Справа № 369/13025/21
Провадження № 2-о/369/345/21
28.09.2021 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі
головуючої судді Ковальчук Л.М.,
за участю: секретаря судового засідання Ільченка В.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Боярський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території,
Заявник звернувся до суду із заявою в якій просить встановити факт смерті його батька - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Горлівка Донецької області. Даний факт підтверджується свідоцтвом про смерть та фотографіями з місця захоронення. Враховуючи, що батько заявника помер на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження, заявник не має можливості зареєструвати у передбаченому законодавством порядку смерть ОСОБА_2 . Встановлення факту смерті необхідно заявнику для державної реєстрації смерті померлого, проведеної державним органом України.
Заявник у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.
Представник заінтересованої особи у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причин неявки не повідомив, будь-яких заяв чи клопотань до суду не направляв.
Враховуючи, що розгляд вказаної справи, відповідно до ст. 317 ЦПК України, відбувається невідкладно, суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників процесу.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв'язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає заяву такою, що підлягає задоволенню за наступних підстав.
У відповідності до п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Згідно ст. 317 ЦПК України, заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
Справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.
Ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.
Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин.
З матеріалів справи вбачається, що заявник ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Горлівка Донецької області, у свідоцтві про народження від 21.02.1972 серії НОМЕР_1 його батьками зазначені: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_3 .
Згідно свідоцтва про смерть від 07.09.2020, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Горлівка Донецької області. Зазначений документ виданий на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Статтею 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Проте стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
З огляду на наведене, суд приймає до уваги свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , яке видане на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження, та визнає вказану в цьому документі інформацію в даному випадку достатніми доказами на підтвердження факту смерті ОСОБА_2 .
Відповідно до п. 1 Постанови ПВС України від 31.03.1995 № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
Встановлення факту смерті ОСОБА_2 необхідно заявнику для для державної реєстрації смерті померлого, проведеної державним органом України.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку про задоволення заяви про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , оскільки законом не передбачено іншого порядку встановлення цього факту, що надасть можливість отримати заявнику свідоцтво про смерть, видане державним органом України.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 258-273, 315-319, 430 ЦПК України, суд
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Боярський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території - задовольнити.
Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Горлівка Донецької області, дата смерті: ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце смерті: м. Горлівка Донецької області.
Рішення суду, відповідно до ст. 317, 430 ЦПК України, підлягає негайному виконанню, оскарження цього рішення не зупиняє його виконання.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Києво-Святошинський районний суд Київської області протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення суде не було вручене у день його винесення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Л.М. Ковальчук