Справа № 454/1479/21
23 вересня 2021 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:
головуючого - судді Фарина Л. Ю. ,
за участю секретаря Кочмар Н.-Г.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в місті Сокалі, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, що продовжує навчання,
Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача та просить суд стягувати з ОСОБА_2 в його користь аліменти у зв'язку з навчанням в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходів) і до закінчення навчання, але не пізніше досягнення ним 23-ох років.
Свої вимоги мотивує наступним.
Він, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є сином відповідача.
На даний час позивач навчається на третьому курсі економічного факультету Львівського університету бізнесу та права
Зазначає, що на даний час фактично знаходиться на утриманні своєї матері, ОСОБА_3 , оскільки батько ухиляється від надання йому допомоги, матеріальної допомоги не надає.
Аліменти відповідач нікому не платить, стягнень по виконавчих провадженнях не проводяться. Про офіційну трудові діяльність відповідача позивачу не відомо. Інформація про розмір доходів у позивача відсутня, оскільки відповідач працює неофіційно за кордоном та отримує дохід, який витрачає на свої потреби.
Вважає, що кошти у розмірі 1/4 частки від його доходів є справедливою сумою для сплати аліментів, які б батько мав би сплачувати на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання.
Представник відповідача - адвокат Синило Т.О. надала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог.
Свої заперечення мотивує наступним.
Позивачем до позовної заяви не долучено жодних доказів, які б підтверджували його потребу у матеріальній допомозі від відповідача у зв'язку з навчанням.
Сам позивач у позові стверджує, що повністю знаходиться на утриманні у матері ОСОБА_3 , яка матеріально забезпечує його потреби у зв'язку з навчанням, тому вважає, що позивач не має потреби у додатковій матеріальній допомозі від батька, ОСОБА_2 .
Крім цього, вказує, що позивачем до позовної заяви не долучено жодних доказів, які б підтверджували спроможність відповідача сплачувати аліменти.
Відповідач не спроможний сплачувати аліменти на утримання позивача у зв'язку з його навчанням, оскільки в нього відсутні доходи для надання матеріальної допомоги повнолітньому сину у зв'язку з тим, що з 2020 року не перетинав кордон України так як його обмежено у праві виїзду за кордон. На даний час відповідач не працює, інших доходів не має. Матеріальне становище ускладнюється наявністю виконавчого провадження по виконанню рішення Сокальського районного суду щодо повернення грошових коштів по кредитному договору в користь ПАТ «Кредо Банк».
У зв'язку з наявністю боргу у виконавчому провадженню відповідача обмежено у праві виїзду за кордон та накладено арешт на все його майно.
Відповідач спільно з колишньою дружиною, ОСОБА_3 володіє на праві спільної сумісної власності (1/2) незавершеним будівництвом житловим будинком АДРЕСА_1 . За згодою колишнього подружжя даний будинок перебуває у користуванні позивача.
Також, зазначає, що відповідач має хронічні захворювання хребта, які призвели до стійких статико-динамічних порушень і викликають хронічний біль у спині та часті рецидиви і це значно обмежує працездатність відповідача.
Окрім цього, вказує, що разом з відповідачем проживають неповнолітні діти: син - ОСОБА_4 , від першого шлюбу та дочка ОСОБА_5 , від другого шлюбу. Дружина, яка знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьох річного віку і непрацездатні батьки, які є пенсіонерами, а мати ще й інвалідом другої групи.
Вважає, що наведені обставини свідчать про те, що відповідач не має можливості сплачувати аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_6 у період його навчання.
14.06.2021р. представник відповідача - адвокат Синило Т.О. надала додаткові пояснення, в яких зазначила, що нею зроблено адвокатські запити з метою встановлення матеріального становища ОСОБА_1 та з ТОВ «Софас» отримано відповідь про те, що позивач з 06.11.2019р. працює на посаді сортувальника матеріалів та виробів з деревини на даному підприємстві.
Викладене свідчить про те, що позивач не потребує матеріальної допомоги від батька на період навчання.
14.06.2021р. представник відповідача - адвокат Синило Т.О. надала клопотання про залишення даної позовної заяви без розгляду, оскільки у цивільній справі №454/806/19 ухвалено рішення, яким відмовлено у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 - матері ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина на час навчання в коледжі. На даний час рішення законної сили не набрало та справу передано на розгляд до суду апеляційної інстанції.
Позивач надав заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.
Відповідач та його представник - адвокат Синило Т.О. просили розгляд справи проводити у їх відсутності.
На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів.
Відповідно до ст. 2 СК України регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з метою зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб, утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї, побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки, забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.
Сім'я є первинним та основним осередком суспільства (ч. 1 ст. 3 СК України).
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Згідно довідки № 102 від 22.04.2021 року ОСОБА_1 дійсно навчається на 3 курсі економічного факультету Львівського університету бізнесу та права з вересня 2020р. по червень 2022р. на денній платній формі навчання. Стипендії не отримує.
З дослідженого договору №20/20 укладеного між ОСОБА_1 та ЗВО «Львівський університет бізнесу і права» встановлено, що ОСОБА_1 навчається на третьому курсі платної форми навчання та сплачує за третій курс - 17 900грн., четвертий курс - 18900грн.
Звертаючись з позовними вимогами позивач такі зводить до того, що до досягнення ним повноліття, з відповідача стягувалися аліменти, оскільки йому виповнилося 18 років і він не працює та не отримує стипендії звернувся з позовом про стягнення аліментів на період навчання.
Відповідач позовні вимоги не визнав.
У відповідності до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В свою чергу, відповідач ОСОБА_2 також є батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження.
Разом з цим, з наданого розрахунку заборгованості по аліментах , встановлено, що з ОСОБА_3 стягуються аліменти в користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 2000грн. та станом на травень 2021 року існує заборгованість в розмірі 58 630,42грн.
Згідно копій свідоцтва про народження, довідок про доходи, пенсійного посвідчення та довідки МСЕК встановлено, що батьки відповідача є пенсіонери, мати є інвалідом другої групи та останні отримують пенсію.
З наданих медичних документів, зокрема епікриз (історія хвороби, МРТ грудного відділу хребта та шийного відділу хребта встановлено, що ОСОБА_2 встановлений діагноз: хронічна грудна радикулопатія зі стійким больовим, м'язево-тонічним синдромами і помірними статико-динамічними порушеннями функції хребта.
Разом з цим, з наданих копій рішень Сокальського районного суду Львівської області та постанови державного виконавця встановлено, що за ОСОБА_2 визнано право власності на 1/2 ідеальну частину у незавершеному будівництвом житловому будинку АДРЕСА_1 ; з останнього стягується заборгованість в користь ПАТ «Кредобанк» в розмірі 192 193,97грн. заборгованості по договору кредиту, його обмежено у праві виїзду за кордон та накладено арешт на вищевказану частину будинку.
Дружина відповідача - ОСОБА_9 перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трьох років (наказ №48-к ТзОВ «СОФРО» від 19.02.2021р.).
Відповідно до ст.ст. 51 Конституції України, 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно із ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (ч.ч. 8, 9 ст. 7 СК України).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (ч.ч. 1, 2 ст. 141 СК України).
Більше того, навіть особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини (ч. 2 ст. 166 СК України).
В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.
Частиною 3 зазначеної вище статті передбачено, що право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
В абз. 2 п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 року "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", роз'яснено, що обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Таким чином, правовідносини обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання, передбачають обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). У визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов'язань, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.
У випадках, коли дитина потребує матеріальної допомоги у зв'язку з навчанням до досягнення нею двадцяти трьох років, правила статті 185 СК України не застосовуються, а зазначені правовідносини регулюються статтею 199 цього Кодексу.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 24 лютого 2016 року по справі №6-1296цс15.
Стаття 200 СК України передбачає, що суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно із ч. 2 ст. 200 СК України, при визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Таким чином, СК України виходить із принципу рівності прав та обов'язків батьків, відтак відповідно до закону надавати матеріальну допомогу повнолітнім сину чи доньці, які продовжують навчання, зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає їх дитина.
Обставини, за яких тягар утримання повнолітніх дітей у зв'язку з їх навчанням лежить виключно на одному із батьків, є порушенням закону.
Пред'явлення позову про стягнення аліментів свідчить про те, що батьки не досягли домовленості щодо способів виконання кожним із батьків обов'язку утримання дітей (повнолітнього сина), що власне жодним із них не спростовано матеріалами справи.
Враховуючи наведені вище норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, роз'яснення надані у постанові Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», беззаперечно встановлені обставини щодо навчання позивача - повнолітнього сина ОСОБА_2 та наявністю у останнього дітей - сина ОСОБА_4 , дочки ОСОБА_5 суд дійшов до висновку про необхідність стягнення з останнього аліментів на утримання його повнолітнього сина, який продовжує навчання.
Таким чином, не можуть заслуговувати на увагу аргументи відповідача, про те що позивач може сам себе забезпечити, оскільки працює, оскільки такі спростовується копією трудової книжки ОСОБА_1 , з якої встановлено, що останній звільнений з роботи 01.06.2021р., згідно наказу ТзОВ СОФАС №63-к від 01.06.2021р.
Згідно із ч. 3 ст. 70 ЗУ «Про виконавче провадження» загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.
В свою чергу, в силу приписів статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Враховуючи наведене, суд виходить із безумовного права дитини на належне утримання, виховання, рівень життя та розвиток, від своїх батьків.
Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину встановлюється законом, а не судовим рішенням. При присудженні аліментів, суд враховує, що їх розмір на одну дитину не може бути меншим, ніж визначений законом, зокрема, частиною другою статті 182 СК України.
Аналізуючи зазначені норми закону, суд виходить з того, що батьки дітей повинні забезпечити для них утримання у розмірі не меншому прожиткового мінімуму на місяць, встановленого на відповідний період для певного віку дитини, як мінімальної гарантії загального рівня забезпеченості повноцінним харчуванням для розвитку організму дитини, збереження її здоров'я.
Між тим, у силу вимог ст. 180 СК України обов'язок по забезпеченню даного рівня прожиткового мінімуму покладається на обох батьків.
Будь які докази про те, що у зв'язку з навчанням позивач - син ОСОБА_10 потребував конкретних матеріальних витрат на їжу, одяг, придбання підручників та інших матеріалів для навчання, забезпечення певного рівня дозвілля та культурного розвитку, розмір яких (витрат) попри відповідні доводи, позивач не надав.
Поряд з цим, суд виходить з того, що навчання ОСОБА_1 на стаціонарній формі виключає можливість власного працевлаштування, тому потреба позивача у матеріальній допомозі батьків є очевидною та встановленою.
Крім цього, за наявності доказів щодо навчання на контрактній формі, очевидним є висновок про відсутність у позивача особистих коштів у вигляді стипендії.
Як вже зазначалось, обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів визначені статтею 182 СК України.
Зокрема, суд враховує вік відповідача та його можливість і здатність працювати, доходи (матеріальне становище), оскільки наданими ним медичними документами не вбачається протипоказань до будь-якої роботи.
Також, долучені відповідачем до відзиву свідоцтва про народження, одруження, пенсійними посвідченнями жодним чином не стверджують, що ОСОБА_2 утримує батька та матір, які є пенсіонерами та щомісячно отримують пенсію, а також двох неповнолітніх дітей, на одного з яких (сина ОСОБА_4 ) стягуються аліменти з колишньої дружини відповідача і теперішньої дружини, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку та не виключає можливість стягнення з нього аліментів на сина, який продовжує навчання, оскільки відповідач не надав доказів, що вони перебувають на його утриманні і зазначене не може бути перешкодою у реалізації права дитини на допомогу батька, яка визначена законом.
Крім цього, суд враховує рівність дітей на допомогу батька та недопущення факту обділенння батьківською підтримкою порівняно з іншою дитиною.
Суд, також враховує те, що позивач ОСОБА_1 22.01.2022р. досягне 23 річного віку , тому відповідний його обов'язок стосується часу, який минув та не матиме місця на майбутнє.
Таким чином, суд враховуючи надані сторонами докази та вибір позивача, дійшов висновку, що з ОСОБА_2 слід стягувати в користь ОСОБА_1 аліменти на його утримання в розмірі 1/6 частини всіх видів його доходу щомісячно і до закінчення ним навчання, але не пізніше досягнення двадцяти трьох років.
Поряд з цим, клопотання про залишення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина без розгляду не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо: у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Згідно інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 18.12.2020р. відмовлено ОСОБА_11 у задоволенні зустрічного позову, зокрема в частині стягнення з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_11 аліментів на повнолітнього сина ОСОБА_1 , який продовжує навчання з тих підстав, що ОСОБА_3 офіційно проживає в Італії, а тому не має права на стягнення аліментів на час навчання в коледжі сина ОСОБА_1 .
Разом з цим, згідно інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що ОСОБА_11 подала зустрічний позов до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітнього сина ОСОБА_1 , який продовжує навчання за період з 2016 року по 2019 рік.
Позивачем у даній справі є сам повнолітній ОСОБА_1 , який звернувся з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на його утримання у зв'язку з навчанням на економічному факультеті Львівського університету бізнесу і права та стосується періоду навчання з вересня 2020 року по червень 2022року.
Також, судом встановлено, що ОСОБА_11 подала апеляційну скаргу на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 18.12.2021р. (справа №454/806/19) лише в частині стягнення з неї в користь ОСОБА_2 неустойки (пені) у розмірі 50 556,82грн. у зв'язку з порушенням строку виплати аліментів на утримання дітей.
Таким чином, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Синило Т.О. про залишення позову без розгляду, оскільки даний позов подано іншою особою - самим повнолітнім ОСОБА_1 та стосується іншого періоду навчання на економічному факультеті Львівського університету бізнесу і права - з вересня 2020 року по червень 2022року. Також, ОСОБА_11 , не оскаржувалося вищевказане рішення Сокальського районного суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, а лише в частині задоволення первісного позову про стягнення неустойки (пені) із суми несплачених аліментів.
Крім цього, п.3 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат пов'язаних з розглядом справи належать витрати на правову допомогу.
Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу, позивачем додано попередній розрахунок на суму 1000грн.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Частиною 5 та 6 статті 81 ЦПК України встановлено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ч.7 ст.81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відтак, представником позивача - адвокатом Чернявським Р.І. не надано жодних доказів про надання правової допомоги, зокрема, ні договору про надання правової допомоги, ні квитанції про сплату гонорару, ні акту виконаних робіт, тощо.
Таким чином, суд дійшов до висновку, що в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача в користь позивача понесених витрат на правову допомогу слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 12, 81, 263-265 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 аліменти на його утримання в розмірі 1/6 частини всіх видів його доходу щомісячно, починаючи з 26.04.2021 року і до закінчення ним навчання, але не пізніше досягнення ним двадцяти трьох років.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 840 (вісімсот сорок) грн. 80коп. судового збору.
Рішення може бути оскаржене учасниками розгляду безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особами, які приймали участь у справі, але не були присутні під час оголошення рішення, протягом 30 днів з часу отримання копії рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються учасниками справи через Сокальський районний суд Львівської області.
Відомості, які зазначаються в рішенні суду відповідно до п.4) ч.5 ст.265 ЦПК України та не проголошуються, відповідно до ч.2 ст.268 ЦПК України.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .
Головуючий: Л. Ю. Фарина