23 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/6442/20 пров. № А/857/12440/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Качмара В.Я., Кушнерика М.П.,
за участю секретаря судового засідання Юрченко М.М,
представника позивача Каверіна С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року у справі № 380/6442/20 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій і бездіяльності, зобов'язання вчинити дії (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Подлісною І.М у м. Тернопіль Тернопільської області 18.03.2021 року за правилами спрощеного позовного провадження, дата складення повного судового рішення 22 березня 2021 року), -
ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_2 ) (надалі також - ВЧ НОМЕР_2 , відповідач-1), ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) (надалі також - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач-2), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача-2 в частині виплати позивачу допомоги на оздоровлення у червні 2016 року та у 2017 році, передбаченої пунктом 1 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі також - Закон № 2011-XII), без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (надалі також - Постанова № 889);
- зобов'язати відповідача-2 нарахувати та виплатити на користь позивача недоплачену допомогу на оздоровлення у червні 2016 року та у 2017 році з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача-1 в частині виплати позивачу допомоги на оздоровлення у лютому 2018 року, передбаченої пунктом 1 статті 10-1 Закону № 2011-XII без врахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889;
- зобов'язати відповідача-1 нарахувати та виплатити на користь позивача недоплачену допомогу на оздоровлення у лютому 2018 року, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889;
- визнати протиправною бездіяльність відповідач-1 щодо нарахування та виплати позивачу на день звільнення 13.01.2020 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону № 2011-XII та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 «Про затвердження переліку місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та переліків військових посад, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах» (надалі також - Постанова № 702) за 2013-2019 роки;
- зобов'язати відповідача-1 нарахувати та виплатити на користь позивача компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону № 2011-XII та Постановою № 702 за 2013 - 2019 роки;
- визнати протиправними дії відповідача-1 щодо нарахування та виплатити позивачу компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув, з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби, а також не за цінами, встановленими розпорядженням Адміністрації Державної прикордонної служби України від 17.02.2020 № 41 «Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації» (надалі також - Розпорядження № 41);
- зобов'язати відповідача-1 нарахувати та виплатити позивачу з відрахуванням раніше проведених виплат грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно, відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 № 178 (надалі також - Порядок № 178), без застосування пропорції часу, що минув, з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби, за цінами предметів обмундирування, визначеними Розпорядженням № 41.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржили ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_2 ) та ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_1 ) в апеляційному порядку, просили скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в позові.
Апеляційні вимоги обґрунтовані тим, що нараховуючи та виплачуючи позивачу спірні суми, відповідачі діяли правомірно.
Рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року апеляційну скаргу ВЧ НОМЕР_1 залишено без задоволення.
Апеляційну скаргу ВЧ НОМЕР_2 задоволено частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року скасовано частково, а саме, в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій ВЧ НОМЕР_2 щодо нарахування та виплатити ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув, з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби, а також не за цінами, встановленими Розпорядженням № 41, та зобов'язання відповідача-1 нарахувати та виплатити позивачу з відрахуванням раніше проведених виплат грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно, відповідно до Порядку № 178, без застосування пропорції часу, що минув, з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби, за цінами предметів обмундирування визначеними Розпорядженням № 41 - і в цій частині прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні таких позовних вимог ОСОБА_1 .
В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року в адміністративній справі № 380/6442/20 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 червня 2021 року частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 , постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року в частині, що стосується позовних вимог про визнання протиправними дій ВЧ НОМЕР_2 щодо нарахування та виплатити ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув, з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби, а також не за цінами, встановленими розпорядженням № 41, та зобов'язання відповідача-1 нарахувати та виплатити позивачу з відрахуванням раніше проведених виплат грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно, відповідно до Порядку № 178, без застосування пропорції часу, що минув, з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби, за цінами предметів обмундирування, визначеними Розпорядженням № 41, - скасовано.
Справу № 380/6442/20 в цій частині направлено на новий розгляд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
В іншій частині постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року у справі № 380/6442/20 залишено без змін.
Підставою для прийняття зазначеного рішення стала необхідність дослідити причини пропуску позивачем строку звернення до суду з вказаними позовними вимогами на предмет їх поважності, а за умови поновлення вказаного строку - надати оцінку спірним правовідносинам крізь призму частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України).
Суд касаційної інстанції зазначив, що виплату грошової компенсації за неотримане речове майно позивачу проведено 14 лютого 2020 року.
Водночас, до відповідача був направлений адвокатський запит від 13 березня 2020 року, у відповідь на який листом від 24 березня 2020 року № 705/3712 надіслано як довідку про вартість речового майна, що належить до видачі, так і довідку про нараховану та фактично виплачену грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Натомість, не погоджуючись з розміром грошової компенсації за неотримане речове майно, позивач звернувся до суду лише 12 серпня 2020 року.
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про пропущення строку звернення до суду, передбаченого частиною п'ятою статті 122 КАС України, з відповідними позовними вимогами.
Представник позивача скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, в якому він не погоджується з висновком Верховного Суду щодо дати звернення позивача до суду з позовом та вважає, що строк звернення до суду, встановлений частиною п'ятою статті 122 КАС України, не пропущено.
В судовому засіданні представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, пояснив суду, що строк звернення до суду позивачем не було пропущено.
Відповідачі були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.
Представники відповідачів у судове засідання не з'явилися.
Військова частина НОМЕР_2 подала апеляційному суду клопотання про розгляд справи за відсутності її представника.
Відповідно до частини 2 статті 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та висновків Верховного Суду, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга відповідача-1 підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частино другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи висновки Верховного Суду у справі, що розглядається, та визначену у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 правову природу грошової компенсації за неотримане речове майно, спеціальним строком звернення до суду з цим позовом є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Суд касаційної інстанції встановив, що виплату грошової компенсації за неотримане речове майно позивачу проведено 14 лютого 2020 року. Водночас, до відповідача був направлений адвокатський запит від 13 березня 2020 року, у відповідь на який листом від 24 березня 2020 року № 705/3712 надіслано як довідку про вартість речового майна, що належить до видачі, так і довідку про нараховану та фактично виплачену грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Колегія суддів зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Апеляційний суд звертає увагу, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
У позовній заяві позивач цитує норми законодавства щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину як підставу для поновлення строку звернення з даним адміністративним позовом.
В той же час, представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу заперечує пропуск строку звернення до суду, встановленого частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Апеляційний суд не погоджується з твердженням представника позивача з огляду на таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» (надалі також - Постанова № 211) визначено, що з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року на усій території України установлено карантин.
У подальшому постановами Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 239, від 22 квітня 2020 року № 291, від 20 травня 2020 року № 392, від 17 червня 2020 року № 500, від 22 липня 2020 року № 641, карантин продовжувався, відповідно до 24 квітня, до 11 травня, до 22 червня, до 31 липня, до 31 серпня 2020 року на усій території України.
02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (надалі також - Закон № 540-ІХ), яким внесено зміни, зокрема, до КАС України.
Цим законом доповнено розділ VI «Прикінцеві положення» КАС України пунктом 3 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)».
Разом з тим, місячний строк звернення до суду у позивача розпочався 14 лютого 2020 року і закінчився 15 березня 2020 року, шо підтверджує представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу. Однак Закон № 540-ІХ, яким продовжено процесуальні строки під час дії карантину, набрав чинності лише 02 квітня 2020 року, тобто після пропуску строку звернення ОСОБА_1 до суду з даним адміністративним позовом.
А отже, положення Закону України від 30.03.2020 №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.
Крім того, посилання позивача на те, що Постановою № 211 з 12 березня до 3 квітня 2020 року установлено на усій території України карантин, колегія суддів також не приймає до уваги та приходить до висновку, що встановлення в передостанні дні місячного строку на звернення до суду карантину, без обмеження вільного пересування, руху транспорту та роботи державних установ, не може свідчити про поважність причин, які дійсно перешкоджали чи унеможливлювали звернення до суду з цим позовом для позивача.
Жодних перешкод для своєчасного звернення позивача, який діє у справі в особі професійного адвоката, до суду визначеними процесуальним законодавством способами, в тому числі поштою, через підсистему електронний суд не було.
Фактичні обставини та наявні у матеріалах справи докази свідчать про те, що позивач мав достатній час для реалізації права на звернення до суду у встановлені КАС України строки, при цьому матеріали справи не містять доказів про поважність причин пропуску строку на звернення з даним позовом та позивачем не наведено жодних обґрунтованих пояснень неможливості своєчасно подати позовну заяву.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 400/1515/20.
Таким чином, звернувшись 05 серпня 2020 року, через засоби поштового зв'язку, з позовом до суду, позивач пропустив місячний строк звернення до суду, який встановлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ).
Практика ЄСПЛ свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Так, ЄСПЛ у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998р., заява № 28090/95, п.45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Окрім цього, ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.1996р. за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п.570 рішення від 20.09.2011р. за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000р., п. 33).
ЄСПЛ у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення ЄСПЛ у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45).
Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Колегія суддів зазначає, що позивач у даній справі мав усі правові підстави для вчасного звернення до суду з відповідним позовом у вказані строки, будь-яких перешкод для реалізації такого права матеріали справи не містять, як і підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.
Таким чином, враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду з даним позовом і ним не надано суду належних обґрунтувань та доказів на підтвердження поважності причин пропуску цього строку, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для поновлення строку звернення до суду з даним позовом та про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду у відповідності до вимог статті 123 КАС України.
Оцінюючи дійсні обставини справи, що перешкоджали здійсненню процесуального права на звернення до суду, а також обставини, на які позивач посилається як на поважні, суд першої інстанції повинен був надати оцінку та провести об'єктивний аналіз всіх наведених у позові доводів та обставин справи, що дозволило б дати відповідь на питання про те, чи позивач за встановлених обставин мав дійсну можливість своєчасно реалізувати своє право на звернення до суду.
З огляду на вказане, колегія суддів вважає, що порушення процесуальної норми повинно бути підставою для скасування судового рішення із залишенням позову без розгляду лише за умови, якщо останнє за своєю суттю є необґрунтованим та/або незаконним й підлягало би скасуванню чи зміні навіть за відсутності вказаної підстави.
Оскільки позивачем не наведено поважних причин, які б перешкоджали йому реалізувати своє право на звернення до суду із відповідним позовом своєчасно, тому колегія суддів вважає, що заявлений позов підлягає залишенню без розгляду.
Таким чином, колегія суддів приходить до переконання про те, що судом першої інстанції помилково не досліджено питання своєчасності звернення позивача до суду із розглядуваним позовом, не застосовано наслідків пропуску такого строку без поважних причин.
Відповідно до частини першої статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Оскільки позивачем пропущений строк звернення до суду, поважних причин пропуску вказаного строку останнім не наведено, тому постановлене судом першої інстанції рішення в частині, що стосується позовних вимог про визнання протиправними дій ВЧ НОМЕР_2 щодо нарахування та виплатити ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу що минув, з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби, а також не за цінами встановленими розпорядженням № 41 та зобов'язання відповідача-1 нарахувати та виплатити позивачу з відрахуванням раніше проведених виплат грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно, відповідно до Порядку №178, без застосування пропорції часу що минув, з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби, за цінами предметів обмундирування визначеними Розпорядженням № 41, відповідно до частини першої статті 319 КАС України підлягає скасуванню, а заявлені позовні вимоги - залишенню без розгляду в зв'язку з пропуском строку звернення до суду, з вищевикладених мотивів.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329, 370 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - задоволити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року в адміністративній справі № 380/6442/20 скасувати частково, а саме, в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо нарахування та виплатити ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу що минув, з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби, а також не за цінами встановленими розпорядженням Адміністрації Державної прикордонної служби України від 17.02.2020 №41 «Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації» та зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з відрахуванням раніше проведених виплат грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно, відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 № 178, без застосування пропорції часу що минув, з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби, за цінами предметів обмундирування визначеними розпорядженням Адміністрації Державної прикордонної служби України від 17.02.2020 № 41 «Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації» - і в цій частині прийняти нову постанову, якою вказані позовні вимоги залишити без розгляду.
У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року в адміністративній справі № 380/6442/20 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді В. Я. Качмар
М. П. Кушнерик
Повне судове рішення складено 27.09.2021