27 травня 2010 р. № 40/296
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Кочерової Н.О.
суддівЖукової Л.В.
Черкащенка М.М.
розглянувши
касаційну скаргутовариства з обмеженою відповідальністю "Меркс Груп"
на постановуКиївського апеляційного господарського суду
від 25.01.2010 року
у справі№ 40/296
господарського суду міста Києва
за первісним позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Меркс Груп"
до
протовариства з обмеженою відповідальністю "Перша вантажна компанія в Україні"
стягнення 170075,02 грн.
та за зустрічним позовом пророзірвання договору суборенди нежилих приміщень № 1/А-0489 з 30.01.2009 року
за участю представників сторін:
від позивача: Дем'яненко М.В. дов. від 29.01.2010 року
від відповідача: Лопанцев Ю.Г. дов. від 25.05.2010 року
В червні 2009 року товариство з обмеженою відповідальністю "Меркс Груп" звернулося до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Перша вантажна компанія в Україні" про стягнення 127775,94 грн. заборгованості, 38332,78 грн. штрафу, 282,47 грн. 2260,45 грн. пені, 3% річних та 1423,38 грн. інфляційних втрат.
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору суборенди не сплатив у повному обсязі орендну плату за січень та лютий 2009 року та не компенсував комунальні послуги.
В серпні 2009 року товариство з обмеженою відповідальністю "Перша вантажна компанія в Україні" пред'явило в суді зустрічний позов до товариства з обмеженою відповідальністю "Меркс Груп", в якому просило визнати розірваним з 30.01.2009 року укладений між сторонами договір суборенди та визнати переданим відповідачу нежитлове приміщення, надане в суборенду.
Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що в зв'язку із значним збільшенням курсу долару США та відповідно і суборендної плати позивач за зустрічним позовом не має змоги сплачувати суборендну плату, а тому 26.01.2009 року він звільнив надане в суборенду приміщення. Однак, відповідач за зустрічним позовом відмовляється підписувати акт прийому-передачі приміщення і продовжує нараховувати орендну плату.
Рішенням господарського суду міста Києва від 22.10.2009 року (Пукшин Л.Г.) в задоволенні первісного позову відмовлено повністю.
Зустрічний позов задоволено частково. Визнано розірваним з 30.01.2009 року договір суборенди нежитлових приміщень № 1/А-0489 від 17.09.2008 року. В іншій частині зустрічного позову відмовлено.
Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Меркс Груп" 101,50 грн. судових витрат.
При цьому, господарський суд виходив з того, що відповідач за первісним позовом фактично користувався приміщенням до 26.01.2009 року і за цей період повністю розрахувався з позивачем.
Також, господарський суд зазначив, що оскільки, умовами укладеного між сторонами договору передбачено право як суборендаря, так і орендаря припинити договір шляхом надіслання іншій стороні повідомлення про припинення договору, то договір суборенди, укладений між сторонами, припинив свою дії з моменту надсилання позивачем за зустрічним позовом відповідачу листа про припинення договору.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2010 року (судді: Григорович О.М. -головуючий, Гольцова Л.А., Рябуха В.І.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же підстав.
В касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю "Меркс Груп" просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. При цьому, скаржник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 17.09.2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Меркс Груп" (орендар) та товариством з обмеженою відповідальністю "Перша вантажна компанія в Україні" (суборендар) укладено договір суборенди нежитлових приміщень № 1/А-0489.
Термін користування приміщенням у відповідності до п.3.1.1 договору починається з моменту підписання акту приймання-передачі і складає 364 календарних дні.
10.10.2008 року сторони підписали акт прийому-передачі приміщення в суборенду, відповідно до якого товариство з обмеженою відповідальністю "Меркс Груп" передало, а товариство з обмеженою відповідальністю "Перша вантажна компанія в Україні" прийняло в суборенду частину нежитлового приміщення загальною площею 173,0 кв.м., розташованого по вул.Боженка, 87 в м.Києві.
Відповідно до ч.1 ст.283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Частиною 1 статті 288 Господарського кодексу України визначено, що орендар має право передати окремі об'єкти оренди в суборенду, якщо інше не передбачено законом або договором оренди.
До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.6 ст.283 ГК України).
Згідно ч.3 ст.774 Цивільного кодексу України до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.
Відповідно до ч.1 ст.291 Господарського кодексу України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Частиною 2 вказаної статті визначено виключений перелік випадків припинення договору оренди, а саме: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання - орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди.
Вирішуючи спір у справі, господарський суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний, зазначив, що укладений між сторонами договір суборенди припинив свою дію, оскільки позивач за зустрічним позовом у відповідності до умов договору надіслав відповідачу лист про його припинення.
Однак, при цьому, господарські суди обох інстанцій не звернули уваги на те, що відповідно до п.11.3 договору суборенди термін користування приміщенням до дати закінчення договору за повідомленням орендаря чи суборендаря може бути припинений лише у випадках, передбачених ст.10 укладеного між сторонами договору суборенди та не дослідили, чи може збільшенням курсу долару США вважатись таким випадком.
Крім того, припинення дії договору унеможливлює подальше його розірвання.
Однак, визнавши у резолютивній частині рішення розірваним укладений між сторонами договір суборенди, господарський суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний, зазначеного не врахував.
Як визначено в ч.3 ст.291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Аналогічне визначення міститься і в ч.1 ст. 651 Цивільного кодексу України, в якій вказано, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч.4 ст.188 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін передбачена і ч.2 ст.651 Цивільного кодексу України у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Отже, чинним законодавством України передбачено право особи, яка вважає порушеним своє право, звернутися до суду з вимогою розірвати у встановлених законом випадках укладений договір.
В даному ж випадку позивач за зустрічним позовом звернувся до суду з вимогою визнати укладений між сторонами договір розірваним з 30.01.2009 року.
Задовольняючи таку вимогу позивача за зустрічним позовом, ні місцевий господарський суд, ні апеляційний не дослідили, чи відповідає така вимога матеріально-правовому способу захисту прав, передбаченому законодавством.
Також, зазначивши, що відповідач за первісним позовом фактично користувався приміщенням, переданим йому в суборенду, до 26.01.2009 року, господарські суди не врахували, що повернення наданого в суборенду приміщення у відповідності до ст.9 укладеного договору оформляється актом приймання-передачі, підписаним представниками обох сторін, а у випадку, якщо будь-яка із сторін відмовиться підписати акт приймання-передачі, фактичний стан приміщення, що повертається, може бути визначений представниками незалежної експертної організації, залученої орендарем та суборендарем, на підставі висновку якого сторони зобов'язані підписати акт приймання-передачі приміщення.
Однак, ні акту приймання-передачі наданого в суборенду приміщення, підписаного представниками обох сторін, ні висновку незалежної експертної організації в матеріалах справи немає. Додаткова угода про дострокове розірвання укладеного між сторонами договору суборенди № 1/А-0489 від 17.09.2008 року відповідачем за зустрічним позовом, який заперечує проти розірвання договору та факту повернення йому майна, не підписана.
Отже, висновок господарських судів стосовно того, що позивач за зустрічним позовом з січня 2009 року не використовує надане йому в суборенду приміщення є передчасним.
Згідно ст.47 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
Стаття 38 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує господарський суд не обмежуватись поданими документами і матеріалами, якщо подані сторонами докази є недостатніми, а й витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.
Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Проте, розглядаючи вказаний спір, суди обох інстанцій на вказане уваги не звернули та не витребували належних та достовірних доказів, які б однозначно свідчили про припинення договірних відносин між сторонами.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, згідно ст.1117 ГПК України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є виключною прерогативою першої та апеляційної інстанції.
Неповне з'ясування обставин справи привело до прийняття рішень, які не можна визнати законними й обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене, більш ретельніше з'ясувати вимоги позивача і заперечення відповідача, витребувати необхідні докази в порядку ст.ст.36, 38 Господарського процесуального кодексу України, дати їм належну оцінку і відповідно до вимог закону і обставин справи вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Меркс Груп" задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2010 року та рішення господарського суду міста Києва від 22.10.2009 року у справі № 40/296 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Згідно ст.ст.125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України від 11.03.2010 року № 8-рп/2010 постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. Кочерова
Судді: Л.Жукова
М.Черкащенко