ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
23 вересня 2021 року м. Київ № 640/11333/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної податкової служби у Київській області
про скасування податкового повідомлення-рішення
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом Головного управління Державної податкової служби у Київській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від17 березня 2020 року №24303-5305-1008.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що він є пенсіонером за віком, тому відповідно до пункту 281.1 статті 281 Податкового кодексу України має пільги зі сплати земельного податку, що на думку позивача вказує на протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від17 березня 2020 року №24303-5305-1008.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 червня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позов представник відповідача вказує, що пільга позивача відповідно до пункту 281.1 статті 281 Податкового кодексу України була врахована, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є відкликаним.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Головним управління Державної податкової служби у Київським області згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення від 17 березня 2020 року №24303-5305-1008, яким визначено позивачу грошове зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2020 рік в сумі 146846,06 грн.
Незгода позивача із вказаним вище податковим повідомленням-рішенням зумовила звернення до суду з даним позовом до суду, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України, платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.
Згідно пунктом 287.1 статті 287 Податкового кодексу України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум проводяться контролюючими органами за місцем знаходження земельної ділянки щороку до 1 травня (пункт 287.2 статті 287 Податкового кодексу України).
За приписами пункту 285. 1 статті 285 Податкового кодексу України, базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.
Статтею 281 Податкового кодексу України передбачено пільги щодо сплати земельного податку для фізичних осіб.
Так, згідно пунктом 281.1 статті 281 Податкового кодексу України, від сплати податку звільняються пенсіонери (за віком).
Згідно пункту 281.2 статті 281 Податкового кодексу України звільнення від сплати податку за земельні ділянки, передбачене для відповідної категорії фізичних осіб пунктом 281.1 цієї статті, поширюється на земельні ділянки за кожним видом використання у межах граничних норм: для ведення особистого селянського господарства - у розмірі не більш як 2 гектари; для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка): у селах - не більш як 0,25 гектара, в селищах - не більш як 0,15 гектара, в містах - не більш як 0,10 гектара; для індивідуального дачного будівництва - не більш як 0,10 гектара; для будівництва індивідуальних гаражів - не більш як 0,01 гектара; для ведення садівництва - не більш як 0,12 гектара.
Як вказує відповідач у відзиві на позов, позивач станом на 01 січня 2020 року є власником 17 земельних ділянок на території Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області.
Згідно наявної в матеріалах справи копії пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 позивач з 2017 року є пенсіонером за віком.
З урахуванням наведеного, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про наявність у нього пільги, визначеної пунктом 281.1 статті 281 Податкового кодексу України.
Як вказує відповідач, станом на час розгляду справи відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 01 червня 2020 року №45829-5305-1008, яким позивачу визначено (зменшено суму) грошове зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2020 рік в сумі 127 415,81 грн (з урахуванням відчуження позивачем однієї земельної ділянки та пільги по сплаті земельного податку).
Відповідно до пункту 60.1.3 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо: контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі.
У випадках, визначених підпунктами 60.1.3 і 60.1.5 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги, які містять зменшену суму грошового зобов'язання або податкового боргу (пункт 60.4. статті 60 Податкового кодексу України).
Оскільки податкове повідомлення-рішення від 17 березня 2020 року №24303-5305-1008 станом на час вирішення справи є відкликаним та втратило свою юридичну значимість, а отже не порушує майнові права та інтереси позивача, підстави для задоволення позовних вимог відсутні через відсутність порушеного права, яке підлягає судовому захисту.
При цьому, суд приймає до уваги той факт, що позивачем на власний розсуд під час розгляду справи не було реалізоване право на зміну предмету позову.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не надано суду достатні документальні докази, якими підтверджується протиправність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, натомість як відповідачем обов'язок доказування виконано, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко