Справа № 752/22857/18
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/3050/2021
14 вересня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Мостової Г.І., Коцюрби О.П.,
за участю секретаря судового засідання Панчошної К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Лозинської Ольги Леонідівни в інтересах ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2019 року у складі судді Юзькової О.Л.,
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, -
У листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернувся у суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 1 037 000 грн та судових витрат.
Зазначав, що перебуваючи в скрутному матеріальному становищі, 27 червня 2014 року він уклав з товариством з обмеженою відповідальністю «Каса народної допомоги» (надалі ТОВ «Каса народної допомоги») кредитний договір №2706001/000-КФ/14, за яким отримав кредит на суму 40 000 грн.
На вимогу товариства в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором в цей же день уклав договір іпотеки двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. 27.06.2014 року за реєстровим №4637.
З повідомлення (вих. № 83-01/16 від 06.10.2016) ТОВ «Каса народної допомоги», йому стало відомо, що 23 березня 2016 року між ТОВ «Каса народної допомоги» та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу за ціною 120 000 грн заставної №2706001/00-КФІ/14/КЗ від 23 березня 2016 року, за умовами якого ОСОБА_1 став повноправним власником заставної серії АА №000294 від 27червня 2014 року, яка була видана ОСОБА_2 за умовами договору іпотеки.
26 серпня 2016 року відповідач, всупереч вимог Закону України «Про іпотеку» жодним чином не узгодив з останнім ціну продажу предмета іпотеки, не скористався при продажі оцінкою майна суб'єктом підприємницької діяльності, а відчужив квартиру, вартість якої згідно висновку від 28 серпня 2018 року склала 1 237 000 грн.
Такими діями відповідача позивачу було нанесено матеріальну шкоду у розмірі невиплаченої різниці між реальною вартістю квартири 1 237 000 грн та вказаною в договорі купівлі-продажу від 26 серпня 2016 року заниженою відповідачем вартістю цієї квартири у розмірі 200 000 грн, а саме 1 037 000 грн матеріальної шкоди, яку позивач просить стягнути з відповідача на його користь.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.
В апеляційній скарзі адвокат Лозицька О.Л. в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи визнання встановленими недоведених обставин, не відповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення районного суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 .
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд прийняв до уваги договір купівлі-продажу від 26.08.2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гембарською С.І., зареєстрованого в реєстрі за № 699, який не є допустимим доказом в даній справі, оскільки його копія отримана позивачем з порушенням порядку, встановленого законом.
Зазначено, що районний суд розрахував суму збитків не з'ясувавши при цьому, чи дійсно такі збитки були завдані позивачу.
Крім того, скаржник посилається на те, що 26 серпня 2016 року ОСОБА_1 , укладаючи із ОСОБА_3 договір купівлі-продажу заставного майна - двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , скористався своїм правом власника розпоряджатись своїм майном, а не правом на задоволення вимог за кредитним договором , як зазначено в позовній заяві та заочному рішенні суду.
Колегія суддів, заслухавши представника ОСОБА_1 , який підтримав апеляційну скаргу, представника ОСОБА_4 , який просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, вивчивши матеріали справи, дійшла наступного.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає не в повній мірі, оскільки суд належним чином не встановив характер правовідносин сторін, зміст позовних вимог та правові норми, які підлягали застосуванню до цих правовідносин.
Вирішуючи даний спір та ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 , як іпотекодержатель, не попередив власника цього майна - ОСОБА_2 про намір продажу - кв. АДРЕСА_1 , чим порушив передбачене положеннями ст.38 Закону України «Про іпотеку», переважне право позивача на придбання іпотечного майна.
Проте колегія не погоджується з такими висновками районного суду, оскільки вони не відповідають обставинам справи та вимогам закону.
У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Колегія суддів вважає, що позивачем обрано спосіб захисту, який не відповідає змісту заявленого ним порушеного права.
Так, районний суд ухвалив рішення на підставі доказів, наданих позивачем, проте не розглянув долучене до справи клопотання представника відповідача про витребування доказів (а.с.133-135 т.1), чим припустився неповного з'ясування дійсних обставин справи, що призвело до порушення норм процесуального права, неправильного застосування норм матеріального права й ухвалення незаконного рішення.
Під час апеляційного провадження справи, відповідно до витребуваних апеляційним судом та долучених до справи доказів, колегією суддів встановлено наступне.
27 червня 2014 року між ТОВ «Каса народної допомоги» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 2706001/000-КФІ/14/КЗ, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав у кредит 40 000грн. зі строком дії до 27 червня 2015року та зі сплатою 48% річних (а.с.222 т.1, 11 т.2).
Встановлено, що 27 червня 2014року між товариством та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. 27 червня 2014 року за реєстровим №4637 (а.с.13-20 т.2).
Згідно п.2.1 указаного договору, вартість предмету іпотеки сторони визначили у розмірі 60 000 грн.
За умовами п.9.1 договору іпотеки, іпотекодавець оформляє та видає іпотеко держателю заставну серії АА №000294.
Заставна може передаватися її власником будь-якій особі шляхом вчинення індосаменту. Наступний власник заставної набуває всі права іпотеко держателя за основним договором та за цим договором, а права попереднього власника заставної як іпотеко держателя (первісного кредитора) припиняються (п.9.3 договору).
Згідно п.9.4 договору після видачі заставної виконання основного зобов'язання та звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено лише на підставі вимоги власника заставної. Звернення стягнення на предмет іпотеки власником заставної здійснюється у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» а також цим договором.
Заставна підлягає передачі боржнику у разі повного виконання ним умов основного договору (п.9.12 договору).
Встановлено, що на виконання умов договору іпотеки, 27 червня 2014 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Каса народної допомоги» було укладено заставну серії АА №000294 (а.с.11,12).
Відповідно до договору купівлі-продажу заставної № 2706001/000-КФІ/14/КЗ від 23 березня 2016року, укладеного між ТОВ «Каса народної допомоги» та ОСОБА_1 , товариство продало, а ОСОБА_1 купив за 120 000 грн заставну серії АА №000294 від 27.06.2014року, видану за умовами договору іпотеки від 27.06.2014року, укладеного між продавцем та ОСОБА_2 в якості забезпечення зобов'язань боржника ( ОСОБА_2 ) перед продавцем за кредитним договором № 2706001/000-КФІ/14/КЗ від 27.06.2014року.
Згідно умов договору, заставна засвідчує безумовне право її власника на отримання від боржника виконання його зобов'язань за кредитним договором, а в разі невиконання таких зобов'язань - право звернути стягнення на нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 55,6 кв. м., і яка належить боржнику на праві власності. (а.с.9,10 т.2).
Статтею 20 Закону України «Про іпотеку» визначено, що заставна-це іпотечний цінний папір, який засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов'язанням на умови, що воно підлягає виконанню у грошовій формі, а в разі невиконання основного зобов'язання - право звернути стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до ст.197 ЦК України, до особи, яка набула право на цінний папір, одночасно переходять у сукупності всі права, які ним посвідчуються (права за цінним папером).
На підставі акту прийому-передачі документів за договором 2706001/000-КФІ/14/КЗ купівлі-продажу заставної від 23березня 2016року, товариством було передано ОСОБА_1 документи, пов'язані з укладанням кредитного договору та які стосуються іпотечного майна (а.с.220 т.1).
Положеннями ст. 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу
Отже, встановлена у п.3.1 договору купівлі-продажу заставної № 2706001/000-КФІ/14/КЗ від 23 березня 2016року сума 120 000грн. є визначеною між учасниками угоди ціною заставної, а не сумою заборгованості позивача перед ТОВ «Каса народної допомоги» на дату продажу її ОСОБА_1 , як помилково встановив районний суд у рішенні.
Згідно долученого до справи договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Гембовською С.І., 26 серпня 2016року ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_3 за 200 000грн. купив квартиру АДРЕСА_1 (а.с.2-7 т.2).
З долучених до справи матеріалів нотаріальної справи убачається, що висновком про вартість об'єкта оцінки, складеним ТОВ «Інформаційно-консалтингова фірма «Реноме» станом на 25 серпня .2016року ринкова вартість кв. АДРЕСА_1 становила 199 334 грн.98 коп. (а.с.27).
Інформація, яка міститься у витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, свідчить про те, що державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. 15 липня 2016року на підстав договору іпотеки за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нерухоме майно - кв. АДРЕСА_1 , а 26 серпня 2016року - приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Гембарською С.І. право власності на указане нерухоме майно на підстав договору купівлі-продажу, було зареєстровано за ОСОБА_3 (а.с.203,204,223 т.1).
Отже, матеріалами справи доведено, що ОСОБА_1 задовольнив свою вимогу, забезпечену іпотекою, шляхом набуття права власності на іпотечне майно - кв. АДРЕСА_1 й реєстрація права власності відповідача на нерухоме майно у Державному реєстрі була здійснена приватним нотаріусом Ковальчуком С.П. (а.с.203 т.1).
Згідно ч.ч.1-6 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Право іншої особи з вищим пріоритетом щодо строкового користування нерухомим майном, набутим у власність іпотекодержателем, зберігає чинність відповідно до умов договору, яким обумовлено таке користування. Права та вимоги третіх осіб на предмет іпотеки, набутий у власність іпотекодержателем, які мають нижчий пріоритет, ніж вимога іпотекодержателя, втрачають чинність.
Якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків (ч. 1 ст.38 Закону України «Про іпотеку»).
Положеннями ст. 204 ЦК України визначено презумпцію правомірності правочину та передбачено, що правочин є правомірниим, якщо його дійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.
Між тим, як убачається зі справи, рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Ковальчука С.П. про реєстрацію права власності на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не оспорено.
Незаконними такі дії державного реєстратора, як вчиненні з порушенням вимог ч.1 ст.38 Закону України «Про іпотеку», в установленому законом порядку не визнано.
Відсутні у справі й докази оспорення позивачем вартості набутого ОСОБА_1 предмета іпотеки у власність згідно договору купівлі-продажу заставної (а.с.221 т.1).
За таких обставин, колегія суддів визнає помилковими висновки районного суду щодо наявності підстав до застосування до виниклих правовідносин положень ч.1 ст.38 Закону України «Про іпотеку».
Відповідно до ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ч.1 ст.317 ЦК).
Отже, відповідач, укладаючи з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу кв. АДРЕСА_1 , скористався своїм правом власника щодо розпорядження своїм майном, а не правом на задоволення вимог за кредитним договором № 2706001/000-КФІ/14/КЗ від 27 червня 2014року, як помилково встановив районний суд у судовому рішенні.
Внаслідок вчинених приватним нотаріусом Ковальчуком С.П. реєстраційних дій статус іпотекодавця ОСОБА_2 утрачено, а тому ОСОБА_1 відчужував нерухоме майно не як іпотекодержатель, а як його власник.
Встановлено, що вартість кв. АДРЕСА_1 під час її купівлі - продажу 26 серпня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 визначено у сумі 200 000грн., а тому та обставина, що згідно даних долученого позивачем до справи висновку, складеного ТОВ «Експертно-оціночною компанією «Дрібнич, Новосьол та Партнери», вартість указаного нерухомого майна станом на 28 серпня 2018року становила 1 237 000 грн., по справі правового значення не має.
За таких обставин, не узгоджуються з вимогами закону висновки районного суду про те, що діями відповідача, пов'язаними з відчуженням нерухомого майна, ОСОБА_2 було заподіяно збитків на суму 1037 000грн., як різниці між вартістю нерухомого майна, визначеною у долученому позивачем висновку оцінювача та ціною його продажу ОСОБА_3 .
Відповідно до п.1, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зазначене дає підстави для висновку про те, що оскаржуване рішення районного суду постановлено на неповно з'ясованих обставинах справи, з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, а тому згідно п.1, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову у позові.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Лозинської Ольги Леонідівни в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.
Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2019 року скасувати.
Ухвалити по справі нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з моменту складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 24 вересня 2021 року.
Суддя-доповідач:
Судді: