25 травня 2010 р. № 25/185
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді
суддівВолік І.М.
Капацин Н.В.
Кролевець О.А.
розглянувши касаційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_4
на рішення господарського суду Донецького області від 17.11.2009 р. та
постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.01.2010 р.
у справі № 25/185
за позовомПублічного акціонерного товариства "Веско"
доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4
простягнення 20 403,55 грн., в тому числі заборгованість за поставлене у червні 2008 року дизельне пальне в сумі 19 944,55 грн., 3 % річних в сумі 98,36 грн., пені в сумі 360,64 грн.
за участю представників:
позивача: Волосожар Т.В.
відповідача: не з'явився
встановив:
Публічне акціонерне товариство (надалі -"ПАТ") "Веско" звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (надалі -"ФОП ОСОБА_5.") про стягнення 20 403,55 грн. заборгованості, 3 % річних та пені.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати поставленого за договором дизельного палива та наявністю підстав для застосування ст.ст. 530, 625 ЦК України, ст. 230, 231 ГК України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань".
Рішенням господарського суду Донецької області від 17.11.2009 р. (суддя Бойко І.А.) позовні вимоги задоволено; стягнуто з ФОП ОСОБА_4 основну заборгованість в сумі 19 944,55 грн., 3 % річних в сумі 98,36 грн., пеню в розмірі 360,64 грн. та судові витрати.
Рішення місцевого господарського суду мотивоване наявністю заборгованості з боку відповідача та обґрунтованістю застосування до спірних правовідносин норм ст.ст. 258, 530, 549, 655, 692 ЦК України, ст.ст. 216 - 218, 232 ГК України та ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань".
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25.01.2010 р. (судді Геза Т.Д., Акулова Н.В., Скакун О.А.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же мотивів.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ФОП ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 17.11.2009 р. і постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.01.2010 р. та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована неотриманням від позивача рахунку-фактури та відсутністю підстав для застосування норм ч. 2 ст. 530 ЦК України.
Сторони, згідно з приписами ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.
Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.06.2007 р. між ПАТ "Веско" (продавець) та ФОП ОСОБА_4 (покупець) укладений Договір № 312 (надалі -"Договір").
Стаття 712 ЦК України визначила, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки, згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За умовами Договору позивач зобов'язався передати у власність відповідачу паливно-мастильні матеріали, а відповідач зобов'язався прийняти зазначений товар та оплатити його вартість на умовах та в порядку, передбачених цим Договором.
Листом "Про продовження дії договору" (вих. № 139 від 17.01.08р.) сторони продовжили дію договору № 312 від 20.06.2007 р. до 31.12.2008 р. на тих же умовах.
Судами встановлено, що позивач за видатковою накладною № 30/2 від 30.06.2008 р. поставив відповідачу дизельне пальне та моторне масло на загальну суму 19 944,55 грн. Товар прийнято відповідачем, що підтверджується відміткою про отримання та довіреністю серії ЯОК № 037234 від 02.06.2008 р., виданої на ім'я ОСОБА_4 на отримання від позивача цінностей та дійсної до 30.06.2008 р.
Господарська операція з продажу товару на сумі 19 944,55 грн. відображена і в податковій накладній № 25 від 30.06.2008 р., що виписана позивачем.
Відповідно до п. 5.1. Договору оплата за товар, що продається за цим договором, здійснюється покупцем на підставі рахунку, виставленого продавцем, шляхом перерахування 100 % суми грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця не пізніше десяти банківських днів з моменту виставлення рахунку.
Судами встановлено, що відповідачем вартість поставлених паливно-мастильних матеріалів в сумі 19 944,55 грн. оплачена не була, внаслідок чого позивачем на адресу ФОП ОСОБА_4 направлена претензія № 1435 від 05.06.2009 р., яка отримана відповідачем 26.06.2009 р., про що свідчить копія поштового повідомлення № 777578 від 19.06.2009 р. Отримання даної претензії позивачем не заперечується.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 2 статті 530 ЦК України передбачає, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Нормами ч. 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Враховуючи встановлені судами обставини справи, порушення відповідачем своїх зобов'язань, а також зазначені вище норми законодавства, колегія суддів погоджується з висновком про обґрунтованість задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми основної заборгованості.
Крім того, з огляду на визначення порушення зобов'язання, що містяться у ст. 610 ЦК України, а також правових наслідків такого порушення, закріплених у ст. 611 ЦК України, колегія суддів погоджується з позицією судів про правомірність стягнення з відповідача пені за період з 04.07.2009 р. по 02.09.2009 р. в сумі 360,64 грн. та 3% річних за період з 04.07.2009 р. по 02.09.2009 р. в сумі 98,36 грн., нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України.
Розглянувши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів зазначає, що посилання ФОП ОСОБА_4 на неотримання від позивача рахунку-фактури в порядку п. 5.1. Договору не спростовує висновків господарських судів, оскільки не підтверджує неотримання відповідачем товару. Відтак, заперечення скаржника не доводять відсутності в нього обов'язку з оплати цього товару згідно норм чинного законодавства.
Отже, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарських судів, колегія суддів дійшла висновку, що судом в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін, враховано положення ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України.
Відповідно до п.1 Рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010 р. у справі № 1-1/2010 "В аспекті конституційного подання: -визначення у положенні пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України як однієї з основних засад судочинства "забезпечення … касаційного оскарження рішення суду" у системному зв'язку з положеннями частини першої статті 8, статті 125 Основного Закону України означає лише одноразове касаційне оскарження та перегляд рішення суду; законом можуть бути передбачені й інші форми оскарження та перегляду рішень судів загальної юрисдикції". Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 17.11.2009 р. і постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.01.2010 р. у справі № 25/185 залишити без змін.
Згідно ст.ст. 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010 р. постанова касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий, суддя І. Волік
Судді: Н. Капацин
О. Кролевець