Апеляційне провадження № 22-ц/824/12748/2021
Справа 755/370/21
Іменем України
22 вересня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Мороз Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Виниченко Л.М. в м. Київ 22 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
В січні 2021 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років, просила визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_2 , зареєстрованою за адресою АДРЕСА_1 , стягнути із ОСОБА_1 на її користь аліменти у розмірі 15000 грн. щомісячно до досягнення дитиною трьох років з дати подання позовної заяви, а також судові витрати за надання правничої допомоги.
Заявлені вимоги мотивувала тим, що 11 квітня 2018 року зареєструвала шлюб з відповідачем, вони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З моменту народження дитини сімейне життя не склалося, відповідач майже не бере участі у вихованні дитини, рідко та нерегулярно надає кошти на її утримання. Дитина постійно проживає разом з нею, в зв'язку з чим вона має планувати бюджет видатків на її утримання. Для стягнення аліментів на утримання дитини було подано заяву про видачу судового наказу. Відповідач зазначав, що кошти, які він передає, мають бути витрачені виключно на дитину, коштів на її особисте утримання він не передавав та передавати відмовився, мотивуючи це тим, що вона отримала декретні кошти у достатньому розмірі. Наразі вона перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та не має жодного доходу, тому має обґрунтовані побоювання щодо можливості забезпечити себе та доньку всім необхідним. Відповідач неодноразово заявляв, що вона з донькою не мають права проживати в квартирі, що належить йому на праві приватної власності. У неї житла немає, тому вона наразі вимушена укласти договір оренди квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , та сплачувати 15000 грн. щомісячно та комунальні послуги. Вважає, що аліменти на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку у розмірі 15000 грн. повністю задовольнять її потреби. Дитина на даний час проживає з нею, потребує пильного догляду та нагляду лікарів, відповідач не знає особливостей утримання дитини і не може забезпечити належний догляд за дитиною.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 червня 2021 року позов задоволено, визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_2 , стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 по 15000 грн. щомісячно з 31 грудня 2020 року до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох років, витрати на правничу допомогу в розмірі 31260 грн. та судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині стягнення аліментів та витрат на правничу допомогу, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 червня 2021 року в частині стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_2 та витрат на правничу допомогу і постановити в цій частині нове рішення про відмову в позові та у стягненні витрат на правничу допомогу.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що позивач просила стягнути аліменти на її утримання в розмірі 15000 грн., обґрунтовуючи це необхідністю сплати такої суми за оренду житла, і суд першої інстанції повністю погодився з цією позицією, не звернувши уваги, що відповідач добровільно сплачує аліменти на утримання дитини в більш ніж достатньому розмірі.
Судовим наказом Дніпровського районного суду м. Києва від 28 грудня 2020 року з нього стягнуто аліменти в розмірі ј частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не більше 10 прожиткових мінімумів і не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно; таким чином аліменти відповідача мають складати не менше 960,50 грн. та не більше 19210 грн. Як було встановлено судом, середньомісячний дохід відповідача за 2020 рік після відрахування податків складав 60550,76 грн., тобто відповідач мав оплачувати аліменти в розмірі 15137,69 грн., натомість добровільно сплачує аліменти у навіть більшому розмірі по 20000 грн. в місяць. З 01 січня 2021 року прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років складав 1921 грн., а працездатних осіб - 2270 грн. Тобто, прожитковий мінімум повнолітньої особи, яка проживає з дитиною до 6 років, разом складає 4191 грн. Отже, відповідач сплачує майже у 5 разів більше аліментів, ніж законодавчо встановлений прожитковий мінімум для позивача та їх доньки.
Вказував, що сплата аліментів в розмірі 15000 грн. є непропорційним навантаженням на відповідача, оскільки за аналогією за п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України максимальна сума аліментів на утримання двох осіб має становити 1/3 від чистого місячного доходу (тобто 20183,59 грн.). Натомість, на додаток до сплачених 20000 грн. аліментів на місяць на утримання дитини, суд першої інстанції поклав непропорційний обов'язок сплати аліментів на користь позивача в розмірі 15000 грн., що разом становить 35000 грн., що є більшим ніж половина місячного доходу відповідача загалом.
Вважав, що нібито оренда житла за 15000 грн. не є необхідною витратою на утримання позивача, а є механізмом її збагачення за його рахунок. Враховуючи мінімальну житлову площу та район проживання позивача, ціни оренди розпочинаються із 6500 грн., тобто у 2,3 рази дешевше, ніж заявляє позивач; крім того, квартира, яка нібито орендується нею, перебуває у власності чоловіка рідної сестри позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 .
Зазначав, що не може сплачувати на користь позивача аліменти в такому обсязі, оскільки має лікувати батька від онкологічного захворювання. 01 липня 2021 року ОСОБА_6 , батьку відповідача, був встановлений діагноз аденокарцинома передміхурової залози, і враховуючи, що батько відповідача є пенсіонером, саме відповідач має забезпечувати його лікування, один комплекс лікарських маніпуляцій якого коштував відповідачу 44575 грн. Таким чином, маючи середньомісячний дохід 60550,76 грн., відповідач не має коштів додатково оплачувати колишній дружині оренду житла за 15000 грн.
Заперечував щодо стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 31260 грн., враховуючи, що відповідач фактично не подавав жодних доказів та частково визнав позов, то засідання тривали менше 10 хвилин, і представниками було реально витрачено не більше ніж 1 година реального часу. Таким чином, відшкодуванню підлягають не більше ніж 2400 грн. за всі засідання, а загальна сума відшкодування не повинна перевищувати 10000 грн.
Від позивача ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просила апеляційну скаргу залишити без задоволення та наводила власні спростування доводів апеляційної скарги, вказуючи, що виконання обов'язку щодо утримання дитини не звільняє відповідача від обов'язку утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку.
Вважала, що твердження відповідача про недопустимість перевищення сумарного розміру аліментів на утримання дружини і дитини встановленого ЦПК розміру аліментів на утримання двох дітей, які стягуються в межах наказного провадження, не відповідає чинному законодавству.
Наводила власний розрахунок аліментів, які підлягають стягненню з відповідача на утримання дитини за судовим наказом, та на її утримання за оскаржуваним рішенням суду, згідно якого сумарний розмір аліментів становить 49 % від розміру середньомісячного доходу відповідача, а відтак непропорційне навантаження на відповідача відсутнє.
Зазначала, що розмір плати за оренду квартири обумовлений відсутністю часу на визнання позивача особою, яка потребує поліпшення житлових умов, та часу на отримання квартири у розрахованому відповідачем розмірі 27,3 кв.м., оскільки вона шукала квартиру взимку 2020 року, коли відповідач попросив звільнити його квартиру і не запропонував іншого варіанту. Крім того, надані ним докази ціни оренди квартир у вигляді роздруківок сайту не можуть вважатися належними у розумінні ЦПК України.
Вказувала, що відповідачем не надано доказів, що ОСОБА_6 є батьком відповідача, пенсіонером і не має фінансової можливості оплачувати лікування власним коштом або коштом інших осіб, а також що відповідач оплатив лікарські кошти за власний рахунок; крім того, ОСОБА_6 мав можливість скористатись послугами вітчизняної медицини за меншу вартість.
Наголошувала, що нею понесено судові витрати в розмірі 31260 грн. на момент винесення рішення у справі, що підтверджено додатками до розрахунку судових витрат. Не погоджувалася з твердженням відповідача про витрачання представниками позивача не більше 1 години реального часу, вважаючи це твердження маніпулятивним.
Вважала, що відсутність належної правової допомоги відповідачу не є достатньою підставою для визнання причини неподання доказів поважною, оскільки не було доказів неможливості своєчасного звернення відповідача за наданням кваліфікованої правничої допомоги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
В частині позовних вимог про визначення місця проживання дитини рішення суду першої інстанції ніким не оспорюється і не є предметом апеляційного перегляду.
Рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, а саме в частині вимог про стягнення аліментів на утримання дружини, з якою проживає дитина, даним вимогам закону не відповідає.
Із матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 11 квітня 2018 року і є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 10, 18)
Згідно довідки ТОВ «Проктер енд Гембл Україна» від 24 грудня 2020 року, ОСОБА_2 , менеджер з фінансової роботи відділу фінансів, дійсно працює з 01 квітня 2013 року та з 04 грудня 2019 року знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (а. с. 11).
На а. с. 12 - 17 знаходиться копія медичної документації (консультаційні висновки) щодо дитини.
На а. с. 39 - 41 знаходиться копія договору оренди квартири (житлового приміщення) № 22122020 від 21 грудня 2020 року, укладеного ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , за умовами якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, орендодавець зобов'язується передати орендареві у строкове платне користування, а орендар зобов'язується прийняти у строкове платне користування житлове приміщення (квартиру), що визначене у цьому договорі, та зобов'язується сплачувати орендодавцеві орендну плату. Квартира, що орендується, знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , загальна площа 123 кв.м., розмір місячної орендної плати складає 15000 грн.
На а. с. 131 - 132 знаходяться відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків щодо ОСОБА_1 за період з 4 кварталу 2019 року по 1 квартал 2021 року, згідно якого відповідачу нараховано заробітної плати в АТ «Джей Ті Інтернешнл Компані Україна»: в четвертому кварталі 2019 року 146183,25 грн., в першому кварталі 2020 року 223471,80 грн., в другому кварталі 2020 року 138406,88 грн., в четвертому кварталі 2020 року 224661,31 грн., а також за січень - березень 2021 року.
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Крім того, до апеляційної скарги ОСОБА_1 додано нові докази: копію судового наказу Дніпровського районного суду м. Києва від 28 грудня 2020 року у справі № 755/19576/20, копії квитанцій про сплату аліментів на утримання дитини, роздруковану інформацію щодо цін на оренду квартир, відомості з реєстру речових прав на нерухоме майно щодо квартири за адресою АДРЕСА_1 , медичні документи щодо хвороби ОСОБА_6 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив визнати причини неподання доказів поважними та долучити їх до матеріалів справи, посилаючись на відсутність належної правової допомоги та отримання доказів після винесення рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Апеляційний суд враховує, що укладення відповідачем договору про надання правничої допомоги лише 21 липня 2021 року не може вважатися поважною причиною неподання ним доказів в строки, визначені ЦПК України, оскільки відповідач не був позбавлений можливості скористатися правничою допомогою під час розгляду справи в суді першої інстанції; клопотань про відкладення розгляду справи для отримання правничої допомоги ним не подавалося.
Натомість відповідачем до суду першої інстанції подано заяву від 28 квітня 2021 року про розгляд справи без його участі, визнання позову в частині визначення місця проживання дитини з матір'ю та часткове визнання позову про стягнення аліментів на утримання дитини в сумі двох прожиткових мінімумів 4540 грн., із посиланням на те, що пред'явлена нею до стягнення сума 15000 грн. є необґрунтованою та не підтвердженою доказами, а з приводу розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою, просив зменшити заявлену до стягнення суму, врахувавши критерії реальності адвокатських витрат, складність справи та зміст позовної заяви (а. с. 94).
Оскільки відповідачем не наведено причин, що об'єктивно не залежали від нього та які перешкодили йому подати докази у встановлений законом строк, розгляд справи на підставі доказів, які не надавалися до суду першої інстанції, суперечить принципу диспозитивності цивільного судочинства, що є підставою для відмови у долученні додаткових доказів при розгляді справи в апеляційній інстанції і їх оцінки судом.
Так, в постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 (провадження № 61-976св20) та від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц (провадження № 61-4848св19) зазначено, що за змістом статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.
В постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 336/1461/19 (провадження № 61-17391св20), від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц (провадження № 61-2393св21), від 14 липня 2021 року у справі № 405/2098/18 (провадження № 61-106св21) зроблено правовий висновок про те, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 367 ЦПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.
Враховуючи викладене, оскільки медична документація щодо ОСОБА_6 від 01 липня 2021 року, рахунок-фактура від 08 липня 2021 року, квитанція від 16 липня 2021 року не існували на час ухвалення рішення судом першої інстанції, то апеляційний суд не може їх прийняти та врахувати як докази, якими ОСОБА_1 обґрунтовує неможливість сплачувати аліменти на утримання ОСОБА_2 в заявленому нею розмірі.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Оцінюючи висновки суду по суті позовних вимог в частині, що оскаржується, та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується наступним.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 2 ст. 25 Загальної декларації прав людини встановлено, що материнство і дитинство дають право на особливе піклування і допомогу.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Сімейний кодекс України встановлює право дружини на утримання під час вагітності та у разі проживання з нею дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 СК України держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька.
Відповідно до положень ст. 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу.
Згідно зі статтею 75 СК України дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.
Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до положень статті 77 та 79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Так, судом першої інстанції встановлено на підставі повного і всебічного дослідження наявних в матеріалах справи доказів, що позивач ОСОБА_2 з 04 грудня 2019 року знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та проживає в квартирі на підставі договору оренди від 21 грудня 2020 року, розмір якої становить 15000 грн.; сторони у справі є батьками неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає з позивачем та заходиться на її утриманні; відповідач є працездатним, має середньомісячний дохід 60550,76 грн., з якого ним сплачуються аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі ј частини доходу щомісячно на підставі судового наказу від 22 червня 2021 року, інші особи на утриманні у нього відсутні.
Заперечуючи проти позову під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідач жодним чином не спростував доводів позивача щодо можливості надання їй матеріальної допомоги, обмежившись лише тим, що визнає позов в цій частині лише в розмірі двох прожиткових мінімумів, а саме 4540 грн. (а. с. 94).
Апеляційний суд при розгляді даної справи враховує правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 08 травня 2019 року в справі № 184/1033/17 (провадження № 61-44856 св 18), в якій Верховний Суд поклав обов'язок спростування можливості надання матеріальної допомоги дружині, з якою проживає дитина, до досягнення дитиною трьох років, саме на відповідача.
Установивши, що позивач, на вихованні та утриманні якої перебуває дитина, має право на матеріальну допомогу від батька дитини - відповідача ОСОБА_3 , а останній не довів відсутності у нього можливості надавати таку допомогу у визначеному позивачем розмірі, суд першої інстанції, керуючись ст. 75 СК України, дійшов правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про необхідність стягнення із відповідача аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною, яка перебуває на її утриманні, трьох років.
Разом із тим, аліменти в заявленому позивачем розмірі 15000 грн., який вона обумовлювала лише необхідністю сплати орендної плати за квартиру, в якій проживає, апеляційний суд вважає необґрунтовано завищеним, оскільки позивач не позбавлена можливості зняти в оренду квартиру з орендною платою в меншому розмірі, а відтак розмір присуджених судом першої інстанції підлягає зменшенню до 8000 грн., оскільки такий розмір аліментів є обґрунтованим, достатнім, справедливим, таким, що може забезпечити потреби позивача, враховує розмір заробітної плати відповідача та стягнення з нього аліментів на утримання дитини на підставі судового наказу.
Зазначений розмір аліментів на утримання дружини та присуджені аліменти на утримання дитини у сукупності є меншим від 50 % заробітку (доходу) відповідача, а отже після утримання аліментів із заробітної плати у його розпорядженні залишатиметься достатня сума на власні потреби.
Доводи відповідача в апеляційній скарзі, що ним добровільно сплачуються аліменти на утримання дитини в більшому розмірі, ніж повинно стягуватися за судовим наказом, і майже у 5 разів більше, ніж законодавчо встановлений прожитковий мінімум для позивача та спільної дитини у сукупності, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки сплата аліментів в такому розмірі здійснюється відповідачем на власний розсуд, а також оскільки відповідно до ч. 1, 2 ст. 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини, і той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Крім того, стягнення коштів на утримання дитини (аліменти) та утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку є окремими інститутами сімейного права і мають окреме правове регулювання, відтак виконання обов'язку щодо утримання дитини не звільняє відповідача від обов'язку утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку.
Неприйнятними є доводи апеляційної скарги про неможливість сплати аліменти з посиланням на необхідність лікування батька ОСОБА_6 від онкологічного захворювання, оскільки ці доводи не заявлялися відповідачем в суді першої інстанції і не були предметом судового розгляду.
Оцінюючи висновки суду першої інстанції в системному зв'язку з доводами сторін у справі, апеляційний суд виходить із принципу охорони державою материнства і дитинства, які надають право на особливе піклування та допомогу, та оскільки із доказів, наявних в матеріалах справи, вбачається, що позивач має реальну можливість не лише сплачувати аліменти на утримання дитини, але й надавати матеріальну допомогу дружині по догляду за дитиною до трьох років, що ним не спростовано під час розгляду справи судом першої інстанції.
Також апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат за надання правничої допомоги, виходячи із наступного.
Позивачем подано до суду першої інстанції розрахунок судових витрат в розмірі 32260 грн., до якого додані копія договору про надання правової (правничої) допомоги б/н від 11 листопада 2020 року, копію додатку № 1 від 11 листопада 2002 року до договору про надання правової (правничої) допомоги б/н від 11 листопада 2020 року; копію квитанції про оплату, копію акту приймання-передачі послуг від 12 січня 2021 року до додатку № 1 від 11 листопада 2020 року до договору про надання правової (правничої) допомоги б/н від 11 листопада 2020 року, копію додатку 2 від 23 лютого 2021 року до договору про надання правової (правничої) допомоги б/н від 11 листопада 2020 року, копію квитанції про оплату, копію акту приймання-передачі послуг від 09 березня 2021 року до додатку 2 від 23 лютого 2021 року до договору про надання правової (правничої) допомоги б/н від 11 листопада 2020 року, копію додатку 3 від 02 квітня 2021 року до договору про надання правової (правничої) допомоги б/н від 11 листопада 2020 року, копію квитанції про оплату, копію акту приймання-передачі послуг від 07 квітня 2021 року до додатку 3 від 12 квітня 2021 року до договору про надання правової (правничої) допомоги б/н від 11 листопада 2020 року, копію додатку 4 від 01 травня 2021 року до договору про надання правової (правничої) допомоги б/н від 04 листопада 2020 року, копію квитанції про оплату, копію акту приймання-передачі послуг від 17 травня 2021 року до додатку 4 від 07 травня 2021 року до договору про надання правової (правничої) допомоги б/н від 11 листопада 2020 року, копію додатку 5 від 22 червня 2021 року до договору про надання правової (правничої) допомоги б/н від 11 листопада 2020 року, копію квитанції про оплату.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відповідно до ч. ч. 3, 4, 5 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно п. 1.2, 4.1, 4.2 договору б/н про надання правової (правничої) допомоги б/н від 11 листопада 2020 року, допомога та послуги, що є предметом цього договору, надаються замовнику в наступні способи та в такому обсязі, визначеному додатками до даного договору. За надання юридичних послуг замовник сплачує виконавцю плату у розмірі та строк, встановлений договором та додатками до нього. Вартість юридичних послуг визначається як сумарна вартість наданих виконавцем згідно п. 1.2 юридичних послуг та визначається додатками до договору.
Згідно додатку 1 до договору, його укладено для погодження вартості кожної окремої дії, що визначена п. 1.2 договору, та яким сторони визначили, що вартість послуг з підготовки позовної заяви про стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьохрічного віку та визначення місця проживання дитини становить 5600 грн. (а. с. 144).
Згідно додатку 2 до договору, його укладено для погодження вартості кожної окремої дії, що визначена п. 1.2 договору, та яким сторони визначили, що вартість послуг з надання правової (правничої) допомоги у формі представництва прав та законних інтересів в судовому засіданні 09 березня 2021 року становить 5996 грн., підготовка адвокатського запиту та клопотання про витребування доказів становить 2000 грн., загальна вартість 8996 грн. (а. с. 146).
Згідно додатку 3 до договору, його укладено для погодження вартості кожної окремої дії, що визначена п. 1.2 договору, та яким сторони визначили, що вартість послуг з надання правової (правничої) допомоги у формі представництва прав та законних інтересів в судовому засіданні 07 квітня 2021 року становить 5936 грн. (а. с. 148).
Згідно додатку 4 до договору, його укладено для погодження вартості кожної окремої дії, що визначена п. 1.2 договору, та яким сторони визначили, що вартість послуг з надання правової (правничої) допомоги у формі представництва прав та законних інтересів в судовому засіданні 06 травня 2021 року становить 5936 грн., надання правової (правничої) допомоги у формі представництва прав та законних інтересів у двох майбутніх судових засіданнях становить 11787 грн., всього 17680 грн. (а. с. 110).
Згідно додатку 5 до договору, його укладено для погодження вартості кожної окремої дії, що визначена п. 1.2 договору, та яким сторони визначили, що вартість послуг з надання правової (правничої) допомоги у формі представництва прав та законних інтересів в судовому засіданні 06 травня 2021 року становить 5792 грн. (а. с. 150).
На підтвердження оплати витрат на правничу допомогу позивачем надано копії квитанцій (а. с. 111 - 115, 153 - 156).
Стягуючи з відповідача на користь позивача витрати за надання правничої допомоги, суд першої інстанції зазначив, що виходить зі складності і обсягу справи, виконаних робіт, принципу співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням умов додатків до договору про надання правової (правничої) допомоги, актів приймання-передачі послуг, та прийшов до висновку про часткове задоволення вимог в розмірі 31260 грн., в іншій частині відмовив за недоведеністю.
Разом із тим, поза увагою суду першої інстанції залишились ті обставини, що як у тексті договору, так і додатків до нього відсутні умови (пункти) щодо порядку та форми розрахунку адвокатського гонорару та лише зазначається про порядок оплати такої професійної правової допомоги, що має здійснюватися на підставі розрахунків/рахунків, актів або інших двосторонніх документів.
Верховний Суд у постанові від 20 листопада 2018 року № 910/23210/17 зазначив, що види робіт або послуг адвоката, витрат, про відшкодування яких у справі заявлено вимогу, мають відповідати умовам договору про надання правової допомоги, положенням Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і вимогам процесуального кодексу. Відповідно до ст. 632 ЦК України та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна з умов договору при його укладенні. Відсутність у договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає суду та іншій стороні спору можливості пересвідчитися у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
У постанові від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18 Верховний Суд звернув увагу, що суду, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями ст. 39 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». За відсутності у тексті договору умов (пунктів) щодо порядку обчислення зазначених витрат, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди залежно від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити їх повністю або частково.
Враховуючи наведене, оскільки відсутність у договорі про надання правової допомоги б/н від 11 листопада 2020 року та додатках до нього розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає суду та іншій стороні спору можливості пересвідчитися у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару, і оскільки в суді першої інстанції відповідач подав клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, а в апеляційній скарзі вважав справедливим її розмір не більше 10000 грн., апеляційний суд, використовуючи дискреційні повноваження, приходить до висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги в цій частині.
Виходячи із вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов правильних в цілому висновків про задоволення позову, разом із тим, висновки суду першої інстанції щодо розміру присуджених аліментів та судових витрат ґрунтується на неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для зміни рішення в частині стягнення аліментів на утримання дружини, зменшивши їх розмір до 8000 грн., та витрат на правничу допомогу, зменшивши їх розмір до 10000 грн.
В іншій частині рішення суду є законним, обґрунтованим і не підлягає скасуванню із підстав, зазначених в апеляційній скарзі.
В частині про визначення місця проживання дитини рішення суду першої інстанції ніким не оскаржується і не оцінюється апеляційним судом.
Враховуючи, що апеляційна скарга задовольняється частково, а відповідачем при поданні апеляційної скарги сплачено мінімальну ставку судового збору 1261,50 грн., перерозподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційним судом не здійснюється.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 червня 2021 року змінити в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років, зменшивши їх розмір до 8000 (восьми тисяч) грн., та витрат на правничу допомогу, зменшивши їх розмір до 10000 (десяти тисяч) грн.
В іншій частині рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 24 вересня 2021 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.