Ухвала від 23.06.2010 по справі 22-3506-10

Апеляційний суд Запорізької області

Справа № 22- 3506 /10 Головуючий у 1 інстанції: Щаслива О.В.

Суддя-доповідач: Краснокутська О.М.

УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2010 року м . Запоріжжя

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

Головуючого: Пільщик Л.В.

суддів : Краснокутської О.М.

Сапун О.А.

при секретарі Петровій О.Б.

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 квітня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - сектор громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області, про усунення перешкод у здійсненні права користування житлом та визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, і зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на Ѕ частину об'єкту нерухомості,

ВСТАНОВИЛА :

У березні 2009 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа - сектор громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області, про усунення перешкод у здійсненні права користування житлом та визнання його таким , що втратив право користування жилим приміщенням.

В позовній заяві зазначала, що на підставі договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2004 року вона є власником квартири АДРЕСА_1. В квартирі зареєстрована вона, її син - ОСОБА_5 та її колишній чоловік - ОСОБА_4 Посилаючись на те, що її колишній чоловік фактично не проживає в квартирі, витрати по сплаті комунальних послуг не несе, просила суд усунути перешкоди в користування власністю, визнавши ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, зобов'язати сектор громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Шевченківського районного відділу Запорізького міського управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області зняти з реєстрації місця проживання ОСОБА_4, стягнути з відповідача на її користь судові витрати.

В травні 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_3, в якій просить суд визнати за ним право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2, посилаючись на те, що квартира придбана в шлюбі сторонами по справі, грошові кошти на її придбання він заробляв, перебуваючи на заробітках.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 квітня 2010 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1..

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави 840 грн. 13 коп. судового збору.

Не погоджуючись із рішенням суду ,яким задоволений зустрічний позов, ОСОБА_3, в апеляційній скарзі посилається на неповне з'ясування судом обставин справи та порушенням судом норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити частково, визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/3 частину спірної квартири. В частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 про визнання його таким,що втратив право користування житловим приміщенням рішення не оскаржується.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те , що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Згідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін,якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 і визнаючи за ним право власності на Ѕ частку спірної квартири , суд першої інстанції виходив із того,що квартира була придбана подружжям ОСОБА_3 20.10.2004 року під час їх шлюбу і є спільною сумісною власністю сторін по справі, які мають рівні права на спільне майно.Визначаючи частки рівними, суд виходив із того,що підстав для відступу від рівності часток немає.

Ці висновки суду відповідають матеріалам справи , набутим доказам і вимогам закону.

Так, сторони у судовому засіданні підтвердили те,що спірна квартира придбана ними під час шлюбу і є спільною сумісною власністю.

Позивач у 2002 році виїжджав до Португалії на заробітки і здійснював грошові перекази на ім.”я відповідачки (а.с.43-47), придбавав майно для родини(а.с.220,221).

Відповідачка за рішенням суду отримує від позивача аліменти на утримання сина у розмірі 500гр. щомісячно і додатково на лікування в сумі 200 гривень, заборгованості по аліментах немає. Оскільки відповідачка з таким розміром аліментів погодилась і рішення суду не оскаржувала, суд правильно вважав, що стягнути і сплачуваний відповідачем розмір аліментів є достатнім для нормального розвитку і лікування дитини.

Згідно до вимог ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння,користування та розпорядження майном,що належить їм на праві спільної сумісної вланості,якщо інше не встановлено законом.

З урахуванням встановлених обставин справи і вимог ст. ст.63,70 СК України суд дійшов правильного висновку про те,що підстав вважати,що позивач не дбав про матеріальне забезпечення сім”ї, немає, розмір аліментів,що сплачує позивач на утримання дитини , є достатній і застосував ч.1 ст.70 СК України, обґрунтовано зазначивши у рішенні те, що частки сторін у спільній квартирі є рівними.

Судом повно і всебічно з”ясовані обставини справи,що мають для неї значення, висновки відповідають цим обставинам і набутим доказам, характер правовідносин між сторонами судом визначений правильно, норми матеріального і процесуального законів під час розгляду справи не порушені і застосовані вірно, постановлено законне і обґрунтоване рішення.

Доводи апеляційної скарги про те,що суд не досліджував питання наявності у сторін іншого майна ,надав неналежну оцінку доказам, не врахував реальні видатки відповідачки на утримання сина,які є значно більшими ,ніж видатки позивача, є неспроможними,оскільки суд першої інстанції згідно до вимог ст. 11 ЦПК України розглянув справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін, визнав право кожного із подружжя на частку у спільному майні в межах позову, і не розглядав спір про розділ майна в натурі, а розмір особистих витрат відповідачки на утримання дитини не є доказом недбання позивача про матеріальне забезпечення сім”ї або недостатнього розміру аліментів,що він сплачує.

Інші доводи є несуттєвими і не спростовують висновків суду першої інстанції.

З огляду на зазначене, судова колегія приходить до висновку ,що підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

Керуючись ст.ст.307,308 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 квітня 2010 року по цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців.

Головуючий

Судді

Попередній документ
9987762
Наступний документ
9987764
Інформація про рішення:
№ рішення: 9987763
№ справи: 22-3506-10
Дата рішення: 23.06.2010
Дата публікації: 24.06.2010
Форма документу: Ухвала
Форма судочинства: Цивільне
Суд: Апеляційний суд Запорізької області
Категорія справи: