«24» вересня 2021 року
м. Харків
справа № 636/209/21
провадження № 22ц/818/4330/21
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач),
суддів - Пилипчук Н.П., Хорошевського О.М.
учасники справи:
позивач - Товариства з обмеженою відповідальністю «Європартнер Фінанс»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа - ОСОБА_2
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Європартнер Фінанс» на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 19 квітня 2021 року в складі судді Золотоверхої О.О.
У січні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Європартнер Фінанс» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 18 липня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 6/5/09/2008/980-КЛ90 на суму 50 000,00 грн зі сплатою 22,9 % річних та строком повернення до 15 липня 2015 року.
В якості забезпечення виконання зобов'язань за цим договором передано в іпотеку квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 .
Банк свої зобов'язання за договором виконав, надавши позичальнику кредитні кошти, натомість ОСОБА_1 лише частково виконав своє зобов'язання з повернення кредиту. Станом на 20 жовтня 2014 року у ОСОБА_1 утворилась заборгованість у розмірі 211 981,89 грн, з яких 49 231,23 грн - заборгованість за тілом кредиту, 134 617,40 грн - заборгованість за відсотками та 28 133,26 грн - заборгованість за пенею.
Вказав, що у січні 2015 року банк звертався з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 20 квітня 2018 року у задоволенні позовних вимог банку відмовлено з посиланням на пропуск строку позовної давності.
Зазначив, що 19 травня 2020 року між ним та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Надра» укладено договір № GL3N217258 про відступлення права вимоги, за умовами якого до нього перейшло, в тому числі, право вимоги до відповідача за кредитним договором.
Вказав, що ОСОБА_1 продовжував не виконувати свої обов'язки за кредитним договором, у зв'язку з чим станом на 16 липня 2015 року у нього утворилась заборгованість у розмірі 211 981,89 грн.
Зазначив, що підпунктом 3.1.2.2 пункту 3.1. кредитного договору передбачене підвищення процентної ставки до 45,8 % у разі прострочення повернення кредиту, що є процентами за неправомірне користування кредитом, які підлягають стягненню і після закінчення строку кредитування. На підставі чого ОСОБА_1 має сплатити штрафні відсотки за період з 12 березня 2017 року по 31 грудня 2020 року в розмірі 87 122,59 грн.
Враховуючи, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, з відповідача підлягають стягненню інфляційне нарахування на прострочену основну суму боргу за період з 12 березня 2017 року по 31 грудня 2020 року в розмірі 14 877,61 грн; 3 % річних від суми прострочених відсотків за користування кредитом за період з 12 березня 2017 року по 31 грудня 2020 року - 15 379,53 грн; інфляційні нарахування на суму прострочених відсотків за період з 12 березня 2017 року по 31 грудня 2020 року - 40 681,26 грн, що загалом складає 158 060,99 грн.
Просив стягнути зі ОСОБА_1 на його користь грошові кошти у розмірі 158 060,99 грн, у тому числі, штрафні проценти за період з 12 березня 2017 року по 31 грудня 2020 року у розмірі 87 122,59 грн; інфляційне нарахування на прострочену основну суму боргу за період з 12 березня 2017 року по 12 грудня 2020 року - 14 877,61 грн; три проценти річних на суму прострочених відсотків за користування кредитом за період з 12 березня 2017 року по 31 грудня 2020 року - 15 379,53 грн та інфляційне нарахування на суму прострочених відсотків за користування кредитом за період з 12 березня 2017 року по 31 грудня 2020 року - 40 681,26 грн; витрати зі сплати судового збору у розмірі 2370,91 грн.
Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 19 квітня 2021 року в задоволенні позову Товариству з обмеженою відповідальністю «Європартнер Фінанс» - відмовлено у повному обсязі.
Не погоджуючись з рішенням суду Товариство з обмеженою відповідальністю «Європартнер Фінанс» подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги; вирішити питання щодо судових витрат.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що підпунктом 3.1.2.2. пункту 3.1. кредитного договору сторони встановили можливість стягнення підвищених процентів за період невиконання боржником умов договору. Ці проценти є процентами за неправомірне користування чужими коштами та можуть бути стягнуті після закінчення строку кредитування. Суд першої інстанції не врахував висновок Великої Палата Верховного Суду у справі № 127/15672/16-ц щодо того, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову, а також висновки у справах № 373/2054/16-ц та № 464/3790/16-ц щодо компенсаційного характеру 3% річних та інфляційних втрат. Акцентував увагу на тому, що строки позовної давності продовжуються на час карантину.
Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції від учасників справи не надходило.
Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 17 вересня 2021 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - залишено без задоволення.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Європартнер Фінанс» необхідно задовольнити частково, рішення суду - змінити.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не мав права нараховувати відсотки за кредитним договором після спливу строку кредитування, в тому числі, і підвищений розмір відсотків за користування кредитними коштами, а також, що позивачем пропущений строк позовної давності як за стягненням тіла кредиту і відсотків за його користування, так і 3% річних та інфляційних втрат на суму простроченої заборгованості за кредитом в повному обсязі, який сплив внаслідок спливу строку позовної давності до основної вимоги.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 18 липня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 6/5/09/2008/980-КЛ90 на суму 50 000,00 грн зі строком повернення до 15 липня 2015 року (а. с. 9-11).
Підпунктами 3.1.1.- 3.1.2.2 пункту 3.1. кредитного договору передбачено, що повернення кредиту, нарахування та сплата відсотків за користуванням кредитом здійснюється в такому порядку:
повернення Кредиту здійснюється на рахунок НОМЕР_1 в філії банку згідно з графіками повернення кредиту та сплати відсотків, які є невід'ємними частинами цього договору.
відсотки за користування кредитом нараховуються банком наступним чином:
починаючи з дати надання кредиту, відсотки за користування кредитом встановлюється у розмірі сплатою 22,9 % річних, виходячи з фактичної кількості днів у розрахунковому місяці, рік дорівнює 360 (триста шістдесяти) дням. Позичальник повинен сплачувати відсотки за користування кредитом згідно з графіком.
У випадку прострочення виконання зобов'язання у відношенні повернення кредиту у строк, обумовлений у пункті 3.1.1. цього договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом або його частини (якщо зобов'язання частково виконані позичальником) у розмірі 45,8% річних, виходячи з фактичної кількості днів у розрахунковому місяці, рік дорівнює 360 (триста шістдесяти) дням.
У забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором 18 липня 2008 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки № 6/5/09/2008/980-191, за яким передано в іпотеку квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 (а. с. 15-19).
Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надавши ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 50 000,00 грн, що підтверджується меморіальним ордером № 274 від 18 липня 2008 року (а. с. 20).
Через невиконання умов кредитного договору у ОСОБА_1 утворилась заборгованість за кредитом (тіло кредиту) в розмірі 49 231,23 грн, з процентів за користування кредитом - 134 617,40 грн, за пенею - 28 133,26 грн. Також, позивачем нараховано проценти за період з 12 березня 2017 року по 31 грудня 2020 року за ставкою 48,5% річних - 87 122,59 грн, 3 % річних від суми прострочених відсотків за користування кредитом (134 617,40 грн) за період з 12 березня 2017 року по 31 грудня 2020 року - 15 379,53 грн; інфляційні нарахування на основну суму боргу (49 231,23 грн) за період з 12 березня 2017 року по 31 грудня 2020 року - 14 877,61 грн; інфляційні нарахування на суму прострочених відсотків (134 617,40 грн) за період з 12 березня 2017 року по 31 грудня 2020 року - 40 681,26 грн (а. с. 42-67).
Рішенням Ізюмського міського суду Харківської області від 20 квітня 2018 року відмовлено у задоволенні позову Публічному акціонерному товариству «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_1 , про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 6/5/09/2008/980-КЛ90 від 18 липня 2008 року у розмірі 211 981,89 грн станом на 20 жовтня 2014 року, що складається із заборгованості за тілом кредиту - 49 231,23 грн, за відсотками - 134 617,40 грн, за пенею - 28 133,26 грн у зв'язку з пропуском позовної давності (а. с. 21-25). Рішення є чинним.
19 травня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Європартнер Фінанс» та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» укладено договір № GL3N217258 про відступлення права вимоги, за умовами якого до товариства перейшло, в тому числі, право вимоги до ОСОБА_1 та іпотекодавця ОСОБА_2 (а. с. 26-28).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.
У постановах Великої Палати Верховного Суду вже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством.
У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема, за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.
Тому, за період до прострочення з боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Наведені висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 524/9696/18-ц, провадження № 61-1617св20.
Як вбачається з матеріалів справи, у кредитному договорі сторони обумовили строк кредитування до 15 липня 2015 року.
Водночас, банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, звернувшись у січні 2015 року до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення кредитної заборгованості.
Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки.
Отже, строк кредитування відповідача є таким, що закінчився, як і його право законно користуватися позиченими коштами. У зв'язку з чим, вимога позивача про стягнення відсотків за період з 12 березня 2017 року по 31 грудня 2020 року, нарахованих поза межами строку кредитування, не підлягає задоволенню.
Посилання позивача на те, що відсотки за період з 12 березня 2017 року по 31 грудня 2020 року за ставкою 45,8% річних є збільшеними відсотками за неправомірне користування кредитом, передбаченими статтею 625 ЦК України, є безпідставними, оскільки сторони кредитного договору обумовили підвищення відсоткової ставки за користування кредитом до 45,8 % у разі прострочення позичальником сплати відсотків згідно з графіками повернення кредиту та сплати відсотків, які є невід'ємними частинами договору, а не відсотки, які нараховуються після спливу строку кредитування.
З умов кредитного договору не вбачається, що сторонами узгоджена умова нарахування процентів за неправомірне користування кредитом після строку кредитування, і що така умова відповідає диспозиції норми, викладеній у частині другої статті 625 ЦК України, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання за цією угодою.
Доводи товариства про те, що суд першої інстанції не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у справі № 910/1238/17 (провадження № 12-83гс18), у справі № 5017/1987/2012 не можуть бути взяті до уваги, адже правовідносини у зазначених справах не є тотожними до правовідносин, що склалися у справі, яка розглядається.
Виходячи з викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неправомірності нарахування відсотків за користування кредитом за період з 12 березня 2017 року по 31 грудня 2020 року за ставкою 48,5% річних в розмірі 87 122,59 грн та відмови у задоволенні позовних вимог про їх стягнення.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3 % річних від суми прострочених відсотків за користування кредитом, інфляційних нарахувань на основну суму боргу, інфляційних нарахувань на суму прострочених відсотків за період з 12 березня 2017 року по 31 грудня 2020 року судова колегія виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Стаття 256 ЦК України містить визначення поняття позовної давності. Так за змістом наведеної статті, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Наслідки спливу позовної давності встановлені статтею 267 ЦК України, та передбачають, що особа, яка виконала зобов'язання після спливу строку позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
Тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України свідчить, що натуральним є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном.
Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
Кредитор в натуральному зобов'язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
Відповідний правовий висновок викладений у постановах Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18), Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 755/5872/19 (провадження № 61-937 св 20).
При цьому, вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України не є додатковими вимогами у розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу строку позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних втрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову.
Відповідна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2017 року у справі № 3-1522гс16, у постановах Верховного Суду від 26 жовтня 2018 року у справі № 922/4099/17, від 03 липня 2019 року у справі № 541/3253/15-ц, від 13 травня 2021 року у справі № 910/4391/19.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок про те, що позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів.
Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Європартнер Фінанс» просило стягнути з відповідача 3 % річних від суми прострочених відсотків за користування кредитом (134 617,40 грн) за період з 12 березня 2017 року по 31 грудня 2020 року в розмірі 15 379,53 грн; інфляційні нарахування на основну суму боргу (49 231,23 грн) за період з 12 березня 2017 року по 31 грудня 2020 року - 14 877,61 грн; інфляційні нарахування на суму прострочених відсотків (134 617,40 грн) за період з 12 березня 2017 року по 31 грудня 2020 року - 40 681,26 грн.
Оскільки рішенням Ізюмського міського суду Харківської області від 20 квітня 2018 року відмовлено у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 6/5/09/2008/980-КЛ90 від 18 липня 2008 року у розмірі 211 981,89 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 49 231,23 грн, за відсотками - 134 617,40 грн, за пенею - 28 133,26 грн у зв'язку з пропуском строку позовної давності, то 3 % річних та інфляційні втрати у справі, що переглядається, нараховані до вимоги, яка існує в натуральному зобов'язанні.
Кредитор не має права на нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на зобов'язання, яке існує лише в натуральному вигляді, тобто таке, що не підлягає захисту в судовому (примусовому порядку).
Тому, в задоволенні позовної вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат слід відмовити за безпідставністю.
Аналогічні висновки щодо відмови у задоволенні вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих у натуральному зобов'язанні саме за безпідставністю, а не у зв'язку з пропуском строку позовної давності, викладені у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 756/16386/15-ц, провадження № 61-24029св18, від 11 грудня 2019 року у справі № 390/880/16-ц, провадження № 61-25491св18, від 18 березня 2020 року у справі № 442/398/15-ц, провадження № 61-1503св19, від 21 грудня 2020 року у справі № 727/4474/17, провадження № 61-13338св20, від 20 січня 2021 року у справі № 715/1452/19, провадження № 61-8415св20.
Посилання товариства на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду у справах № 127/15672/16-ц, № 373/2054/16-ц та № 464/3790/16-ц, є безпідставними, оскільки ці висновки не можуть бути застосовані у справі, що переглядається, адже у цих справах між сторонами не існувало натурального зобов'язання.
Таким чином, вказані в оскаржуваному рішенні суду правові підстави для відмови в позові в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є помилковими, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині необхідно змінити та викласти його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення суду є законним та обґрунтованим, підстав для його зміни чи скасування не вбачається.
Оскільки суд апеляційної інстанції змінює оскаржуване рішення, але виключно у частині мотивів його прийняття, то перерозподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст.374, ст.376, ст.ст.381 - 384, 389 ЦПК України,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Європартнер Фінанс» - задовольнити частково.
Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 19 квітня 2021 року - змінити, виклавши мотивувальну частину судового рішення в редакції цієї постанови.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий І.В. Бурлака
Судді Н.П. Пилипчук
О.М. Хорошевський
Повний текст постанови складено 24 вересня 2021 року.