином оформленого пакету документів для відвантаження залишку зерна, у відповідача не було правових підстав для відвантаження цього зерна позивачу.
Таким чином, затримка з відвантаженням залишку зерна сталася саме з вини позивача, який у встановленому порядку не звертався до відповідача з заявою про відвантаження зерна та не пред'являв складську квитанцію №857 від 14.06.2019 АЧ №884967 для відвантаження, тобто не реалізував своє право у визначеному договором порядку.
Вказане свідчить про відсутність вини або прострочення відповідача у не відвантаженні залишку зерна до моменту направлення 25.06.2020 позивачем належним чином оформленого пакету документів для відвантаження цього зерна в т.ч. складську квитанцію №857 від 14.06.2019 АЧ № 884967.
Разом з тим, на момент направлення відповідачу листа від 25.06.2020 позивач вже мав неоплачену заборгованість перед відповідачем за зберігання цього зерна за період з липня 2019 по червень 2020 року.
Зазначає, що в порушення ч. 3 ст.28 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" та ч. 3 ст. 946 ЦК України позивач жодного разу не вносив плату за зберігання залишку зерна, тому відповідач відповідно до приписів ч. 3 ст. 538 ЦК України мав право зупинити виконання свого обов'язку з відвантаження залишку зерна до моменту погашення позивачем існуючої заборгованості за весь фактичний час зберігання цього зерна.
Вважає, що суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позовних вимог, а також самостійно обрав спосіб судового захисту, який відрізняється від способу судового захисту, визначеного позивачем у позовній заяві, що свідчить про порушення норм процесуального права (ст.14 ГПК України).
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.08.2021 поновлено Акціонерному товариству "Державна продовольчо-зернова корпорація України" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Хмельницької області від 29.06.2021 у справі №924/103/21; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 29.06.2021 у справі №924/103/21; зупинено дію рішення Господарського суду Хмельницької області від 29.06.2021 у справі №924/103/21; розгляд апеляційної скарги призначено на 23.09.2021 об 14:20год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №1.
Запропоновано позивачу - у строк до 15.09.2021 надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмові пояснення, щодо поданої апеляційної скарги та докази надсилання копії цих пояснень та доданих до них документів сторонам по справі.
Також роз'яснено сторонам по справі право участі особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції згідно з правилами статті 197 Господарського процесуального кодексу України.
Матеріалами справи стверджується, що ухвала суду від 25.08.2021 отримана учасниками справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
21.09.2021 на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена Миля" на апеляційну скаргу, в якому з підстав викладеному у ньому, просить суд апеляційної інстанції залишити рішення Господарського суду Хмельницької області від 29.06.2021 у справі №924/103/21 без змін, а апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" - без задоволення.
У судовому засіданні, яке проводилось в режимі відеоконференції, представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги з підстав викладених у ній та надав свої пояснення по суті спору. Представник позивача заперечив доводи апеляційної скарги та надав свої пояснення по суті спору.
Відповідно до ст. ст. 269, 270 ГПК України апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги та заперечення до неї, стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.
26.09.2018 між ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (в подальшому акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" - відповідач/Зерновий склад) та ТОВ "Зелена Миля" (позивач/поклажодавець) укладено договір складського зберігання зерна №308ЗБ/2018, за умовами якого поклажодавець зобов'язаний передати зерно, а Зерновий склад зобов'язаний прийняти його на зберігання на умовах, визначених договором /а.с. 13-25 у т.1/.
Згідно з п. 1.3. договору кількість зерна, що передається на зберігання, його якісні показники та інші характеристики зазначаються у складських документах, що видаються Зерновим складом поклажодавцю відповідно до умов договору.
Відповідно до п. 3.1. договору Зерновий склад приймає від поклажодавця зерно, забезпечує його кількісне і якісне зберігання та здійснює відвантаження (видачу) зерна поклажодавцю.
За п. 3.3. договору поклажодавець зобов'язаний своєчасно розрахуватися за надані йому послуги з приймання, оформлення, доробки, зберігання, відвантаження зерна та надання додаткових послуг пов'язаних із зберіганням зерна.
Після закінчення строку зберігання зерна, поклажодавець зобов'язаний забрати зерно із Зернового складу не пізніше останнього дня граничного строку зберігання, вказаного у п. 12.1. договору (п. 3.4.).
Порядок відвантаження зерна передбачений розділом 6 договору, за яким:
- часткове або повне відвантаження зерна здійснюється Зерновим складом на підставі письмової заяви поклажодавця (додаток № 5 до договору) із зазначенням найменування зерна, його кількості (ваги), експедитора/перевізника, виду транспорту та дати відвантаження. Заява має бути надана Зерновому складу не пізніше ніж за 10 (десять) робочих днів до запланованої дати відвантаження зерна (п. 6.1.);
- для отримання зерна поклажодавець зобов'язаний надати Зерновому складу оригінал першого примірника складського документу на зерно, заяву на відвантаження зерна, довіреність на отримання зерна із зазначенням його кількості та підписаний акт звірки взаєморозрахунків станом на дату відвантаження (п. 6.3.);
- у випадку, якщо поклажодавець забирає партію зерна в кількості меншій, ніж вказано в складському документі на зерно, Зерновий склад видає йому, в обмін на раніше виписаний документ, новий складський документ із зазначенням залишкової кількості зерна, розрахованої на підставі відповідного акту-розрахунку Зернового складу, з урахуванням даних особового рахунку поклажодавця (п. 6.4.);
- відвантаження зерна проводиться після повної оплати поклажодавцем послуг Зернового складу, включно з оплатою послуг по відвантаженню зерна (п. 6.6.).
Сторони погодили, що у разі відсутності повної оплати поклажодавцем наданих послуг Зерновим складом, останній має право притримати зерно або частину зерна в межах суми заборгованості до моменту повного погашення заборгованості, про що Зерновий склад повідомляє поклажодавця письмово (п. 6.6.1.).
Пунктом 9.1. договору сторони погодили, що послуги Зернового складу по відвантаженню/переоформленню надаються виключно за умови 100% попередньої їх оплати. Поклажодавець сплачує вартість послуг Зернового складу, пов'язаних з прийманням, очищенням, сушінням зерна при передачі такого зерна на зберігання з моменту видачі складського документу на таке зерно, а також сплачує вартість послуг Зернового складу по зберіганню зерна щомісячно, до 10 (десятого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому були надані послуги. Оплата здійснюється з розрахунку залікової ваги зерна. У випадку, якщо фактична вага зерна, внаслідок проведення доробки чи природного убутку відрізняється від залікової, що підтверджується відповідним актом-розрахунком, наданим поклажодавцю, оплата за зберігання з моменту підписання такого акту здійснюється з розрахунку фактичної ваги зерна, вказаної у такому акті.
Строк зберігання зерна - до подання поклажодавцем вимог про його повернення, але в усякому разі, повернення зерна усіх зернових, олійних (крім ріпаку) та зернобобових культур поклажодавцю відбувається не пізніше 31.05.2019 (граничний строк зберігання) - п. 12.1.
Відповідно до п. 12.4 Зерновий склад зобов'язаний письмово не пізніше ніж за сім днів до закінчення граничного строку зберігання зерна попередити поклажодавця про його закінчення і визначити граничний строк відвантаження зерна.
Згідно з п. 16.1. договору останній набирає чинності з моменту його укладення і діє до 31 травня 2019 року, а в частині виконання зобов'язань про нерозголошення конфіденційної інформації - згідно відповідних умов договору.
Договір підписаний обома сторонами та скріплений їх печатками.
Додатком 1 до даного договору є тарифи на послуги зернового складу.
30.05.2019 між цими ж сторонами укладено додаткову угоду №2 до договору складського зберігання зерна від 26.09.2018 №308ЗБ/2018, за умовами якої сторони домовились внести зміни в розділ 12 основного договору та виклали п. 12.1. останнього в наступній редакції: "строк зберігання зерна - до подання поклажедавцем вимоги про його повернення, але, повернення зерна усіх зернових, олійних (крім ріпаку) та бобових культур поклажодавцю відбувається не пізніше 30 червня 2019 року (граничний строк зберігання) " /а.с. 26 у т.1/.
31.05.2019 позивач подав відповідачу заяву на відвантаження зерна на підставі договору складського зберігання зерна №308ЗБ/2018 від 26.09.2018 обсягом 287 713 кг. врожаю 2018 року /а.с. 27 у т.1/.
Листом від 13.06.2019 №22-06/410, позивач повідомив відповідача, що останній відвантажив лише частину замовленого до відвантаження зерна, просить у термін до 18.06.2019 відвантажити решту продукції зерна соняшника врожаю 2018 року, що залишається на зберіганні в повному обсязі /а.с. 28 у т.1/.
Позивач у заяві від 18.06.2019 просив відповідача в термін до 21.06.2019 відвантажити решту продукції зерна соняшника врожаю 2018 року, що залишається на зберіганні в загальній кількості 119 059 кг згідно договору №308ЗБ/2018 від 26.09.2018. При цьому, вказано, що позивач просив відвантажити зерно у кількості 299 476 кг, в той час як відвантаження здійснено лише у кількості 180 420 кг /а.с. 29 у т.1/.
У листі від 26.06.2019 №26/06/19-ю позивач просить відповідача повідомити точні строки в які сторони зможуть відвантажити соняшник в кількості 119, 059 т. з зернового складу згідно наданої позивачем заяви, або, у випадку неможливості його відвантаження, позивач наполягає на компенсації вартості соняшнику в десятиденний термін з дати отримання даного листа /а.с. 30 у т.1/.
Відповідач у листі від 01.07.2019 №810 зазначив, що залишок зерна, який знаходиться на зберіганні складає 119, 059 т.; термін дії укладеного між сторонами договору закінчився 30.06.2019. Вказано, що у відповідності до наказу ПАТ "ДПЗКУ" від 14.06.2019 №45 збільшено вартість тарифів за надання послуг по зберіганню зернових на 2019/2020 роки. У зв'язку з цим, відповідач просить підписати додаткові угоди до договору складського зберігання, в яких встановити термін зберігання зерна до подання поклажодавцем вимоги про його повернення, але, у всякому разі, не пізніше 31.05.2020 продовжити строк дії договору до 31.05.2020 та встановити до договору нові тарифи на послуги Зернового складу /а.с. 31 у т1/.
29.07.2019 позивач направив відповідачу вимогу №29/07/19-ю про повернення переданого на зберігання зерна, в якій просив повідомити про строки реального відвантаження зерна соняшнику врожаю 2018 року в кількості 119, 056 т та повернути, у визначені Зерновим складом строки, вказану продукцію. У разі неможливості повернення зерна, позивач просить компенсувати його вартість. Також звернув увагу на відсутність підстав для продовження запропонованого відповідачем терміну зберігання зерна до 31.05.2020, що не зменшить збитки позивача. Зазначає, що внаслідок порушення відповідачем договірних зобов'язань з повернення зерна, починаючи з 01.07.2019 у позивача відсутні підстави для оплати відповідачу послуг по зберіганню зерна, неповернутого в обсягах 119 056 кг /а.с. 32 /.
Листами від 01.10.2019 №01/10/19-ю, від 04.10.2019 №04/10/19-ю, від 04.10.2019 №04/10/19-ю/1, позивач просив відповідача: надати інформацію про розгляд вимоги від 29.07.2019 №29/07/19-ю; провести документальну звірку зерна, що знаходиться на зберіганні відповідача за кількісними показниками, з урахуванням всіх робіт по доробці, що проводились з зерном; надати складську квитанцію на залишок неповернутого в строк до 30.06.2019 зерна в обсягах 119 056 кг. Вказані листи були отримані відповідачем про що свідчать відмітки та підпис представника /а.с. 33-35 у т.1/.
В листі від 15.10.2019 №1438 відповідач вказав, що запит позивача від 29.07.2019 №29/07/19-ю направлено 31.07.2019 за належністю до АТ "ДПЗКУ" для розгляду та прийняття рішення; станом на 10.10.2019 запит позивача знаходиться на розгляді в АТ "ДПЗКУ", оскільки потребує погоджень безлічі відповідальних підрозділів, що в свою чергу зумовлює збільшення термінів прийняття рішення /а.с. 37 у т.1/.
26.06.2020 позивач направив відповідачу вимогу №25/06/20-ю від 25.06.2020 в якій пропонував відповідачу повернути зерно соняшника урожаю 2018 року у кількості 119 059 кг. у термін до 15.07.2020. На підтвердження направлення вимоги надано: опис цінного листа на ім'я АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" з штампом пошти, де зазначено про направлення вищевказаної вимоги з додатками; поштова накладна від 26.06.2020 №2900704101102 де відправником є ТОВ "Зелена Миля", одержувачем - відповідач; фіскальний чек від 26.06.2020; опис цінного листа на ім'я філії АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Богданівський ХПП" з вказівкою відправки вимоги з додатками та штампом пошти; поштова накладна №2900704101099 де відправник - позивач, отримувач - відповідач; фіскальний чек від 26.06.2020 /а.с. 42-48 у т.1/.
При цьому, в матеріали справи додано всі додатки до вимоги, які містяться в описі вкладення в цінний лист щодо відправлення вимоги (тобто наявні докази направлення відповідачу вказаних додатків), зокрема:
- заява на відвантаження зерна від 25.06.2020, де поклажедавцем вказано позивача, підстава - договір №308ЗБ/2018 від 26.09.2018. Вказано, що заявник просить склад забезпечити відвантаження зерна - соняшника кількістю 119 059 кг врожаю 2018 року не пізніше 15.07.2020 /а.с. 49 у т.1/;
- довіреності на отримання від відповідача зерна соняшника вагою 119 059 кг., видані позивачем від 24.06.2020 №, № 5, 6, 7 /а.с. 50-52 у т.1/;
- договір від 01.06.2020 № 01/06/20 перевезення автомобільним транспортом, укладений між позивачем та ТОВ "Оболонь Агро" про зобов'язання перевізника надати позивачу послуги з перевезення вантажу /а.с. 53-56 у т. 1/;
- акт звірки між сторонами за період з січня 2019 року по листопад 2019 року, підписаний обома сторонами та скріплений їх печатками /а.с. 57 у т.1/;
- акт звірки розрахунків між сторонами за період з 01.12.2019 по 15.07.2020 підписаний позивачем /а.с. 58 у т.1/;
- рахунок на оплату №179 від 06.06.2019, де постачальником є відповідач, покупцем - позивач, підстава - договір №308ЗБ/2018 від 26.09.2018, послуги - зберігання соняшника та відвантаження /а.с. 59 у т.1/;
- платіжне доручення від 06.06.2019 №161, де платником є позивач, отримувачем - відповідач, призначення платежу - послуги елеватора за рахунком №179 від 06.06.2019 /а.с. 60 у т.1/.
09.07.2020 позивач повторно направив відповідачу вимогу №09/07/20-ю, де просить повідомити про реальну готовність повернути зерно соняшника врожаю 2018 року в кількості 119 059 кг. в запропоновані терміни до 15.07.2020. Вказана вимога була направлена відповідачу про що свідчать: описи вкладення з штампом пошти на ім'я відповідача та філії з вказівкою про відправку вимоги; поштові накладні №2900103910801 від 09.07.2020 та №2900103910798 від 09.07.2020; фіскальні чеки від 09.07.2020 /а.с. 61-64 у т.1/.
В листі від 19.01.2021 №19/01/21-ю, адресованому відповідачу позивач просить надати документи і відомості з метою підготовки матеріалів для звернення до суду. Докази направлення листа: описи вкладення кореспонденції з штампом пошти; поштові накладні; фіскальні чеки /а.с. 70 у т./.
Листом від 28.01.2021 №130-37-04/45, адресованим позивачу відповідач зазначив, що під час відвантаження партії зерна позивачу у червні 2019 року філією останньому було видано оригінал першого примірника складської квитанції на залишок зернових серії АЧ 884967 №857 від 14.06.2019. Також, зазначено, що позивач не заперечує її отримання, а навіть підтверджує те, що остання була в наявності у позивача. Це підтверджується шляхом долучення оригіналу зазначеної складської квитанції до вимоги позивача від 25.06.2020 №25/06/20-ю направленої до відповідача. У зв'язку з вищевказаним, надання відомостей від філії щодо фактичної дати отримання позивачем оригіналу першого примірника складської квитанції серії АЧ 884967 №857 від 14.06.2019 та інформації, які заходи вживались відповідачем по врученню/наданню позивачу вищевказаного складського документу під час процедури відвантаження зернових є неактуальним /а.с. 69 у т.1/.
Також у справі наявні:
- складська квитанція на зерно від 14.06.2019 №857 (АЧ №884967), видана ПАТ „Державна продовольчо-зернова корпорація України” на підтвердження того, що зерновий склад прийняв від ТОВ "Зелена Миля "на зберігання зерно соняшника урожаю 2018 року в кількості 119 059 кг /а.с. 36 у т.1/;
- акт експертизи №57 від 16.07.2020 соняшника 119 059 кг, де вказано: вантажоодержувач - позивач, постачальник - відповідач, надано документ - складська квитанція на зерно від 14.06.2019 №857 серії АЧ №884967, висновок - експерту не пред'явлено товар (зерно соняшника) для визначення фактичної кількості, вказаної у заявці вантажоодержувача /а.с. 65 у т.1/;
- лист ДП "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків" №211/305 від 07.10.2019, адресований позивачу, де зазначено орієнтовний рівень закупівельних цін на внутрішньому ринку України на умовах поставки ЕХW франко-елеватор на насіння соняшнику /а.с. 66 у т.1/;
- лист відповідача, адресований позивачу (з доказами направлення), де вказано, що згідно з вимогами чинного законодавства України, отриманий від позивача оригінал складської квитанції на зерно від 14.06.19 №857 серії АЧ №884967 АТ "ДПЗКУ" направлено за належністю (зерновий склад) за адресою: вул. Привокзальна, буд. 1 смт. Богданівці, Хмельницький район, Хмельницька обл. З приводу питання повернення вказаного оригіналу примірника складської квитанції на зерно відповідач просить звернутися на філію /а.с. 174 у т.1/;
- акт звірки взаєморозрахунків між сторонами за період з 01.01.2021 по 07.04.2021, який підписаний обома сторонами та скріплений їх печатками, де вказано, що за даними філії АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" Богданівецький комбінат хлібопродуктів на 07.04.2021 заборгованість на користь ТОВ "Зелена Миля" 4 667, 23 грн.
В позовній вимозі позивач просить суд зобов'язати відповідача повернути йому 119 059 кг зерна соняшника, переданого на відповідальне зберігання та неповернуте в строки, визначені договором складського зберігання зерна № 308ЗБ/2018 від 26.09.2018.
Місцевий господарський суд визнав обґрунтованими позовні вимоги та задоволив позов. Вирішив вилучити в Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі філії "Богданівецький комбінат хлібопродуктів" та передати Товариству з обмеженою відповідальністю "Зелена Миля" 119 059 кг зерна соняшника.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За приписами ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Особа, яка звертається до господарського суду з позовом, самостійно обирає спосіб захисту, визначає відповідача, предмет та підстави позову та зазначає у позовній заяві яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов.
Правовідносини, що склались між сторонами в даній справі регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Законом України "Про зерно та ринок зерна в Україні".
Як вбачається з матеріалів справи, сторони уклали договір складського зберігання зерна від 26.09.2018 №308ЗБ/2018, визначивши умови, права та обов'язки сторін, які є обов'язковими для них.
Спір у даній справі виник у зв'язку із наявністю/відсутність підстав для передачі Товариству з обмеженою відповідальністю "Зелена Миля" 119 059 кг зерна соняшника, оскільки відповідач не виконав свої зобов'язання про повне відвантаження зерна.
Статтею 175 Господарського кодексу України визначено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Статтею 957 ЦК України визначено, що за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Договір складського зберігання, укладений складом загального користування, є публічним договором. Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" за договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов'язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб'єктом ринку зерна. Договір складського зберігання зерна укладається в письмовій формі, що підтверджується видачею власнику зерна складського документа.
Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов'язковий для виконання сторонами.
Нормою ч. 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторонами не заперечується, що на виконання умов договору позивач (поклажодавець) передав на зберігання відповідачу (Зерновому складу) зерно соняшника урожаю 2018 року.
Умовами п. 12.1 договору (в редакції додаткової угоди №2 від 30.05.2019) сторони визначили граничний строк зберігання зерна до 30 червня 2019 року.
Матеріалами справи підтверджено, що 31.05.2019 позивач подав відповідачу заяву на відвантаження зерна в кількості 287 713 кг згідно умов договору №308ЗБ/2018 від 26.09.2018.
Однак, відповідач здійснив лише часткове відвантаження зерна, отже залишок невідвантаженого зерна згідно заяви становить 119 059 кг., що підтверджується також подальшим листуванням сторін.
Вказані обставини встановлені рішенням Господарського суду Хмельницької області від 12.06.2020 залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.10.2020 у справі №924/1272/19 за позовом ТОВ "Зелена Миля" до АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про повернення переданого на зберігання зерна за договором №308ЗБ/2018 від 26.09.2018.
Відмовляючи у позові, місцевий господарський суд з яким погодився також суд апеляційної інстанції зазначив, що подана позивачем заява від 31.05.2019 стосувалась складської квитанції, яка після часткового виконання була погашена, а на залишок невідвантаженого зерна було видано нову складську квитанцію, тому суд дійшов висновку, що за змістом ст. 26 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" у позивача виникло зобов'язання з надання нової заяви з повним пакетом документів, визначених п. 6.1. договору складського зберігання №308ЗБ/2018 від 26.09.2018.
При цьому, наявне в матеріалах справи листування між позивачем та відповідачем підтверджує, що позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням повернути залишок невідвантаженого зерна, однак в матеріалах справи відсутні докази, що позивачем дотримано порядок та умови повернення зерна, визначені п. 6.1. договору та пред'явлено Зерновому складу складську квитанцію №857 від 14.06.2019 АЧ №884967 до відвантаження.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що в межах даної справи позивач обґрунтовує необхідність звернення до суду новими обставинами та доказами, які не були підставою позову у справі №924/1272/19.
Так, рішенням суду у справі №924/1272/19 охоплено спірні правовідносини, у період з моменту їх виникнення і до 12.06.2020, тоді як у даній справі прослідковується продовження спірних відносин, оскільки зерно так і не повернуте позивачу станом на час розгляду справи, а чергова вимога про повернення зерна направлена відповідачу 26.06.2020 і не була задоволена.
Матеріалами справи підтверджується, що 26.06.2020 позивач подав відповідачу вимогу № 25/06/20-ю від 25.06.20 про повернення зерна соняшника урожаю 2018 року у кількості 119 059 кг в термін до 15.07.2020.
Сторонами договору (з урахуванням додаткової угоди № 2 від 30.05.2019) погоджено, що договір діє до 30.06.2019, саме до цього граничного строку зберігання і були узгоджені сторонами умови складського зберігання в т.ч. і їх вартість. Доказів продовження дії договору матеріали справи не містять.
Судом встановлено, що вартість послуг відповідача по зберіганню зерна після 30.06.2019 сторонами не узгоджувалась. В матеріалах справи відсутні рахунки на оплату наданих послуг зберігання після 30.06.2019. Натомість в матеріалах справи наявний підписаний акт звірки взаєморозрахунків за період з січня 2019 рок по листопад 2019 року, де зазначено, що кредиторська заборгованість відповідача перед позивачем становить 4 667,23 грн. (кінцеве сальдо) /а.с 57 у т.1/.
Враховуючи зазначене, а також перехід спірних відносин у позадоговірну площину, при поверненні зерна зі зберігання сторонам слід керуватися саме нормами діючого законодавства.
Спеціальним законом, який регулює відносини у сфері зберігання зерна є Закон України "Про зерно та ринок зерна в Україні" дія якого поширюється на всіх суб'єктів ринку зерна. За ст. 5 Закону суб'єктами ринку зерна є: суб'єкти виробництва зерна; суб'єкти зберігання зерна; акредитовані біржі; Аграрний страховий пул створений відповідно до Закону України "Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою"; Гарантійний фонд; інші суб'єкти господарювання, які діють на ринку зерна (ст. 3).
Пунктом 15 ст. 1 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" визначено, що зерновий склад - суб'єкт підприємництва, що є власником зерносховища і надає фізичним та юридичним особам послуги із зберігання зерна з видачею складських документів на зерно та в передбаченому законом порядку отримав право на здійснення такої діяльності шляхом участі в Гарантійному фонді виконання зобов'язань за складськими документами на зерно. За п. 10 цієї ж статті зберігання зерна - комплекс заходів, які включають приймання, доробку, зберігання та відвантаження зерна.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" суб'єктами виробництва зерна є власники, орендарі та користувачі земельних ділянок, які використовують їх для виробництва зерна; суб'єктами зберігання зерна є: зернові склади (елеватори, хлібні бази, хлібоприймальні, борошномельні і комбікормові підприємства), суб'єкти виробництва зерна, які зберігають його у власних або орендованих зерносховищах, та інші суб'єкти господарювання, які беруть участь у процесі зберігання зерна.
Положенням ст. 7 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" визначено, що суб'єкти зберігання зерна відповідно до укладених договорів складського зберігання із суб'єктами ринку зерна гарантують забезпечення якості та дотримання нормативів природних втрат зерна протягом терміну його зберігання.
Згідно з ст. 24 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах.
Видача зерна володільцеві складського документа на зерно здійснюється в обмін на виписані на це зерно складські документи.
У відповідності до ст. 31 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" поклажодавець зерна зобов'язаний забрати зерно у зернового складу після закінчення строку зберігання зерна.
Статтею 35 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" передбачено, що зерновий склад зобов'язаний за першою вимогою володільця складського документа повернути зерно, навіть якщо передбачений договором складського зберігання строк його зберігання ще не закінчився.
Положенням ст. 37 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" передбачено, що Зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів: подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складську квитанцію. Складський документ на зерно виписується після передачі зерна на зберігання не пізніше наступного робочого дня. На вимогу особи, яка здала зерно на зберігання, зерновий склад зобов'язаний виписувати окремі складські документи на зерно на будь-які частини зданого на зберігання зерна. Нові складські документи на зерно видаються в обмін на раніше виписані.
Отже, після закінчення строку зберігання зерна (терміну дії договору в разі співпадіння граничного строку зберігання з датою закінченням строку дії договору, що має місце у данному випадку), останнє має бути повернуте володільцю.
При цьому, за першою вимогою володільця складського документа, зерновий склад зобов'язаний повернути майно.
Згідно ст. 24 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" видача зерна володільцеві складського документа на зерно здійснюється в обмін на виписані на це зерно складські документи.
Відповідно до ст. 43 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач направив відповідачу вимогу від 25.06.2020 №25/06/20-ю, заяву на відвантаження зерна та оригінал першого примірника складської квитанції (яка підтверджує прийняття зерна на зберігання) на зерно від 14.06.2019 №857 серії АЧ №884967.
Матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем позивачу 119 059 кг зерна, що свідчить про невиконання вимог закону.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що не відвантаження зерна відбулося внаслідок порушення позивачем норм Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", а саме не здійснення оплати послуг відповідача за весь фактичний час зберігання зерна, а також, що у відповідача виникло право на зупинення/притримання виконання обов'язку щодо повернення зерна згідно ст. 538 ЦК України та 594 ЦКУ.
Так, згідно ст. 28 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна. Якщо поклажодавець після закінчення строку дії договору складського зберігання зерна не забрав зерно назад, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час його зберігання.
Матеріали справи свідчать, що позивач не забрав зерно після закінчення строку дії договору 30 червня 2019 року.
Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Оскільки зобов'язання складського зберігання мають двосторонній характер, тобто обов'язки покладаються на обидві сторони (позивач зобов'язаний оплатити за фактичний час зберігання, а відповідач - передати зерно), тому у такому зобов'язанні кожна із сторін одночасно є боржником, та кредитором.
З точки зору виконання такі зобов'язання є зустрічними, оскільки виконання свого обов'язку однією із сторін обумовлюється виконанням другою стороною свого обов'язку. Виконання зустрічних зобов'язань передбачає виконання кожною із сторін свого обов'язку у порядку, встановленому в даному випадку законом. Якщо ж одна із сторін зобов'язання не виконує свого обов'язку у порядку і строки, встановлені законом, то відповідно друга сторона має право або зупинити виконання свого обов'язку, або відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Разом з тим, частиною 4 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Відповідно до ч. 2 ст. 613 Цивільного кодексу України, якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Колегія суддів враховує, що у даній справі позивач є боржником щодо зобов'язання оплатити послуги за фактичний час зберігання зерна, а відповідач є кредитором.
Відповідач є боржником відносно зустрічного зобов'язання - передати зерно після відповідної заявки позивача, а позивач є кредитором.
Однак, колегією суддів враховується, що відповідачем не вчинялись дії щодо визначення вартості наданих послуг і пред'явлення їх до оплати позивачу. При цьому судом звертається увага на те, що після 30.06.2019 сторонами не узгоджувалась вартість зберігання.
В судовому засіданні колегія суддів з'ясовувала у відповідача питання суми боргу позивача, з врахуванням даних, що наявні в акті звірки станом на листопад 2019 року, де відповідач є боржником по відношенню до позивача, на що була надана відповідь, що вартість послуг вказана на офіційному сайті, а дебіторська заборгованість стосується періоду дії договірних відносин. Точної суми боргу із-за несплати якої не повертається зерно відповідачем вказано не було.
Для виникнення зустрічних зобов'язань на момент їх настання вони мають бути зрозумілими для сторін і узгодженими ними.
Оскільки кількість зерна, що підлягає поверненню чітко визначена у складській квитанції і не заперечується сторонами, то вартість послуг зберігання зерна не узгоджена сторонами.
При цьому невідвантаження спірного зерна відбулось за даними відповідача саме із-за несплати позивачем вартості послуг по зберіганню зерна.
Таким чином, з врахуванням вищевикладених обставин, колегія суддів вважає, що боржник (позивач) не може вважатися таким, що прострочив виконання зобов'язань та не може нести за це відповідальність до моменту вчинення кредитором/відповідачем передбачених законом дій, а саме пред'явлення вимоги про оплату наданих послуг.
З урахуванням викладеного необґрунтованим є застосування відповідачем до спірних правовідносин ст. 538 ЦКУ.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29.10.2020 у справі №904/3253/19 і підстав відступати від яких колегія суддів не вбачає.
Також не обґрунтованими є посилання відповідача на норми ст. 594 ЦКУ.
Притримання, яке передбачене даною статтею є одним з видів забезпечення виконання зобов'язання (ст. 546 ЦК України).
Згідно ст. 547 ЦКУ правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Таким чином, посилання відповідача на ст. 594 ЦК України, як на підставу правомірного неповернення зерна, без доказів наявності письмового договору щодо притримання є необґрунтованим.
Таким чином, не проведення оплати послуг позивачем може бути підставою для іншого судового провадження, а не ухилення відповідачем від виконання обов'язку по передачі зерна позивачу.
Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позовних вимог, а також самостійно обрав спосіб судового захисту, який відрізняється від способу судового захисту, визначеного позивачем у позовній заяві, що свідчить про порушення норм процесуального права.
Статтею 5 ГПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Якщо ж законом або договором не передбачено способу захисту, який би ефективно захищав права, свободи чи інтереси позивача, суд може захистити їх у спосіб, що не суперечить закону (ч. 2 ст. 5 ГПК України). Наведене з урахуванням положень ч. 1 ст. 2 ГПК України означає, що спосіб захисту, який позивач може обрати, а суд застосувати при здійсненні судочинства, у будь-якому випадку має бути ефективним, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, і дає змогу забезпечити реальне поновлення у порушених правах.
Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Суд апеляційної інстанції враховує, що у резолютивній частині рішення має бути остаточна відповідь щодо вимог, які були предметом судового розгляду. При цьому, у рішенні про вчинення певних дій суд повинен зазначити відповідний припис у кого вилучити, що вилучити і кому передати майно (в даному випадку вилучити в Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі філії "Богданівецький комбінат хлібопродуктів" та передати Товариству з обмеженою відповідальністю "Зелена Миля" зерно соняшника в кількості 119 059 кг), враховано при цьому, що резолютивна частина рішення не повинна допускати неоднозначності його тлумачення, що може спричинити виникнення проблемних питань, пов'язаних із виконанням цього рішення.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в резолютивній частині оскаржуваного рішення не змінював предмет позову, а лише чітко визначив (конкретизував) дії необхідні для подальшого виконання судового рішення в т.ч. примусового. Такі дії суду не призвели до виходу за межі позовних вимог та порушення принципу диспозитивності і не суперечать процесуальному закону.
Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, колегія суддів вважає доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими. Суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді справи судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
На підставі ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 227, 229, 269, 270, 273, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 29.06.2021 у справі №924/103/21 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.
3. Справу повернути до Господарського суду Хмельницької області.
Повний текст постанови складений 28.09.2021
Головуючий суддя Розізнана І.В.
Суддя Грязнов В.В.
Суддя Мельник О.В.