Справа №752/26176/18 Головуючий у І інстанції Мазур Ю.Ю.
Провадження №22-ц/824/9403/2021 Доповідач у 2 інстанції Голуб С.А.
22 вересня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
судді-доповідача Голуб С.А.,
суддів: Ігнатченко Н.В., Таргоній Д.О.,
за участі секретаря судового засідання Сакалоша Б.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суд ум. Києва від 06 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації, про зміну способу стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав,
У грудні 2018 року позивач пред'явила в суді названий позов посилаючись на те, що 15 грудня 2012 року між ОСОБА_1 та відповідачем зареєстровано шлюб. Від шлюбу сторони мають дитину: сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач залишив родину у 2015 році і з того часу впродовж останніх трьох років жодного разу не навідався до сина, не цікавився його життям і здоров'ям. Дитина знаходиться на повному утриманні позивача.
22 листопада 2017 року рішенням Голосіївського районного суду м. Києва шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Позивач зауважує, що відповідач експлуатує родинний зв'язок з нею і дитиною задля власного незаконного збагачення. 20 листопада 2017 року з процесів, ініційованих за участі ОСОБА_2 у Французькій Республіці, адвокату Трофімової О.І. стало відомо, що відповідач за період з січня 2017 по жовтень 2017, як співробітник Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) отримував у м. Парижі, Франція, наступні виплати на ОСОБА_1 і дитину: «допомогу на сім'ю (дружину)» в розмірі 3474 євро 96 євроцентів, «допомогу на сім'ю (дружину)» в розмірі 1868 євро 91 євроцент, «компенсацію на сімейне житло» у розмірі 3355 євро 44 євроценти. У Французькій Республіці відкрито справу у кримінальному провадженні по факту залишення родини відповідачем, незаконному отриманню документів на дитину за відсутності згоди матері і незаконному збагаченню з причин використання «родинного» зв'язку з позивачем та дитиною. Крім того, враховуючи наявність у Виписці зі свідоцтва про народження прізвище дитини інформації про батька дитини, існує проблема з реєстрацією місця проживання дитини, що в свою чергу, не дає можливості отримання безкоштовної медичної допомоги та інших передбачених законом послуг за місцем проживання.
На підставі викладеного, позивач просила суд першої інстанції змінити спосіб стягнення аліментів, що стягуються з відповідача за рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 02 лютого 2017 року, яким стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ј частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно на тверду грошову суму в розмірі 65000 грн., що в середньому є еквівалентом 2000 євро, щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з моменту набрання рішення суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття; позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судові витрати покласти на відповідача.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 06 квітня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що суд приймаючи рішення про залишення позовної вимоги про позбавлення батьківських прав без задоволення, не дослідив матеріали справи і не надав їм належну оцінку, адже обґрунтував рішення тим, що відповідач не втрачав інтерес до дитини, проте, таке саме формулювання має місце в рішенні від 12 вересня 2017 року в справі № 752/16443/16-ц, в той же час суд не взяв до уваги і не дослідив обставини справи за період 2017-2020 p.p., докази, і фактичні показання свідків і обставини життя дитини за період після винесення рішення у 2017 році. Крім того, суд не звернув уваги, не дослідив і не надав належну оцінку висновку Служби у справах дітей від 21 червня 2019 наданому саме у даній справі із рекомендацією позбавити Відповідача батьківських прав.
Звертаючись до суду у 2018 році позивач подала до суду нові докази на обґрунтування позову про позбавлення батьківських прав, мотивуючи заяву тим, що поведінка відповідача жодним чином не змінилася з моменту ухвалення судом рішення по її першому позову про позбавлення відповідача батьківських прав. Відповідач характеризується злісним невиконанням батьківських обов'язків і після поновлення ним батьківських прав у 2017 році, оскільки відповідач (батько) до жодної з дитячих і спортивних установ, які дитина відвідує з 2016 року, ані особисто, ані через представників не звертався, будучи повністю обізнаним про місця/адреси, які відвідує дитина, що свідчить про винну поведінку відповідача і відсутності у останнього будь-якого інтересу до життя і успіхів дитини.
Суд не дослідив і не надав оцінку доказам позивача стосовно того, що впродовж останніх років відповідач декларує у Франції дитину і дружину і отримує кошти щомісяця від роботодавця на нібито «утриманців», при тому, що шлюб сторін розірвано і відповідач має заборгованість з аліментів з 2016 року.
Приймаючи рішення щодо відмови у задоволенні вимог позовної заяви у частині зміни способу стягнення аліментів на тверду грошову суму, суд належним чином не дослідив наявні в матеріалах справи докази на підтвердження необхідності навчання дитини у Британській міжнародній школі в Україні з вересня 2021 року (яку не заперечував Відповідач у судовому засіданні), доходу відповідача, а також докази щодо відсутності регулярної сплати аліментів на утримання дитини ОСОБА_5 .
Суд не звернув уваги на те, що відсутність цільового призначення коштів у переказах саме як аліментів на утримання дитини, не може бути підтвердженням сплати відповідачем саме аліментів .
Судом не досліджено і не надано оцінку поданим позивачем випискам з власного рахунку в ПАТ «Райффайзенбанк Аваль» № НОМЕР_1 в Україні, виписки завірені печаткою відділення ПАТ «Райффайзенбанк Аваль» і підписом уповноваженої особи, які підтверджують фактичні зарахування коштів аліментів на дитину на банківський рахунок позивача та не співпадають з заявленими відповідачем он-лайн історією трансферт (переказів) аліментів з власного рахунка відповідача у банку HSBC (Франція). Отже, суд не встановив, які саме суми аліментів було дійсно сплачено відповідачем дитині.
Зазначені обставини свідчать про передчасність висновків суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог.
На підставі викладеного в апеляційній скарзі, ОСОБА_1 просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
В порядку визначеному ст. 360 ЦПК України на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 в якому зазначено, що оскаржуване рішення суду відповідає вимогам закону, а тому не може бути скасоване з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі.
Додатково у відзиві зазначає, що обставини наведені в апеляційній скарзі є хибними та такими, що не відповідають дійсності, оскільки саме позивач не бажає контакту відповідача з дитиною та свідомо чинить цьому перешкоди. Також відповідач зазначає, що позивачем не доведено будь-якими належними та допустимими доказами наявність необхідних для зміни розміру аліментів підстав, як і необґрунтована необхідність у визначені нового розміру аліментів в сумі 65000 грн., яка не може бути такою, що відповідає реальним потребам дитини.
На підставі викладеного у відзиві, ОСОБА_2 просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
ОСОБА_1 та її представники - адвокати Бондаренко О.Ю., Ткаченко О.В. в судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу та просили суд її задовольнити.
ОСОБА_2 та його представник - адвокат Тімченко М.Ю. проти задоволення апеляційної скарги заперечували.
Представник Служби у справах дітей в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги доходить висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, враховуючи наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що 15.12.2012 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, зареєстрований органом реєстрації актів цивільного стану м. Ліон 04 округа (Рона), актовий запис № 225.
ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син ОСОБА_3 , що підтверджується випискою зі свідоцтва про народження № НОМЕР_2 , виданим органом реєстрації актів цивільного стану м. Ліон 04 Округа (Рона) 28.03.2015.
На підставі згоди відповідача на виїзд дитини, в період з березня по серпень 2016 року, за кордон, позивач разом з сином приїхала і залишалась в Україні.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22.11.2017 задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 02.02.2017 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації про стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав задоволено частково. Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на аліменти на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі ј частини від всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідної вікової категорії щомісяця, починаючи з дати подання позовної заяви, а саме з 10.10.2016, і до повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішенням колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва від 12.09.2017 рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 02.02.2017 в частині задоволення позовних вимог про позбавлення батьківських прав скасовано. В цій частині ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11.07.2018 рішення Апеляційного суду м. Києва від 12.09.2017 залишено без змін.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13.09.2018 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення Апеляційного суду м. Києва від 12.09.2017 за нововиявленими обставинами відмовлено.
ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , в якій проживає остання та її син.
Відповідно до акту обстеження умов проживання від 26 жовтня 2017 року Служби у справах дітей Голосіївської районної державної адміністрації у м. Києві, квартира за адресою: АДРЕСА_1 , складається з двох кімнат, дитина проживає в окремій кімнаті, для проживання дитини створені нормальні умови.
Також, син позивача відвідує розвиваючі та спортивні заняття з плавання у фітнес-клубі « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (ТОВ «Актив Спорт»), у спортивному клубі Кіокушин «Волот» з карате та в спеціалізованій дитячо-юнацькій спортивній школі олімпійського резерву м. Києва зі спортивної гімнастики.
Згідно відповіді Державної прикордонної служби України № 0.184-17045/0/15-20-Вих від 17 червня 2020 року відповідач перетинав кордон: 26.06.2015 Брюсель-Київ, 30.06.2015 Київ-Брюсель, 25.07.2015 Барселона-Київ, 26.07.2015 Київ-Барселона, 10.09.2017 Париж-Київ, 13.09.2017 Київ-Париж, 19.10.2017 Париж-Київ, 22.10.2017 Київ-Анкара, 09.12.2017 Париж-Київ, 12.12.2017 Київ-Амстердам, 21.01.2018 Париж-Київ, 25.01.2018 Київ-Париж, 11.11.2018 Париж-Київ, 14.11.2018 Київ-Париж, 05.06.2019 Франкфурт-Київ, 06.06.2019 Київ-Прага, 18.12.2019 Париж-Київ, 20.12.2019 Київ-Шарджа, 21.01.2020 Бове-Київ, 25.01.2020 Київ-Варшава.
Окрім того, відповідач звертався через свого представника ОСОБА_7 до Голосіївського управління поліції ГУНП у м. Києві із заявою про зникнення дитини від 22 січня 2020 року. Як вбачається з довідки про результати розгляду матеріалів ЄО Голосіївського УП ГУНП № 4210 від 22 січня 2020 року за зверненням громадянина Аргентини ОСОБА_2 щодо перешкоджання в участі у вихованні дитини від 03 лютого 2020 року зазначено, що дана подія належить до сфери цивільно-правових відносин і може бути вирішена в судовому порядку.
Відповідач неодноразово звертався до органів національної поліції з приводу перешкоджання позивачем контакту відповідача з дитиною (т.1 а.с. 114, 115, т. 3 а.с. 144, 145, 171-175). Також відповідач неодноразово звертався до позивача із проханням надати можливість бачитися з сином, про що свідчать електронні листи, копії яких знаходяться в матеріалах справи: від 05.10.2017 (т. 2 а.с. 119), лист від 10.10.2017 (т. 2 а.с. 125), від 05.12.2017 (т. 2 а.с. 129), від 11.01.2018 (т. 2 а.с. 131), численні електронні листи та повідомлення у період з 15.12.2019 по 09.02.2020 (т. 3 а.с. 183), а спроби відповідача побачити сина в Іспанії 28.10.2018 та 13.02.2019 виявилися безрезультатними (т. 1 а.с. 123).
ОСОБА_2 працює консультантом з політичних питань у Транснаціональному альянсі по боротьбі з незаконною торгівлею з червня 2019, що підтверджується копією виписки з місця роботи від 10 березня 2021 року.
Відповідно до рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 02 лютого 2017 року відповідач сплачує аліменти, що підтверджується виписками про переказ коштів на рахунок позивача.
В матеріалах справи наявний висновок органу опіки та піклування Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації № 100-559 від 12 січня 2017 року, якому вже надано правову оцінку судами апеляційної та касаційної інстанції при розгляді справи №752/16443/16.
Згідно психологічного висновку малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зробленого ГО «Вірю в тебе» від 12.11.2018, вбачається, що у хлопчика спостерігається невелика тривожність та деяка внутрішня невпевненість. В той же час, дитина активна, розкута, весела та вільно висловлює свої почуття. З мамою має ніжні, довірливі стосунки. Для дитини саме мама є опора та підтримка. Соціальну роль батька повністю забрав на себе дідусь.
Разом з тим, суд першої інстанції встановив, що даний висновок був складений за відсутності батька, а повідомлення про проведення відповідного дослідження було скеровано позивачем на французьку адресу відповідача лише 05.11.2018, тобто без реальної можливості вчасного отримання такого запрошення відповідачем, планування ним поїздки та прибуття до України задля прийняття участі у відповідному дослідженні.
Суд першої інстанції дав оцінку твердженням позивача про те, що дії відповідача є економічним насилля проти дитини. Рішенням від 06.03.2019 Паризький суд високої інстанції, що залишено в силі Постановою Апеляційного суду м. Париж від 20.10.2020 відхилив позов пані ОСОБА_1 щодо її клопотань про виконання та зобов'язав сплатити суму в розмірі 3500 євро відповідно до ст. 700 ЦПК, а також судові витрати.
Оцінюючи доводи позивача про не сплату відповідачем аліментів, суд першої інстанції дослідив пояснення позивача, наданих в рамках розгляду справи у суді Великої інстанції Парижа стосовно екзекватури рішень Голосіївського районного суду м. Києва від 02.02.2017 та Київського апеляційного суду від 12.09.2017 (справа № 752/16443/16-ц), відповідно до яких відповідач сплачує 420 євро на іспанський рахунок позивача, але ці гроші не йдуть на користь дитині, адже використовуються на погашення боргу перед її батьком (т. 2 а.с. 228, т. 2 а.с. 62).
Окрім того, про факт сплати відповідачем аліментів згадується у висновку третьої особи Служби у справах дітей Голосіївської районної державної адміністрації у м. Києві від 21.06.2019 № 100_9366 (т.2 а.с.100).
Також, сплата відповідачем аліментів підтверджується банківськими виписками, які долучені позивачем (т. 2 а.с. 3-9), банківськими виписками, які долучені стороною відповідача (т. 1 а.с. 22-223, т. 2 а.с. 210-212, т. 3 а.с. 145-148), листуванням позивача зі своїм адвокатом, який зазначає про допомогу на користь сина у розмірі 425 євро з посиланням на банківські виписки з листопада по червень (лист від 29.07.2016 № 2016026, т. 1 а.с. 66).
Відмовляючи в задоволенні позову в частині зміни способу стягнення аліментів, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач виконував свої зобов'язання по утриманню сина та перераховував кошти позивачу, що підтверджується виписками по рахунку. Разом з тим, позивач ніяк не обґрунтувала та не довела необхідність нового розміру аліментів саме в сумі 65000,00 грн (еквівалент 2000,00 євро), яка є очевидно перебільшеною та такою, що не може відповідати реальним потребам дитини, яка проживає в Україні.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про позбавлення відповідача батьківських прав суд виходив з того, що батько дитини бажає спілкуватися з сином, проти позбавлення батьківських прав заперечує, з наданих сторонами доказів судом не встановлена протиправна поведінка та свідоме нехтування відповідачем своїх батьківських обов'язків. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи, однак позивачем не було надано належних та допустимих доказів, які б стали підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.
Судова колегія погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з таких підстав.
У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Відповідно до вимог ст. 141 СК України, мати, батько, мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Статтею 142 СК України, передбачено, що діти мають рівні права та обов'язки щодо батьків, незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою.
Згідно ч. 1 ст. 153 СК України, мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Відповідно до ст. 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення вищенаведеної статті дозволяє дійти висновку, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
За приписами п. п. 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
При цьому, незацікавленість батька, який сплачує аліменти, в підготовці дитини до школи чи непідтримання ним захоплення дитиною спортом, необізнаність про стан здоров'я дитини не може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 09 листопада 2020 року у справі №753/9433/17.
Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції в тому, що позивачем не надано беззаперечних доказів, які б свідчили про вчинення насильства відповідачем по відношенню до ОСОБА_3 , винної поведінки відповідача по ухиленню від виконання своїх обов'язків щодо виховання та утримання дитини. Суд вірно на підставі досліджених доказів встановив активне небажання позивача надати можливість відповідачу зустрітись із сином. В судовому засіданні відповідач наполягав на тому, щоб суд йому надав інформацію про те, яку школу відвідує син, оскільки позивач йому такої інформації не надає. Також відповідач наголошував на тому, що неодноразово разом із своїм адвокатом намагався зустрітись із сином за місцем проживання позивача, однак жодного разу йому двері не відчинили і дитину він не бачив.
Судом апеляційної інстанції після пояснень відповідача щодо створення йому перешкод позивачем у зустрічі з дитиною, також додатково досліджені письмові докази, (а.с.150-170 т.3), які підтверджують твердження відповідача про те, що на його неодноразові листи у месенджерах та направлені електронною поштою щодо зустрічей із сином він від позивача відповіді не отримав.
Крім того, суд бере до увагу ту обставину, що в провадженні Голосіївського районного суду м.Києва з січня 2019 року знаходиться справа №752/1734/19 за позовом ОСОБА_2 в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: Голосіївська районна в м. Києві державна адміністрація, Міністерство юстиції України про забезпечення права на контакт з дитиною та забезпечення права дитини на контакт з одним із батьків. Наявність спору між батьками дитини щодо зустрічей батька з дитиною, також підтверджує висновок суду першої інстанції в даній справі про зацікавленість відповідача у житті дитини і створенні перешкод матір'ю дитини у зустрічах батька із дитиною.
Щодо доводів апеляційної скарги про неврахування судом висновку органу опіки та піклування від 21.06.2019 року при вирішення спору, то ці доводи також не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.6 ст.19 СК України суд може не погодитись з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Висновок органу опіки та піклування містить в собі ті ж самі обставини, якими позивач обґрунтовує свій позов і яким суд першої інстанції дав оцінку у своєму рішенні. Жодної обставини, яка б могла бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав і якій суд у своєму рішенні не дав оцінки, висновок органу опіки та піклування не містить.
Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції в тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на ОСОБА_2 , адже позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батька у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в його діях.
Неактивна участь батька в житті сина спричинена тривалим конфліктом між сторонами, проживанням відповідача на значній відстані від сина та неналежним усвідомленням матір'ю необхідності участі батька у вихованні сина, незважаючи на конфліктні стосунки між сторонами. Після розірвання шлюбу, ОСОБА_2 фактично позбавлений можливості спілкуватися із сином, що призводить до того, що формування відношення дитини до батька відбувається лише за впливом матері, яка має вкрай неприязні стосунки із відповідачем.
Також правильними та обґрунтованими є висновки суду першої інстанції щодо відсутності достатніх правових підстав для зміни способу стягнення аліментів, оскільки відповідно до положень чинного сімейного законодавства ст. 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Така ж позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12 вересня 2019 року по справі №459/2181/17.
Разом з тим, позивач не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що у неї виникло право змінити розмір аліментів, які вже стягуються на підставі рішення суду. Посилання позивача на те, що її дитина у вересні 2001 року буде навчатись у Британській міжнародній школі в Україні, отже це навчання необхідно оплачувати, не можуть бути підставою для зміни способу стягнення аліментів і визначення аліментів у розмірі 65000 грн. Крім того, в судовому засіданні позивач на питання суду яку школу відвідує дитина надала відповідь, що дитина відвідує дошкільний навчальний заклад, однак перебуває вдома і займається онлайн. Таким чином на даний час у позивача не виникло збільшення витрат на дитину.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для скасування оскаржуваного рішення суду з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі, таким чином апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 375 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суд ум. Києва від 06 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 др. ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації, про зміну способу стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 23 вересня 2021 року.
Суддя-доповідач
Судді: