Справа № 210/3860/21
Провадження № 2/210/1525/21
іменем України
"14" вересня 2021 р. м. Кривий Ріг
Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі:
головуючого судді Ступак С.В.,
за участі секретаря судового засідання Котенко А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в порядку ч.2 ст.247 ЦПК України цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користування власністю шляхом примусового виселення та зняття з реєстрації, -
15 липня 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у користування власністю шляхом примусового виселення та зняття з реєстрації, у якому просила суд усунути перешкоди у користуванні її власністю, шляхом виселення та зняття з реєстрації відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , для реалізації свого права володіння, користування, розпорядження нерухомим майном.
Позовні вимоги позивача обґрунтовує тим, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , була виставлена на електронні торги на підставі Акта про реалізацію предмета іпотеки, складеного державним виконавцем Металургійного відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Гольськовим М.О. З електронних торгів вона придбала вказану квартиру. З дати реалізації нерухомого майна (квартири), тобто з 15.02.2021 року відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 квартиру не звільнили добровільно та не були зняті з реєстраційного обліку, у зв'язку з чим, позивач звернулась до суду з вказаним позовом.
Ухвалою суду від 26 липня 2021 року відкрито провадження по вказаній справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін. (а.с.28)
25 серпня 2021 року від позивача ОСОБА_1 надійшла заява, в якій позивача просила суд проводити розгляд вказаної справи без її участі, в заяві зазначила, що заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
В судові засіданні призначені судом на 26 серпня 2021 року та 14 вересня 2021 року відповідачі не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими направлення, які повернулись на адресу суду з відміткою «За закінченням строку зберігання», причини неявки суду не повідомили.Відповідачі вважаються належним чином повідомлені про розгляд справи відповідно до п.1 ч.8 ст.128 ЦПК України.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи положення ч.4 ст.10 Цивільно-процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи, ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу,та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A.v.Spain). Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.
Згідно ч.8 ст.178 ЦПК України - у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Зі змісту п.25 рішення Європейського суду з прав людини від 11 квітня 2011 року у справі «Жук проти України», яке підлягає застосуванню відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», вбачається, що суди, розглядаючи справи без участі учасників процесу, повинні пересвідчитися, що їм вчасно повідомлено про дату і час розгляду справи, тобто, що їхнє право бути присутніми під час судового розгляду не було порушено.
У зв'язку з цим, з огляду на належне повідомлення позивача та відповідача про дату, час та місце розгляду вказаної цивільної справи, суд зі згоди позивача вважає можливим провести заочний розгляд вказаної справи на підставі наявних в ній письмових доказів.
Відповідно до п.1 ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 11 вересня 1997 року, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.
Відповідно до п.1 ст.8 вказаної Конвенція кожній особі, окрім інших прав, гарантовано право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою цього житла.
Пункт 2 ст.8 цієї Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п.1 цієї статті, є виправданим.
Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб.
Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п.2 ст.8 Конвенції.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 41 ч.4 Конституції України, статтею 321 ч.1 ЦК України передбачена непорушність права власності, в т.ч. те, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у його здійсненні.
В свою чергу відповідно до ст.1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права. Отже право користування відповідачем спірною квартирою підлягає захистові відповідно до змісту вказаної конвенції.
Пунктом 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», передбачено, що застосовуючи положення ст.391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння.
Так, у судовому засіданні встановлено, що відповідно до Протоколу №526145 проведення електронних торгів, 15 лютого 2021 року ОСОБА_1 було придбано двохкімнатну квартиру загальною площею 64,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.6-8)
Відповідно до Свідоцтва про придбання майна з електронних торгів, яке видане приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Русавською Т.В. від 18 березня 2021 року та зареєстровано в реєстрі за №922, відповідно до статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», статті 41 Закону України «Про іпотеку» та на підставі Акта про реалізацію предмета іпотеки, складеного державним виконавцем Металургійного відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Гольськовим Максимом Олександровичем, ОСОБА_1 на праві власності належить майно: двохкімнатна квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яку придбано покупцем ОСОБА_1 , що раніше належало ОСОБА_3 . (а.с.9)
Вказані обставини також підтверджуються Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №248868849 від 18.03.2021 року. (а.с.10)
16 липня 2021 року судом направлено запит до Відділу реєстрації місця проживання громадян виконкому Металургійної районної у місті ради з метою перевірки місця реєстрації відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3
26 липня 2021 на запит суду з Відділу реєстрації місця проживання громадян виконкому Металургійної районної у місті ради надійшла Довідка №5369 від 19.07.2021 року відповідно до якої ОСОБА_2 з 11.07.1994 року по 19.03.2021 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.26)
26 липня 2021 на запит суду з Відділу реєстрації місця проживання громадян виконкому Металургійної районної у місті ради надійшла Довідка №5366 від 19.07.2021 року відповідно до якої ОСОБА_3 з 02.06.1975 року по 19.03.2021 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.27)
Відповідно до ст.55 Конституції України та ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору (ст.316 ЦК України). Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (ст.317 ЦК України).
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (ч.ч.1-3 ст.319 ЦК України).
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
За нормами ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст.391 ЦК України).
Згідно ст. 7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Як вбачається із вказаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду, зокрема, про позбавлення права користування житловим приміщенням.
Таким чином, позов в частині зняття з реєстрації відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 задоволенню не підлягає, оскільки, з матеріалів справи встановлено, що відповідачі по справі 19 березня 2021 року зняті з реєстрації та за вказаною станом на день винесення рішення, не зареєстровані.
Щодо заявлених позовних вимог позивача про виселення відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , суд зазначає наступне.
Вимогами ч.ч.1-3 ст.109 ЖК України, встановлено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (ст.1 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до ч.1 ст.40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ст.47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Частиною першою статті 383 ЦК та статтею 150 ЖК Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Частиною першою статті 1 протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20 березня 1952 року визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.
У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов'як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що позивачем обрано вірний спосіб захисту його порушених майнових прав та інтересів, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 на законних підставах придбала нерухоме майно і зареєструвала за собою право власності на нього. Той факт, що у спірній квартирі після придбання нею квартири 15 лютого 2021 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були зняті з реєстрації, однак добровільно не виселяються з квартири, не дає підстав для відмови у задоволенні позову.
Встановлено, що між сторонами не укладений договір користування, в т.ч. оренди жилого приміщення, фактично відповідачі відмовляються залишити жиле приміщення, належне позивачу. Крім того, позивач обґрунтовує порушення свого права користування та розпорядження нерухомим майном тим, що вона не має доступу до квартири.
Таким чином, права та інтереси позивача порушені, а тому позовні вимоги підлягають до часткового задоволення у обраний позивачем спосіб захисту.
Окрім того, на підставі вимог ст.141 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений позивачем при зверненні з позовом в сумі 908,00 грн. (а.с.1).
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 316, 317, 319, 321, 383, 391 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 80, 81, 141, 263, 265, 280-283, 288 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користування власністю шляхом примусового виселення та зняття з реєстрації - задовольнити частково.
Усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні власністю, шляхом примусового виселення відповідачів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє відоме місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , судовий збір у розмірі 454,00 грн. (чотириста п'ятдесят чотири гривні 00 копійок).
Стягнути з відповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , останнє відоме місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , судовий збір у розмірі 454,00 грн. (чотириста п'ятдесят чотири гривні 00 копійок).
В іншій частині позовних вимог - відмовити у задоволенні.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:
- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ;
- відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє відоме місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 ;
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , останнє відоме місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя: С. В. Ступак