Справа № 2-214/2010 р.
16 червня 2010 року Хустський районний суд
Закарпатської області
в складі: головуючого - судді Волощук О.Я.
при секретарі Савинець Н.І.
за участю позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хуст справу за позовом
ОСОБА_1
до ОСОБА_4,
ВАТ АБ „Укргазбанк”
про визнання кредитного договору недійсним
ОСОБА_1 звернулася в суд з даним позовом посилаючись на те, що 28 червня 1994 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб у відділі РАЦСу Хустського районного управління юстиції. Під час перебування в шлюбі між ОСОБА_4 та ВАТ АБ „Украгазбанк” в особі начальника відділення №7 м.Хуст Ужгородської філії ВАТ АБ „Украгазбанк” було укладено кредитний договір №126/07 ЕК.
Відповідно до п.1.1 даного договору ВАТ АБ „Украгазбанк” в особі відділення №7 м.Хуст Ужгородської філії ВАТ АБ „Украгазбанк” надав чоловіку позивачки ОСОБА_4 кредит в сумі 5000 доларів США на споживчі потреби зі сплатою відсотків за користування кредитом , виходячи із 22% річних. Про укладення даного кредитного договору та про його умови позивачку ніхто не повідомив і даний договір був укладений без згоди позивачки.
Відповідно до ст.203 ЦК України правочин, тобто дія особи , спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов”язків, не може суперечити Цивільному кодексу України,іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Проте всупереч вищезазначеної норми законодавства ВАТ АБ „Укргазбанк” уклав з чоловіком позивачки ОСОБА_4 кредитний договір без згоди позивачки, хоча така згода є обов”язковою, оскільки згідно п.2.1 даного договору кредит наданий банком, забезпечується неустойкою передбаченою дійсним договором, а також всім належним позичальнику майном, тобто майном яке перебуває у спільній сумісній власності подружжя. Тим самим порушено вимоги ч.1 ст.67 СК України відповідно до якої дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу , міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном. Такого визначення та виділу в натурі своєї частки у праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 немає, а отже згідно з п.2.1 кредитного договору №126/07 ЕК ОСОБА_4 розпорядився без згоди позивачки майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності . Згоди позивачка не надавала на розпорядження їхнім майном , банк не вправі був укладати з ОСОБА_4 кредитний договір так як такий кредитний договір суперечить нормам чинного законодавства.
Під час укладення кредитного договору №126/07 ЕК сторонами не додержано вимог ч.1 ст.203 ЦК України , а саме зміст даного договору суперечить Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства. Позивач вважає, що це є підставою для визнання кредитного договору №126/07 ЕК відповідно до ст.215 ЦК України - недійсним. Позивач просить суд визнати недійсним кредитний договір №126/07 ЕК від 25 жовтня 2007 року укладений між ВАТ АБ „Укргазбанк” та ОСОБА_4.
Позивач ОСОБА_1, представник позивача ОСОБА_2 підтримали в судовому засіданні позов, просили його задоволити.
Представник відповідача ОСОБА_3 позов не визнала. Суду пояснила, що 25 жовтня 2007 року між ВАТ АБ „Укргазбанк” та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір №126/07 ЕК, згідно якого Банк надав позичальнику кредит в сумі 5000 доларів США на споживчі потреби на строк з 25 жовтня 2007 року по 24 жовтня 2008 року із сплатою процентів за користування кредитом , виходячи із 22,0 % річних. Позивач заначає, що даний кредитний договір повинен укладатися за обов”язковою згодою дружини позичальника і обґрунтовує своє твердження посиланням на норми ч.1 ст.67 СК України . Представник відповідача вважає, що твердження позивача є хибним. Відповідно до статті 67 СК України виключно право подружжя щодо розпорядження часткою у майні , що є об”єктом права спільної сумісної власності подружжя і визначає, що дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання ( догляду ), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном. Укладення кредитного договору не є угодою щодо розпорядження майном подружжя , а також часткою у майні , що належить подружжю на праві спільної сумісної власності . До переліку право чинів передбачених ст. 67 СК України кредитний договір не включений, так як за своєю правовою природою не передбачає факту розпорядження майном.
Відповідно до п.2.1 кредитного договору №126/07 ЕК від 25.10.2007 року кредит наданий банком ОСОБА_1 забезпечується неустойкою передбаченою кредитним договором, а також всім належним позичальнику ОСОБА_4 майном. На думку позивача про що зазначено в абзаці 3 позовної заяви , мова йде виключно про майно, яке перебуває у спільній сумісній власності подружжя. В той же час норми цивільного та сімейного законодавства України визначають, що фізична особа ( в тому числі і та, що перебуває в шлюбі) може мати у власності будь-яке майно ( за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їй належати ) на праві приватної власності ( особистої, спільної часткової, спільної сумісної ). Відповідач ОСОБА_4 як повністю дієздатна фізична особа уклав з банком кредитний договір №126/07 ЕК від 25.10.2007 року для отримання кредитних коштів на власні споживчі потреби, тобто своїми діями створив для себе цивільні права та обов”язки , самостійно їх здійснив та несе самостійну відповідальність за їх невиконання всім своїм майном, яке належить йому на праві приватної власності .
Жодних вимог та претензій по даному кредитному договору дружиною позичальника ОСОБА_1 банк не ставив і не ставить , так само як не вимагає задоволення своїх законних вимог щодо стягнення кредитної заборгованості по даному кредитному договору за рахунок майна позивача, що належить їй на праві особистої приватної власності та її частки у майні, що є об”єктом права спільної сумісної власності подружжя. Також є хибним посилання позивача на ст.65 СК України як обґрунтування своїх вимог . Ст.65 СК України визначає порядок розпорядження майном, що є об”єктом права спільної сумісної власності подружжя . В даній статті йдеться лише про право чин, об”єктом яких є спільне майно подружжя. У випадку, коли один із подружжя укладає кредитний договір, його дії не стосуються спільного майна подружжя, так як власником кредитних коштів на цей момент є Банк, який надає кредит. Крім того, банки надають кредити на принципі поверненості кредитних коштів та цільового використання , кредитні кошти перебувають у володінні позичальника лише тимчасово, адже згідно ст.1046,1049,1054 ЦК України їх необхідно повернути кредитору у такій самій сумі та сплатити проценти за користування кредитом згідно умов визначених кредитним договором. У зв”язку з цим кредитні кошти, отримані позичальником за його особистими зобов”язаннями, не можуть розглядатися як складова частина спільного сумісного майна подружжя і на них не може поширюватися правовий режим спільної сумісної власності подружжя, тому застосування у цьому випадку норм сімейного законодавства є необґрунтованим. Отже, для укладення кредитного договору отримання згоди іншого із подружжя не потрібно , так як даний право чин не належить до договорів, які передбачені ч.3 ст.65 СК України і потребують обов”язкової згоди другого подружжя. ОСОБА_4 як фізична особа з повним обсягом цивільної дієздатності , мав право на свій розсуд самостійно укласти з банком кредитний договір для задоволення власних споживчих потреб , із змісту договору випливає, що позичальник за своїми зобов”язаннями по кредитному договору несе відповідальність своїм власним майном , а не всім майном сім”ї . Правовідносини, що виникли за кредитним договором №126/07 ЕК від 25.10.2007 року регулюються матеріальними нормами цивільного, а не сімейного законодавства, зокрема нормами Цивільного кодексу України. Представник відповідача просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову в повному обсязі .
Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 не підлягає до задоволення , виходячи з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ВАТ АБ „Украгазбанк” про визнання кредитного договору недійсним . 25 жовтня 2007 року між ВАТ АБ „Укргазбанк” в особі начальника відділення №7 м.Хуст Ужгородської філії ВАТ АБ „Укргазбанк” та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір №126/07 ЕК, згідно якого Банк надав позичальнику кредит в сумі 5000 доларів США на споживчі потреби на строк з 25 жовтня 2007 року по 24 жовтня 2008 року із сплатою процентів за користування кредитом , виходячи із 22,0 % річних.
Відповідно до п.2.1 кредитного договору №126/07 ЕК від 25.10.2007 року кредит наданий банком ОСОБА_1 забезпечується неустойкою передбаченою кредитним договором, а також всім належним позичальнику ОСОБА_4 майном. Відповідач ОСОБА_4 як повністю дієздатна фізична особа уклав з банком кредитний договір №126/07 ЕК від 25.10.2007 року для отримання кредитних коштів на власні споживчі потреби, тобто своїми діями створив для себе цивільні права та обов”язки , самостійно їх здійснив та несе самостійну відповідальність за їх невиконання всім своїм майном, яке належить йому на праві приватної власності .
Жодних вимог та претензій по даному кредитному договору дружиною позичальника ОСОБА_1 банк не ставив і не ставить , так само як не вимагає задоволення своїх законних вимог щодо стягнення кредитної заборгованості по даному кредитному договору за рахунок майна позивача, що належить їй на праві особистої приватної власності та її частки у майні, що є об”єктом права спільної сумісної власності подружжя. Є хибним посилання позивача на ст.65 СК України як обґрунтування своїх вимог . Ст.65 СК України визначає порядок розпорядження майном, що є об”єктом права спільної сумісної власності подружжя . В даній статті йдеться лише про право чин, об”єктом яких є спільне майно подружжя. У випадку, коли один із подружжя укладає кредитний договір, його дії не стосуються спільного майна подружжя, так як власником кредитних коштів на цей момент є Банк, який надає кредит. Крім того, банки надають кредити на принципі поверненості кредитних коштів та цільового використання , кредитні кошти перебувають у володінні позичальника лише тимчасово, адже згідно ст.1046,1049,1054 ЦК України їх необхідно повернути кредитору у такій самій сумі та сплатити проценти за користування кредитом згідно умов визначених кредитним договором. У зв”язку з цим кредитні кошти, отримані позичальником за його особистими зобов”язаннями, не можуть розглядатися як складова частина спільного сумісного майна подружжя і на них не може поширюватися правовий режим спільної сумісної власності подружжя. Для укладення кредитного договору отримання згоди іншого із подружжя не потрібно , так як даний право чин не належить до договорів, які передбачені ч.3 ст.65 СК України і потребують обов”язкової згоди другого подружжя. ОСОБА_4 як фізична особа з повним обсягом цивільної дієздатності , мав право на свій розсуд самостійно укласти з банком кредитний договір для задоволення власних споживчих потреб .
За наведених обставин позов ОСОБА_1 не підлягає до задоволення .
Керуючись ст.ст.10, 60, 209 ЦПК України, ст.ст.67,65 СК України, 1046,1049, 1054 ЦК України, суд -
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_4, ВАТ АБ „Укргазбанк” про визнання недійсним кредитного договору №126/07 ЕК укладеного між ВАТ АБ „Укргазбанк” та ОСОБА_4 25 жовтня 2007 року .
На рішення може бути подана заява про апеляційне оскарженням протягом 10 днів з дня проголошення рішення, а також може бути подана апеляційна скарга суду протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження до апеляційного суду Закарпатської області.
Головуючий : підпис: Волощук О.Я.
З оригіналом вірно
Суддя Хустського
районного суду Волощук О.Я.