ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
15.09.2021Справа № 910/8308/21
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Бабич М.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Державного підприємства "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів"
до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго"
про стягнення 417 085,26 грн,
Представники сторін:
від позивача: Змієвець О.П., Чебан Н.М.,
від відповідача: Позднякова І.О.
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Державного підприємства "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" про стягнення 417 085,26 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі договору № 436/44/3-82 від 28.12.2018 позивачем сплачено відповідачу вартість електричної енергії у розмірі більшому, ніж останнім поставлено, а тому сума переплати становить 361 880,42 грн. Крім того, позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 18 857,44 грн та інфляційні у розмірі 36 347,39 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/8308/21, призначено підготовче засідання у справі на 21.05.2021.
18.06.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов.
23.06.2021 через відділ діловодства суду від позивач надійшла відповідь на відзив.
В підготовче засідання 23.06.2021 з'явилися представники сторін.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів, відкласти підготовче засідання на 04.08.2021, встановити відповідачу у строк протягом 10 днів з дня отримання відповіді на відзив подати заперечення на відповідь на відзив.
В підготовче засідання 04.08.2021 з'явилися представники позивача.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 15.09.2021.
В судовому засіданні 15.09.2021 представник позивача підтримав позов та просив його задовольнити у повному обсязі. Представники відповідача проти позову заперечили, просили відмовити у його задоволенні.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 15.09.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
28.12.2018 між Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (Постачальник) та Державним підприємством "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" (Споживач) укладено договір № 436/44/3-82 (надалі також - договір), який, згідно з його п. 1.1, встановлює порядок та умови постачання електричної енергії Постачальником Споживачу. Умови цього Договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії', що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 №312 (далі - ПРРЕЕ).
Згідно п. 2.1 договору, за цим Договором Постачальник постачає Споживачу електричну енергію для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії згідно з умовами цього Договору.
За приписами пунктів 2.3-2.4 договору, загальний обсяг електричної енергії, що постачається за цим Договором, дорівнює фактичному обсягу спожитої Споживачем електричної енергії впродовж всього строку постачання електричної енергії за цим Договором та орієнтовно становить 13 200 000 кВт*год. Фактичний обсяг електричної енергії визначається Споживачем з урахуванням його виробничих потреб у використанні електричної енергії.
Обсяги закупівлі електричної енергії можуть бути зменшені Споживачем залежно від потреб Споживача.
Відповідно до п. 3.1 договору, постачальник зобов'язується здійснювати поставку електричної енергії Споживачу у визначених цим Договором обсягах та якості впродовж періоду: з дати укладення договору (але не раніше 01.01.2019) по 31.12.2019 включно.
У пунктах 5.1-5.3 договору встановлено, що загальна вартість цього Договору становить 28 380 000 (двадцять вісім мільйонів триста вісімдесят тисяч) грн., в тому числі ПДВ 20 % - 4 730 000 (чотири мільйони сімсот тридцять тисяч) грн.
Ціна за одиницю електричної енергії визначена у Додатку 1 до цього Договору, який є невід'ємною частиною цього Договору.
Ціна електричної енергії включає в себе вартість послуг оператора системи передачі щодо надання послуг з передачі електричної енергії, які необхідні для виконання цього Договору.
Згідно з п. 5.7 договору, оплата електричної енергії за цим Договором здійснюється Споживачем щомісячно на умовах попередньої оплати до 25-го числа місяця, що передує звітному, шляхом перерахування Споживачем грошових коштів на рахунок Постачальника на підставі наданого Постачальником рахунка про оплату електричної енергії. Рахунок про оплату електричної енергії оформляється Постачальником з врахуванням вартості договірної величини споживання електричної енергії на відповідний період, визначений у Додатку 2.
Приймання-передача електричної енергії, поставленої Постачальником та прийнятої Споживачем у звітному місяці, оформляється шляхом підписання уповноваженими особами Сторін щомісячних Актів приймання-передачі електричної енергії відповідно до даних комерційного обліку Споживача. (п. 5.9 договору).
При цьому, Постачальник не пізніше 12-го числа місяця наступного за звітним місяцем складає та передає Споживачу Акт приймання-передавання електричної енергії за звітний місяць. Споживач протягом _10_ (десяти) робочих днів з дати отримання акта про приймання-передавання, у разі відсутності зауважень, підписує цей акт та передає його один примірник Постачальнику або надає мотивовані зауваження та визначає строки для їх усунення.
Відповідно до п. 5.10 договору, якщо фактичний обсяг спожитої електричної енергії у звітному місяці виявиться меншим за оплачений Споживачем обсяг електричної енергії, то надлишок сплачених у якості попередньої оплати коштів, враховується Постачальником при оформленні рахунку на наступний звітний період.
Цей Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими особами Сторін і діє до 31.01.2020 включно. У разі невиконання умов цього договору у встановлений термін, він діє до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань, що не звільняє Сторони від відповідальності за невиконання зобов'язань за цим договором. (п. 13.1 договору)
Усі зміни до цього Договору вносяться в період його дії письмово та у відповідності до вимог чинного законодавства в сфері публічних закупівель, а саме укладається додатковий договір, що стає невід'ємною частиною цього договору і набирає чинності лише після його підписання уповноваженими особами Сторін. (п. 13.2 договору)
У додатковій угоді № 1 від 28.01.2019 до договору п. 2.3 договору змінено та викладено в такій редакції: «Загальний обсяг електричної енергії, що постачається за цим Договором, дорівнює фактичному обсягу спожитої Споживачем електричної енергії впродовж всього строку постачання електричної енергії за цим Договором та орієнтовно становить 12 941 176 кВт*год. Фактичний обсяг електричної енергії визначається Споживачем з урахуванням його виробничих потреб у використанні електричної енергії.», а також Додаток 1 "Вартість 1 КВт*г електроенергії" та Додаток 2 "Договірна величина споживання" Договору погоджено викласти в новій редакції, що додається до цієї додаткової угоди №1.
Відповідно до додатку 1, доданого до вказаної додаткової угоди, вартість 1 КВт*г електроенергії складає 2,193 грн з ПДВ.
У додатковій угоді № 2 від 26.06.2019 до договору п. 2.3 договору змінено та викладено в такій редакції: «Загальний обсяг електричної енергії, що постачається за цим Договором, дорівнює фактичному обсягу спожитої Споживачем електричної енергії впродовж всього строку постачання електричної енергії за цим Договором та орієнтовно становить 12 392 460 кВт*год. Фактичний обсяг електричної енергії визначається Споживачем з урахуванням його виробничих потреб у використанні електричної енергії.», а також Додаток 1 «Вартість 1 кВт*г електроенергії» та Додаток 2 «Договірна величина споживання» Договору погоджено викласти в новій редакції, що додається до цієї додаткової угоди № 2.
Відповідно до додатку 1, доданого до вказаної додаткової угоди, вартість 1 КВт*г електроенергії складає 2,333352 грн з ПДВ.
На виконання умов договору у період з 28.12.2018 по 30.06.2019 позивачем було сплачено відповідачу за договором 9 891 256,77 грн вартості електроенергії, в той час як відповідно до підписаних позивачем та відповідачем актів приймання-передачі електричної енергії від 31.01.2019, 28.02.2019, 31.03.2019, 30.04.2019, 31.05.2019, 30.06.2019 за Договором № 426/44/3-82 за період з 01.01.2019 по 30.06.2019 відповідачем поставлено, а позивачем прийнято електричну енергію за договором на загальну суму 8 114 240,36 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що акт приймання-передавання електричної енергії за липень 2019 року, у якому останній відобразив загальну вартість спожитої у липня електричної енергії в сумі 1 415 135,99 грн, сторонами до цього часу не підписаний, оскільки Відповідач ухиляється від підписання зазначеного акту.
Як стверджує позивач, впродовж всього строку дії договору відповідачем поставлено позивачу електричну енергію на загальну суму 9 529 376,35 грн, за яку позивачем сплачено кошти в загальному розмірі 9 891 256,77 грн, а тому загальна сума переплати попередньої оплати становить 361 880,42 грн, яку і просить позивач стягнути за цим позовом. Крім того, позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 18 857,44 грн та інфляційні у розмірі 36 347,39 грн за несвоєчасне повернення відповідачем невикористаної попередньої оплати.
У відзиві на позов відповідач зазначає, зокрема, таке: формування ціни на електричну енергію та здійснення розрахунків за спожиту електричну енергію зі споживачами в липні 2019 року здійснювалося відповідно до Постанови НКРЕКП від 07.06.2019 № 954, а на час розгляду справи судове рішення про визнання цієї постанови незаконною відсутнє; позивач був своєчасно повідомлений про зміну тарифів в порядку ст. 57 «Про ринок електричної енергії» та п. 4.2 договору; підвищення ціни було погоджено сторонами у протоколі переговорів № 1 від 25.06.2019; 3% та інфляційні не нараховуються на суму попередньої оплати, оскільки її повернення не є грошовим зобов'язанням. За твердженнями відповідача, сума переплати попередньої оплати за договором становить 154 831,71 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 662 Цивільного кодексу України зазначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як встановлено судом, 28.12.2018 між Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (Постачальник) та Державним підприємством "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" (Споживач) укладено договір № 436/44/3-82,за яким Постачальник постачає Споживачу електричну енергію для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії згідно з умовами цього Договору.
У п. 13.1 договору сторони встановили його дію до 31.01.2020 включно.
На виконання умов договору на підставі рахунків відповідача у період з 28.12.2018 по 30.06.2019 позивачем було сплачено відповідачу 9 891 256,77 грн вартості електроенергії, що підтверджується виписками по рахунку позивача.
У січні - червні 2021 року відповідачем поставлено, а позивачем прийнято електричну енергію за договором на загальну суму 8 114 240,36 грн, що підтверджується актами приймання-передачі електричної енергії від 31.01.2019 на суму 1 692 324,94 грн, від 28.02.2019 на суму 1 483 733,36 грн, від 31.03.2019 на суму 1 498 597,52 грн, від 30.04.2019 на суму 1 159 386,47 грн, від 31.05.2019 на суму 1 0054 435,68 грн, від 30.06.2019 на суму 1 274 762,39 грн, які підписані сторонами без зауважень та заперечень та скріплені їх печатками.
Листом № 44/03.01-792 від 13.06.2019 відповідач повідомив позивача про необхідність внесення змін до договору на постачання електричної енергії від 28.12.2018 № 436/44/3-82 в частині збільшення ціни за одиницю товару (з урахуванням всіх податків і зборів) з 01.07.2019 на 6,4%.
Листом № 44/03.01-803 від 19.06.2019 відповідач повідомив позивача про те, що зважаючи на набуття чинності з 01 липня 2019 року статей 66-71 Закону України «Про ринок електричної енергії» та у зв'язку з втратою чинності з 01.07.2019 Закону України «Про електроенергетику», Умов та Правил здійснення підприємницької діяльності з оптового постачання електричної енергії ДП «Енергоринок» припиняє 01.07.2019 року дію договорів з постачальниками електричної енергії, виробниками електричної енергії, операторами системи розподілу, ДП «НЕК «УКРЕНЕРГО». Крім того, вказав у листі про необхідність внесення змін до договору в частині ціни електричної енергії з 01.07.2019 у зв'язку із збільшенням ціни електричної енергії в частині вартості послуг з передачі електричної енергії на 17,87%, оскільки Постановою НКРЕКП від 07.06.2019 № 9854 встановлено тариф на послуги з передачі електричної енергії ДП «НЕК «УКРЕНЕРГО» на ІІ півріччя 2019 року на рівні 347,43 грн/МВтг (без ПДВ).
Листом № 44/03.011-1018 від 30.07.2019 відповідач повідомив позивача припинення постачання електричної енергії споживачу з 01.08.2019 у зв'язку з подальшою неможливістю постачання електричної енергії за договором між ДПЗД "Укрінтеренерго" та ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів", відповідно до п. 5.2.7 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП віл 14.03.2019 № 312.
Листом від 13.08.2019 № 44/03.01-1074 відповідач направив позивачу акт приймання-передавання електричної енергії від 31.07.2017 на загальну суму 1 622 184,70 грн з ПДВ на підтвердження того, що впродовж періоду з 01.07.2019 по 31.07.2019 постачальник передав, а споживач прийняв електричну енергію в обсязі 606 482 кВт.год.
Відповідач в свою чергу листом від № 18/3309 від 16.08.2021 повернув без підписання акт приймання-передавання електричної енергії від 31.07.2017 (за липень 2019 року) на загальну суму 1 622 184,70 грн з причини наявності недостовірної інформації, а саме: тариф, що застосовано при визначенні загальної вартості переданої товарної продукції (електричної енергії) в липні 2019 року не відповідає умовам договору та направив акти приймання-передавання електричної енергії за липень 2019 року на загальну суму 1 415 135,99 грн з ПДВ, просив відповідача їх підписати та повернути один примірник позивачу.
В свою чергу відповідач вказані акти залишив без підпису, оскільки вказана в них ціна суперечить домовленостям, зафіксованим у Протоколі переговорів № 1 від 25.06.2019, та є економічно необґрунтованою.
Зазначені обставини спірних правовідносин сторони не заперечують та не спростовують.
Отже, з наведеного вище вбачається, що в порядку п. 5.7 договору відповідач направив позивачу акт приймання-передавання електричної енергії від 31.07.2017 (за липень 2019 року) на загальну суму 1 622 184,70 грн, який останній відмовився підписувати, про що надав мотивовану відповідь у встановлений строк.
Суперечність позицій сторін у цьому спорі полягає головним чином у визначенні ціни електричної енергії, поставленої відповідачем позивачу у липні 2019 року в обсязі 606 482 кВт.год, оскільки, на думку позивача, до розрахунку вартості електричної енергії має бути застосований тариф у розмірі 2,333352 грн з ПДВ за 1 КВт*г, зафіксований у додатку 1, доданого до додаткової угоди № 2 від 26.06.2019 до договору, в той час як відповідач при визначення вартості електричної енергії у липні 2017 застосував тариф у розмірі 2,674745 за 1 КВт*г, посилаючись на зміни у принципах ціноутворення у зв'язку із початком функціонування нового ринку електричної енергії.
В контексті спірних правовідносин сторін суд погоджується з позицією позивача у цьому спорі та зазначає таке.
Як встановлено у ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За приписами ст. 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Частиною 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Оскільки договір № 436/44/3-82 від 28.12.2018 укладений за результатами переговорної процедури закупівлі, то спірні правовідносини сторін також регулюються Законом України "Про публічні закупівлі" в редакції на момент їх виникнення.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю - договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари.
Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (ч. 1 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі").
Згідно з частинами 4 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:
1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;
2) зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі;
3) покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі;
4) продовження строку дії договору та виконання зобов'язань щодо передання товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі;
5) узгодженої зміни ціни в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг);
6) зміни ціни у зв'язку із зміною ставок податків і зборів пропорційно до змін таких ставок;
7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, регульованих цін (тарифів) і нормативів, які застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни;
8) зміни умов у зв'язку із застосуванням положень частини п'ятої цієї статті.
Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.
У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
У п. 13.2 договору сторони погодили, що усі зміни до цього Договору вносяться в період його дії письмово та у відповідності до вимог чинного законодавства в сфері публічних закупівель, а саме укладається додатковий договір, що стає невід'ємною частиною цього договору і набирає чинності лише після його підписання уповноваженими особами Сторін.
Зважаючи на наведені приписи законодавства та положення договору, зміна такої істотної умови договорі як ціна за одиницю електричної енергії у в будь-якому разі має супроводжуватися укладенням сторонами додаткової угоди.
Натомість, у даному випадку додаткову угоду про зміну ціни за одиницю електричної енергії до 2,674745 за 1 КВт*г сторони не підписали.
При цьому, посилання відповідача на погодження позивачем підвищення ціни у Протоколі № 1 від 25.06.2019 вирішення проблемних питань щодо запропонованих постачальником змін до договору на постачання електричної енергії від 28.12.2018 № 436/44/3-82 між ДПЗД "Укрінтеренерго" до ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" суд до уваги не бере, оскільки цей документ лише свідчить про намір сторін підписати додаткові угоди, однак не може вважатися правочином щодо зміни ціни.
Суд також звертає увагу, що у грудні 2019 року Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" зверталося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" про внесення змін до договору №436/44/3-82 від 28.12.2018 на умовах, викладених у додатковій угоді №3.
Однак, ухвалою Господарського суду міста Києва у справі №910/16978/19 від 09.01.2020, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2020 та постановою Верховного Суду від 05.06.2020, позов ДПЗД "Укрінтеренерго" до ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" про внесення змін до договору залишено без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
Доказів повторного звернення до суду із указаним позовом матеріли справи не містять.
При цьому суд звертає увагу, що підстави застосування вказаного відповідачем тарифу 2,674745 за 1 КВт*г, на які він посилається в обґрунтування заперечень в межах даного спору, як то Постанова НКРЕКП від 07.06.2019 № 954, суд відхиляє, оскільки цей акт не спростовує договірних відносин сторін та не виключає зобов'язання щодо внесення змін до договору у встановленому порядку. Натомість, суд звертає увагу, що додаткова угода щодо зміни ціни сторонами не укладена, а в межах цієї справи спір про внесення змін до договору не вирішується.
Поряд з викладеним, суд вважає необхідним зазначити, що твердження відповідача щодо належного повідомлення про зміну тарифів на послуги з постачання електроенергії не відповідають дійсності, оскільки таке повідомлення було здійснено у строк менший, ніж встановлено пунктом 4 частини 3 статті 57 Закону України «Про ринок електричної енергії», про що свідчать листи № 44/03.01-792 від 13.06.2019 та №44/03.01-803 від 19.06.2019.
Отже, відсутність додаткової угоди щодо зміни ціни за одиницю електричної енергії за 1 КВт*г до 2,674745 грн зумовлює висновок суду про обґрунтованість позиції позивача щодо відсутності підстав для визначення відповідачем у акті приймання-передавання електричної енергії від 31.07.2017 вартості електричної енергії, поставленої у липні 2019 року, у сумі 1 622 184,70 грн, виходячи саме з указаної ціни.
Суд погоджується з позивачем, що у даному випадку до розрахунку вартості електричної енергії за липень 2017 року має бути застосований погоджений у встановленому порядку тариф у розмірі 2,333352 грн з ПДВ за 1 КВт*г, зафіксований у додатку 1, доданого до додаткової угоди № 2 від 26.06.2019 до договору, а тому визначену позивачем вартість поставленої у липні 2019 року електричної енергії за вказаним тарифом у сумі 1 415 135,99 грн суд визнає обґрунтованою та при вирішенні питання про повернення суми попередньої оплати бере до уваги саме цю вартість.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що за період з січня по липень 2019 року відповідачем було поставлено позивачу електричну енергію загальною вартістю 9 529 376,35 грн, в той час як позивачем здійснено попередню оплату за таку електроенергію у обсязі 9 891 256,77 грн.
Отже, зважаючи на викладене, у відповідача виникло зобов'язання повернути позивачу суму сплаченої за договором попередньої оплати у розмірі 361 880,42 грн.
Оскільки вказану суму коштів відповідачем не повернуто, позовні вимоги про її стягнення визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Поряд з викладеним, позивач заявив до стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 18 584,44 та інфляційних у розмірі 36 347,39 грн за період прострочення відповідачем зобов'язання з повернення попередньої опалти.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, на підставі якої позивач звертається з такою вимогою, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. (п.п. 4.1, 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013).
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013).
Правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставкиу відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
При цьому, у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Платати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19.
Перевіривши розрахунок 3% річних за період прострочення з 01.08.2019 по 26.04.2021, суд зазначає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у заявленому позивачем обсязі на суму 18 857,44 грн у зв'язку з правильністю та обґрунтованістю.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних за період прострочення з серпня 2019 року по березень 2021 року, суд зазначає, що вони підлягають задоволенню у заявленому позивачем обсязі на суму 36 347,39 грн, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд позбавлений можливості самостійно виходити за межі заявлених позовних вимог.
При цьому, суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Отже, з огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та задоволенню підлягають у повному обсязі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (вул. Кирилівська, 85, м. Київ, 04080, ідентифікаційний код 19480600) на користь Державного підприємства "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" (вул. Дегтярівська, 38-44, м. Київ, 04119, ідентифікаційний код 16286441) борг у розмірі 361 880,42 грн, 3% річних у розмірі 18 857,44 грн та інфляційні у розмірі 36 347,39 грн та судовий збір у розмірі 6 256,28 грн.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 27.09.2021
Суддя Т. Ю. Трофименко