26 травня 2010 р. № 30/479
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоМуравйова О.В.,
суддів:Кривди Д.С.,
Уліцького А.М.
розглянувши касаційне поданняЗаступника Генерального прокурора України
на рішеннявід 05.12.07
у справі№30/479
господарського судум. Києва
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Укртехпром"
до1. Київської міської ради
2. Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
провизнання укладеним договору оренди земельної ділянки
за участю представників сторін
від позивача:у засідання не прибули
від відповідачів:1. Тхорик С.М., дов.
від ГПУ:Лук'яненко В.В., посв.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Укртехпром" звернулось з позовом до господарського суду м. Києва, заявивши вимоги вважати укладеним між позивачем та Київською міською радою договір оренди земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями спортивного залу загального користування та підземним паркінгом на вул. Олександра Бойченка, 8-а у Дніпровському районі в редакції позивача та переданою вказану земельну ділянку на умовах, визначених договором, а також зобов'язання Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зареєструвати цей договір.
Позов мотивований посиланням на обставини виготовлення позивачем за згодою ради проекту відведення спірної земельної ділянки, погодження його з відповідними органами, але неприйняття радою рішення щодо його затвердження.
Київська міська рада проти позову заперечила, посилаючись на відсутність прийняття нею рішення про передачу позивачу відповідної земельної ділянки як підстави для укладення спірного договору оренди.
Головне управління земельних ресурсів проти позову заперечило, посилаючись на відсутність порушення з його боку прав позивача, який в установленому порядку не звертався щодо реєстрації підписаного обома сторонами договору оренди.
Рішенням від 05.12.07 господарський суд м. Києва (суддя Ващенко Т.М.) позов задовольнив у повному обсязі. Рішення мотивовано посиланням на положення ст.ст. 181, 187 ГК України, а також обставини непідписання радою запропонованого позивачем проекту договору без надіслання протоколу розбіжностей або певних заперечень.
Ухвалою від 29.04.10 Вищий господарський суд України призначив до розгляду в судовому засіданні клопотання про відновлення пропущеного процесуального строку, встановленого для внесення касаційного подання Заступника Генерального прокурора України.
Ухвалою від 12.05.10 Вищий господарський суд України в судовому засіданні відновив строк для внесення касаційного подання Заступника генерального прокурора України, прийнявши до провадження касаційне подання, в якому заявлено вимоги про скасування рішення в справі та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційне подання мотивоване посиланням на порушення судом вимог ст. 124 ЗК України, яка передбачає передачу в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування, яке Київською міською радою щодо спірної земельної ділянки не приймалось.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Предметом спору в даній справі є, зокрема, вимога вважати укладеним між позивачем та Київською міською радою договір оренди земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями спортивного залу загального користування та підземним паркінгом на вул. Олександра Бойченка, 8-а у Дніпровському районі.
Приписи ст. 13 Конституції України визначають, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.
Відповідно до ст.ст. 142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень. Права органів самоврядування захищаються у судовому порядку.
Статтею 116 ЗК України (в редакції на момент вирішення спору) визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
В силу ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Відповідно до п. 34 ст. 26, п. 2 ст. 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання надання земельної ділянки в оренду вирішується на пленарному засіданні ради -сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.
З аналізу вказаних норм, які регулюють земельні правовідносини, вбачається, що надання земельної ділянки із земель державної або комунальної власності в оренду шляхом укладення відповідного договору здійснюється на підставі рішення ради, прийнятого за результатами розгляду заяви (клопотання) особи, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду, поданої відповідно до ст. 16 Закону України "Про оренду землі".
Як встановив суд першої інстанції, позивач звернувся до Київської міської ради з клопотанням про виділення в оренду спірної земельної ділянки та за згодою Київського міського голови №Д-2642 від 06.04.07 підготував проект відведення, який погоджено з відповідними органами.
У зв'язку з такими обставинами позивач звернувся до Київської міської ради з пропозицією укласти договір оренди цієї земельної ділянки, надіславши два підписаних зі свого боку примірники договору.
З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача, зважаючи на підписання та надіслання ним договору оренди земельної ділянки та відсутність надання радою протоколу розбіжностей чи заперечень до нього.
Тобто визнаючи укладеним договір оренди спірної земельної ділянки, суд першої інстанції виходив не з обставин прийняття Київською міською радою на сесії відповідного рішення, які судом взагалі не досліджувались.
Таким чином, задовольняючи позовні вимоги у справі, суд першої інстанції не врахував, що з огляду на положення ст.ст. 4, 148, 151, 290 ГК України при врегулюванні правовідносин з оренди землі як основного національного багатства пріоритет мають норми спеціального законодавства.
Відповідно ж до положень земельного законодавства необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність відповідного рішення органу місцевого самоврядування, а відтак визнання договору оренди укладеним за відсутності такого рішення є порушенням виключного передбаченого Конституцією України права цього органу на здійснення права власності від імені Українського народу та управління землями, яке підлягає захисту. Проте судом першої інстанції при вирішенні даного спору вказані вимоги не враховано, що призвело до прийняття незаконного судового рішення.
Також позивачем при зверненні до господарського суду заявлено вимоги про зобов'язання Головного управління земельних ресурсів зареєструвати договір оренди земельної ділянки, вимоги щодо визнання укладеним якого також заявлені в даному спорі.
Суд першої інстанції задовольнив ці вимоги без зазначення підстав такого рішення та з'ясування, в чому полягає порушення прав позивача Головним управлінням земельних ресурсів, зокрема, суди не встановили фактичні обставини щодо ухилення цієї особи від реєстрації укладеного договору оренди спірної земельної ділянки, а також наявності у неї правових підстав для реєстрації цього договору за відсутності його підписання сторонами, а відтак і до вирішення даного спору щодо його укладення по суті.
З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку про недотримання судом першої інстанції вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства, тому рішення підлягає скасуванню як таке, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин щодо правовідносин, які існують між сторонами, та правильного застосування законодавства.
Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-12 ГПК України, Вищий господарський суд України
1. Касаційне подання задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду м. Києва від 05.12.07 у справі №30/479 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий О.Муравйов
Судді Д.Кривда
А.Уліцький