25 травня 2010 р. № 6/260/09
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Муравйова О.В. -головуючого
Полянського А.Г.
Фролової Г.М.
за участю представників:
позивачівне з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)
відповідачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)
Генеральної прокуратури УкраїниГаврилова Ю.Ю., прокурор
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційне поданняПершого заступника прокурора Миколаївської області
на рішеннягосподарського суду Миколаївської області від 29.12.2009 року
у справі№ 6/260/09
за позовом- Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5
- Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6
доМиколаївської міської ради
провизнання права власності на самочинно збудоване майно
Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 та Фізична особа-підприємець ОСОБА_6 звернулись до господарського суду Миколаївської області з позовом до Миколаївської міської ради про визнання права власності за ОСОБА_6 на 90/100 приміщення магазину-кафе за адресою м. Миколаїв, вул. Спортивна, 33/9, який має наступні показники: магазин-кафетерій літ. А-1 основна площа -207,7 кв.м., загальна площа - 211,3 кв.м., службові будівлі: літній майданчик з навісом літ. Б загальна площа 51,9 кв.м.; визнання права власності за ОСОБА_5 на 10/100 приміщення магазину-кафе за адресою м. Миколаїв, вул. Спортивна, 33/9, який має наступні показники: магазин-кафетерій літ. А-1 основна площа -207,7 кв.м., загальна площа -211,3 кв.м., службові будівлі: літній майданчик з навісом літ. Б загальна площа 51,9 кв.м.
Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, тим, що позивачами було здійснено будівництво магазину-кафе, на земельній ділянці, яка їм була відведена, у зв'язку з чим позивачі просять визнати право власності на зазначену будівлю.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 29.12.2009 року (суддя Ткаченко О.В.) по справі № 6/260/09 позов задоволено. Визнано право власності за ОСОБА_6 на 90/100 приміщення магазину-кафе за адресою м. Миколаїв, вул. Спортивна, 33/9, який має наступні показники: магазин-кафетерій літ. А-1 основна площа -207,7 кв.м., загальна площа -211,3 кв.м., службові будівлі: літній майданчик з навісом літ. Б загальна площа 51,9 кв.м. Визнано право власності за ОСОБА_5 на 10/100 приміщення магазину-кафе за адресою м. Миколаїв, вул. Спортивна, 33/9, який має наступні показники: магазин-кафетерій літ. А-1 основна площа -207,7 кв.м., загальна площа -211,3 кв.м., службові будівлі: літній майданчик з навісом літ. Б загальна площа 51,9 кв.м.
Рішення суду мотивовано, тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Не погоджуючиcь з рішенням, Перший заступник прокурора Миколаївської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, в якому просить рішення у справі скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи касаційне подання доводами про порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 376 Цивільного кодексу України.
Відзив на касаційне подання не надано.
Від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 надійшло клопотання про відкладення розгляду касаційного подання у зв'язку з хворобою позивача-2.
Зазначене клопотання задоволенню не підлягає, оскільки ухвалою Вищого господарського суду України від 30.04.2010 року про прийняття касаційного подання до провадження, доведено до відома сторін, що нез'явлення їх представників у засідання судової колегії не є перешкодою для розгляду касаційного подання.
Відповідач касаційне подання підтримує в повному обсязі, про що повідомив суд листом від 20.05.2010 року.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника Генеральної прокуратури України, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційному поданні, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.
Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судом встановлено, що позивачами, з метою здійснення господарської діяльності на орендованій ділянці було збудовано магазин-кафе.
Зазначене будівництво було здійснено без належно затвердженого проекту та дозволу на виконання будівельних робіт.
Як зазначено судом, позивачами були отримані узгодження на оформлення самочинного будівництва вказаної нежитлової будівлі від санітарно-епідеміологічної станції Заводського району м. Миколаєва, Заводського районного відділу Головного управління МНС України в Миколаївській області, Управління містобудування та архітектури виконкому Миколаївської міської ради.
Місцевим господарським судом встановлено, що рішенням Миколаївської міської ради №35/56 від 04.09.2009 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 передано в оренду строком на 10 років земельну ділянку загальною площею 349 кв. м. для обслуговування магазину-кафе у частках 20/100 та 80/100 відповідно.
На виконання зазначеного рішення, 24.09.2009 року між Миколаївської міською радою та позивачами були укладені договору оренди зазначеної земельної ділянки.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
У пункті 2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 10.12.1996 року №02-5/422 "Про судове рішення" зазначено, що, у відповідності з статтею 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: 3.1. чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; 3.2. чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; 3.3. яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (пункт 3 Роз'яснення).
Судове рішення зазначеним вимогам не відповідає.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до статті 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.
Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Частиною 1 статті 376 Цивільного кодексу України передбачено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Відповідно до частини 2 статті 376 вказаного кодексу особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Згідно із частиною 3 даної статті право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
З аналізу вказаної норми вбачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано в судовому порядку лише в тому випадку, якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку, розташовану під збудованим нерухомим об'єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об'єкту.
Відповідно до частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина 5 статті 376 Кодексу).
Частиною 7 також передбачені умови, за яких не може бути визнане право власності на самочинне будівництво: істотне відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотне порушення будівельних норм і правил.
Отже, за наявності у позивача прав користування земельною ділянкою підставою для відмови в позові про визнання права власності на нерухоме майно, побудоване без отримання дозволу на виконання будівельних робіт, можуть бути встановлені судом факти істотного відхилення від проекту, які суперечать суспільним інтересам, порушення прав інших осіб, істотне порушення будівельних норм і правил.
Однак, зазначеним обставинам судом належної оцінки надано не було.
При цьому колегія зазначає, що відповідно до статті 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Головними завданнями будівельно-технічної експертизи є: визначення вартості будівель та споруд промислового і цивільного призначення; встановлення факту відповідності (невідповідності) збудованої або реконструйованої будівлі проекту і вимогам будівельних норм та правил (БНІП).
Суд, встановивши факт будівництва магазину-кафе, не дослідив обставини щодо належного прийняття об'єкта до експлуатації у встановленому порядку.
Крім того, відповідно до частини 2 статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.
Однак, докази, наявні в матеріалах справи, зазначеним вимогам не відповідають (а.с. 6-42).
Відповідно до частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирання нових доказів або додаткової перевірки доказів.
Враховуючи викладене, рішення у справі підлягає скасуванню, а справа підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до статей 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України.
При новому розгляді справи суду слід взяти до уваги наведене, з'ясувати всі обставини справи, і, в залежності від встановленого та у відповідності до діючого законодавства, вирішити спір.
Керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційне подання Першого заступника прокурора Миколаївської області задовольнити.
Рішення господарського суду Миколаївської області від 29.12.2009 року у справі № 6/260/09 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.
Головуючий О.Муравйов
Судді А. Полянський
Г. Фролова