22 вересня 2021 р.Справа № 520/2714/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Мельнікової Л.В. , Рєзнікової С.С. ,
за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2021, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 30.04.21 року по справі № 520/2714/21
за позовом Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
до ОСОБА_1
про зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 , в якому просив суд:
- припинити право на початок виконання будівельних робіт, набуте на підставі поданого повідомлення про початок виконання будівельних робіт, набутого на підставі поданого повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта "Будівництво індивідуального (садибного) житлового будинку" у АДРЕСА_1 від 10.11.2020 № КВ 0512011 10733, замовник будівництва - ОСОБА_1 .
В обґрунтування позову зазначено, що у зв'язку з тим, що проектна документація "Будівництво індивідуального (садибного) житлового будинку" по АДРЕСА_1 " не погоджена з уповноваженим органом охорони культурної спадщини, замовником будівництва, ОСОБА_1 наведено недостовірні дані у повідомленні про початок виконання будівельних робіт щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта від 10.11.2020 № НОМЕР_1 в частині належно затвердженого проекту, чим порушено ч. 8 ст. 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2021 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням, Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що проектна документація "Будівництво індивідуального (садибного) житлового будинку" по АДРЕСА_1 " не погоджена з уповноваженим органом охорони культурної спадщини, замовником будівництва, ОСОБА_1 наведено недостовірні дані у повідомленні про початок виконання будівельних робіт щодо об'єктів, будівництво який здійснюється на підставі будівельного паспорта від 10.11.2020 № НОМЕР_2 в частині належно затвердженого проекту, чим порушено ч. 8 ст. 36 ЗУ "Про охорону культурної спадщини"
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що апеляційна скарга не містить жодного доводу, аргументу та/або посилання на будь-який належний та допустимий доказ щодо позиції позивача про обґрунтованість позовних вимог. Викладені в апеляційній скарзі припущення відповідача спростовуються приписами чинного законодавства, фактичними обставинами справи, а також суперечать висновкам щодо застосування норм права, викладеним у постановах Верховного Суду, прийнятих в аналогічних справах.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), зареєстрував відповідачу - замовникові будівництва ОСОБА_1 , повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта "Будівництво індивідуального (садибного) житлового будинку" у АДРЕСА_1 від 10.11.2020 № KB 051201110733.
Посадова особа позивача, відповідно до статті 41 Закону України "Про архітектурну діяльність", згідно з Порядком здійснення архітектурно-будівельного контролю, затвердженого КМУ від 23.05.2011 № 553, на підставі наказу Департаменту від 14.01.2021 № 48 та на підставі необхідності проведення перевірки достовірності даних, наведених у Повідомлення № KB 051201110733, провела позапланову перевірку дотримання, зокрема замовником будівництва ОСОБА_1 вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності під час виконання будівельних робіт на об'єкті будівництва: "Будівництво індивідуального (садибного) житлового будинку" у АДРЕСА_1 .
Під час проведення перевірки встановлено, що замовником будівництва ОСОБА_1 у повідомленні № KB 051201110733, наведені наступні дані: будівельний паспорт від 09.06.2020 № 233/20/09/010-20 виданий Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); проектна документація розроблена ФОП ОСОБА_2 , та затверджена замовником ОСОБА_1 листом від 01.10.2020 б/н; генеральний підрядник - ТОВ "Арнова Констракшн"; технічний нагляд здійснює ОСОБА_3 ; експертиза проекту будівництва проведена ТОВ "Укрекспертиза ГРУП", головним експертом проекту ОСОБА_4 (експертний звіт щодо розгляду проектної документації на будівництво в частині міцності надійності та довговічності об'єкта будівництва за проектом № 0001-4299-20/УЕГ7Б від 29.09.2020).
Під час виїзду на місце посадовою особою позивача з метою проведення перевірки доступ до об'єкта будівництва був обмежений, робітників та уповноважених осіб замовника не було, що унеможливило проведення перевірки за приписами п. 9 Порядку № 553.
Позивач листом від 21.01.2021 № 073-453 запросив зазначених вище суб'єктів містобудування на 11 год. 30 хв. 28.01.2021 для надання документів необхідних для проведення перевірки, але у визначений час останні до Департаменту не прибули, документів не надали.
У подальшому, посадовою особою Департаменту, ОСОБА_1 пред'явлено службове посвідчення та надано копію направлення для проведення позапланової перевірки, яка проводилась у присутності замовника будівництва ОСОБА_1 з 21.01.2021 по 03.02.2021, про що свідчить відповідний запис на направленні.
Під час перевірки з виїздом на місце посадовою особою позивача встановлено, що на вищезазначеному об'єкті будівництва розпочато виконання будівельних робіт, а саме: влаштовано фундамент та залізобетонні конструкції першого поверху.
Замовником будівництва - ОСОБА_1 , під час перевірки надано наступні документи:
- оригінал будівельного паспорта на об'єкт: "Будівництво індивідуального (садибного) житлового будинку" по АДРЕСА_1 " від 09.06.2020 № 233/20/09/010-20, виданий Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація);
- оригінал позитивного експертного звіту щодо розгляду проектної документації на будівництво в частині міцності, надійності та довговічності, об'єкта будівництва за проектом "Будівництво індивідуального (садибного) житлового будинку" по АДРЕСА_1 , виготовлений ТОВ "Укрекспертиза груп" від 29.09.2020 № 0001-4299-20/УЕГ/Б;
- оригінал технічного звіту за результатами інженерно-геологічних вишукувань на ділянці будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 , виготовлений ТОВ "Магістральбудпроект";
- оригінал завдання на проектування "Будівництво індивідуального (садибного) житлового будинку" по АДРЕСА_1 2020 року;
- копія кваліфікаційного сертифіката АА № 001924 особи, відповідальної за проведення авторського нагляду, ОСОБА_2 ;
- копія кваліфікаційного сертифіката AT № 000741 особи, відповідальної за проведення технічного нагляду, ОСОБА_3 ;
За результатами перевірки позивачем встановлено, що відповідно до містобудівних, планувальних вимог та обмежень будівельного паспорта від 09.06.2020 № 233/20/09/010-20 ділянка знаходиться в зоні регулювання забудови III категорії, згідно з рішенням виконкому Київської міської ради народних депутатів від 10.10.1988, № 976, 16.07.1979 № 920, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17.05.2020 № 979, також відповідно до інформації з геопорталу МІАС ЗМД Містобудівний кадастр Києва, об'єкт будівництва знаходиться в межах центральної планувальної зони, історичного центру міста, історичного ареалу, в зоні регулювання забудови третьої категорії.
Також, в ході вказаної перевірки встановлено, що замовником будівництва, ОСОБА_1 не погоджено проектну документацію "Будівництво індивідуального (садибного) житлового будинку" по АДРЕСА_1 з уповноваженим органом охорони культурної спадщини, чим порушено п. 14 ч. 2 ст. 5 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та не отримано дозвіл на проведення земляних робіт від уповноваженого органу охорони культурної спадщини, чим порушено ч. 4 ст. 32, ч. 1 ст. 35 Закону України "Про охорону культурної спадщини".
За результатами проведення позапланової перевірки посадовою особою позивача складено акт від 03.02.2021, протокол про адміністративне правопорушення від 03.02.2021, а також, зокрема ОСОБА_1 видано обов'язкові для виконання приписи про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил та про зупинення підготовчих та будівельних робіт від 03.02.2021.
За результатами розгляду протоколу про адміністративне правопорушення уповноваженою особою позивача - Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), винесено постанову про притягнення відповідача - ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.ч. 1, 4 ст. 96 Кодексу України про адміністративне правопорушення та накладено стягнення у вигляді штрафу.
З огляду на вищевикладене та на підставі частини 2 статті 39-1 Закону України "Про архітектурну діяльність", позивач звернувся з даним позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Частиною 2 статті 39-1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено, що у разі виявлення відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи без належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, а також: у разі набрання законної сили судовим рішенням про скасування містобудівних умов та обмежень відповідний орган державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду звертається до суду із позовом про скасування реєстрації такої декларації або про припинення права на виконання підготовчих або будівельних робіт, набутого на підставі поданого повідомлення.
Відомості про набрання законної сили судовим рішенням про скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або права на початок виконання підготовчих або будівельних робіт, набутого на підставі поданого повідомлення, вносяться до Реєстру будівельної діяльності.
Таким чином, звернення відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю до суду із позовом про припинення права на виконання підготовчих або будівельних робіт, набутого відповідачем на підставі поданого повідомлення, може відбуватись виключно у разі виявлення таким органом факту наведення у повідомленні недостовірних даних, які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 15 "Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466 (далі - Порядок № 466) встановлено, що у разі виявлення органом державного архітектурно-будівельного контролю недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні, які не є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом відповідно до статті 39-1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", орган державного архітектурно-будівельного контролю письмово в паперовій або електронній формі через електронний кабінет повідомляє замовникові протягом одного робочого дня з дня такого виявлення.
Замовник (його уповноважена особа) зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дня самостійного виявлення технічної помилки (описки, друкарської, граматичної, арифметичної помилки) у поданому повідомленні про початок виконання підготовчих робіт чи повідомленні про початок виконання будівельних робіт або отримання відомостей про виявлення недостовірних даних подати виправлені (достовірні) дані щодо інформації, яка потребує змін, для внесення їх до реєстру шляхом подання до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю через центр надання адміністративних послуг чи через електронний кабінет шляхом подання засобами програмного забезпечення Єдиного державного веб-порталу електронних послуг або рекомендованим листом з описом вкладення до центру надання адміністративних послуг заяви за формою згідно з додатком 3 до цього Порядку та повідомлення про зміну даних у повідомленні про початок виконання підготовчих робіт чи повідомлення про зміну даних у повідомленні про початок виконання будівельних робіт за формою згідно з додатками 1, 2 і 2 1 до цього Порядку в одному примірнику.
Орган державного архітектурно-будівельного контролю забезпечує внесення інформації, зазначеної у повідомленні про зміну даних у повідомленні про початок виконання підготовчих робіт чи повідомленні про зміну даних у повідомленні про початок виконання будівельних робіт, до реєстру згідно з цим Порядком.
Відомості щодо внесення даних, зазначених у повідомленні, в якому виявлено технічну помилку або недостовірні дані, підлягають виключенню з реєстру в установленому порядку.
До замовника, який самостійно виявив допущену технічну помилку і в передбаченому цим пунктом порядку подав відповідну заяву, штрафні санкції за раніше подане з помилками повідомлення або виявлені в ньому недостовірні дані не застосовуються.
У разі виявлення відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю факту подання наведених у надісланому повідомленні недостовірних даних, які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом, зокрема якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи без належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, а також у разі скасування містобудівних умов та обмежень, право на початок виконання підготовчих або будівельних робіт, набуте на підставі поданого повідомлення, підлягає скасуванню відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю.
З огляду на вищевикладене колегія суддів зазначає, що виключною підставою для припинення права на виконання будівельних робіт, набутого відповідачем на підставі поданого повідомлення, є встановлений акт здійснення самочинного будівництва, зокрема, якщо:
- будівництво здійснюється на земельній ділянці, що не відведена для цієї мети;
- будівництво здійснюється за відсутності документа, який дає право виконувати будівельні роботи;
- будівництво здійснюється за відсутності затвердженого проекту або будівельного паспорту;
- скасовано містобудівні умови та обмеження.
При цьому, виявлені недостовірні дані, зазначені у повідомленні про початок виконання будівельних робіт, повинні відповідати одній із зазначених умов, які дають підстави вважити об'єкт самочинним будівництвом.
Колегія суддів приходить до висновку, що наявність даних, які не свідчать про самочинне будівництво, не є підставою для припинення права на виконання будівельних робіт, набутого відповідачем на підставі поданого повідомлення, однак може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого характеру.
Аналогічні висновки містять постанови Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі №814/1914/16, 26 червня 2018 року у справі № 826/20445/16, від 18 жовтня 2018 року у справі №695/3442/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 826/9275/17, від 13 грудня 2018 року у справі №522/6212/17, від 22 січня 2019 року у справі № 826/17907/17.
Частиною 4 статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" встановлено, що на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
Згідно із частиною 1 статті 35 Закону України "Про охорону культурної спадщини" проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також: дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою, здійснюються за дозволом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, що видається виконавцю робіт - фізичній особі, і за умови реєстрації цього дозволу у відповідному органі охорони культурної спадщини.
Відповідно до пунктів 3, 4, 5 "Порядку видачі дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, у зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також досліджень решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою на території України" (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 316. надалі за текстом - Порядок № 316) встановлено, що археологічні розвідки, розкопки можуть проводити наукові працівники з досвідом проведення археологічних робіт, які застосовують наукові методики розкриття і фіксування археологічних об'єктів культурної спадщини, що гарантують можливість подальшого використання результатів досліджень як повноцінного джерела культурної спадщини. Інші земляні роботи на об'єктах культурної спадщини повинні проводитися під наглядом наукових працівників.
Археологічні розвідки, розкопки, інші земляні роботи на об'єктах культурної спадщини проводяться лише за наявності дозволів, які видаються Мінкультури. Форми дозволів затверджуються Мінкультури.
Дозвіл на проведення археологічних розвідок, розкопок видає Мінкультури на ім'я фізичної особи - наукового працівника за наявності у нього кваліфікаційного документа (відкритого листа), виданого Інститутом археології Національної академії наук, копія якого залишається у Мінкультури.
Отже, законодавством урегульовано лише питання видачі дозволу Мінкультури для проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах виконавцю робіт - фізичній особі, а не фізичні особі замовнику будівництва, яким є відповідач.
Вказана позиція суду узгоджується з позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року по справі № 826/5755/17, в якій суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що замовник та підрядник будівництва не повинні отримувати передбачений частиною першою статті 35 Закону України "Про охорону культурної спадщини" дозвіл на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на об'єкті будівництва, і такі дозволи мають бути отримані фізичною особою - виконавцем археологічних досліджень.
В постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року по справі № 826/5755/17 також викладено правову позицію, згідно з якою законодавством поняття "інших земляних робіт" не визначено. Однак, враховуючи назву статті, а також предмет регулювання, Верховний Суд дійшов висновку, що загальний її контекст свідчить про необхідність отримання дозволу не на будь-які земляні роботи на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а на ті, які безпосередньо пов'язані з охороною культурної спадщини.
Колегія суддів зазначає, що на даний час Кабінетом Міністрів України не затверджено порядок видачі інших дозволів, погоджень чи висновків, ніж передбачений вказаною вище постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 316 та постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 318 "Про затвердження Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць".
Враховуючи викладені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що за відсутності належним чином затвердженого порядку, відсутній і юридичний обов'язок щодо необхідності отримання фізичними особами - замовниками будівництва погоджених чи затверджених центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини будь-яких інших дозволів, погоджень або висновків, зокрема, на земляні та інші будівельні роботи, погодження проектної документації тощо.
Такими чином, оскільки законодавством не встановлений обов'язок відповідача отримувати зазначений позивачем дозвіл, відтак вимагати його наявність є вимогою, яка не відповідає положенням чинного законодавства України.
Крім цього судом встановлено, що 03 лютого 2021 року відповідач звернувся до Міністерства культури України із відповідним зверненням щодо отримання дозволу на виконання земляних робіт для спірного будівництва (через карантинні обмеження подача звернень відбувається шляхом їх вкладання у скриньку, а вхідний номер № 123/20.1-21 від 03 лютого 2021 року відповідачеві був повідомлений наступного дня під час його звернення до call-центру). 29 березня 2021 року відповідач отримав дозвіл на проведення земляних робіт № 22-019/21 від 29 березня 2021 року.
Статтею 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено, що зони охорони пам'ятки (далі - зони охорони) - встановлювані навколо пам'ятки охоронна зона, зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання; історичне населене місце - населене місце, яке зберегло повністю або частково історичний ареал і занесене до Списку історичних населених місць України; історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об'єкти культурної спадщини і пов'язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку;
Частин 1, 3-4 статті 32 Закону встановлено, що з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.
Межі та режими використання зон охорони пам'яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини. Порядок визначення та затвердження меж: і режимів використання зон охорони пам'яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
З метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України.
Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України.
Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.
На охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
На виконання вказаних положень Закону України "Про охорону культурної спадщини", постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 318 затверджено Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць (надалі - Порядок № 318).
Відповідно до пунктів 1, 4, 5, 6, 10,12 Порядку № 318 встановлено, що історичні ареали визначаються тільки в населених місцях, що занесені до Списку історичних населених місць України, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Відповідальними за визначення меж: і режимів використання історичних ареалів є Мінкультури та уповноважені ним органи охорони культурної спадщини.
Межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць.
Історичний ареал - це найбільш освоєна в минулому і добре збережена частина території населеного місця, що відрізняється традиційним характером середовища і значною кількістю об'єктів культурної спадщини від інших, менш освоєних або погано збережених частин населеного місця.
Межі історичних ареалів слід проводити вздовж розпланувальних і природних рубежів, що відокремлюють історичний ареал від решти міських територій, і визначати історико-архітектурним опорним планом населеного місця. Історико-архітектурні опорні плани розробляються на основі комплексних досліджень усієї території історичного населеного місця та його найближчого оточення.
Проектна документація на нове будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт (крім реконструкції та капітального ремонту квартир чи окремих приміщень, які здійснюються без зміни об'ємно-просторових характеристик) у межах історичних ареалів населених місць розробляється з урахуванням вимог затвердженого в установленому законом порядку історико-архітектурного опорного плану.
У разі незатвердження історико-архітектурного опорного плану населеного місця, що внесене до Списку історичних населених місць України, проектна документація на нове будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт (крім реконструкції та капітального ремонту квартир чи окремих приміщень, які здійснюються без зміни об'ємно-просторових характеристик) у межах історичного ареалу розробляється з урахуванням вимог історико-містобудівного обґрунтування, порядок розроблення якого визначається наказом Мінкультури та Мінрегіону.
Історичний ареал є спеціально виділеною у населеному місці територією історико-культурного значення із затвердженими межами, яка повинна фіксуватися в усіх землевпорядних і містобудівних документах та розглядатися як специфічний об'єкт містобудівного проектування.
У межах населеного місця може бути визначено один або кілька історичних ареалів.
Визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури.
Таким чином, Міністерство культури України є спеціально уповноваженим органом, що забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема, у сфері охорони культурної спадщини та до повноважень якого відноситься погодження меж історичних ареалів міста Києва, як історичного населеного місця України, що визначаються науково-проектною документацією.
Відповідно до частин 1, 10 статті 17 Закону № України "Про регулювання містобудівної діяльності" генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.
На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід'ємною частиною генерального плану.
Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою визначається будівельними нормами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником.
Генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання.
Отже, Генеральний план м. Києва є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, яка затверджується Київською міською радою, але не є науково-проектною документацією в розумінні положень статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та Порядку № 318.
Позивачем не надано до суду першої та апеляційної інстанції доказів на підтвердження того, що до складу Генерального плану м. Києва входить науково-проектна документація про визначення історичних ареалів міста Києва, меж та режимів використання зон охорони, яку затверджено Міністерством культури України.
Щодо доводів позивача, що за результатами перевірки встановлено, що відповідно до містобудівних, планувальних вимог та обмежень будівельного паспорта від 09.06.2020 №233/20/09/010-20 ділянка знаходиться в зоні регулювання забудови III категорії, згідно з рішенням виконкому Київської міської ради народних депутатів під 10.10.1988, № 976, 16.07.1979 № 920, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17.05.2020 № 979, також: відповідно до інформації з геопорталу МІАС ЗМД Містобудівний кадастр Києва, об'єкт будівництва знаходиться в межах нейтральної планувальної зони, історичного центру міста, історичного ареалу, в зоні регулювання забудови третьої категорії, колегія суддів зазначає наступне.
Межі та режими використання історичних ареалів міста Києва визначені діючим Генеральним планом розвитку міста Києва на період до 2020 року, що затверджені рішенням Київради від 28 березня 2002 року № 370/1804. Проте наразі відсутні відомості, і позивачем не надане належне підтвердження, щодо подання історико-містобудівного опорного плану, який має входити до складу згаданого Генерального плану міста Києва, на розгляд до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини (як то передбачено Законом України "Про охорону культурної спадщини").
Враховуючи вищевикладене, зони охорони і межі історичного ареалу міста Києва не подавались на затвердження до Міністерства культури України у відповідності до статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та пункту 12 Порядку № 318, а відтак, зони охорони і межі історичного ареалу м. Києва не визначено в порядку, встановленому законом.
Таким чином, оскільки межі та режими використання історичного ареалу міста Києва, межі та режими використання зон охорони у міста Києві не визначено та не затверджено у встановленому законом порядку, відсутні правові підстави вважати, що земельна ділянка, на якій відповідач здійснює будівництво, дійсно знаходиться у межах історичного ареалу міста Києва із стверджуваним позивачем особливим правовим режимом.
Наведене свідчить про відсутність обов'язку отримувати дозволи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини або інші погодження, пов'язані із здійсненням будівництва, зокрема, погоджувати проектну документацію, отримувати дозвіл на земляні га інші будівельні роботи тощо до затвердження належним чином меж історичних ареалів у місті Києві.
Зазначена позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у вищезазначеній постанові від 27 лютого 2019 року по справі № 826/5755/17, в якій вказується, що межі історичного ареалу міста Києва не затверджено Міністерством культури України у відповідності до вимог статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та Порядку № 318.
З подібних мотивів виходив Верховний Суд у пунктах 53, 56 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 813/4993/15, а саме:
53. Стосовно доводів позивача про те, що зазначений будинок знаходиться в межах історичного ареалу м. Львова, тому відповідний проект будівництва мало погодити Міністерство культури України, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
54. Відповідно до частини другої статті 32 Закону України від 8 червня 2000 року № 1805-III "Про охорону культурної спадщини" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.
55. Згідно з пунктом 12 Порядку визначення меж: та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 318, визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури.
56. Матеріали справи, що розглядається не містять доказів того, що науково-проектна документація щодо меж: історичного ареалу м. Львова затверджена відповідно до наведених вище вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини, зокрема центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, тому доводи позивача в цій частині не можна визнати обґрунтованими.
Отже у даному випадку, зважаючи на відсутність належним чином затверджених меж історичного ареалу міста Києва, меж та режимів використання зон охорони у місті Києві, відсутні підстави вважати, що об'єкт будівництва дійсно знаходиться у межах історичного ареалу.
Колегія суддів зазначає, що посилання позивача про необхідність "погодження відповідачем проектної документами "Будівництво індивідуального (садибного) житлового будинку" по пров. Сніжнянському. 3-А у Печерському районі міста Києва” з уповноваженим органом охорони культурної , спадщини", є таким, що не відповідає дійсності, а отже відповідачем не порушено пункт 14) частини 2 статті 5 Закону України "Про охорону культурної спадщини".
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отде, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджено положення нормативних актів, що регулюють спірні правовідносини та дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процессуального права.
Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2021 по справі № 520/2714/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)А.О. Бегунц
Судді(підпис) (підпис) Л.В. Мельнікова С.С. Рєзнікова
Повний текст постанови складено 28.09.2021 року