14 вересня 2021 року Справа № 915/583/21
м.Миколаїв
За позовом: Фермерського господарства «Галявина»
(57440, Миколаївська обл., Березанський район, с.Калинівка, вул. Гагаріна, буд.4 кв.4, код ЄДРПОУ 20865334)
до відповідача: Березанської селищної ради
(57400, Миколаївська обл., Березанський район, смт Березанка, вул. Центральна, 33, електронна пошта: radabrz2017@ukr.net, код ЄДРПОУ 04376624)
Суддя Ткаченко О.В.
Секретар судового засідання Сулейманова С.М.
Представники:
від позивача: Частій І.І., за ордером,
від відповідача: представник не з'явився,
СУТЬ СПОРУ: визнання недійсним наказу та визнання права постійного користування,
30.04.2021 Фермерське господарство «Галявина» звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Березанської селищної ради, в якій просить суд визнати недійсним та скасувати рішення №71 ХХVІІ сесії VІІ скликання Березанської районної ради від 13.12.2019р. «Про зарахування земельної ділянки до земель запасу Березанської селищної ради» та визнати за фермерським господарством «Галявина» право постійного користування земельною ділянкою площею 50,0 га ріллі, призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства відповідно до Державного акту на право постійного користування землею, виданого 02.02.1993р. на підставі рішення ХІ сесії ХХІ скликання Кімівської селищної ради народних депутатів від 18.11.1992р. та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №132 та розташованого на території Березанської селищної ради Березанського району Миколаївської області за кадастровим номером 4820981800:06:000:0118.
Позов обґрунтований тим, що спірна земельна ділянка була у 1993 році виділена у постійне користування гр. ОСОБА_1 для організації та ведення селянського (фермерського) господарства, та останній, в свою чергу у 1995 році створив та зареєстрував фермерське господарство «Галявина» та засновником і головою цього фермерського господарства був саме ОСОБА_1 . Метою діяльності господарства є отримання прибутку шляхом виробництва та реалізації сільськогосподарської продукції, її реалізації та здійснення інших видів діяльності. ІНФОРМАЦІЯ_1 гр. ОСОБА_1 помер та згідно із рішенням загальних зборів членів фермерського господарства головою господарства було обрано ОСОБА_2 , затверджено статут господарства у новій реакції та здійснено у встановленому чинним законодавством порядку державну реєстрацію змін в державному реєстрі юридичних осіб. Позивач користувався даною земельною ділянкою, однак у 2020 році дізнався, що Березанська селищна рада припинила рішенням №71 від 13.12.2019р. право постійного користування земельною ділянкою раніше наданою гр. ОСОБА_1 для ведення селянського фермерського господарства площею 50,0 га землі та зарахувала її до земель запасу комунальної власності у зв'язку зі смертю їх землекористувача та визнала акт на право постійного користування землею таким, що втратив чинність. Позивач зазначає, що на його думку право постійного користування не припинилось зі смертю гр. ОСОБА_1 , та не припинилось, і, відповідно, рішення Березанської селищної ради порушує право ФГ «Галявина» на використання цієї земельної ділянки.
Ухвалою суду від 05.05.2021р. було прийнято позовну заяву Фермерського господарства «Галявина», відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 03.06.2021р.
29.05.2021р. від відповідача до суду надійшли: клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача та відзив, в якому він позовні вимоги не визнає в повному обсязі, оскільки правом постійного користування згідно зі ст.92 Земельного кодексу України є право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній чи комунальній власності без встановленого строку, а підставою для набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 Земельного кодексу України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Відповідач зазначає про відсутність доказів використання спірної земельної ділянки саме ФГ «Галявина» та повідомляє, що у2019 та 2020 роках кошти за земельну ділянку не надходили. За рішенням засновника земельна ділянка не передавалась до складу земель фермерського господарства та сам факт використання цієї земельної ділянки господарством не свідчить про перехід до нього права постійного користування землею від гр. ОСОБА_1 . Відповідачем було припинено право постійного користування ОСОБА_1 у зв'язку із невизначеністю в земельному законодавстві припинення права постійного користування землею у зв'язку зі смертю землекористувача та зважаючи на суспільний інтерес територіальної громади, оскільки використання земельної ділянки є платним а плата за землю є вагомим наповнювачем місцевого бюджету, за рахунок якого здійснюється розвиток територіальної громади.
03.06.2021р. від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій він зазначає, що спірне рішення Березанської селищної ради суперечить нормам чинного законодавства, Земельному Кодексу України, рішенню Конституційного суду України від 22.09.2005р. №5-рп/2005 та висновкам ВП ВС сформульованим у постанові від 05.11.2019р. у справі 906/392/10 та від 23.06.2020р. у справі №179/1043/16-ц. Стосовно несплати коштів у 2019-2020 роках позивач зазначає, що йому було роз'яснено інспектором по контролю за використанням земель у складі відділу Держгеокадастру в Березанському районі з виїздом на місцевість, що фермерське господарство не має права використовувати землю, надану раніше його засновнику, тому якщо господарство буде продовжувати використовувати цю землю на нього накладатимуть штрафні санкції. У зв'язку з цим, позивачем у 2019-2020 році спірна земельна ділянка фактично не використовувалась.
Ухвалою суду від 03.06.2021р. було продовжено строк підготовчого провадження, відкладено підготовче засідання на 08.07.2021р.
25.06.2021р. від позивача до суду надійшли додаткові документи для залучення до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 08.07.2021р. було закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 14.09.2021р.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений засобами електронного зв'язку, оскільки господарським судом тимчасово зупинено відправлення поштової кореспонденції.
Представник позивача в судовому засіданні наполягає на задоволенні позову, просить суд його задовольнити в повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
На виконання рішення 11 сесії ХХІ скликання Кімівської сільської ради народних депутатів від 18.11.1992р. громадянину ОСОБА_1 виданий державний акт на право постійного користування землею, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №132 на земельну ділянку площею 50 гектарів в межах згідно з планом землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства.
Згідно з актом про встановлення меж ділянки в натурі від 15.12.1992р. гр. ОСОБА_1 виділено 50 землі (пашні) в межах радгоспу імені Петровського Березанського району Миколаївської області.
Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 17.05.2018р. фермерське господарство «Галявина» як юридичну особу було зареєстровано 20.01.1995р. реєстр. №15061760000000879 (а.с.28).
Засновником фермерського господарства був ОСОБА_1 .
Відповідно до п.1.3 Статуту ФГ «Галявина», фермерське господарство, зареєстроване як юридична особа, має статус сімейного фермерського господарства, за умови що в його підприємницькій діяльності використовується праця членів такого господарства, якими є виключно члени однієї сім'ї відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України.
Згідно з п. 1.7 статуту, місцезнаходження господарства - АДРЕСА_1 .
Метою діяльності фермерського господарства є вдосконалення виробничо-господарської діяльності в агропромисловій сфері, направленій на одержання прибутку, а також задоволення за рахунок одержаного прибутку соціально-економічних потреб членів фермерського господарства та трудового колективу господарства (п.2.2 статуту).
Згідно з п.3.2 статуту, Фермерське господарство створене на земельній ділянці, наданій для створення фермерського господарства рішенням Кімівської ради народних депутатів від 18.11.1992р. Землі фермерського господарства складаються із земельної ділянки, яка надана у постійне користування для ведення фермерського господарства на підставі Державного акту на право постійного користування землею, виданого Кімівською сільською радою народних депутатів Березанського району Миколаївської області та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №132.
22 квітня 2017 року гр. ОСОБА_1 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 24.04.2017р. (а.с.23).
У відповідності до рішення загальних зборів фермерського господарства, оформленого протоколом №1 від 16.05.2018р., було, зокрема, виключено зі складу членів фермерського господарства у зв'язку зі смертю ОСОБА_1 та прийнято до складу членів фермерського господарства ОСОБА_4 ; змінено адресу фермерського господарства.
За твердженням позивача, не спростованими відповідачем, з моменту створення та до 2018 року фермерське господарство «Галявина» здійснювало свою діяльність на земельній ділянці площею 50,0 га відведеної гр. ОСОБА_1 у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства.
Також за твердженням позивача в період 2019-2020 роки діяльність на спірній земельній ділянці не здійснювалась з підстав, викладених у відповіді на відзив.
Рішенням Березанської селищної ради Березанського району Миколаївської області від 13.12.2019р. №71 (а.с.32) вирішено:
- зарахувати до земель запасу комунальної власності Березанської селищної ради земельну ділянку кадастровий номер 4820981800:06:000:0118 площею 50,0 га ріллі із земель постійного користування для ведення селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 за межами населеного пункту в межах території Березанської селищної ради Березанського району Миколаївської області (Калинівський старостинський округ) в зв'язку зі смертю землекористувача;
- припинити право постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 4820981800:06:000:0118 площею 50,0 га ріллі та визнати таким, що втратив чинність державний акт на право постійного користування землею для ведення селянського (фермерського) господарства, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №132;
- рекомендувати Березанській селищній раді зареєструвати відповідні речові права на земельну ділянку кадастровий номер 4820981800:06:000:0118 у державного реєстратора державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
27.11.2018р. земельну ділянку з кадастровим номером 4820981800:06:000:0118 було зареєстровано у Державному земельному кадастрі, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с.24-26).
Згідно даних Державного земельного кадастру цільове призначення даної земельної ділянки визначено як « 16.00 Землі запасу», категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, форма власності - комунальна.
Предметом спору у даній справі є вимога позивача:
- визнати за Фермерським господарством «Галявина» право постійного користування земельною ділянкою площею 50,0 га ріллі призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства відповідно до Державного акта на право постійного користування землею. Виданого 02.02.1993р. на підставі рішення ХІ сесії ХХІ скликання Кімівської сільської ради народних депутатів від 18 листопада 1992 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №132 та розташованою на території березанської селищної ради Березанського району Миколаївської області за кадастровим номером 4820981800:06:000:0118;
- визнати незаконним та скасувати рішення №71 ХХVІІ сесії VІІ скликання Березанської селищної ради від 13.12.2019р. «Про зарахування земельної ділянки до земель запасу Березанської селищної ради».
Згідно із ч. 1 ст. 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 22.06.1993, на момент створення ФГ «Галявина») громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до положень ст. 7 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 22.06.1993, на момент створення ФГ «Галявина») користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
У відповідності до ч. 1 ст. 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 22.06.1993, на момент створення ФГ «Галявина») право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб'єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 №2009-XII «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції, чинній, на момент створення ФГ «Галявина»; втратив чинність 29.07.2003 - з моменту набрання чинності Законом України від 19.06.2003 №973-IV «Про фермерське господарство») після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.
Звідси законодавством, чинним на момент створення ФГ «Галявина», було передбачено одержання земельної ділянки як обов'язкової умови для набуття правосуб'єктності СФГ, як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов'язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.
19.06.2003р. було прийнято новий Закон України №937-IV «Про фермерське господарство» (далі - Закон №937-IV), яким Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» №2009-XII визнано таким, що втратив чинність.
Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону ( ст. 1 Закону №937-IV).
Згідно із ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 7 Закону №937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (ст. 8 Закону № 937-IV).
Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.
Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у ст. 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні ст. 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.
Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб'єктом такого використання може бути особа - суб'єкт господарювання за ст. 55 Господарського кодексу України.
Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 у справі №320/5724/17 (провадження №14-385цс19).
З аналізу приписів ст.ст. 1, 5, 7, 8 Закону №937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов'язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.
Верховний Суд України, застосовуючи приписи ст.ст. 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" №2009-XII, який був чинним до 29.07.2003, та ст.ст. 1, 5, 7, 8, 12 Закону №937-IV, який набрав чинності 29.07.2003, вважав, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов'язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (ухвали Верховного Суду України від 24.10.2007 у справі №6-20859св07, від 10.10.2007 у справі №6-14879св07, від 30.01.2008 у справі №6-20275св07).
Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов'язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі №317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі №606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі №677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі №272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі №704/29/17-ц, 16.01.2019 у справі №695/1275/17 та у справі №483/1863/17, від 27.03.2019 у справі №574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі №628/776/18).
Згідно із ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25.10.2001) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації (ч. 2 ст. 92 цього Кодексу).
З наведеного вбачається, що з 01.01.2002 (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) право громадян та приватних юридичних осіб на використання земельних ділянок на підставі права постійного користування законодавством не передбачено.
Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25.10.2001), який діяв з 01.01.2002 (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22.09.2005, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.
Проте Конституційний Суд України Рішенням N5-рп/2005 від 22.09.2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.
Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов'язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.
З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб'єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб'єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №615/2197/15-ц (провадження №14-533цс18).
Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.
У пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі №906/392/18 (провадження №12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.
Так, статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції на момент смерті гр. ОСОБА_1 ) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 18.12.1990), яка діяла до 01.01.2002, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.
З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення ФГ «Галявина», так і з 01.01.2002 й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою, як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня.
Адже правове становище СФГ, як юридичної особи та суб'єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об'єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.
Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб'єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.
Звідси у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.
Натомість Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, розглядаючи справу в подібних правовідносинах, у своїй постанові від 18.03.2019 у справі №922/3312/17 зазначив, що єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа. Оскільки СФГ "Відродження" не надано документів на підтвердження наявності у фермерського господарства оформленого права постійного користування спірною земельною ділянкою, то за таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання за СФГ "Відродження" права постійного користування земельною ділянкою. Крім того, суд касаційної інстанції вказав, що на момент виникнення спірних правовідносин набуття права постійного користування земельною ділянкою фермерськими господарствами (для ведення фермерського господарства) не передбачено.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18 не погодилась з цими правовими висновками, викладеними в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.03.2019 у справі №922/3312/17, у зв'язку з чим вважає за необхідне відступити від них та зазначає, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки його засновника.
У постанові Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №922/2103/17 та у постановах Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі №657/731/14-ц, від 23.11.2016 у справі №6-3113цс15 та від 05.10.2016 у справі №6-2329цс16 зазначено, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18 відступила від цієї правової позиції та зазначила, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.
У разі смерті громадянина-засновника селянського (фермерського) господарства право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством, до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства не входить до складу спадщини.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц.
Разом з тим Верховний Суд наголосив, що вищенаведений механізм переходу до фермерського господарства права користування землею застосовується виключно щодо земельної ділянки, з якою безпосередньо пов?язане створення фермерського господарства та його державна реєстрація як юридичної особи.
Тільки у цьому випадку з дня державної реєстрації фермерського господарства воно набуває права та обов?язки землекористувача земельної ділянки, наданої її засновнику у користування і відповідне право землекористування фермерського господарства не припиняється зі смертю засновника.
В даному випадку судом встановлено, що одержання ОСОБА_1 спірної ділянки здійснене безпосередньо з метою заснування ФГ «Галявина» та його реєстрації як юридичної особи; позивач з дня його державної реєстрації набув права та обов?язки землекористувача щодо спірної земельної ділянки, яке не може бути припиненим зі смертю засновника господарства ОСОБА_5 .
Після отримання громадянином - засновником Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, останнім засновано ФГ «Галявина», яке зареєстроване як юридична особа. Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації ФГ воно набуло права та обов'язки землекористувача (близький за змістом правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц (провадження №14-5цс18), від 13.06.2018 у справі №474/100/16-ц (провадження №14-161цс18), від 12.12.2018 у справі №704/26/17-ц (провадження №14-495цс18), від 13.02.2019 у справі №666/1188/16-ц (провадження №14-629цс18).
Отже, зі смертю гр. ОСОБА_1 , якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно з Державним актом на право постійного користування землею, таке право не є таким, що припинилось.
Викладеним спростовуються доводи відповідача про відсутність підстав для задоволення позову у зв?язку з тим, що на момент винесення оскаржуваного рішення Березанська селищна рада діяла в рамках чинного законодавства.
Суд також визнає, що матеріали справи не містять доказів припинення права користування позивача спірною земельною ділянкою у порядку, передбаченому законодавством.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про доведення позивачем наявності у ФГ «Галявина» права постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення для ведення селянського (фермерського) господарства, площею 50,0 га за кадастровим номером 4820981800:06:000:0118, згідно Державного акту №132.
Дії відповідача щодо прийняття оскаржуваного рішення та подальшого розпорядження спірною земельною ділянкою суд визнає такими, що свідчать про невизнання за позивачем права постійного користування спірною земельною ділянкою.
Суд відхиляє доводи Березанської селищної ради про необґрунтованість позову з огляду на неподання позивачем доказів на підтвердження фактичного користування ФГ «Галявина» спірною земельною ділянкою за цільовим призначенням ? оскільки подання таких доказів не має відношення до наявності або відсутності у фермерського господарства прав землекористувача спірної земельної ділянки.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Статтею 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов?язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
Статтею 391 Цивільного кодексу України установлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Прийняттям оспорюваного рішення всупереч вимогам земельного законодавства відповідач втрутився у право позивача на мирне володіння своїм майном на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, що є підставою для визнання його недійсним.
Враховуючи викладене, суд визнає, що рішення Березанської селищної ради Миколаївської області від 13.12.2019 № 71 «Про зарахування земельної ділянки до земель запасу Березанської селищної ради» суперечить актам цивільного законодавства і порушує інтереси позивача, як землекористувача спірної земельної ділянки, а тому є незаконним і підлягає скасуванню.
Господарським процесуальним законодавством визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 73 ГПК України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 86 ГПК України).
В даному випадку суд вважає за необхідне наголосити на тому, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
У відповідності до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.
За результатами дослідження наданих учасниками доказів, суд дійшов висновку про доведеність, законність та обґрунтованість заявлених фермерським господарством позовних вимог, а отже наявність підстав для задоволення їх у повному обсязі.
Таким чином, позов у даній справі належить задовольнити у повному обсязі.
Судовий збір у сумі 4540,0 грн. відповідно до ст. 129 ГПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 86, 123, 129, 220, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити в повному обсязі.
2. Визнати за Фермерським господарством «Галявина» (код ЄДРПОУ 20865334) право постійного користування земельною ділянкою площею 50,0 га ріллі призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства відповідно до Державного акту на право постійного користування землею, виданого 02.02.1993р. на підставі рішення ХІ сесії ХХІ скликання Кімівської сільської ради народних депутатів від 18 листопада 1992 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №132 та розташованою на території Березанської селищної ради Березанського району Миколаївської області за кадастровим номером 4820981800:06:000:0118.
3. Визнати незаконним та скасувати рішення №71 ХХVІІ сесії VІІ скликання Березанської селищної ради від 13.12.2019р. «Про зарахування земельної ділянки до земель запасу Березанської селищної ради».
4. Стягнути з Березанської селищної ради (57400, Миколаївська обл., Березанський район, смт Березанка, вул. Центральна, 33, код ЄДРПОУ 04376624) на користь Фермерського господарства «Галявина» (57440, Миколаївська обл., Березанський район, с.Калинівка, вул. Гагаріна, буд.4 кв.4, код ЄДРПОУ 20865334) 4540,0 грн. судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складений та підписаний суддею 27.09.2021р.
Суддя О.В. Ткаченко