справа №752/23986/2017 Головуючий у І інстанції - Колдіна О.О.
апеляційне провадження №22-ц/824/11953/2021 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
24 вересня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 березня 2021 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, -
встановив:
В листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, мотивуючи свої вимоги тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі і проживали спільно з 21 листопада 2008 року по 11 листопада 2016 року.
Від даного шлюбу у сторін народилась дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За час проживання однією сім'єю вони придбали в 2012 році автомобіль «Volkswagen Polo», 2012 року випуску, д.н. НОМЕР_1 , який був зареєстрований на ім'я відповідача та перебував у його користуванні.
Згідно висновку судової автотоварознавчої експертизи вартість спірного автомобіля становить 207610 гривень.
Однак, в подальшому ОСОБА_1 продав даний автомобіль на підставі договору купівлі-продажу від 06 серпня 2017 року, після розірвання шлюбу між сторонами без отримання відповідної згоди позивача.
Відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог від 26 жовтня 2020 року позивач просить стягнути з відповідача в порядку компенсації вартості легкового автомобіля «Volkswagen Polo», 2012 року випуску, д.н. НОМЕР_1 під час поділу спільного майна подружжя грошові кошти в розмірі 103805 гривень та судові витрати у справі.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22 березня 2021 року, позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в порядку компенсації вартості легкового автомобіля «Volkswagen Polo», 2012 року випуску, державний номерний НОМЕР_1 , під час поділу спільного сумісного майна подружжя, грошові кошти в розмірі 103805 гривень.
Вирішено питання про судові витрати.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що воно постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального прав, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що спірний автомобіль належав відповідачу і на момент вирішення Подільським районним судом м. Києва позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дитини.
Зазначає, що рішенням Подільського районного суду м. Києва від 17 липня 2017 року, встановлено, що ОСОБА_1 є власником автомобіля «Volkswagen Polo», 2012 року випуску.
Дана обставина була врахована судом при визначенні розміру аліментів.
Звертає увагу на те, що у матеріалах справи відсутні докази, що спірний автомобіль був придбаний саме за кошти подружжя.
Зазначає, що спірний автомобіль був придбаний ним під час зареєстрованого шлюбу, однак за власні кошти.
Просив, скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 березня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
На апеляційну скаргу ОСОБА_2 подала відзив, який обґрунтовувала тим, що 21 листопада 2008 року між сторонами було укладено шлюб, який був розірваний рішенням Подільського районного суду м. Києва 11 листопада 2016 року.
Спірний автомобіль був придбаний сторонами під час перебування в офіційному шлюбі та зареєстрований на ім'я ОСОБА_1 в органах ДАІ 26 травня 2012 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію транспортного засобу: НОМЕР_3 .
Даний спірний автомобіль був проданий відповідачем за договором купівлі-продажу від 06 серпня 2017 року, тобто після розірвання між сторонами шлюбних відносин без отримання письмової згоди ОСОБА_2 .
Отримані відповідачем грошові кошти від продажу спірного автомобіля були використані відповідачем на власний розсуд проти волі позивача та без її згоди та відома.
Просила залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 березня 2021 року без змін.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується апеляційним судом з огляду на наявність необхідності у таких поясненнях.
Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судом встановлено, що 21 листопада 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений шлюб, який зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Подільського районного управління юстиції в м. Києві, актовий запис № 898.
Шлюб між сторонами було розірвано на підставі заочного рішення Подільського районного суду м. Києва від 11 листопада 2016 року.
Від даного шлюбу сторони мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За час спільного проживання в 2012 році сторони придбали автомобіль «Volkswagen Polo», 2012 року випуску, д.н. НОМЕР_1 , право власності на який було зареєстровано за ОСОБА_1
06 серпня 2017 року ОСОБА_1 уклав договір купівлі-продажу №8046/2017/572476 транспортного засобу «Volkswagen Polo», 2012 року випуску, д.н. НОМЕР_1 , відповідно до якого відчужив автомобіль ОСОБА_4 за ціною 80000 гривень.
Зі змісту договору вбачається, що будь-яка згода ОСОБА_2 на реалізацію транспортного засобу не надавалась.
Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової автотоварознавчої експертизи від 20 березня 2020 року №29, ринкова вартість автомобіля марки «Volkswagen Polo», 2012 року випуску, д.н. НОМЕР_1 станом на 06 серпня 2017 року складає 207610 гривень.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надавала згоду на відчуження автомобіля, на момент продажу транспортного засобу сторони не вирішили питання про поділ майна і відповідачем в ході розгляду справи не спростовано режим спільного майна стосовно автомобіля «Volkswagen Polo», 2012 року випуску, д.н. НОМЕР_1 , а тому позивач набуває право на отримання компенсації вартості її частки у спільному майні подружжя.
З висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
У відповідності до положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як передбачено вимогами ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 80, 229 ЦПК України, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення, або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
Згідно зі ст. 70 СК України та ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності, частки майна є рівними.
Згідно з ст. 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пп. 23, 24 своєї постанови від 21 грудня 2007 N11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Згідно п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що саме по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу.
Проте розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишнім подружжям виключно за взаємною згодою відповідно до положень ЦК, оскільки в таких випадках презумпція згоди одного з подружжя на укладення другим договорів з розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя вже не діє.
Відповідно до п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.
У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд роти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України,співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Згідно з частиною третьою статті 65 СК України, для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя.
Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю.
Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.
За відсутності згоди позивача на відчуження спірного автомобіля він має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна.
Такої ж позиції дотримується ВС у постанові від 03 травня 2018 року (справа №755/20923/14).
У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року (справа №6-486цс16).
У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи.
Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року (справа №127/7029/15).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про задоволення позову, оскільки позивач не надавала згоду на відчуження автомобіля, а на момент продажу транспортного засобу сторони не вирішили питання про поділ майна, а тому позивач набуває право на отримання компенсації вартості її частки у спільному майні подружжя.
Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
Справа судом розглянута повно та об'єктивно. Норми матеріального і процесуального права застосовано вірно.
Викладені у рішенні висновки відповідають обставинам справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки дія рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 березня 2021 року була зупинена ухвалою Київського апеляційного суду від 30 липня 2021 року, у зв'язку із залишенням цього судового рішення без змін необхідно поновити його дію.
Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 березня 2021 року залишити без змін.
Поновити дію рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 березня 2021 року.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба