01 червня 2010 р. № 11/101пн
Вищий господарський суд України у складі: суддя Бенедисюк І.М. -головуючий, судді Львов Б.Ю. і Харченко В.М.,
розглянувши касаційну скаргу відділу реклами Луганської міської ради, м. Луганськ,
на рішення господарського суду Луганської області від 22.07.2009
зі справи № 11/101пн
за позовом відділу реклами Луганської міської ради
до фізичної особи -підприємця ОСОБА_1, м. Луганськ,
про стягнення 156 079,80 грн. і зобов'язання вчинити певні дії,
та зустрічним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - Підприємець)
до відділу реклами Луганської міської ради (далі -Відділ реклами)
про визнання додаткової угоди частково недійсною,
за участю представників сторін:
позивача -Кравцової І.С.,
відповідача -ОСОБА_2,
Відділ реклами звернувся до господарського суду Луганської області з позовом про стягнення з Підприємця 156 079,80 грн. боргу за договором тимчасового користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луганська, від 22.02.2005 № 187 (далі -Договір) та про демонтування рекламних конструкцій.
Підприємець подав зустрічний позов про визнання недійсними пунктів 1 та 5 додаткової угоди від 01.08.2006 № 006 до Договору.
Рішенням господарського суду Луганської області від 22.07.2009 (колегія суддів у складі: Москаленко М.О. -головуючий суддя, судді Мінська Т.М., Яресько Б.В.):
· первісний позов задоволено частково: з Підприємця стягнуто 61 693,70 грн. заборгованості; в іншій частині позовних вимог відмовлено;
· зустрічний позов задоволено частково: визнано недійсним пункт 1 додаткової угоди від 01.08.2006 № 006 до Договору; в іншій частині вимог зустрічного позову відмовлено.
Прийняте місцевим судом рішення мотивовано тим, що пункт 1 додаткової угоди від 01.08.2006 № 006 до Договору (щодо збільшення розміру оплати) не відповідає приписам чинного законодавства, що, у свою чергу, впливає й на вирішення первісного позову.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Відділ реклами просить рішення місцевого господарського суду зі справи скасувати внаслідок його прийняття з неправильним застосуванням норм матеріального права та прийняти нове рішення.
Підприємець подав відзив (письмові пояснення) на касаційну скаргу, в якому зазначив про безпідставність її доводів та просив рішення місцевого суду зі справи залишити без змін, а скаргу -без задоволення.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, заслухавши представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Судом першої інстанції у справі встановлено, що:
- 22.02.2005 Управлінням архітектури та містобудування Луганської міської ради (Робочий орган) і Підприємцем (користувач) укладено Договір, за умовами якого Робочий орган передає користувачу за актом приймання-передачі у тимчасове платне користування місця, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луганська, згідно з додатком № 1 до Договору;
- відповідно до пункту 4.2 Договору плата за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів визначається відповідно до Порядку, встановленому рішенням виконавчого комітету Луганської міської ради, і складає 1 721,25 грн. (розрахунок згідно з додатком до Договору);
- додатковою угодою від 01.04.2006 № 001 до Договору встановлено строк його дії: з 22.02.2005 до 11.04.2010;
- розмір оплати за Договором змінювався додатковими угодами від 01.08.2005 № 002, від 01.09.2005 № 003, від 01.04.2006 № 004, від 01.05.2006 № 005;
- рішенням виконавчого комітету Луганської міської ради від 12.07.2006 № 147 затверджено Порядок плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луганська (далі -Порядок);
- 01.08.2006 Підприємцем укладено додаткову угоду № 006, якою (пункт 1) змінено пункт 4.2 Договору шляхом викладення його в новій редакції, згідно з якою розмір плати за всі надані в користування місця визначається відповідно до Порядку та становить 4 284 грн. на місяць, а також (пункт 5) змінено пункт 6.1.1 Договору, який викладено в новій редакції, згідно з якою у випадку несвоєчасної або неповної сплати за місця розташування спеціальних конструкцій користувач сплачує пеню згідно з діючим законодавством України. Стягнення заборгованості проводиться в порядку, передбаченому чинним законодавством України;
- 20.02.2007 Управлінням архітектури та містобудування Луганської міської ради і Відділом реклами укладено договір відступлення права вимоги (цесії), за умовами якого Відділ реклами набув право вимоги за усіма договорами тимчасового користування місцями розташування спеціальних конструкцій, які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луганська;
- Відділом реклами як позивачем відповідно до пункту 4.2 Договору (в редакції згаданої додаткової угоди від 01.08.2006) нараховано Підприємцю плату за користування місцями в період з лютого 2005 року по лютий 2009 року (з урахуванням часткової сплати боргу в сумі 15 240,85 грн.) у розмірі 156 079,80 грн.;
- постановою господарського суду Луганської області від 23.01.2007 зі справи № 16/637н-ад, яка набрала законної сили, рішення виконавчого комітету Луганської міської ради від 12.07.2006 № 147 скасовано, а абзац другий пункту 31 рішення виконавчого комітету Луганської міської ради від 21.06.2004 № 205/29 визнано незаконним;
- з огляду на згадану постанову господарського суду Луганської області від 23.01.2007 зі справи № 16/637н-ад додаткова угода від 01.08.2006 № 006 до Договору в частині зміни ціни (пункт 1) не відповідає приписам законодавства, які діяли на час її підписання;
- розмір заборгованості відповідача перед позивачем (з урахуванням додаткових угод до Договору від 01.04.2006 № 001, від 01.08.2005 № 002, від 01.09.2005 № 003, від 01.04.2006 № 004, від 01.05.2006 № 005 та без врахування додаткової угоди від 01.08.2006 № 006) становить 61 693,70 грн.;
- пункт 5 додаткової угоди від 01.08.2006 до Договору не містить положень щодо розміру або порядку внесення плати за Договором.
Причиною виникнення даного спору є намагання Відділу реклами в примусовому порядку стягнути борг з Підприємця та демонтувати рекламні конструкції, тоді як Підприємець за зустрічним позовом вимагав визнання частково недійсною додаткової угоди до Договору від 01.08.2006 № 006.
У прийнятті рішення зі справи місцевий суд виходив з того, що розмір плати за користування місцями розташування спеціальних конструкцій визначено безпосередньо Договором (з урахуванням додаткових угод до нього від 01.04.2006 № 001, від 01.08.2005 № 002, від 01.09.2005 № 003, від 01.04.2006 № 004, від 01.05.2006 № 005), оскільки згадана додаткова угода від 01.08.2006 № 006 у цій частині не відповідає приписам чинного законодавства та має бути визнана недійсною.
Водночас за приписами частини першої статті 631 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Відповідно до частини другої статті 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).
Підписання 01.08.2006 додаткової угоди № 006 (пункт 1) є новацією стосовно узгодженої сторонами розміру плати за Договором, а тому з настанням цієї події припиняється дія зобов'язання в частині внесення відповідачем плати в сумах, визначених пунктом 4.2 Договору з урахуванням положень додаткових угод від 01.04.2006 № 001, від 01.08.2005 № 002, від 01.09.2005 № 003, від 01.04.2006 № 004, від 01.05.2006 № 005.
У свою чергу, чинним законодавством не передбачено можливості автоматичного відновлення попередніх зобов'язань, які припинили дію відповідно до наведених положень статті 604 ЦК України, зокрема, у разі визнання недійсною нової угоди.
Отже, для прийняття правильного рішення з даного судового спору місцевому суду належало дослідити питання можливості існування Договору без його пункту 4.2 (інакше Договір може бути визнано недійсним лише повністю). Цього ним зроблено не було.
Водночас частиною третьою статті 207 Господарського кодексу України встановлено, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
Зі з'ясованого судом першої інстанції змісту Договору (з урахуванням додаткових угод до нього) випливає те, що відповідні положення цього Договору можуть визнаватися недійсними і припинятися лише на майбутнє, оскільки фактичне користування місцями для розміщення спеціальних (рекламних) конструкцій на підставі Договору унеможливлює проведення двосторонньої реституції після визнання його недійсним, позаяк використання майна (місць для розміщення спеціальних конструкцій) - "річ" безповоротна, і відновити сторони у первісному становищі практично неможливо.
Таку правову позицію викладено й у постанові Верховного Суду України від 13.01.2004 зі справи № 7/85/4/68-81 та в підпункті 3.2 пункту 3 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із визнанням угод недійсними".
З огляду на наведене суду першої інстанції належало вирішити питання обґрунтованості позовних вимог Відділу реклами про стягнення з відповідача 156 079,80 грн. боргу, для чого місцевий суд мав дослідити фактичні обставини, пов'язані з визначенням позивачем суми боргу (період нарахування, розмір боргу, факт прострочення оплати тощо). Цього ним також здійснено не було.
Таким чином, суд першої інстанції припустився неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України є підставою для скасування прийнятого ним судового рішення зі справи.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.
Керуючись статтями 1117, 1119-11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
1. Касаційну скаргу відділу реклами Луганської міської ради задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Луганської області від 22.07.2009 зі справи № 11/101пн скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Луганської області.
Згідно з статтями 125, 129 Конституції України та рішенням Конституційного Суду України від 11.03.2010 № 8-рп/2010 постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.
Суддя І.Бенедисюк
Суддя Б.Львов
Суддя В.Харченко