27 травня 2010 р. № 9/108-07-2586
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого
суддівКочерової Н.О.
Жукової Л.В.
Черкащенка М.М.
розглянувши
касаційне поданнязаступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради
на рішення
у справі господарського суду Одеської області
від 25.04.2007 року
№ 9/108-07-2586
за позовоммалого підприємства "Створювач" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю
до
прокомунального підприємства "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості"
визнання права власності та зобов'язання його зареєструвати
за участю представників:
позивача: Беспалий І.В. - керівник
відповідача: не з'явилися
прокуратури: Орленко А.О. посв. № 126
В березні 2007 року мале підприємство "Створювач" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю звернулося до господарського суду з позовом до комунального підприємства "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" про визнання права власності на нерухоме майно -двоповерхову споруду загальною площею 255,8 кв.м., що розташована за адресою: вул.Бєлінського, 11 в м.Одеса. Крім того, позивач просив зобов'язати відповідача зареєструвати за ним право власності на вказаний об'єкт.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що ним після узгодження з Одеським обласним протитуберкульозним диспансером за власні кошти проведено реконструкцію об'єкту оренди, а саме: складу-боксу обласного протитуберкульозного диспансеру, розташованого в м.Одеса по вул.Бєлінського, 11, в результаті чого збудовано двоповерхову споруду загальною площею 255,8 кв.м. Так як будівництво здійснювалося без відповідного дозволу на будівництво оформити у встановленому законом порядку право власності на нього позивач не може, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Рішенням господарського суду Одеської області від 25.04.2007 року (суддя Бакланова Н.В.) позов задоволено повністю.
Визнано за малим підприємством "Створювач" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю право власності на нерухоме майно, а саме: двоповерхову споруду загальною площею 255,8 кв.м., що розташована за адресою: вул.Бєлінського, 11 в м.Одеса.
Зобов'язано комунальне підприємство "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" зареєструвати право власності малого підприємства "Створювач" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю на двоповерхову споруду загальною площею 255,8 кв.м., що розташована за адресою: вул.Бєлінського, 11 в м.Одеса.
Стягнуто з відповідача судові витрати.
Рішення суду мотивоване тим, що відповідно до ст.376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на визнання за нею права власності на самочинно збудоване нерухоме майно та обґрунтованістю позовних вимог.
В касаційному поданні заступник прокурора Одеської області, що звернувся в інтересах держави в особі Одеської міської ради, просить рішення місцевого господарського суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, посилаючись, при цьому, на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представника позивача та прокуратури, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Згідно ст.24 Закону України "Про планування і забудову територій" забудова територій передбачає здійснення нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, впорядкування об'єктів містобудування, розширення та технічного переоснащення підприємств. Будівництво об'єктів містобудування здійснюється згідно з законодавством, державними стандартами, нормами та правилами, регіональними і місцевими правилами забудови, містобудівною та проектною документацією.
Будівництво вважається правомірним, якщо воно здійснене на спеціально відведеній для цього ділянці та в разі одержання у встановленому містобудівельним законодавством порядку дозволів на забудову об'єктів містобудування та виконання будівельних робіт відповідно до ст.ст.24, 29 Закону України "Про планування і забудову територій" та ст.18 Закону України "Про основи містобудування".
Відповідно до ч.1 ст.376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Цією нормою передбачено загальне правило про те, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч.2 ст.376 ЦК України).
Виключення з цієї норми визначено ч.3 зазначеної статті ЦК України, якою встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Аналіз указаних норм дає можливість дійти висновку, що для визнання за позивачем права власності необхідно встановити, що самовільно збудоване майно завершене будівництвом, а також те, що земельна ділянка надана йому в установленому законом порядку.
Проте, приймаючи рішення у справі, господарський суд не дослідив правового статусу земельної ділянки, на якій здійснено будівництво, не з'ясував, чи вирішував компетентний орган за зверненням позивача питання про надання останньому земельної ділянки, розташованої під збудованим нерухомим об'єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній.
Згідно п.2 ч.1 ст.80, ч.1 ст.83 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Проте, в порушення вказаних норм та вимог ст.24 Господарського процесуального кодексу України господарський суд не залучив до участі у справі Одеську міську раду, на території і в розпорядженні якої саме і знаходиться земельна ділянка, на якій було здійснено будівництво нерухомого майна та прийняв рішення, яке безпосередньо впливає на права Ради, що відповідно до п.3 ч.2 ст.11010 Господарського процесуального кодексу України в будь-якому випадку є підставою для скасування такого рішення.
Крім того, відповідно до п.1.3 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5, підприємства бюро технічної інвентаризації здійснюють державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно у межах, визначених адміністративно-територіальних одиниць.
Отже, вимога про визнання матеріального права власності на об'єкти нерухомого майна не може бути задоволена за рахунок комунального підприємства "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості", оскільки останнє здійснює лише технічну функцію з реєстрації прав власності на нерухоме майно, що ставить під сумнів висновок господарського суду про його можливість бути відповідачем у справі.
Зі змісту п.6.1 Тимчасового положення вбачається, що оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна з видачею свідоцтва про право власності провадиться місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.
Однак, при цьому, господарський суд не притягнув до участі у справі відповідні органи, які здійснюють оформлення права власності на нерухоме майно та не навів мотивів таких своїх дій.
Згідно ст.47 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
Стаття 38 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує господарський суд не обмежуватись поданими документами і матеріалами, якщо подані сторонами докази є недостатніми, а й витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.
Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Проте, розглядаючи вказаний спір, господарський суд на вказане уваги не звернув.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, згідно ст.1117 ГПК України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є виключною прерогативою першої та апеляційної інстанції.
Враховуючи викладене, рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене, залучити до участі у справі осіб, права та обов'язки яких стосуються даного спору, всім доказам дати оцінку в їх сукупності і відповідно до вимог закону і обставин справи вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційне подання заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради задовольнити.
Рішення господарського суду Одеської області від 25.04.2007 року у справі № 9/108-07-2586 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Згідно ст.ст.125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України від 11.03.2010 року № 8-рп/2010 постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Н. Кочерова
Судді Л.Жукова
М. Черкащенко